Постанова 4857 № 500/1020/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1020/20 пров. № А/857/9067/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кушнерика М.П. суддів Мікули О.І.., Курильця А.Р. за участю секретаря судового засідання Юник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року, прийняте суддею Чепенюк О.В. в м.Тернополі, за правилами спрощеного позовного провадження, у справі № 500/1020/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 11.02.2020 № Ф-52121-54 про сплату боргу (недоїмки) на суму 10098,66 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що недоїмка згідно з оскаржуваною вимогою нарахована у зв`язку із наявністю у позивача права на зайняття адвокатською діяльністю як незалежною професійною діяльністю, що, на думку контролюючого органу, зобов`язує самозайняту особу сплачувати єдиний внесок. Проте, позивач стверджує, що наявність права на зайняття адвокатською діяльністю не зобов`язує особу займатись незалежною професійною діяльністю як адвокат - самозайнята особа, і не забороняє перебувати в трудових відносинах в межах цієї професійної діяльності. Позивач незалежну професійну діяльність як адвокат - самозайнята особа не здійснювала та не отримувала кожного місяця 2019 року доходів від такої діяльності, оскільки весь період, за який відповідачем нараховано єдиний внесок, перебувала в трудових відносинах у межах професійної діяльності і її роботодавцем Товариством з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» нараховано та сплачено у встановленому порядку та розмірі єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 11.02.2020 № Ф-52121-54 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 10098,66 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач у період 2018-2019 років перебувала на обліку в податкових органах як самозайнята особа за ознакою незалежної професійної діяльності адвокат. Заяви про зняття з обліку платником ОСОБА_1 до контролюючого органу не подавалась, а тому за вказаний період вона мала сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно витягу з інтегрованої картки платника у ОСОБА_1 із врахуванням здійснених проплат наявний податковий борг по сплаті єдиного соціального внеску за І-ІІІ квартали 2018 року та 2019 рік у сумі 10098,66 грн, на яку винесено оскаржувану податкову вимогу. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. У відзиві на апеляційну скаргу позивач погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його законним та обгрунтованим, а вимоги апеляційної скарги безпідставними. 13 жовтня 2020 року від позивачки надійшла заява про розгляд справи у її відсутності. 15 жовтня 2020 року на адресу суду від апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи із покликанням на запровадження в Україні карантину. За результатами розгляду вказаного клопотання колегія суддів ухвалила його відхилити, оскільки поверхневі та загальні покликання на умови карантину зі сторони суб`єкта владних повноважень (апелянта) не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Також, рекомендація Ради суддів України (лист № 9-рс-186/20 від 16 березня 2020 року) не вказує на припинення судами розгляду справ, а лише встановлює особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача (його представників). Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо останнім не заявлено. У протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров`я, оскільки вони пов`язані з форс-мажорними обставинами. Крім того, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі Varela Assalino contre le Portugal (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Враховуючи те, що участь сторін в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась, та у відповідності до ч.4 ст.229, ч. 2 ст. 313 КАС України, їхня неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи, колегія суддів відмовляє у задоволенні поданого клопотання і проводить розгляд апеляційної скарги за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з таких підстав. Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, згідно з інформацією, яка міститься в інформаційній системі «Податковий блок. Облік платників податків» розділ «Реєстраційні дані», взята на облік Головним управлінням ДПС у Тернопільській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, вид діяльності діяльність у сфері права (код ВЕД 69.10), 26.04.2018 за позивачкою встановлено ознаку незалежної професійної діяльності, за ознакою діяльності адвокат (а.с.31-32). За даними інтегрованої картки платника податків за ОСОБА_1 станом на 31.01.2020 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску фізичною особою, яка займається незалежною професійною діяльністю, з урахуванням сплачених сум, у розмірі 10098,66 грн із терміном сплати 20.01.2020 (а.с.28-30). На суму недоїмки 10098,66 грн зі сплати єдиного внеску 11.02.2020 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області було сформовано ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52121-54 (а.с.4). 05.03.2020 позивачем подано до Державної податкової служби України скаргу на вимогу про сплату боргу №Ф-52121-54 (а.с. 5-6). У скарзі ОСОБА_1 вказувала на те, що з 09.11.2011 по даний час працює за основним місцем роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід», роботодавець сплачує за неї, як працівника єдиний внесок відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». За 2019 рік позивачка не отримувала кожного місяця дохід як самозайнята особа, лише у грудні 2019 року отримала дохід від здійснення незалежної професійної діяльності адвоката та 17.01.2020 сплатила єдиний внесок за грудень 2019 року у сумі 918,06 грн. Враховуючи вказане, просила скасувати вимогу про сплату боргу від 11.02.2020 №Ф-52121-54. Рішенням Державної податкової служби України від 09.04.2020 за результатами розгляду скарги вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 №Ф-52121-54 залишено без змін, а скаргу фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвоката), ОСОБА_1 від 05.03.2020 без задоволення (а.с. 9-10). Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а, відтак, в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога (2018-2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 2464-VI). Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1); особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (п.5). Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача (частина 4 статті 7 Закону №2464-VI). Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (частина 4 статті 8 Закону №2464-VI). Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Згідно з пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Згідно з частиною 3 статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Статтею 13 Закону №5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Суд апеляційної інстанції зауважує, що Законом №2464-VI не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Так, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Саме задля досягнення цієї мети, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 березня 2020 року (справа №824/509/19-а), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18), від 05 березня 2020 року (справа №460/943/19), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19), від 17 червня 2020 року (справа №400/2263/19). Судом встановлено, що позивач має право на заняття адвокатською діяльністю, однак у 2018-2019 роках реалізовувала його не як самозайнята особа, а як найманий працівник Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід», працюючи на посаді начальника юридичного відділу. Зокрема, із довідок про доходи, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» 04.03.2020 № 14/Т (а.с. 7) та 11.06.2020 №57/Т (а.с. 44) видно, що ОСОБА_1 у 2018-2019 роках перебувала у трудових відносинах із товариством, обіймала посаду начальника юридичного відділу, у період з січня по грудень 2018 року отримала загальний дохід у сумі 45721,02 грн, з якого роботодавцем щомісячно було нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 у сумі 10086,58 грн, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць; у період з січня по грудень 2019 року отримала загальний дохід у сумі 54356,86 грн, з якого роботодавцем щомісячно було нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 у сумі 11958,52 грн, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць. 17.01.2020 позивачем у зв`язку із отриманням доходу як самозайнята особа у грудні 2019 року здійснено оплату єдиного внеску за грудень 2019 року у сумі 918,06 грн відповідно до квитанції № 0.0.1584962441.1 (а.с. 8). Станом на 31.01.2020 відповідно до даних інтегрованої картки платника податків за ОСОБА_1 обліковується недоїмка у розмірі 10098,66 грн по сплаті єдиного соціального внеску за 2019 рік, на суму якої сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 № Ф-52121-54. Враховуючи наведене вище, оскільки позивач є найманим працівником і роботодавець сплачує за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, доказів отримання позивачем у відповідний період (січень-листопад 2019) доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально, як самозайнятою особою, не надано, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності індивідуально та отримання від такої діяльності доходу. Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність індивідуально, проте не отримувала дохід від неї. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме до компетенції контролюючого органу віднесено перевірку сплати єдиного внеску у розмірі не менше мінімального, тоді як суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема, й у частині розрахунків, однак не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. В свою чергу рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому. Отже, позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за позивача є роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний, що не враховано контролюючим органом при винесені вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 №Ф-52121-54. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами разом з Конвенцією як джерело права, та яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06). Отже, за наведених вище мотивів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною, а тому така підлягає скасуванню. Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення. Керуючись ч.3 ст.243, ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у справі № 500/1020/20, без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 16.10.20