Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 161/4617/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 161/4617/22 пров. № А/857/8657/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Юрченко М.М., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 квітня 2022 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України у Волинській області до громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 про примусове видворення та затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України,- суддя (судді) в суді першої інстанції Кирилюк В.Ф., час ухвалення рішення 14:37:16, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення 19 квітня 2022 року, В С Т А Н О В И В: 19 квітня 2022 року Управління Державної міграційної служби України у Волинській області звернулось в суд з позовом до громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 , в якому просило: видворити громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України; затримати громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на термін до шести місяців для забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 13 квітня 2022 року працівниками УДМС у Волинській області виявлено громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в Україні з порушенням правил перебування на території України іноземних громадян. 13 квітня 2022 року УДМС у Волинській області прийнято рішення про примусове повернення громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства та доведено до відома іноземця під підпис. Відповідач зобов`язався покинути територію України не пізніше 17 квітня 2022 року. Вказує, що вищезазначений громадянин перебуває на території України з порушенням міграційного законодавства, а саме: проживає без документів на право проживання в Україні. 10 квітня 2022 року складено протокол про адміністративне правопорушення та постанову про накладення адміністративного стягнення, якою за вчинення вищезазначеного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП на громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. 18 квітня 2022 року повторно виявлено та затримано відповідача, про що складено протокол про адміністративне затримання за невиконання рішення про примусове повернення. Звертає увагу на те, що відповідач перебуває на території України з порушенням вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», без відповідних документів на право перебування на території України. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 квітня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Затримано громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на термін до 6 (шести) місяців з метою забезпечення примусового видворення за межі території України. Видворено в примусовому порядку за межі території України громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач перебуває на території України з порушенням вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», без відповідних документів на право перебування, ухиляється від виконання рішення про його примусове повернення до країни походження або третьої країни, наявні усі підстави для його видворення та затримання з метою забезпечення видворення за межі території України. Не погодившись з прийнятим рішенням, громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що з урахуванням того, що рішення про примусове повернення винесене 13 квітня 2022 року, а строк виконання рішення до 17 квітня 2021 року, позивачем не надано йому можливості реалізувати визначене законодавством України право самостійно покинути територію України та виїхати в країну походження або третю країну. Крім того, стверджує, що дія воєнного стану в Україні унеможливлює виконання рішення про примусове видворення. Вказує, що на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції були відсутні докази притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності не приймалась. Звертає увагу на те, що має місце його незаконне тримання, оскільки затримання в порядку ст. 289 КАС України за формою не є покаранням, а лише формою примусу держави до залишення території України. Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що враховуючи те, що відповідач не виконав рішення від 13 квітня 2022 року про примусове повернення, на даний час незаконно перебуває на території України, даних про перетин кордону легальним способом суду відповідачем не надано, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що працівники УДМС чи будь-які інші особи унеможливлювали виконання відповідачем рішення про примусове повернення, слід дійти висновку, що існують достатні підстави для затримання позивача з метою забезпечення видворення за межі території України. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, громадянин Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був виявлений в Україні 10 квітня 2022 року у м. Києві. При з`ясуванні причин та обставин правопорушення встановлено, що вищезазначений громадянин перебуває на території України з порушенням міграційного законодавства, а саме: проживає без документів на право проживання в Україні. Також, на підставі перевірки працівниками сектору нелегальної міграції, реадмісії та видворення було здійснено перевірку за даними Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан». Інформація щодо факту перетину державного кордону України вищезазначеним іноземцем відсутня. 10 квітня 2022 року виявлено та затримано відповідача, про що складено протокол про адміністративне затримання № МКМ 000287 за ч. 2 ст. 263 КУпАП у зв`язку із вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, до 72 год. для з`ясування обставин правопорушення, причини та умов, що їм сприяли (а.с.23). 10 квітня 2022 року складено протокол про адміністративне правопорушення № ПР МКМ 010175, у якому зафіксовано вчинення громадянином Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, а саме проживання без документів на право проживання в Україні (а.с.9). 10 квітня 2022 року першим заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Пустовітом О.О. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, якою відповідно до ч. 1 ст. 203 КУпАП накладено на громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с.10). 10 квітня 2022 року заступником начальника відділу супроводу управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Угро О. відібрано пояснення від ОСОБА_1 , у яких вказано наступне: «В Україну прибув 09 квітня 2022 року поза пунктом пропуску через державний кордон України на ділянці, що межує з Республікою Білорусь, перетин здійснювали групою осіб у складі вісімнадцяти осіб. В селі Ріпки Чернігівської області нас виявили працівники Державної прикордонної служби України. Після чого, невідомі особи, які представились «волонтерами» доставили нас до залізничного вокзалу м. Києва, де нас виявили працівники поліції. Родичів та знайомих громадян України не маю. Самостійно залишати територію України не буду» (а.с.11). 10 квітня 2022 року позивача поміщено у Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України, які незаконно перебувають на території України для підготовки адміністративного позову про затримання з метою забезпечення примусового видворення з поміщенням до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України ДМС України, примусове видворення і подальшому виконання рішення суду про примусове видворення (а.с.14). 13 квітня 2022 року працівниками УДМС у Волинській області виявлено громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в Україні за адресою: Волинська область м. Луцьк, з порушенням правил перебування на території України іноземних громадян. Особа відповідача встановлена паспортом НОМЕР_1 , виданим 05 червня 2021 року, дійсним до 05 червня 2027 року (а.с.8). 13 квітня 2022 року УДМС у Волинській області прийнято рішення про примусове повернення громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни походження або третьої країни та доведено до відома іноземця під підпис. Відповідач зобов`язався покинути територію України не пізніше 17 квітня 2022 (а.с.6-8). 18 квітня 2022 року повторно виявлено та затримано відповідача, про що складено протокол про адміністративне затримання № МВП 000020 за ч. 2 ст. 263 КУпАП у зв`язку із вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, зазначено, що рішення про примусове повернення не виконано. Відповідач відмовився від ознайомлення із даним протоколом (а.с.23). Про затримання іноземця повідомлено Департамент консульської служби МЗС України. Крім цього, працівниками сектору організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС у Волинській області повідомлено в телефонному режимі про затримання вищевказаного іноземця Луцький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1363 (а.с.24-25). Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі Закон № 3773-VI). Відповідно до частини 2 статті 14 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку. Частиною 1 статті 26 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Згідно з частиною 3 статті 26 Закону № 3773-VI один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Відповідно до частини 5 статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Згідно із частинами 1, 3, 4 статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Відповідно до частини 1 статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Згідно із частиною 1 статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. Відповідно до частини 11 статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Проаналізувавши вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства підлягають особи у випадку їх ухилення без поважних причин від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк, або коли існують обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства буде ухилятися від виконання такого рішення ще до спливу цього строку. Тобто, процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду, а також ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що позивачем не надано йому можливості реалізувати визначене законодавством України право самостійно покинути територію України та виїхати в країну походження або третю країну, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що працівники УДМС чи будь-які інші особи унеможливлювали виконання відповідачем рішення про примусове повернення. Крім того із у матеріалів справи, зокрема, пояснень від 10 квітня 2022 року, слідує, що відповідач заявляв про небажання самостійно покидати Україну, також відповідач відмовився від підписання протоколу про адміністративне затримання від 18 квітня 2022 року (а.с.11, а.с.23, зворот). Також необгрунтованим є посилання скаржника на відсутність на момент винесення оскаржуваного рішення постанови про адміністративне правопорушення щодо відповідача, оскільки така постанова була винесена. Відповідно до ч. 1 ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи. Із матеріалів справи слідує, що 10 квітня 2022 року першим заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Пустовітом О.О. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, якою відповідно до ч. 1 ст. 203 КУпАП накладено на громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с.10). Враховуючи те, що рішення про примусове повернення відповідачем не виконано, у громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 відсутні документи на право перебування на території України, відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, підстави вважати, що відповідач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відсутні, а тому у Управління Державної міграційної служби України у Волинській області були обґрунтовані підстави вважати, що відповідач без поважних причин ухилявся від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк. Тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для примусового видворення громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 за межі території України. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постановах від 07 лютого 2018 року в справі № 743/432/16-а та від 01 квітня 2020 року у справі № 522/23067/17. Згідно із пунктом 12 розділу ІІ Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 лютого 2016 року № 141, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, що затримані в установленому законодавством порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Відповідно до пунктів 1, 5 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців. Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства та продовження строку такого затримання за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. З матеріалів справи слідує, що на момент затримання відповідача у зв`язку з порушенням ним законодавства України з прикордонних питань, у нього були відсутні документи, які посвідчують його законне перебування на території України. Отже, оскільки відповідач порушив законодавство України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, не виконав рішення УДМС у Волинській області про примусове повернення у визначений рішенням строк, і не надав суду доказів про своє законне перебування на території України, з огляду на існування ризику невиконання відповідачем рішення про примусове видворення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для примусового видворення громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 за межі території України, а також його затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на термін до 6 (шести) місяців з метою забезпечення примусового видворення за межі території України. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 квітня 2022 року у справі № 161/4617/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін