Ухвала КАС ВС № 380/5509/22

УХВАЛА 25 листопада 2022 року м. Київ справа № 380/5509/22 адміністративне провадження № К/990/31690/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року у справі №380/5509/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, треті особи: Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , у якому просив суд: - визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо не вжиття заходів та не проведення перевірки діяльності арбітражного керуючого за результатами його письмових звернень; - зобов`язати Міністерство юстиції України провести перевірку діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2 з приводу здійснення ним своїх функцій у процедурі банкрутства ФОП ОСОБА_1 з наступних питань: - підставності включення вимог кредиторів до реєстру вимог кредиторів в процедурі банкрутства ФОП ОСОБА_1 враховуючи споживчий характери кредитних відносин та укладення з фізичною особою, а не ФОП; - наявності підстав для вжиття заходів арбітражним керуючим щодо ініціювання припинення процедури банкрутства у зв`язку з відсутністю вимог кредиторів, які пов`язані з підприємницькою діяльністю ФОП ОСОБА_1 ; - правильності формування реєстру кредиторів та обґрунтованості включення вимог АТ "Райффайзен Банк" та ПАТ "Альфа-Банк" до вимог першої черги; - законності продажу майна ОСОБА_1 у процедурі банкрутства та, конкретно окремо перевірити законність включення до ліквідаційної маси банкрута майна ОСОБА_3 та його продажу в процесі банкрутства; - законності оплати послуг арбітражного керуючого ОСОБА_2 з боку АТ "Райффайзен Банк" без ухвали господарського суду та визначення розміру оплати; - захисту прав та інтересів ОСОБА_1 з боку арбітражного керуючого в процедурі банкрутства, а саме виявлення його дебіторської заборгованості, управління підприємницькою діяльністю, захист від збільшення суми кредиторської заборгованості шляхом укладення АТ "Райффайзен банк" договорів про переуступку прав вимоги та їх визнання недійсним; - законності здійснення ліквідатором ОСОБА_2 ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_1 після внесення запису про припинення підприємницької діяльності останнім з 2014 до 2017 року; - законності здійснення ліквідаційної процедури понад встановлений законом строк та невжиття ліквідатором заходів щодо своєчасного здійснення такої процедури у межах встановлених строків. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , втретє звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв`язку 11 листопада 2022 року. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Раніше подані позивачем касаційні скарги на ці ж самі судові рішення Верховний Суд ухвалами від 20 жовтня і 9 листопада 2022 року повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як такі, що не містили підстав для касаційного оскарження судових рішень. Під час перевірки втретє поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у ній так і не викладені підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Зі змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 19 Закону України «Про звернення громадян», частини 2-4 статті 106 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», пункт 6 розділу ІІ Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2013 №1284/5. Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник лише перераховує норми права які, на його думку, були неправильно застосовані судами попередніх інстанцій без подальшої конкретизації норм права щодо яких такий висновок Верховного Суду відсутній із одночасним обґрунтуванням необхідності його прийняття. Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Так, вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що на виконання доручення Департаменту з питань судової роботи та банкрутства від 11 вересня 2017 року № 1181/22482-0-32 Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області у строк з 18 жовтня 2017 року до 20 жовтня 2017 року проведено позапланову перевірку діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2 . Отже, у цій справі судами установлено, що за результатами проведеного позапланового заходу контролю, Головним територіальним управлінням у Львівській області складено довідку про результати позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2 від 20 жовтня 2017 року № 22 та акт позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2 від 24 жовтня 2017 року № 22, яким порушень в діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2 під час виконання повноважень ліквідатора у справі № 28/32 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 не виявлено. Предметом перевірки була діяльність арбітражного керуючого стосовно продажу майна боржника та виконання повноважень ліквідатора після внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з матеріалами справи, у відповіді на звернення позивача від 29 листопада 2021 року ним повідомлено позивача про відсутність об`єктивних підстав для проведення позапланової перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2 з питань, порушених у зверненні у зв`язку з наявністю ухвали Господарського суду Львівської області від 21 грудня 2016 року про припинення повноважень арбітражного керуючого ОСОБА_2 у справі № 28/32 та ухвали від 6 грудня 2019 року про закриття провадження у справі № 28/32. Враховуючи наведене вище, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням пункту 8 Порядку 3928/5 Про затвердження Порядку здійснення контролю за діяльністю арбітражних керуючих, повторна перевірка з питань, що вже були предметом перевірки, не допускається, а тому відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2 за зверненнями позивача. Дослідивши зміст касаційної скарги, Судом встановлено, що у касаційній скарзі відсутні об`єктивні доводи на спростування висновків судів, а мотиви заявника зводяться до незгоди з судовими рішеннями. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Проста констатація самого факту наявності або відсутності постанови Верховного Суду у справі з подібними правовідносинами не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/не застосування цієї норми права. Лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, або незастосування такого висновку, за відсутності вмотивованих аргументів, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Відтак, з огляду на зазначене, посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження є безпідставним. Наступною підставою оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України. За змістом частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. В обґрунтування пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, позивач вказує, що судом не було вирішено клопотання позивача про дослідження доказів долучених окремим клопотанням , в якому містилися матеріали господарської справи №28/32 та такі документи не були досліджені. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Щодо посилання скаржника на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України, як на підставу касаційного оскарження та твердження, що суди помилково розглянули справу у порядку спрощеного позовного провадження, Суд зазначає наступне. За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Крім того, із змісту положення частини другої статті 12 КАС України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ. Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України). У цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ, та урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, тільки те, що справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, немає. За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС України). Скаржником не викладено обставин, які свідчили б про необхідність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження. Щодо посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України, Суд зазначає наступне. Так, згідно цього пункту підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Так, якщо скаржник уважає, що судами порушено норми процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), зокрема, необґрунтовано відхилено клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі скаржник має довести, що судами протиправно не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України як на самостійну підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі, не є достатньо обґрунтованим у взаємозв`язку з обставинами, на які він посилається в обґрунтування такої підстави, із предметом доказування у справі, та причинно-наслідкового зв`язку із протиправністю оскаржуваного судового рішення. Скаржником належним чином не доведено, що суд необґрунтовано залишив поза увагою клопотання позивача про витребування доказів, а саме: витребування судової справи про банкрутство позивача. Підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, визначених пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України зводяться до переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання заявника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України. Скаржник, серед іншого, обґрунтовує необхідність касаційного перегляду справи №380/5509/22 підпунктами «б», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України вказуючи, що ця справа має виняткове значення для нього та він не має можливості спростувати встановлені обставини іншим чином. Так, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів. Тому, Суд відхиляє вказані доводи скаржника з огляду на те, що зазначені у касаційній скарзі обставини, не свідчать про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення. Також скаржником не виділено специфічних вимог, що дають підстави вважати, що ця справа має виняткове значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Доводи скарги з цього приводу мають суб`єктивний характер та зводяться до незгоди з результатом розгляду справи, що не є безумовною підставою для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справі, розглянутої за правилами спрощеного провадження. Мотиви, наведені у касаційній скарзі, фактично зводяться лише до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм чинного законодавства. Справа, яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо виявлено після апеляційного розгляду справи неоднакове застосування судома апеляційної інстанції одного й того ж положення закону. Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов`язкове судове рішення. Незмістовними є посилання на підпункт «б» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, оскільки скаржником не зазначено, які саме обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, підлягають спростуванню та не вказано в якій справі таке спростування здійснюється або здійснюватиметься в майбутньому. Суд зауважує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено. Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року у справі №380/5509/22. Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки встановлено, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує. На підставі наведеного і керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року у справі №380/5509/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду