Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/8411/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 380/8411/22 пров. № А/857/13425/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Большакової О.О., Пліша М.А., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Печерського районного суду міста Києва на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року (суддя Брильовський Р.М., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у червні 2022 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Печерського районного суду міста Києва, в якому просив визнати протиправними надання Печерським районним судом м. Києва неповної інформації на запит від 09.05.2022 та зобов`язати Печерський районний суд м. Києва надати запитувану інформацію, а саме: електронну копію звіту та протоколу автоматичного розподілу справи №757/11072/22-к на відповідного суддю. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем порушено вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон №2939-VI) при розгляді запиту ОСОБА_1 від 09.05.2022, зокрема ненадання копії звіту та протоколу автоматизованого розподілу справи №757/11072/22-к. Зазначає, що відповідно до статті 19 Закону №2939-VI вказано, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Відтак звернувся до суду із цим позовом за захистом свого порушеного права. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року позов задоволено. Не погодившись з ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відповідачем після подання позову ОСОБА_1 виявлено наявність технічної можливості для задоволення спірних вимог запиту позивача. Таким чином, відповідач відновив порушені права та інтереси позивача. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 надіслав на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва запит на публічну інформацію відповідно до Закону №2939-VI. Позивач в вищезазначеному запиті просив надати інформацію, яка стосувалася поданої ним скарги, а саме: номер справи, який присвоєний вказаній скарзі; суддю, на якого було розподілено розгляд скарги; дату, на яку призначено засідання з розгляду скарги; копію електронного звіту та протоколу автоматичного розподілу справи на відповідного суддю. Печерський районний суду м. Києва надав позивачу лист від 17.05.2022 за № 381/22, в якому повідомив інформацію запитувану позивачем та відмовив надати електронну копію звіту та протоколу автоматичного розподілу. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано відповіді по кожному питанню в межах наданих йому законом повноважень та у встановленому законом порядку, що в свою чергу суперечить вимогам Закону № 2939-VI, яким встановлено обов`язок розпорядника інформації, яким є відповідач, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну публічну інформацію. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон № 2939-VI. За змістом статті 1 Закону № 2939-VІ публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом; публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб`єктом владних повноважень. Аналізуючи зміст запитуваної позивачем інформації суд встановив, що така інформація є публічною, оскільки отримана чи мала б бути отримана відповідачем в процесі виконання повноважень щодо організаційного забезпечення роботи суду. Згідно зі статтею 3 Закону № 2939-VІ право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VІ, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону № 2939-VІ, розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом. Пунктом 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VІ встановлено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Положеннями статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Частина перша статті 20 Закону № 2939-VI зобов`язує розпорядника інформації надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Згідно з матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації в порядку, визначеному Законом № 2939-VI. Відповідно до статті 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі. Як встановлено матеріалами справи, із змісту відповіді відповідача на запит, Печерським районним судом м. Києва частково надано відповідь на питання, які ставилися позивачем у запиті, а саме надано прізвище, ім`я, по-батькові слідчого судді та дату судового засідання. При цьому, стосовно питання надання електронних копій звіту та протоколу автоматичного розподілу відповідачем у вказаному листі повідомлено, що надати вказані документи може бути здійснена після оплати судового збору та надання до суду відповідної заяви разом з оригіналом квитанції про сплату. Апеляційний суд зазначає, що встановлений статтею 22 Закону № 2939-VI перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Натомість відповідач у відповіді на запит, в порушення частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI не навів установлених у цій статті підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію, що свідчить про очевидну необґрунтованість відмови та, відповідно, її протиправність. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач у запиті прохав надати електронні копії документів, тобто в даному випадку йдеться про переведення вже існуючої у відповідача інформації в електронний вигляд, тобто надання інформації, яка вже існує та розпорядником якої є відповідач. За переконанням суду апеляційної інстанції, незаконна відмова у задоволенні запиту на інформацію становить порушення гарантованих статтею 34 Конституції України на статтею 10 Конвенції право на інформацію. Аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону України Про інформацію свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну. У разі якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена. Аналіз установлених обставин справи та доводів відповідача не дають підстав для висновку про відсутність у відповідача технічної чи ресурсної можливості переведення в електронну форму запитуваних позивачем документів, а так само про те, що таке переведення та надсилання на електронну пошту позивача покладе на відповідача надмірний тягар. Отже, відповідач був зобов`язаний задовольнити вказаний запит ОСОБА_1 і надати скановані копії запитуваних документів. Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 27 лютого 2020 року у справі №820/4282/17, від 23 жовтня 2020 року у справі №818/1043/17 та від 31 січня 2019 року у справі №820/4258/17. Підсумовуючи, суд констатує, що встановлені обставини справи свідчать про те, що: по-перше, у даному випадку відповідач вважається розпорядником публічної інформації в розумінні вимог Закону № 2939-VI та несе обов`язки, визначені цим законом; по-друге, відповідач був зобов`язаний надати позивачу повну інформацію, яка запитувалась у запиті від 09.05.2022; по-третє, відповідач надав неповну інформацію на такий запит, чим порушив законне право позивача на доступ до публічної інформації. Разом з тим, як вірно зазначає суд першої інстанції, частиною сьомою статті 6 Закону №2939-VI передбачено, що обмеженню підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. У такому випадку копія документа повинна надаватися у звичайному порядку, при цьому інформація, доступ до якої обмежено, вилучається шляхом ретушування або іншим способом на вибір розпорядника інформації. Таким чином, Закон №2939-VI прямо забороняє розпоряднику інформації відмовляти у доступі до документу, натомість наділяючи розпорядника інформації правом визначення обсягів інформації, що надається. Відповідно до статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації. Апеляційний суд зазначає, що на момент подання позову запитувана позивачем у відповідача інформація не була в повному обсязі надана Печерським районним судом м. Києва. Стосовно покликання апелянта на те, що ним відновлено порушені права та інтереси позивача, та наявні підстави для закриття провадження згідно пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, то апеляційний суд зазначає наступне. Пунктом 8 частини першої статті 238 КАС встановлено, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення. У розумінні пункту 8 частини першої статті 238 КАС України у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. При цьому, вирішуючи зазначене питання, суд має з`ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень. Тобто для застосування такої підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність певних фактів. Зокрема, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб`єктом владних повноважень, а також мають бути відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких дій чи бездіяльності протиправними. Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Апеляційний суд констатує, що позивач не повідомив суд про повне їх відновлення та не вказав про те, що рішення суду у цій справі вже не зможе повністю відновити його законних прав та інтересів. Право на доступ особи до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а і право на своєчасність її отримання. У частині реалізації права особи на отримання інформації суб`єкт владних повноважень має можливість виправити допущене порушення шляхом надання запитуваної інформації. Водночас порушення суб`єктом владних повноважень права на своєчасність доступу до публічної інформації є невідновлювальним, тобто суд може лише констатувати порушення, а сам суб`єкт владних повноважень пропуск строку виправити не може, оскільки перебіг часу не залежить від волі будь-яких осіб. Тому порушення строків вчинення передбачених законом дій суб`єктом владних повноважень не може бути виправлено навіть після вчинення юридично значимих дій на виконання своїх обов`язків. Разом з тим, 30.06.2022 відповідачем надано електронні копії документів на запит від 09.05.2022, та на думку апелянта таке є підставою для закриття провадження у справі. Однак, закриття провадження згідно пункту 8 частини 238 КАС України фактично унеможливить судовий захист особи, якій відповідь на запит про надання публічної інформації була надана з порушенням встановлених законодавством строків. Вищенаведене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 800/369/17. Таким чином, колегія суддів констатує відсутність підстав для закриття провадження відповідно до пункту 8 статті 238 КАС України. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те,що відповідачем не надано відповіді по кожному питанню в межах наданих йому законом повноважень та у встановленому законом порядку, що в свою чергу суперечить вимогам Закону № 2939-VI, яким встановлено обов`язок розпорядника інформації, яким є відповідач, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну публічну інформацію. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Печерського районного суду міста Києва залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року в справі № 380/8411/22- без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. О. Большакова М. А. Пліш