Постанова Київський апеляційний суд № 752/18558/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 752/18558/20 Головуючий у І-й інстанції - Плахотнюк К.Г. апеляційне провадження № 22-ц/824/10310/2022 Доповідач Заришняк Г.М П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2022 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Заришняк Г.М. Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М. При секретарі - Осадченко І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Мещанінова Анатолія Михайловича, діючого в інтересах ОСОБА_1 , на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 червня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- В С Т А Н О В И В : У вересні 2020 року ОСОБА_3 , діючи від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позову вказував, що спірним житловим приміщенням є квартира АДРЕСА_1 , яка була надана у користування матері сторін - ОСОБА_4 23.06.1987 року на сім`ю з трьох осіб: ОСОБА_4 , сина - ОСОБА_1 , дочку - ОСОБА_2 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час звернення до суду з позовом квартира не є приватизованою. За даними реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано за вказаною адресою місце проживання шести осіб, у тому числі й відповідачки ОСОБА_2 та її дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 03.06.2010 року. Зазначав, що відповідачка ОСОБА_2 та її дочка не проживають в спірній квартирі, особистих речей та речей повсякденного використання, які б належали відповідачці та її дочці, в квартирі немає, відповідачка не приймає участі в утриманні житлового приміщення. Реєстрація місця проживання відповідачки та її дочки у квартирі створює ряд незручностей для позивача, в тому числі і несення обов`язку додатково сплачувати вартість комунальних послуг. Факт не проживання відповідачки у спірній квартирі з червня 2008 року, а її дочки з моменту народження підтверджується актами ОСББ «Молодіжний», складеними 11 листопада 2019 року, 28 серпня 2020 року, а також буде підтверджено показаннями свідків у судовому засіданні. Посилаючись на те, що позивач та інші проживаючі в квартирі особи не чинили відповідачці та її дочці будь-яких перешкод у користуванні вказаною квартирою , остання добровільно залишила квартиру та переїхала на проживання до свого батька, а з часом зв`язок між ними було втрачено, просив визнати ОСОБА_2 та її дочку ОСОБА_5 такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 червня 2022 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зняття з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . В іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення. В апеляційній скарзі адвокат Мещанінов А.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову. Правом подачі відзиву відповідачка не скористалась. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній. Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що спірним житловим приміщенням є квартира АДРЕСА_1 , яка була надана у користування матері сторін - ОСОБА_4 , на сім`ю з трьох осіб: ОСОБА_4 , син - ОСОБА_1 , дочка - ОСОБА_2 , що підтверджено копією ордеру на житлове приміщення №121, виданого виконавчим комітетом Московської районної ради народних депутатів 23.06.1987 року (а.с.4). Встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6). З позовної заяви слідує, що спірна трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , належить до комунальної власності Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, мешканці квартири не скористалися правом на її приватизацію. За даними витягу з реєстру територіальної громади міста Києва №13069763 від 10.09.2020 року про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , значаться зареєстрованими шість осіб (а.с.7). Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи - ОСОБА_2 , остання зареєстрована за адресою - АДРЕСА_2 з 25.08.1987 року (а.с. 17). Задовольняючи позов в частині визнання відповідачку ОСОБА_2 втратившою право користування спірною квартирою, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Рішення суду в цій частині позивачем не оскаржувалось, а тому і не містить обов`язкових підстав для його перегляду. Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання втратившою право користування квартирою неповнолітню ОСОБА_5 , суд вважав, що з метою недопущення порушення конституційного права неповнолітньої дитини на житло, в якому вона зареєстрована в установленому законом порядку, такі позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Згідно ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. За приписами ст.7 Сімейного кодексу України, яка встановлює загальні засади регулювання сімейних відносин, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Згідно з ч.ч.1,2,3 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Підстава, на якій місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що вона набула права користування цим житлом на законних підставах. Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції). Не можна вважати не проживання дитини в спірному приміщенні без поважних причин в зв`язку з її проживанням в іншому місці з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Наведені висновки узгоджуються з правові висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі №337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19). За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Сам по собі факт не проживання у спірній квартирі малолітньої ОСОБА_5 , 2008 року народження, не може бути безумовною підставою для визнання її такою, що втратила право користування зазначеним житлом. ОСОБА_5 досягла віку 14 років лише ІНФОРМАЦІЯ_4 , отже саме з цього часу у неї вникло право самостійно обирати своє місце проживання. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітня ОСОБА_5 , 2008 року народження, набула право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це є його процесуальним обов`язком. Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини. Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування. Враховуючи наведене, відсутні підстави для скасування судового рішення в оскаржуваній частині, оскільки воно відповідає вимогам норм матеріального процесуального права і не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Згідно частин першої-третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Частиною 4 ст. 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Разом з тим, заявляючи позов про визнання неповнолітньої дитини такою, що втратила право користування спірним помешканням, позивачем не було залучено до участі у справі орган опіки та піклування, участь якого є обов`язковою. Крім того, з матеріалів справи слідує, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом про визнання особи такою, що втратила право користування спірною квартирою, заявив позов до ОСОБА_2 , не вказавши при цьому, що позов заявлено і до неповнолітньої ОСОБА_5 , не залучивши при цьому ОСОБА_2 , як законного представника неповнолітньої дитини. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_5 ніколи не проживала в спірній квартирі, не була пов`язана спільним побутом із позивачем, не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, оскільки спростовуються вищенаведеним. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на постанову Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі 686/8440/16-ц, як на практику у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки правовідносини вказаної справи не є подібними із правовідносинами у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на їх правильність. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Мещанінова Анатолія Михайловича, діючого в інтересах ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 червня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту виготовлення повної постанови. Повна постанова виготовлена 18 листопада 2022 р. Головуючий Судді: