Ухвала КЦС ВС № 201/12671/21

Ухвала Іменем України 28 листопада 2022 року місто Київ справа № 201/12671/21 провадження № 61-11154ск22 Верховний Суд, діючи у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», відповідач - ОСОБА_1 , вирішуючи питання відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року, ухвалене суддею Антонюком О. А., та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, постановлену колегією суддів у складі Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., ВСТАНОВИВ: І. ФАБУЛА СПРАВИ Акціонерне товариство «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» (далі - АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО») у грудні 2021 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути зі ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у виді 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі 224 845, 87 грн, з яких розрахована сума за ставкою 3 % річних становить 72 713, 65 грн, індекс інфляції - 152 132, 22 грн. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням від 01 червня 2022 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська задовольнив позов АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО». Суд стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» заборгованість за період із 01 грудня 2018 року до 01 грудня 2021 року в загальному розмірі 216 677, 83 грн, що складається із 3 % річних у сумі 69 892, 04 грн та інфляційних втрат за несвоєчасне погашення відсотків у сумі 146 785, 79 грн. Здійснив розподіл судових витрат. Ухвалою від 29 липня 2022 року Дніпровський апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, залишив без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 та надав заявнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги з метою сплати судового збору. Суд апеляційної інстанції, визнаючи обов`язок заявника сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у цій справі, керувався тим, що з аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» зробив висновок, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення. ОСОБА_1 20 вересня 2022 року направив до суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій просив звільнити його від сплати судового збору та відкрити апеляційне провадження. Ухвалою від 21 вересня 2022 року Дніпровський апеляційний суд визнав неподаною та повернув ОСОБА_1 його апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що заявник не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги, питання щодо звільнення апелянта від сплати судового збору вже було вирішено апеляційним судом, інших підстав для звільнення від справляння судового збору заявник не зазначив, отже недоліки апеляційної скарги не усунув, що є підставою для повернення скарги заявнику. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 09 листопада 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про повернення апеляційної скарги заявнику, порушив його право на справедливий суд. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про звільнення від сплати судового збору, проігнорував доводи заявника про його поганий майновий стан, оскільки він є пенсіонером та інвалідом, а розмір його доходу є незначним, що призводить до нестачі коштів навіть на харчування, не говорячи про сплату судового збору. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з таких підстав. Висновки у частині вимог касаційної скарги щодо оскарження рішення суду першої інстанції Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Оскільки Дніпровський апеляційний суд повернув ОСОБА_1 апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції не переглядалося в апеляційному порядку. А тому касаційна скарга в частині доводів, які стосуються оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року, не підлягає вирішенню по суті Верховним Судом, оскільки таке рішення суду першої інстанції не переглядалося у суді апеляційної інстанції, відповідно не може бути предметом касаційного оскарження. За змістом статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень, ті рішення суду першої інстанції, які не переглянуті судом апеляційної інстанції, не можуть бути оскаржені у касаційному порядку. За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Висновки у частині вимог касаційної скарги щодо оскарження ухвали суду апеляційної інстанції Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Зі змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд встановив, що касаційна скарга ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності. Такий висновок Верховний Суд зробив з огляду на таке. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Згідно з правилами процесуального закону подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції має відбуватися з дотриманням певних умов. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. За правилом пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (частина друга статті 357 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд апеляційної інстанції, залишаючи 29 липня 2022 року без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року, встановив, що заявник повинен сплатити судовий збір у розмірі 5 059, 03 грн. ОСОБА_1 не усунув недоліки апеляційної скарги, незважаючи на те, що копію ухвали Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2022 року отримав та ознайомився із вимогами суду апеляційної інстанції. Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Дніпровський апеляційний суд, вивчивши апеляційну скаргу, додані до неї матеріали та додатково подані документи, зазначив, що ОСОБА_1 посилається на підстави звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, які вже були предметом оцінки судом в ухвалі від 29 липня 2022 року, та оскільки інших підстав для звільнення від сплати судового збору заявник не зазначив, визнав, що недоліки апеляційної скарги ОСОБА_1 не усунув, судовий збір у визначеному судом розмірі він не сплатив, тому існують підстави для повернення апеляційної скарги. Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною. За змістом цієї правової норми існують три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача -фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18). Отже, Закон України «Про судовий збір» містить визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх судових інстанціях за законом, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним. Питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5 Закону України «Про судовий збір», або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення. На підставі аналізу ухвали Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2022 року Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 є пенсіонером та особою з інвалідністю третьої групи. Проте, будь-які інші доводи чи докази щодо незадовільного майнового стану заявника, зокрема відомості про доходи за попередній зверненню календарний рік, ним не додані до скарги. Верховний Суд встановив, що згідно із наявними відомостями заявник не належить до будь-якої з категорій у переліку осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору (відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір»), інших підстав для звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 не надав. Отже, комплексний аналіз викладених законодавчих положень дає підстави для висновків, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені норми права є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а право суду за наявності викладених в законі умов, на власний розсуд оцінивши їх, звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 806/2720/17, від 07 серпня 2018 року у справі № 389/2858/16-а. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження. Врахувавши наведене, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що недоліки апеляційної скарги заявником не усунуто, наявні передбачені частиною третьою статті 185 ЦПК України підстави для повернення апеляційної скарги особі, яка її подала. Загальні висновки Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03). Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»). З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року є необґрунтованою. Відкриття касаційного провадження в частині доводів касаційної скарги ОСОБА_1 щодо оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року також є неможливим, оскільки рішення суду першої інстанції не переглядалося в апеляційному суді. Керуючись пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 389, пунктом 1 частини другої, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков О. В. Ступак