Постанова 4857 № 300/2476/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Микитюк Р.В. 28 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 300/2476/22 пров. № А/857/14205/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 300/2476/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій, бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : 21.06.2022р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування, не утримання та не відображення в системі персоніфікованого обліку застрахованої особи ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 22.12.2016р. -19.07.2021р. - зобов`язати нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із нарахованого та сплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 , відповідно до Постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року у (справа №344/7365/16-а), Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року (справа №300/30/20) та Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року (справа №300/2260/21), з помісячним її відображенням в первинному бухгалтерському та персоніфікованому обліках, та подати до відповідного територіального органу Пенсійного Фонду України дані до системи персоніфікованого обліку застрахованої особи - ОСОБА_1 відобразивши суми нарахованого та виплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, за період з 22.12.2016 р. -19.07.2021р., помісячно. - стягнути судові витрати Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.09.2022р. позов задоволено. Крім того, суд першої інстанції стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету міської ради в користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 992 грн.40 коп. та витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 25000 грн. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.09.2022р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Крім того, апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.09.2022р. подав ОСОБА_1 в частині розподілу судових витрат. Зокрема, апелянт просить суд: п.4 резолютивної частини рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.09.2022р. змінити та викласти в наступній редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 04054346, вул.Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок та частину витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 04054346, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) понесені ним витрати на професійну правничу допомогу за подання апеляційної скарги в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що в квітні 2016 ОСОБА_1 звернувся з позовом до голови м. Івано-Франківська, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту містобудування та архітектури виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови м. Івано-Франківська №296-с від 21.02.2016р., поновлення на роботі на посаді заступника департаменту начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради з 21.03.2016р., стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та понесених витрат на правову допомогу в розмірі 6000 грн. Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016р. у справі №344/7365/2016 в позові відмовлено. 04.10.2017р. постановою Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Суд апеляційної інстанції скасував постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016р. у справі №344/7365/16-а та прийняв нову постанову. Суд визнав протиправним та скасував розпорядження міського голови м. Івано-Франківська №296-с від 21.03.2016р. про звільнення з роботи ОСОБА_1 та поновив останнього на посаді начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з 22.03.2016р. Крім того, суд стягнув з виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 74005,68 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. В іншій частині позовних вимог суд відмовив. 29.01.2020р. Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради на виконання рішення суду, що набрало законної сили, перерахував на картковий рахунок позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Однак, при проведенні нарахування, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради не нарахував, не обчислив і не сплатив єдиний соціальний внесок із суми 74005,68 грн. 23.04.2020р. Івано-Франківський окружний адміністративний суд задовольнив позов ОСОБА_1 у справі №300/30/20. Суд стягнув з виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 05.10.2017р. - 23.04.2020р. в розмірі 229631,17 грн. Вказане рішення набрало законної сили згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду 08.07.2020р. З метою виконання вказаного рішення, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради у вересні 2020р. перерахував на картковий рахунок ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 05.10.2017р. - 23.04.2020р. Однак, при перерахуванні належного позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05.10.2017р. - 23.04.2020р. Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради не нарахував, не обчислив і не сплатив єдиний соціальний внесок із суми 229631,17 грн. 19.07.2021р. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/2260/21 задоволено позов ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Суд першої інстанції стягнув з Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 24.04.2020 р.- 19.07.2021р. в розмірі 110742,74 грн. Вказане судове рішення набрало законної сили, що підтверджується постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2021р.. У січні 2021 року Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради перерахував на картковий рахунок ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 24.04.2020р. - 19.07.2021 в розмірі 110742,74 грн. Проте, при перерахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.04.2020р. -19.07.2021р. Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради не нарахував, не обчислив і не сплатив єдиний соціальний внесок із суми 110742,74 грн. 30.01.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про надання індивідуальної податкової консультації щодо сплати єдиного соціального внеску. 14.02.2020р. Головне управління ДФС в Івано-Франківській області листом №23/О/09-19-33-01-16 надав позивачу роз`яснення, із змісту якого видно, що відповідно до ч.5 ст.8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний соціальний внесок у розмірі 22% до бази оподаткування сплачує роботодавець. ОСОБА_2 який діє в інтересах позивача звернувся з адвокатським запитом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо надання інформації про сплату єдиного соціального внеску із сум стягнених за рішенням суду. 12.04.2021р. Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради надав відповідь №14/01-20/1291, у якій зазначив, що не сплачував та не буде сплачувати єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 , оскільки він не був роботодавцем. 21.04.2021р. ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області щодо несплати Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. 28.05.2021р. Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, на скаргу позивача надав відповідь у якій зазначив, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх. 14.06.2021р. ОСОБА_1 подав скаргу до Державної податкової служби України на дії службових осіб Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, у якій просив вжити заходів щодо стягнення з відповідача сум єдиного соціального внеску з виплат проведених за рішеннями судів. 13.07.2021р. Державна податкова служба України надала відповідь на вказану скаргу, із змісту якої видно, що податкові органи не можуть провести перевірку законності сплати відповідачем єдиного соціального внеску, оскільки Верховною Радою України введений мораторій на проведення позапланових документальних та фактичних перевірок на період з 18.03.2020р. до завершення карантину пов`язаного з короновірусною хворобою. 13.06.2022р. ОСОБА_1 отримав з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу (форми ОК-7). Із змісту довідки видно, що Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради у 2016р. - 2021р. не нараховував та не сплачував єдиний внесок на суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі позивача, які визначені за вищезазначеними рішеннями судів. ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови, норми і порядок нарахування та сплати єдиного соціального внеску визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. В п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» видно, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. ч.2 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована. Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул. ч.5 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати. пп.162.1.3 п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України, визначено, що платником податку на доходи фізичних осіб є податковий агент. Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом цього Кодексу (підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК). п. 164.1 статті 164 Податкового кодексу України вказано, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Із змісту пп.164.2.1 п.164.2 ст.164, пп.168.1.1 п.168.1, пп.168.1.2, п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України вказано, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту). Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Відповідно до ч.ч.6,8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Платники, зазначені в абз.3. 4 ч.1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв`язку. В абз.2 пп. 4 п.2 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 видно, що порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час після звільнення з роботи або згідно з рішенням суду- середню заробітну плату за вимушений прогул. Отже, суми заробітної плати, стягнуті державною виконавчою службою за рішенням суду на користь працівника згідно з виконавчим листом, є базою нарахування єдиного внеску. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати. Щодо доводів апелянта про те, що ОСОБА_1 у виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради ніколи не працював, заробітна плата йому не нараховувалась та відповідно звітність по єдиному соціальному внеску не подавалось, колегія суддів такі відхиляє з огляду на таке. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017р. встановлено, що порушення трудового законодавства під час незаконного звільнення з роботи позивача допущені посадовими особами виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, так як ОСОБА_3 прийнятий та звільнений з роботи саме розпорядженням міського голови м. Івано-Франківська. Колегія суддів також звертає увагу апелянта на ту обставину, що ОСОБА_1 звільнений із займаної посади саме розпорядженням міського голови №296-с від 21.03.2016р. Також рішеннями Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.04.2020р. у справі №300/30/20 та від 19.07.2021р. у справі №300/2260/21 встановлено, що затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі допущені саме Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради. ч.4 ст.78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що роботодавцем ОСОБА_1 є саме Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, тому, відповідно до ч.5 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування" сплата єдиного соціального внеску у розмірі 22 % до бази нарахування покладається на Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 стосовно розміру понесених витрат на правову допомогу адвоката, колегія суддів зазначає наступне. В абз.1 ч.1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). п.4 ч.1 ст.1 Закону України 05.07.2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (із змінами і доповненнями) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076). ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Водночас, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Як видно із матеріалів справи, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом позивач надав наступні документи: договір про надання правничої допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Як зазначалось вище, чинне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Колегія суддів звертає увагу, що розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, тому обґрунтовано суд першої інстанції стягнув суму в розмірі 2500 грн. понесених витрат на правову допомогу адвоката. З цих же підстав, витрати на правничу допомогу за подання апеляційної скарги підлягають до часткового задоволення в розмірі 1000 грн. Інші доводи апеляційних скарг фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянтів з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційних скарг зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 300/2476/22 - без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 04054346, вул. Грушевського, 21,м. Івано-Франківськ, 76004) в користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) понесені витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 1000 грн. (одна тисяча гривень). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 28.11.2022р