Постанова 4824 № 758/209/18

справа № 758/209/18 провадження № 22-ц/824/2068/2020 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Голуб С.А. за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Київ від 12 березня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - В С Т А Н О В И В: У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 07 жовтня 1997 року, позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . У спірній квартирі крім нього зареєстровані відповідачі - ОСОБА_2 , яка є його колишньою дружиною, та ОСОБА_3 , яка є його донькою. Зазначає, що після розірвання шлюбу донька проживає разом із відповідачкою за адресою: АДРЕСА_2 . Вказує, що відповідачі фактично не проживають з ним в указаній квартирі з серпня 2002 року, не сплачують комунальні послуги та не надають допомогу в утриманні квартири. Позивач вважає, що відповідачі втратили право користування житлом, оскільки не проживають в спірній квартирі без поважних причин та не приймають участі в її утриманні. Рішенням Подільського районного суду міста Київ від 12 березня 2019 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись із указаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги, що ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначила, що дійсно не проживає за зареєстрованим місцем проживання та не заперечує проти того, щоб самостійно виписатися з квартири. Указане було зафіксовано у технічному записі судового процесу. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. В судовому засіданні ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримала викладені в апеляційні скарзі доводи, просила апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, про розгляд справи належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомляли. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі частини 2 статті 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів непроживання відповідачів у спірній квартирі без поважних причин після 17 вересня 2017 року. Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен громадянин має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. За статтею 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім`ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення. Члени сім`ї власника житлового приміщення не мають права власності на житло, в якому вони проживають, що суттєво відрізняє їхній правовий статус від правового статусу власника такого приміщення, унеможливлюючи, зокрема, право розпорядження цим майном. Разом із тим їм належить право використовувати приміщення для проживання, яке є сервітутним правом, тобто правом користування чужим майном (стаття 405 ЦК України). Проте член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Обмеження (позбавлення) права користування житлом можуть обумовити тільки такі дії членів сім`ї власника житла, які пов`язані зі зловживанням ними своїми правами або з невиконанням покладених на них обов`язків і безпосередньо порушують при цьому права та законні інтереси інших осіб. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру серії НОМЕР_1 від 07 жовтня 1997 року. У спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , його дружина - ОСОБА_2 та їх донька ОСОБА_3 15 серпня 2002 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розлучення серія НОМЕР_2 від 15 серпня 2002 року. Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 хоч і зареєстровані у спірній квартирі, але не проживають у ній з 2002 року, тобто понад один рік без поважних причин, що на його думку є підставою для визнання указаних осіб такими, що втратили право на користування указаною квартирою. На підтвердження обставин непроживання відповідачів у належній йому квартирі позивач надав акти, підписані сусідами та засвідчені головою правління Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-11". Відповідно до складеного ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та засвідченого головою правління Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-11" акта №164 від 19 квітня 2004 року ОСОБА_2 разом із своєю дочкою ОСОБА_3 виселились із квартири АДРЕСА_1 , та більше за вказаною адресою не проживають. Зазначене також підтверджено актами №179 від 10 серпня 2004 року, від 26 жовтня 2004 року, від 30 серпня 2014 року та від 15 березня 2015 року. Одночасно, ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву підтвердила той факт, що її мати ОСОБА_2 після розлучення із батьком ОСОБА_1 переїхала і проживає за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 обставини, щодо не проживання її у спірній квартирі не спростувала. Обставини, які перешкоджали колишній дружині позивача проживати за місцем реєстрації судом не встановлені. Позивач зазначає, що після розлучення їх донька також проживає разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 . У відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 зазначала, що з 01 вересня 2014 року по 30 червня 2017 року вона навчалась у місті Києві в Економічному коледжі Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» І рівня акредитації за спеціальністю «Фінанси і кредит» на денній формі навчання. На час звернення позивача до суду із позовною заявою, ОСОБА_3 продовжує навчатися у зазначеному закладі на факультеті фінансів із заочною формою навчання та з 15 серпня 2018 року працює в ТОВ «Ньютенд» на посаді бухгалтера, а отже постійно знаходиться у місті Києві та проживає у позивача. Оцінюючи надані сторонами докази, зокрема викладені у позові та відзиві на позов письмові пояснення позивача ОСОБА_1 і відповідачки ОСОБА_3 та додані до позову і відзиву письмові докази, колегією суддів також враховані обставини, встановлені рішенням Макарівського районного суду Київської області від 14 грудня 2017 року у справі №370/1976/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Зокрема згаданим рішенням було задоволено позовні вимоги за наслідком встановлення обставин проживання дочки з матір`ю, яка подавала позов в інтересах дочки згідно із частиною 3 статті 199 СК України. Указаним рішенням також встановлено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо недоведеності факту не проживання відповідачів у спірній квартирі є помилковими, оскільки не ґрунтуються на встановлених обставинах справи. Крім того, відмовляючи у задоволенні заявленого позову в частині вимог до ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з тих підстав, що на момент звернення позивача до його дочки з позовом остання була неповнолітньою. Однак указаний висновок суду першої інстанції є помилковим. Так, хоча на позовній заяві стоїть відмітка про реєстрацію указаної заяви 09 січня 2017 року, проте сама позовна заява, квитанції про сплату судового збору датовані січнем 2018 року. На титульній сторінці справи зазначено також, що справа надійшла до суду першої інстанції 09 січня 2018 року. Відповідно до статті 12 і частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про недоведеність підстав для визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування спірною квартирою не відповідають обставинам справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Подільського районного суду міста Київ від 12 березня 2019 року скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Визнати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.А. Голуб