Постанова 4824 № 753/21404/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 жовтня 2022 року м. Київ Справа №753/21404/18 Апеляційне провадження №22-ц/824/3566/2022 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. за участю секретаря Федорчук Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Дарницького районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Колесника О.М. 03 листопада 2021 року, дата складення повного тексту рішення не зазначена, та апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві на рішення Дарницького районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Колесника О.М. 03 листопада 2021 року, дата складення повного тексту рішення не зазначена, та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Колесника О.М. 11 листопада 2021 року, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, В С Т А Н О В И В У листопаді 2018 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідачів на користь позивача 2430000 грн моральної шкоди, завданої незаконним притягненням останнього до кримінальної відповідальності. Позовні вимоги мотивовані тим, що в 2016 році слідчий відділ Дарницького УП ГУНП у м. Києві розпочав досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016100020011276 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України. 27 січня 2017 року слідчий СВ Дарницького ГУНП у м. Києві ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_1 про підозру у скоєнні вказаного кримінального діяння. Позивач підозрювався в тому, що під час участі у відкритих торгах, достовірно розуміючи, що він, нібито, є пов`язаною особою з іншим учасником процедури закупівлі, подав до тендерного комітету підроблені документи, які приховують даний факт. При цьому стороною обвинувачення було проігноровано той факт, що вимоги тендеру ОСОБА_1 було виконано у повному обсязі і жодного рішення суду або Антимонопольного комітету України про визнання результатів тендеру недійсним не існує. 30 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого і прокурора з клопотанням про закриття кримінального провадження, але 31 січня 2017 року прокурором ОСОБА_5. було проігноровано дане звернення і вручено позивачу обвинувальний акт. Таким чином, стороною обвинувачення були відхилені всі доводи та аргументи позивача щодо безпідставності обвинувачення і відсутності в його діях події злочину. Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2018 року ОСОБА_1 був виправданий у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4, ст.358 КК України. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2018 року виправдовувальний вирок Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2018 року відносно ОСОБА_1 було залишено без змін. Таким чином, зазначений вирок набрав законної сили. Отже судом було встановлено факт незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч.4 ст.358 КК України. Описаними вище незаконними діями працівників поліції та прокуратури позивачу була нанесена моральна шкода. ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, який приймає участь у забезпеченні шкіл та дитячих садочків меблями, з цією метою він приймає участь у публічних закупівлях (тендерах) на поставку меблів. Самим фактом оголошення підозри та обвинувачення за ч.4 ст.358 КК України принижено честь та гідність позивача, завдано величезної шкоди його діловій репутації, яка набувається роками шляхом важкої праці. Крім того, згідно чинного законодавства для участі у публічних закупівлях необхідною умовою є надання учасником довідки про відсутність судимості. Тобто, на весь час досудового та судового розслідування ОСОБА_1 був позбавлений можливості працювати, забезпечувати свою родину. Перебування під слідством вкрай негативно вплинуло на психологічний стан позивача: він став знервований, вимушений постійно доводити свою невинуватість, відмовився зустрічатись з друзями протягом 14 місяців до завершення судового розгляду справи. За змістом висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 30 листопада 2020 року №28496/28497/19-61 ситуація, що пов`язана з незаконним притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч.4 ст.358 КК України, є психотравмувальною для нього. За ступенем інтенсивності психічних (на моральному рівні) страждань оцінюється як значний ступінь психотравмувального впливу на особистість ОСОБА_1 з тривалістю психотравмувального впливу впродовж року. ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода) за умов незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, зазначені моральні страждання знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з ситуацією, яка розглядається у цивільній справі №753/21404/18. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди в результаті ситуації, що досліджується за справою, з урахуванням психологічно значимих чинників складатиме 405 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності - задоволено. Стягнуто з Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві в особі Державної казначейської служби України за рахунок державних бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 2430000 грн моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Стягнуто з Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві в особі Державної казначейської служби України за рахунок державних бюджетних асигнувань на користь держави 908 грн судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 були нанесені моральні переживання та психологічні страждання, пов`язані з його незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним оголошенням підозри, незаконним перебуванням під слідством та судом протягом 423 днів, які потягли за собою неможливість участі у тендерних закупівлях, а тому вважав, що з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути моральну шкоду в розмірі 405 мінімальних заробітних плат, що підтверджено документально та становить 2430000 грн (405 х 6000 грн), за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 про вирішення питання про судові витрати - задоволено. Стягнуто з Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві в особі Державної казначейської служби України за рахунок державних бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 8172 грн в рахунок стягнення судових витрат, пов`язаних з проведенням комісійної судової психологічної експертизи та 30000 грн витрат понесених на професійну правничу допомогу, а всього 38172 грн. Не погодилась із рішенням суду від 03 листопада 2021 року Київська міська прокуратура, представником прокуратури подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків обставинам справи. Представник вказує на те, що суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, не врахував вищевикладені вимоги діючого законодавства та не зазначив, з огляду на які обставини справи дійшов висновку про відшкодування на користь позивача моральної шкоди, у розмірі більшому ніж передбачено положеннями ст. 13 Закону. При цьому матеріали справи не містять доказів фізичного чи психічного впливу на позивача, доказів, які б підтверджували ступінь страждань, а також доказів на підтвердження самих фактів неможливості реалізації будь-яких звичок і бажань, чи порушень соціальних зв`язків та шкоди діловій репутації. Суд першої інстанції стягуючи на користь позивача більший розмір морального відшкодування ніж передбачено Законом не мотивував своє рішення та не вказав, які саме доводи позивача по моральній шкоді суд взяв до уваги та якими доказами у справі такі висновки суду підтверджуються. Також вказує на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні послався на показання свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , як на докази підтверджуючі доводи позивача ОСОБА_1 про спричинення йому моральної шкоди в розмірі 2430000 грн, однак судом першої інстанції вказані особи безпосередньо у судовому засіданні не допитувались, не попереджались про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та в оскаржуваному рішенні суду взагалі не відображено зміст показань свідків, які суд визнав належними доказами у цій справі. Також суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні послався на висновок проведеної комісійної судової психологічної експертизи від 30 листопада 2020 року №28496/28497/19-61 відносно ОСОБА_1 , якою визначено, що орієнтований еквівалент грошової компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди складатиме 405 мінімальних заробітних плат. Однак, визначений у висновку експерта орієнтовний розмір моральної шкоди не можна приймати до уваги, оскільки оцінка доказів є прерогативою лише суду, а не експерта. У цій категорії справ розмір моральної шкоди має визначатись відповідно до наданих доказів, з урахуванням засад розумності та справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди має визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, стану здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Експерт фактично вдався до припущень щодо окремих індивідуально- психологічних особливостей ОСОБА_1 , сформулював категоричний висновок щодо психотравмувальної ситуації внаслідок притягнення останнього до кримінальної відповідальності та визначив непомірно завелику суму грошової компенсації в сумі 405 мінімальних заробітних плат. Цей розмір (2430000,00 грн), є занадто завищеним та не знаходить свого об`єктивного підтвердження. Представник вважає, що при виконанні даного дослідження експертом порушені принципи об`єктивності та повноти експертного дослідження (ст.3 Закону України «Про судову експертизу»). Таким чином, визнані установленими судом обставини справи не доведені доказами, а висновки суду не відповідають обставинам справи, що відповідно до ст.ст. 374, 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог. З огляду на зазначене вище, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Також не погодилось із рішенням суду від 03 листопада 2021 року, та додатковим рішенням суду від 11 листопада 2021 року Головне управління Національної поліції у м. Києві, представником подано апеляційну скаргу. Апеляційна скарга мотивована тим, що стягнення шкоди в разі задоволення позовних вимог здійснюється з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконним діями органів державної влади за бюджетною програмою 3504030. Проте суд першої інстанції всупереч вимог Закону, стягнув солідарно з відповідачів державних органів замість вірного стягнення шкоди шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку через ДКСУ, а відтак рішення суду підлягає скасуванню оскільки постановлено з неправильним застосуванням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права. Щодо додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу вказує на те, що заявником не надано належних та допустимих доказів в підтвердження сплати відповідних коштів та співмірністю розміру оплати правової допомоги зі складністю справи, витраченого часу. Відтак вважає, що є підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу або відмови в повному обсязі в задоволенні витрат на правову допомогу. На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції від 03 листопада 2021 року та додаткове рішення суду від 11 листопада 2021 року скасувати та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В судому засіданні прокурор Котляр Т.М. підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просила про задоволення заявлених ними вимог. Представник позивача - адвокат Сорока М.М. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін. Головне управління Національної поліції у м. Києві та Державна казначейська служба України свого представника в судове засідання не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені в установленому процесуальним законом порядку, причини неявки суду не повідомили. Тому керуючись ст. ст. 371, 372 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за їхвідсутності. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено, що 05 жовтня 2016 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100020011276 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України. 27 січня 2017 року слідчий СВ Дарницького ГУНП у м. Києві ОСОБА_4 вручив ОСОБА_1 повідомлення про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України (т.1, а.с.13-16). 30 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого і прокурора з клопотанням про закриття вказаного кримінального провадження (т.1, а.с.17-30). Але того ж дня слідчий СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_4 виніс постанову про відмову у задоволенні клопотання позивача про закриття кримінального провадження (т.1, а.с.31), а 31 січня 2017 року прокурором ОСОБА_5. було вручено позивачу обвинувальний акт (т.1, а.с.32-35). Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.4 ст.358 КК України і виправдано за недоведеністю винуватості у вчиненні цього злочину (т.1, а.с.36-42 т.2 а.с.19-25). Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2018 року вирок Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2018 року відносно ОСОБА_1 був залишений без змін (т.1, а.с.43-55 т.2 а.с.26-35). Позивач неодноразово звертався зі скаргами до Головного управління Національної поліції України та Київської місцевої прокуратури щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності слідчого ОСОБА_4 та прокурора ОСОБА_5. , за результатами яких було встановлено наявність дисциплінарних проступків, до прокурора ОСОБА_5. було вжито заходи матеріального впливу, а слідчий ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності не притягувався, так як був звільнений (т.1 а.с.56-60,79-85,194-198 т.2 а.с.1-7, 39-53,61-95). Матеріли справи містять копію нотаріально-посвідченої 07 жовтня 2020 року заяви ОСОБА_2 в якій, він вказує, що є колегою позивача, та засвідчує пригнічений стан позивача у період перебування під слідством та судом, вказаний висновок він зробив з особистих скарг позивача (т.1 а.с.209). В заяві, яка нотаріально посвідчена 07 жовтня 2020 року ОСОБА_3 вказав, що є рідним братом позивача, засвідчив пригнічений стан позивача у період перебування під слідством та судом, вказаний висновок він зробив з особистих скарг позивача та власних спостережень (т.1 а.с.210). Згідно висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 30 листопада 2020 року №28496/28497/19-61 ситуація, що пов'язана з незаконним притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч.4, ст.358 КК України є психотравмувальною для нього. За ступенем інтенсивності психічних (на моральному рівні) страждань оцінюється як значний ступінь психотравмувального впливу на особистість ОСОБА_1 з тривалістю психотравмувального впливу впродовж року. ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода) за умов незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, зазначені моральні страждання знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з ситуацією, яка розглядається у цивільній справі №753/21404/18. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди в результаті ситуації, що досліджується за справою, з урахуванням психологічно значимих чинників складатиме 405 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом (т.1, а.с.213-218). Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з п.2 ч. 2 ст.1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. У ч.ч.1,2 ст.1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешті на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Згідно з п. 2 ч.1 ст.2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відповідно до положень п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. За ст. 2 цього Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду. В порядку п. 5 ст. 3 цього Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. Відповідно до ч. 5 ст.4 цього Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахування обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом. За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. В порядку ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст.89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до ч.3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справа № 641/8857/17 (пункт 63)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. З наведених обставин справи вбачається, що позивач перебував під слідством в період часу з 27 січня 2017 року по 05 січня 2018 року, був виправданий вироком суду, який набрав законної сили 26 березня 2018 року. Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави, оскільки незаконно перебував під судом і слідством. Однак, судом визначений час перебування під слідством у 423 дні. Натомість чинним законодавством передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць, що свідчить про те, що відлік строку має проводитись у місяцях, і в цій справі він становить 14 місяців. Виходячи з положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Судом першої інстанції вірно застосовано розрахункову величину мінімальної заробітної плати встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік». Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції послався на висновок проведеної комісійної судової психологічної експертизи від 30 листопада 2020 року №28496/28497/19-61 відносно ОСОБА_1 , якою визначено, що орієнтований еквівалент грошової компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди складатиме 405 мінімальних заробітних плат. За правилами ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст.89 цього Кодексу. В обґрунтування висновку експертом покладено в основу безпосереднє психологічне обстеження позивача ОСОБА_1 та нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вказані заяви були подані на виконання клопотання експерта. У своїй заяві ОСОБА_2 вказував, що він є колегою позивача, та засвідчив пригнічений стан позивача у період перебування під слідством та судом, вказаний висновок зроблений з особистих скарг позивача. ОСОБА_3 в заяві вказав, що є рідним братом позивача, засвідчив пригнічений стан позивача у період перебування під слідством та судом, вказаний висновок зроблений з особистих скарг позивача та власних спостережень. Однак, вказані особи не були заявлені і, відповідно не були допитані судом в якості свідків, причини не вчинення вказаних процесуальних дій позивачем не вказані. До того ж наведені ними дані є показаннями зі слів позивача та їх власною суб`єктивною оцінкою його поведінки, що не може об`єктивно свідчити про обсяг моральних страждань позивача. Як вказує Верховний Суд, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу). Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди має визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, стану здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Матеріали справи не містять даних про застосування до позивача в рамках кримінального провадження будь-яких запобіжних заходів, відсутні дані про зміну в сторону погіршення стану здоров`я позивача, наявність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Посилання позивача на неможливість участі у тендерних закупівлях також не підтверджені належними та допустимими доказами. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Апеляційний суд вважає, що при визначенні розміру такої шкоди слід врахувати глибину душевних страждань, завданих позивачу, наявність перешкод у реалізації своїх життєвих планів, а також вимоги розумності та справедливості, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, з урахуванням чого визначений судом першої інстанції розмір 2430000 (два мільйони чотириста тридцять тисяч) гривень є необґрунтовано завищеним. Аналізуючи докази, зібрані у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_1 були нанесені моральні переживання та психологічні страждання, пов`язані з незаконним перебуванням під слідством та судом протягом 14 місяців, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати визначеному на час розгляду справи судом першої інстанції, як і було заявлено у позовних вимогах, а тому з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути моральну шкоду в розмірі 14 мінімальних заробітних плат, що становить 84000 грн. (14 х 6000 грн.), за рахунок коштів Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України При цьому слід зазначити, що чинним законодавством надано право на відшкодування шкоди саме за рахунок держави, тобто суб`єктом відповідальності за вказаними правопорушеннями є держава, проте державу у цивільних правовідносинах має представляти компетентний орган. В даному випадку Київська міська прокуратура, Головне управління Національної поліції у м. Києві, Державна казначейська служба України виступають саме такими органами, що представляють інтереси держави в цивільному процесі. В частині вирішення питання про судові витрати апеляційний суд керується положеннями ст.141 ЦПК України, згідно з якими при частковому задоволенні позову, передбачається покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та виходить з того, що до задоволення підлягає 3,5 відсотка від заявлених позовних вимог. Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що хоча при вирішенні деяких питань суд першої інстанції дійшов вірних висновків, проте висновок суду першої інстанції щодо розміру відшкодування моральної шкоди не є обґрунтованими. При цьому саме по собі посилання суду на те, що відповідачем не спростовані доводи позивача є неспроможним, оскільки сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Таким чином, доводи апеляційної скарги Київської міської прокуратури та доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції у м. Києві знайшли своє підтвердження частково. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, тому підлягає до скасування в цілому, з постановленням нового судового рішення про задоволення заявлених позовних вимог частково. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року - задовольнити. Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року - задовольнити. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності - задовольнити частково. Стягнути з державного бюджету в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування моральної шкоди 84000,00 грн (вісімдесят чотири тисячі гривень) Стягнути з державного бюджету в особі в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування судових витрат в 1336, 02 грн (одна тисяча триста тридцять шість гривень 2 копійки) Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури в порядку відшкодування судових витрат, понесених на стадії апеляційного перегляду справи 15114, 8 грн (п`ятнадцять тисяч сто чотирнадцять гривень вісімнадцять копійок). Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Національної поліції у м. Києві в порядку відшкодування судових витрат, понесених на стадії апеляційного перегляду справи 15114, 8 грн (п`ятнадцять тисяч сто чотирнадцять гривень вісімнадцять копійок). Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) Відповідач: Київська міська прокуратура (03150, м. Київ, вул.Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019); Відповідач: Головне управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108583). Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М.Андрієнко Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 22 листопада 2020 року.