Постанова 4815 № 569/5644/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 листопада 2022 року м. Рівне Справа № 569/5644/21 Провадження № 22-ц/4815/583/22 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Боймиструка С.В., суддів: Вейтас І.В., Шимків С.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 грудня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : У березні 2021 року ТзОВ "Рівнетеплоенерго" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останньої заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у розмірі 72330 грн. 28 коп.. В обґрунтування своїх вимог позивач покликається на те, що ТОВ «Рівнетеплоенерго» здійснює відпуск теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання у житлове приміщення по АДРЕСА_1 , власником (квартиронаймачем) якого є ОСОБА_1 . Згідно витягу оборотної відомості по особовому рахунку № НОМЕР_1 , що зареєстрований за останнім за період з 01 березня 2010 року по 28 лютого 2021 року виникла заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 71617,91 грн. Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 грудня 2021 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» заборгованість за надані послуги з централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання в розмірі 38155 грн. 93 коп.. У решті позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач не виконує свого обов`язку по оплаті наданих позивачем послуг, внаслідок чого за ним з 01 березня 2010 року по 28 лютого 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 71617,91 грн. Разом з цим, місцевий суд дійшов висновку про стягнення заборгованості в межах позовної давності, яка становить 33767 грн. 57 коп.. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що до позовної заяви не надано жодного доказу, який би давав підстави вважати, що позивач є виконавцем послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 . Зауважує, що є співвласником квартири, проте тривалий час там не проживає, а з реєстрації знятий в 1999 році. 31.08.2020 року звернувся з заявою до нотаріуса ОСОБА_5 , щоб вона внесла дані в державний реєстр речових прав на нерухоме майно, в зв`язку з даруванням своєї частки квартири дочці ОСОБА_4 .. Вказує, що ніколи не укладав з позивачем жодних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Позивач не пропонував укласти такий договір. Крім того, стверджує, що позивач не приєднував рішення виконавчого комітету і постанови НКРЕКП до позовної заяви, а тому покликання суду на ці докази є безпідставними. Також доводить наявність процесуальних порушень, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Як вбачається зі ст.1 Закону України «Про теплопостачання», споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; ОСОБА_1 зазначає, що договір на теплопостачання з позивачем не укладав і по АДРЕСА_1 не проживає. З копії його паспорта вбачається, що в нього інший шлюб з 1999 року і він проживав в с. Олександрія, а з 2014 року в с.Лідаво. (а.с.34-36). Судом встановлено, що ТОВ «Рівнетеплоенерго» здійснює відпуск теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання у житлове приміщення по АДРЕСА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), власником якого за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 березня 2021 року є відповідач ОСОБА_1 та треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на праві приватної спільної сумісної власності. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує. Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води здійснюється у відповідності до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630, якими визначений порядок надання послуг, порядок їх обліку, оплати, права та обов`язки споживача і виконавця, а також інші питання. Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Аналогічні положення містить і стаття 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції чинній на час розгляду справи. Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Обов`язок відповідача як споживача житлово-комунальних послуг, закріплений також у статті 162 Житлового кодексу Української РСР. Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла наступного. Стосовно того, що ОСОБА_1 не мешкає за дресою: АДРЕСА_1 , то колегія суддів виходить з того, що згідно зі статтею 317 ЦК України, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Тобто персональне не отримання послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, не є підставою для звільнення власника майна від оплати фактично наданих послуг. На користь вказаному свідчать прийнята Верховним Судом правова позиція, висловлена у постановах від 19.08.2020р. у справі № 703/2200/15-ц, від 02.04.2020р. у справі № 757/29813/17-ц, згідно з якою не проживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві спільної власності, не звільняє його як власника квартири від обов`язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг. Водночас у пункті 6 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що споживач житлово-комунальних послуг має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У відповідності до п. 29 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» затвердженими постановою КМУ № 630 вiд 21.07.2005 р.: споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання). Між тим, ОСОБА_1 не звертався до позивача ні в письмовій, ні в будь-якій іншій формі з приводу своєї відсутності за місцем реєстрації, підтверджуючих документів про даний факт також не надавав. Що стосується доводів скарги про відсутність укладеного між сторонами у справі договору, то колегія наголошує на тому, що дійсно відповідно до положень ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» вони, за загальним правилом, надаються на підставі укладеного між споживачем та постачальником договору. Проте відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг. На цьому наголошувалось Верховним Судом у чисельних своїх постановах, та у зв`язку з цим створено сталу правову позицію щодо необхідності покладення обов`язку на споживача оплатити фактично спожиті послуги навіть за відсутності договору, оскільки сам по собі факт їх надання, без оформлення відмови від них, свідчить про наявність фактичних договірних відносин. Розрахунок вартості наданих послуг здійснюється ТзОВ «Рівнетеплоенерго» за тарифами з теплопостачання у розмірах, затверджених рішеннями виконавчого комітету Рівненської міської ради №137 від 09 жовтня 2008 року, №6 від 04 січня 2011 року (з відповідними змінами) та постановами НКРЕКП «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб суб`єктами господарювання, які є виконавцями послуг», зокрема, №449 від 23.04.2014 р., №569 від 23.05.2014, №664 від 13.06.2014р., №792 від 27.06.2014 р., №146 від 17.10.2014р., №1171 від 31.03.2015 р., №174 від 21.05.2015 р., № 1101 від 09.06.2016 р. та №1536 від 28.12.2017 р., №1792 від 11.12.2018р. У зв`язку з невиконанням обов`язків по оплаті отриманих послуг, станом на 01 березня 2021 року наявна заборгованість у розмірі 71617,91, яка обґрунтовано зменшена місцевим судом враховуючи межі трьохрічного строку позовної давності в сумі 33767,57 грн. Статтею 369 ЦК України зокрема передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Отже, співвласник зобов`язаний брати участь у витратах на утримання та збереження спільного майна, нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. З матеріалів справи вбачається, що відповідач є лише одним із чотирьох співвласників нерухомого майна, тому покладення обов`язку по сплаті всієї суми заборгованості лише на нього є несправедливим та незаконним. Водночас інші власники нерухомого майна як співвідповідачі не залучались, а тому колегія суддів вважає, що у місцевого суду були відсутні підстави для задоволення позову. За таких обставин, місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування з ухваленням нового рішення відповідно до заявлених позовних вимог. Керуючись ст.ст.367,376,381-384,389-391 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Боймиструк С.В. Судді: Вейтас І.В. Шимків С.С.