Постанова 4857 № 161/4611/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 161/4611/22 пров. № А/857/7586/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Сеника Р.П., Святецького В.В., за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу громадянки Республіки Куба ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2022 року, головуючий суддя - Ковтуненко В.В., ухвалене о 12:23 год. у м. Луцьк, повний текст якого складено 22.04.2022 року, у справі за адміністративним позовом Управління ДМС у Волинській області до громадянки Республіки Куба ОСОБА_1 про примусове видворення та затримання,- В С Т А Н О В И В: В квітні 2021 року позивач - Управління ДМС у Волинській області звернулося в суд з позовом до громадянки Республіки Куба ОСОБА_1 , в якому просило видворити громадянку Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України; затримати громадянку Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на термін до 6 місяців для забезпечення примусового видворенняза межі території України з поміщенням до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України. В обґрунтування заявлених вимог зазначало те, що станом на 21 квітня 2022 року відповідач після незаконного перетинання державного кордону України, незаконно перебуває в Україні без постійного місця проживання, грошового забезпечення, а також без відповідних документів для перебування в Україні. Відповідач не виконала рішення від 13 квітня 2022 року про примусове повернення до країни походження. Згідно наданих письмових пояснень відповідача, самостійно залишати територію України вона не буде (а.с. 11) та перешкоджатиме проведенню процедури видворення. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2022 року позов задоволено частково; затримано громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та помістити його до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України за юридичною адресою: с. Журавичі Ківерцівського району Волинської області, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з України, терміном на шість місяців; в задоволенні решти позову - відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, громадянка Республіки Куба ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що їй не надали фактичної можливості покинути територію України на територію Республіки Польща, куди вона планувала поїхати. Крім цього, у неї та та її чоловіка достатньо коштів для того, щоб самостійно покинути території України. В судовому засіданні представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13 квітня 2022 року в місті Луцьк, Волинської області працівниками УДМС України у Волинській області було виявлено громадянку Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка порушила правила перебування на території України іноземних громадян. Так, громадянка Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 незаконно прибула на територію України, шляхом перетинання державного кордону України, з території Республіки Білорусь, поза межами пункту пропуску. В результаті незаконного перетинання державного кордону України була виявлена співробітниками ДПС України в селі Ріпки, Чернігівської області. 10 квітня 2022 року громадянка Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була затримана на підставі ч. 2 ст. 263 КУпАП, у зв`язку із вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП (а.с. 12). 13 квітня 2022 року головним спеціалістом УДМС України у Волинській області Кропивою Д.А., за погодженням з першим заступником начальника УДМС України у Волинській області Пахолюком О.М. було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства щодо громадянки Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як видно із змісту рішення, що громадянку Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 примусово повернуто до країни походження або третьої країни (так у документі) та зобов`язано її покинути територію України до 17 квітня 2022 року (а.с. 7). 18 квітня 2022 року працівниками УДМС України у Волинській області повторно виявлено в місті Луцьку, Волинської області та затримано громадянку Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка не виконала рішення від 13 квітня 2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. 18 квітня 2022 року громадянка Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була затримана на підставі ч. 2 ст. 263 КУпАП, у зв`язку із вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач підлягає затриманню з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, оскільки є достатні та обґрунтовані підстави вважати, що остання ухилятиметься від самостійного та добровільного залишення території України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч. 2 ст. 14 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 26 цього Закону, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Частиною 5 статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Отже, з системного аналізу наведених правових норм слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства мають передувати дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Відповідно до частини 1 статті 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи (ч.13 ст.289 КАС України). З аналізу вказаних норм видно, що у справах про затримання з метою ідентифікації слід встановити наявність двох умов, а саме: відсутність співпраці з боку іноземця з органами державної міграційної служби та/або неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства. З матеріалів справи видно, що відповідач є нелегальним мігрантом. Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач після незаконного перетину державного кордону України, незаконно перебуває в Україні без постійного місця проживання, грошового забезпечення, а також без відповідних документів для перебування в Україні. Крім цього, громадянка Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не виконала рішення від 13 квітня 2022 року про примусове повернення до країни походження в дорбровільному порядку. Згідно наданих письмових пояснень відповідача, самостійно залишати територію України вона не буде, родичів та знайомих громадян України не має (а.с. 11). З урахуванням вищенаведеного, з огляду на існування ризику невиконання відповідачем рішення про примусове видворення, оскільки відповідач незаконно перетнув кордон України та добровільно не виконав рішення про його примусове повернення, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суд попередньої інстанції щодо необхідності затримання відповідача для забезпечення його видворення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу громадянки Республіки Куба ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2022 року у справі №161/4611/22 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді Р. П. Сеник В. В. Святецький Повний текст постанови складено 02.06.2022 року.