Постанова Київський апеляційний суд № 940/104/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 листопада 2022 року м. Київ справа № 940/104/21 провадження № 22-ц/824/11095/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. за участю секретаря судового засідання - Шевчук А.В. учасники справи: позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідач - Тетіївська міська рада розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 03 серпня 2022 року у складі судді Мандзюка С.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Тетіївської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, - В С Т А Н О В И В: У січні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися в суд з позовом до Тетіївської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, в якому просили визнати за ними право спільної сумісної власності в порядку набувальної давності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначали, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 залишився житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Даний будинок перебував у власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та зареєстрований Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації 18 лютого 1981 року. З ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачі добросовісно заволоділи вказаним будинком та відкрито, безперервно користувались ним, утримували його в належному стані, проводили поточні та капітальні ремонтні роботи. Згодом позивачам стало відомо, що рішенням четвертої позачергової сесії Тетіївської міської ради від 15 січня 2021 року було прийнято на баланс Тетіївської міської ради вказаний будинок згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 березня 2015 року № 35335344 на підставі рішення Тетіївського районного суду Київської області від 29 жовтня 2013 року у справі №380/1819/13-ц про визнання права власності на безхазяйне майно. Посилалися на те, що під час розгляду вказаної справи позивачів, як користувачів будинку, до участі у справі не залучали, попри те, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача із заявами, з яких вбачався факт користування спірним майном. Окрім того, після ухвалення судом рішення про передачу у комунальну власність будинку, а також після реєстрації права власності на вказаний будинок, Тетіївська міська рада не зверталась до позивачів з вимогою усунути перешкоди у користуванні майном. На підставі викладеного, просили позовні вимоги задовольнити. Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 03 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, 09 вересня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Київського апеляційного суду з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення Тетіївського районного суду Київської області від 03 серпня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги. Оскаржуване рішення вважають незаконним, у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу зазначають, що на момент добросовісного заволодіння майном вони не знали та не могли знати про власника майна, їм лише було відомо, що вказаний будинок належав покійному ОСОБА_3 , а після його смерті вони були переконані у відсутності власника. Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив. 18 листопада 2022 року на адресу суду надійшло клопотання від представника Тетіївської міської ради - Меленчука О.П. про розгляд апеляційної скарги без участі представника відповідача, в якому останній також зазначає, що апеляційну скаргу не визнає, вважає оскаржуване рішення вмотивованим, законним, обґрунтованим та просить залишити його в силі. Учасники справи у судове засідання повторно не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності всіх учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з положеннями статті 344 ЦК України, оскільки безтитульність та добросовісність як початковий елемент заволодіння спірним будинком були відсутні у даних правовідносинах, так як позивачі на момент заволодіння нерухомим майном, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 знали про те, хто був власником житлового будинку, а відкритість і безперервність користування спірним будинком не є достатніми підставами для набуття права власності на нього згідно статті 344 ЦК України. Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 січня 1981 року, виданого державним нотаріусом Бурлаченко К.Ф., спадкове майно, на яке видане дане свідоцтво, складається з житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 та спадкоємцем якого є ОСОБА_3 , який проживає в АДРЕСА_1 . Вказаний у цьому документі житловий будинок зареєстровано у Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_3 , реєстровий №2563 від 18 лютого 1981 року. Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 29 жовтня 2013 року в цивільній справі №380/1819/13-ц за заявою виконавчого комітету Тетіївської міської ради про визнання права власності на безхазяйне майно та передачу його до комунальної власності територіальної громади ухвалено передати нерухоме майно, а саме, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади міста Тетієва Київської області. З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 35335344 від 24 березня 2015 року вбачається, що житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 є власністю (комунальною) виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Територіальної громади. За змістом рішення четвертої позачергової сесії Тетіївської міської ради від 15 січня 2021 року № 81-04-VIII «Про взяття на баланс нерухомого майна» Тетіївська міська рада вирішила прийняти на баланс Тетіївської міської ради житловий будинок та інше нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за територіальною громадою в особі виконавчого комітету Тетіївської міської ради (реєстраційний номер 6033856632246) згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 березня 2015 року № 35335344 на підставі рішення Тетіївського районного суду Київської області від 29 жовтня 2013 року у справі №380/1819/13-ц. Під час розгляду справи судом першої інстанції було заслухано свідків. Так, свідок ОСОБА_4 повідомив, що за замовленням позивачки ОСОБА_2 у 2011 році здійснював заміри віконних отворів у спірному будинку для виготовлення металопластикових вікон; кому належить будинок, свідок не цікавився; у будинку на той час проживати було неможливо. Свідок ОСОБА_5 показала, що проживає по сусідству з будинком ОСОБА_3 , за життя якого ніколи позивачів там не бачила, а його ділянка здавалась в оренду. Після смерті ОСОБА_3 дійсно з`явились позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також чоловік ОСОБА_2 . Саме ОСОБА_2 здійснила там перебудови та почала розводити собак, а також рослини у теплиці. Близько 3-4 років тому люди почали говорити, що ОСОБА_1 живуть у будинку незаконно, оскільки ОСОБА_3 на момент смерті будинок ні на кого не переоформив. Ільїна про ці розмови не могла не знати. Свідок ОСОБА_7 зазначила, що у 1995 році ОСОБА_3 одружився на матері позивачки ОСОБА_2 , але у 2007 році розлучився. З того часу нікого з ОСОБА_1 у будинку ОСОБА_3 не бачила. Земельну ділянку під огород у 2007 році ОСОБА_3 передав в оренду знайомій ОСОБА_8 . Дата смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а прописка ОСОБА_1 зазначена 08.01.2009 року. Після смерті ОСОБА_3 до 2012 року за адресою спірної ділянки нікого не було. У 2012 році було надруковано оголошення про безхазяйне майно за адресою: АДРЕСА_1 , яке читали усі, де йшлося про те, що протягом року власнику необхідно звернутись до міської ради. Потім було винесене рішення суду, згідно якого було визнано право власності на майно за Тетіївською міською радою. У 2015 році міський голова оголосив двічі на засіданні офіційно, що міськрада планує заселити в будинок по АДРЕСА_1 сироту, там же була і позивачка ОСОБА_2 , яка усе це чула. Після цього весною 2016 року ОСОБА_2 почала перебудову домоволодіння. Свідок ОСОБА_9 повідомила, що до смерті ОСОБА_3 у ІНФОРМАЦІЯ_1 жодного разу не бачила там нікого з ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_3 його городом користувались інші люди, а лише після 2012 року були здійснені дії щодо прорідження кленів, тоді стало зрозуміло, що майном користуються ОСОБА_1 . Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У відповідності до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу. Згідно частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Звертаючись до суду з позовом, позивачі посилалися на те, що саме з січня 2009 року добросовісно заволоділи вказаним будинком та відкрито, безперервно користуються ним, при цьому утримують будинок в належному стані, проводять поточні та капітальні ремонтні роботи, а тому просили визнати за ними право власності за набувальною давністю. Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно положень статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. За змістом пункту 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. При цьому, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18). Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, первісним власником спірного житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 29 січня 1981 року. Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 29 жовтня 2013 року в цивільній справі №380/1819/13-ц передано нерухоме майно, а саме, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади міста Тетієва Київської області. З 18 березня 2015 року по теперішній час власником житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 є виконавчий комітет Тетіївської міської ради, Територіальна громада, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 35335344 від 24 березня 2015 року. При цьому, згідно копії листа позивача ОСОБА_1 від 20 вересня 2012 року до виконавчого комітету Тетіївської міської ради, останній зазначає, що волею покійного ОСОБА_3 прописаний та проживає у будинку по АДРЕСА_1 . З копії заяви позивачки ОСОБА_2 до голови виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 30 березня 2015 року, поданої в інтересах ОСОБА_11 , ОСОБА_1 та ОСОБА_12 , також вбачається, що вони стверджують про їхню обізнаність щодо визнання майна безхазяйним, що начебто порушує їхні права, оскільки ОСОБА_1 прописаний та користується будинком за волею покійного ОСОБА_3 . Згідно копії заяви позивача ОСОБА_1 від 20 серпня 2018 року до виконавчого комітету Тетіївської міської ради, він просить виконавчий комітет Тетіївської міської ради розглянути можливість продажу йому будинку по АДРЕСА_1 . Вказані обставини свідчать про те, що позивачі були обізнані, що власником зазначеного майна є саме виконавчий комітет Тетіївської міської ради, Територіальна громада. Факт реєстрації ОСОБА_1 за вказаною адресою жодним чином не свідчить про виникнення у нього чи позивачки ОСОБА_2 права на отримання вказаного майна у власність, а відтак і відсутні підстави для висновку про те, що при заволодінні чужим майном позивачі не знали і не могли знати про відсутність у них підстав для набуття права власності. Добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном. Проте, позивачі не можуть вважатися володільцями, які добросовісно заволоділи спірним житловим будинком, оскільки з моменту користування будинком достеменно знали, хто є власником майна. Не містять матеріали справи підтвердження того, що власник майна відмовився від належного йому нерухомого майна. Отже, відсутні підстави вважати, що спірне нерухоме майно, зокрема житловий будинок, не має власника. Також спірний житловий будинок неможливо вважати безтитульним, оскільки право власності на нього оформлене у встановленому законом порядку. Сам по собі факт користування позивачами спірним будинком, утримання його в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у них права власності за набувальною давністю. Пояснення свідків підтверджують лише факт відкритості користування позивачами спірним будинком, однак не можуть слугувати підставою для визнання за ними права власності на спірний будинок за набувальною давністю, оскільки вони не підтверджують добросовісності позивачів заволодіння нерухомим майном, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. На підставі викладеного, колегія погоджується з висновком місцевого суду, що правові підстави для набуття позивачами права власності на майно за набувальною давністю згідно з положеннями статті 344 ЦК України відсутні, оскільки безтитульність та добросовісність як початковий елемент заволодіння спірним будинком були відсутні у даних правовідносинах, так як позивачі на момент заволодіння нерухомим майном, а саме з січня 2009 року знали про те, хто був власником житлового будинку. При цьому, рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 29 жовтня 2013 року спірне нерухоме майно, а саме, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 передано у комунальну власність територіальної громади міста Тетієва Київської області, про що було відомо позивачам. За викладених обставин самі лише відкритість і безперервність користування спірним будинком не є достатніми підставами для набуття права власності на нього згідно статті 344 ЦК України. На підставі викладеного, колегія доходить висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи. Інші доводи апеляційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, яким судом першої інстанції надана належна правова оцінка. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 03 серпня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «22» листопада 2022 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик