Постанова 4857 № 158/2128/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 158/2128/22 пров. № А/857/14600/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А, Р., Кушнерика М. П., з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2022 року у справі № 158/2128/22 за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України у Волинській області до Громадянки Республіки ОСОБА_1 (FATIMA DE LA CARIDAD GUZMAN VAZQUEZ) про продовження строку примусового затримання, суддя в 1-й інстанції Сіліч Ю. Л., час ухвалення рішення 10.10.2022 року, місце ухвалення рішення м. Ківерці, дата складання повного тексту рішення 13.10.2022 року, в с т а н о в и в: Позивач Управління Державної міграційної служби України у Волинській області звернулося в суд з позовом до відповідача - Громадянки Республіки ОСОБА_1 (FATIMA DE LA CARIDAD GUZMAN VAZQUEZ), в якому просило продовжити строк затримання громадянки Республіки Куба ОСОБА_2 (FATIMA DE LA CARIDAD GUZMAN VAZQUEZ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на строк шість місяців з метою вжиття заходів щодо її примусового видворення за межі території України. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2022 року в позові відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що для забезпечення виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2022 року у справі №161/4611/22 про примусове видворення за межі території України, УДМС у Волинській області зверталось із листами до Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України та до Посольства Республіки Куба в Республіці Польща. Зазначає, що 11 серпня 2022 року працівниками сектору організації запобігання нелегальній міграції реадмісії та видворення здійснено виїзд до Волинського ПТПІ для проведення співбесіди та надання інформації громадянам Республіки Куба щодо можливості супроводу до КПП «Мамалига» та подальшого повернення в країну походження. Вказує, що 18 серпня 2022 року з метою виконання рішення суду працівниками УДМС у Волинській області спільно з працівниками взводу супроводу ГУ НП у Волинській області здійснено супровід, зокрема, відповідача з Волинського ПТПІ до пункту пропуску через державний кордон «Мамалига» на кордоні з Республікою Молдова, однак прикордонна служба Республіки Молдова (ПП «Крива») не погодила в`їзд іноземця на територію Молдови, прийнявши рішення про відмову у в`їзді через не підтвердження мети поїздки та загрозу національний безпеці, громадському порядку і здоров`ю громадян. Звертає увагу, що виконання рішення суду щодо примусового видворення відповідача є вкрай ускладненим через відсутність авіасполучення з територією України, а також введення воєнного стану в Україні ускладнює забезпечення примусового видворення у зазначений судом строк. Просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що вона виявила своє бажання співпрацювати з органами міграційної служби, під час процедури її ідентифікації, надавши свій паспорт та висловивши бажання повернутися до країни походження. Вказує, що судом не встановлено наявність обставин передбачених пп.1,2 ч.13 ст. 289 КАС України для можливості продовження строку затримання іноземця, відповідно до положень закону. Звертає увагу, що її затримання на новий строк буде суперечити п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Представник відповідача Воробей П. О. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Позивач (апелянт) у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у його відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2022 року, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року, затримано громадянку Республіки Куба ОСОБА_2 (FATIMA DE LA CARIDAD GUZMAN VAZQUEZ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на термін до 6 (шести) місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України (а.с. 5, 6-7). З метою забезпечення виконання вищевказаного рішення суду позивач звертався із листами до Департаменту консульської служби МЗС України (лист №0701.11-1331/0701.1.2-22 від 26 квітня 2022 року) та до посольства Республіки Куба в Республіці Польща (лист №0701.11-1976/0701.1.2-22 від 13 червня 2022 року) (а.с. 8, 9-10). 11 серпня 2022 року працівниками сектору організації запобігання нелегальній міграції реадмісії та видворення здійснено виїзд до Волинського ПТПІ для проведення співбесіди та надання інформації відповідачу щодо можливості супроводу до КПП «Мамалига» та подальшого повернення у країну походження (а.с. 13). 18 серпня 2022 року міграційною службою з метою забезпечення виконання рішення суду про примусове видворення відповідача по справі з території України було здійснено супровід громадянки Республіки ОСОБА_1 (FATIMA DE LA CARIDAD GUZMAN VAZQUEZ), ІНФОРМАЦІЯ_1 із Волинського ПТПІ до пункту пропуску через державний кордон «Мамалига» (а.с. 21-22). Рішенням від 18 серпня 2022 року прикордонної служби Республіки Молдова (ПП «Крива») відмовила громадянці Республіки Куба ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 LA CARIDAD GUZMAN VAZQUEZ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзд в Республіку Молдова у зв`язку із не підтвердження мети поїздки та загрозу національній безпеці, громадському порядку і здоров`ю громадян, а тому відповідача було повернуто до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців (а.с. 20). Судом також встановлено, що відповідач не зверталась із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено наявності обставин передбачених п.1,2 ч.13 ст.289 КАС України для можливості продовження строку затримання іноземця, відповідно до положень закону, оскільки відповідач виявила своє бажання співпрацювати з органами міграційної служби, під час процедури її ідентифікації, надавши свій паспорт та висловивши бажання повернутися до країни походження, а затримання відповідача на новий строк буде суперечити п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, відсутність можливості виконання судового рішення про примусове видворення відповідача за межі території України з незалежних від сторін причин протягом тривалого часу не може бути підставою для продовження строку затримання відповідача. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов`язки, порядок вирішення питань, пов`язаних з їх в`їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI) відповідно до частини 3 статті 3 якого іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Згідно з ч.2 ст.14 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку. Згідно з частиною 4 статті 30 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Ст.289 КАС України передбачає, що у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України. Порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначено Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України №353/271/150 від 23 квітня 2012 року, (далі - Інструкція) згідно з положеннями пункту 6 розділу ІІІ Порядок дій посадових осіб органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ під час ініціювання рішень щодо примусового видворення іноземців за межі України строк затримання іноземців, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців. У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більше ніж до вісімнадцяти місяців. Умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, вказана інструкція визначає: відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства та продовження строку такого затримання за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення. Згідно з ч.12 ст.289 КАС України про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність людини (абзац п`ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року №12-рп/2003). Європейський суд з прав людини, судова практики якого підлягає застосуванню як джерело права, у справі Ливада проти України (рішення від 26 червня 2014 року) зазначив, що проголошуючи право на свободу, пункт статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в не допущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення пункту 1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи. У пункті 103 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року Справа Анатолій Руденко проти України, стало остаточним 17 липня 2014 року (№50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту e пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах Вітольд Літва проти Польщі, заява №26629/95, пункт 78, ЄСПЛ 2000-III, та Станєв проти Болгарії [ВП], заява №36760/06, пункт 143, ЄСПЛ 2012). Європейський суд з прав людини у справі Амюр проти Франції (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі Дугуз проти Греції (рішення від 06 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля. Відповідно до пункту 113 рішення ЄСПЛ у справі Чахал проти Великої Британії, будь-яке позбавлення волі відповідно до §1 (f) ст.5 конвенції буде виправданим доти, доки триває процедура депортації. Якщо така процедура не провадиться з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим відповідно до §1 (f) ст.5 конвенції (рішення у справах Куїн проти Франції, Коломпар проти Бельгії). З врахуванням наведеного вище право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі. Як вбачається з матеріалів справи, що Громадянка Республіки Куба ОСОБА_2 (FATIMA DE LA CARIDAD GUZMAN VAZQUEZ) перебувала в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2022 Громадянки Республіки ОСОБА_1 (FATIMA DE LA CARIDAD GUZMAN VAZQUEZ) поміщена у пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, терміном на 6 місяців. Колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення питання про продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов`язковому дослідженню судом підлягає, зокрема, неможливість ідентифікації іноземця або особи без громадянства та/або неможливість забезпечення примусового видворення особи. При цьому, на позивача покладено обов`язок висвітлити, які дії або заходи вживалися для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, для забезпечення примусового видворення особи. До матеріалів справи позивач долучив копії листів, які скеровувались у Департамент консульської служби МЗС України, Посольство Республіки Куба в Республіці Польща, Першому заступнику начальника УДМС у Волинській області, Директору Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, заступнику директора Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України з метою забезпечення організації виконання рішення суду щодо примусового повернення громадян Республіки Куба за межі території України, серед яких відповідач. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, особу відповідача ідентифіковано національним паспортом (внутрішнім) громадянина Республіки Куби № НОМЕР_1 , який дійсний до 02 лютого 2029 (а.с.48). З метою виконання рішення суду здійснено супровід відповідача до пункту пропуску через державний кордон Мамалига на кордоні з Республікою Молдова, однак Прикордонна служба Республіки Молдова (ПП Крива) не погодила виїзд громадян Республіки Куба, зокрема відповідача, на територію Молдови, прийнявши рішення про відмову у в`їзді осіб, через не підтвердження мети поїздки та загрозу національній безпеці, громадському порядку і здоров`ю громадян. За змістом п.14 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства у разі неможливості з об`єктивних причин примусово видворити іноземця у визначений день представники органу ДМС, органу охорони державного кордону, які супроводжували іноземця до пункту пропуску через державний кордон України, повертають такого іноземця до ПТПІ. Про причини невиїзду та повернення іноземця до ПТПІ орган або підрозділ, що ініціював рішення про примусове видворення, негайно повідомляє про це відповідно ДМС, Адміністрацію Держприкордонслужби, СБУ. З врахуванням наведеного вище та враховуючи те, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, можливе лише за їх наявності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, покликання позивача на воєнний стан, карантинні обмеження, відсутність авіасполучення, на думку колегії суддів, не є підставою для продовження строку затримання відповідача, адже не відносяться до обставин, передбачених приписами статті 289 КАС України, які є вичерпними. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч. 1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За змістом ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявності обставин передбачених п.1,2 ч.13 ст.289 КАС України для можливості продовження строку затримання іноземця, відповідно до положень закону не встановлено, оскільки відповідач виявила своє бажання співпрацювати з органами міграційної служби, під час процедури її ідентифікації, надавши свій паспорт та висловивши бажання повернутися до країни походження, а затримання відповідача на новий строк буде суперечити п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, відсутність можливості виконання судового рішення про примусове видворення відповідача за межі території України з незалежних від сторін причин протягом тривалого часу не може бути підставою для продовження строку затримання відповідача. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. 243, 268, 271, 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2022 року у справі № 158/2128/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 23 листопада 2022 року.