Постанова Рівненський апеляційний суд № 565/404/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 листопада 2022 року м. Рівне Справа № 565/404/22 Провадження № 22-ц/4815/1057/22 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчук Н. М., суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С. секретар судового засідання - Ковальчук Л. В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Державне підприємство «Національна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 01 червня 2022 року у справі у складі судді Зейкана І. Ю., ухвалене в м. Вараш Рівненської області о 10 годині 02 хвилини, повний текст рішення складено 01 червня 2022 року, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Національна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що перебувала з відповідачем у трудових відносинах протягом 21 року, в тому числі, з 2010 року - на посаді начальника лабораторії служби охорони праці. 23.03.2022 року наказом генерального директора ВП «РАЕС» № 563ос її було звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Вважає таке звільнення незаконним та пояснює, що причини її відсутності на роботі з 28 лютого до 04 березня 2022 року були поважними та пов`язаними безпосередньо з воєнними діями у країні, запровадженням воєнного стану в Україні, а також її хворобою. Вона має доньку ОСОБА_2 , яка разом з трирічним сином виїхала з м. Вишгород Київської області до м. Вараш у зв`язку з бомбардуванням військової частини, яка була розташована поблизу місця її проживання. Наявність у місті Вараш постійних гучних сирен повітряної тривоги у вагітної другою дитиною дочки та її сина викликали страх, тривогу, що призвело до безсоння, стресу та істерик дитини. У зв`язку з цим дочка з сином вирішили їхати до Республіки Польща. Вона вирішила супроводжувати дочку та її сина до кордону з Польщею, а потім повернутись назад, оскільки вони потребували їх супроводу. Вказує, що написала заяву про відпустку без збереження заробітної плати на 28.02.2022 року, яку залишила техніку служби охорони праці ВП «РАЕС» та повідомила про це начальника служби охорони праці Майданюка С. Ю.. В неділю 27.02.2022 року о 13 год. 00 хв. вона розмовляла з начальником ОСОБА_3 , який повідомив їй, що з 28.02.2022 року на ВП «РАЕС» вводиться режим дистанційної роботи, який пообіцяв їй, що 28.02.2022 року та 01.03.2022 року вона буде виведена на дистанційну роботу. 28.02.2022 року вона, супроводжуючи дітей, виїхала до Республіки Польща, маючи намір 01.03.2022 року повернутись додому, але раптово захворіла (піднялась висока температура та тиск). Серед осіб, які виїхали з України у зв`язку з війною волонтери знайшли лікаря, яка оглянула її та призначила лікування. 02.03.2022 року вона зателефонувала до головного інспектора ВП «РАЕС» та повідомила, що захворіла та не може бути присутня на роботі за станом здоров`я. Коли стан її здоров`я покращився, вона змогла виїхати з Польщі додому та приїхала 06.03.2022 року. Після вихідних днів, 09.03.2022 року вона написала пояснення щодо причини її відсутності на роботі, після чого її відправили додому чекати відповіді. В кінці робочого дня її начальник зателефонував та повідомив, щоб вона виходила на роботу з 10.03.2022 року. Однак, 23.03.2022 року вона несподівано отримала наказ про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вважаючи звільнення незаконним, просила суд визнати протиправним та скасувати наказ ВП «РАЕС» № 563ос від 23.03.2022 року про звільнення з роботи та поновити її на посаді начальника лабораторії служби охорони праці ВП «РАЕС» ДП НАЕК «Енергоатом», а також стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.03.2022 року до дня поновлення її на роботі з урахуванням розміру її середньоденного заробітку 3 231,89 грн, та із застосуванням постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року. Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 01 червня 2022 року у задоволенні вказаного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, яка передбачає право власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин та обґрунтоване тими обставинами справи, підтвердженими належними та достатніми доказами, які вказують на те, що позивачкою ОСОБА_1 вчинено прогул без поважних причин в період з 28.02.2022 року по 04.03.2022 року, що тягне за собою застосування дисциплінарного стягнення на розсуд роботодавця, в даному випадку - звільнення з роботи. Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для застосування до неї такого заходу дисциплінарного стягнення як звільнення. Додає, що для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни, а при її відсутності працівник не може бути притягнений до дисциплінарної відповідальності. Наводить наступні факти та обставини, які виключають в її діях наявність елементів дисциплінарного проступку: 1) засвідчені уповноваженим органом - Торгово-промисловою палатою України форс-мажорні обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, які є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для юридичних та фізичних осіб, у тому числі у сфері трудових відносин; 2) введення воєнного стану в Україні Згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022р.; 3) дії ОСОБА_1 щодо тимчасового перетину кордону України були обумовлені необхідністю збереження власного життя та здоров`я своєї сім`ї, що є поважною причиною; 4) керівник позивача ОСОБА_3 був вчасно повідомлений про надзвичайну ситуацію позивача та погоджував можливість дистанційної роботи та надання відпустки; 5) ОСОБА_1 виконувала свою роботу дистанційно в період з 28.02.2022 р. по 04.03.2022р., згідно наказу про підприємству про введення дистанційної роботи, отже відсутній об`єкт дисциплінарного проступку; 6) позивач була тимчасово непрацездатною внаслідок хвороби, що підтверджується довідкою, виданою на підставі п. 2.19 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, (затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України 13.11.2001 №455); 7) позивач протягом 21 року бездоганно працювала у Відокремленому підрозділі «Рівненська АЕС» Державного підприємства Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом», за час роботи отримала кілька відзнак; 8) як пенсіонер позивач надала заяву на обов`язкову відпустку за власний рахунок власноруч підписану, погодивши її з керівником та узгодивши з ним кінцеву дату по телефону; 9) відсутні шкідливі наслідки до відповідача зв`язку з діями позивача; 10) відсутня вина ОСОБА_1 .. Зазначає, що суд першої інстанції під час винесення рішення не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку та заподіяної ним шкоди, обставини, за яких цей проступок було вчинено, а також попередню роботу працівника. Доводить, що вона виконувала роботу дистанційно в період з 28.02.2022 по 04.03.2022 і на підтвердження цього посилається на наказ відповідача від 01 березня 2022 року № 1094-к «Про організацію роботи ВП РАЕС «ДП НАЕК «Енергоатом» на період воєнного стану про встановлення дистанційної роботи для всіх працівників без обмежень, на скриншоти з телефону про телефонні дзвінки між позивачем та її керівником ОСОБА_3 , підлеглим персоналом та інспектором Павловим Ю. О., на скриншоти переписки у програмі viber між позивачем та її керівником ОСОБА_3 , між працівниками лабораторії, а також на показання свідка ОСОБА_3 в судовому засіданні. Зауважує, що з боку керівництва до неї в цей період не було жодних зауважень відносно виконання поточних виробничих завдань. Пояснює, що частина персоналу ВП «РАЕС» уже з 28 лютого 2022 року працювала дистанційно, а тому відсутність працівника безпосередньо на робочому місці на підприємстві в період дії наказу про дистанційну роботу не може вважатися прогулом без поважних причин. Звертає увагу на те, що відповідачем було порушено процедуру погодження звільнення працівника профспілковим комітетом, яка виявилася у тому, що під час розгляду подання про звільнення позивача комітетом було порушено передбачене статтею 43 КЗпП України право бути особисто присутнім під час розгляду такого клопотання, у зв`язку з чим згода профспілкового органу на звільнення не може вважатися такою, що має юридичне значення. Вважає, що судом безпідставно не враховано в якості доказу тимчасової непрацездатності довідку про хворобу від 04.03.22 року, яку в умовах воєнного стану надав український лікар, яка знаходилася в Польщі, і покликається на пункт 2.19 Інструкції № 455, яка передбачає можливість підтвердження тимчасової непрацездатності іншими документами, окрім листка тимчасової непрацездатності. Просить врахувати обставини, які свідчать про те, що позивач діяла правомірно та намагалися усіма можливими засобами врегулювати та оформити питання своєї відсутності на робочому місці на початку війни. З наведених підстав просить суд при розгляді апеляційної скарги врахувати висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. У поданому на апеляційну скаргу відзиві Державне підприємство «Національна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що сторони перебувають у трудових правовідносинах. ОСОБА_1 з 20.12.2000 року працювала на ВП «РАЕС» ДП НАЕК «Енергоатом», в тому числі з 30.06.2021 року - на посаді начальника лабораторії у промислово-санітарній лабораторії служби охорони праці, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 . Згідно із ст. 57 КЗпП України, час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності із законодавством. Відповідно до наказу ВП «РАЕС» № 4066-к від 12.10.2021 року з 01.01.2022 року до 31.12.2022 року встановлений наступний розпорядок роботи підрозділів ВП «РАЕС», зокрема, служби охорони праці з 7 год. 40 хв. до 16 год. 25 хв. з обідньою перервою з 12 год. 15 хв. до 13 год. 00 хв. Позивач у судовому засіданні також визнала такий розпорядок роботи. Копіями актів про відсутність працівника на роботі від 28.02.2022 року, від 01.03.2022 року, від 02.03.2022 року, від 03.03.2022 року та від 04.03.2022 року підтверджується, що у ці дні начальник лабораторії ОСОБА_1 була відсутня на роботі з 7 год. 40 хв. до 16 год. 25 хв. Вказані обставини позивач визнала у судовому засіданні, вказала, що у цей період перебувала за межами України у Республіці Польща. Факт перетину кордону позивачем ОСОБА_1 у напрямку в`їзду до Республіки Польща 28.02.22 та у напрямку виїзду з неї 06.03.22 року підтверджується копією її паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 . Сторони не заперечували обставину того, що з 28 лютого до 04 березня 2022 року були робочими днями. 10.03.2022 року начальник СОП ОСОБА_4 звернувся до генерального директора ВП «РАЕС» з листом про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 у зв`язку відсутністю на роботі з 28.02.2022 року до 04.03.2022 року без поважних причин. Вказана обставина підтверджується копією відповідного листа. Відповідно до копії подання від 12.03.2022 року, генеральний директор ВП «РАЕС» звернувся до голови ППО ВП «РАЕС» з проханням надати згоду на звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. 22.03.2022 року профспілковий комітет ППО ВП «РАЕС» надав згоду на звільнення позивачки ОСОБА_1 з посади начальника промислово-санітарної лабораторії СОП, що підтверджується копією постанови від 22.03.2022 року № 43/03. 23.03.2022 року позивачку ОСОБА_1 наказом генерального директора ВП «РАЕС» № 563ос від 23.03.2022 року звільнено з посади начальника лабораторії промислово-санітарної лабораторії служби охорони праці на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом без поважних причин. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказувала, що наказ про її звільнення через прогул є неправомірним, оскільки вона була відсутня на роботі з поважних причин: вона не була на роботі 28.02.2022 року у зв`язку з перебуванням у відпустці без збереження заробітної плати, а з 01 до 04 березня 2022 року - у зв`язку з перебуванням на лікуванні. Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Отже, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зокрема, таке право закріплене в ст. 16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України. У ст. 43 Конституції України закріплено, зокрема, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку пенсіонерам за віком - строком до 30 календарних днів. Пунктом 6 розділу 1 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України від 29.12.2004 року № 336, конкретний перелік посадових обов`язків визначається посадовими інструкціями керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців, які розробляють і затверджують на основі Довідника роботодавці, ураховуючи конкретні завдання та обов`язки, функції, права, відповідальність працівників цих груп та особливості штатного розпису підприємства, установи, організації. Згідно з копією Посадової інструкції начальника промислово-санітарної лабораторії, з якою ОСОБА_1 ознайомлена 28.05.2021 року, начальник лабораторії повинен керуватись у своїй діяльності, зокрема, організаційно-розпорядчими документами ВП «РАЕС». П.п. 6.9.1 Інструкції про порядок надання відпусток працівникам ВП «РАЕС» № 051-3-І-УК, регламентовано, що відпустка без збереження заробітної плати надається на підставі заяви працівника та доданих до неї підтверджуючих документів. Зі змісту п.п. 6.9.2-6.9.3 цієї Інструкції випливає, що така відпустка надається на підставі заяви працівника погодженої з керівником вищої ланки управління за напрямком роботи, із обов`язковим зазначенням в ній обставин або причини необхідності у такій відпустці. На думку суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 не подала до суду доказів звернення до адміністрації підприємства із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати на період з 28.02.2022 року до 04.03.2022 року, погодження такої заяви із керівником вищої ланки та зазначення у такій заяві обставин або причин необхідності у такій відпустці, однак, апеляційний суд вважає, що зібраними у справі доказами, зокрема, скриншотами листування в месенджері viber (а.с. 31-41), пояснювальною запискою ОСОБА_1 від 09.03.2022 року (а.с. 45-47), заява ОСОБА_1 про поновлення на займаній посаді (а.с. 49-51), показання свідків, зокрема, безпосереднього керівника позивачки ОСОБА_3 в судовому засіданні. Доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, про те, що отримання відпустки вона узгодила із начальником СОП ОСОБА_3 24.02.2022 року, а строки з ним погодила усно по телефону 27.02.2022 року, коли перетинала кордон з Польщею, апеляційним судом оцінюються як такі, що знайшли своє підтвердження як матеріалами справи, так і здобутими доказами, зокрема показаннями свідка ОСОБА_3 .. Судом першої інстанції були допитані в якості свідків безпосередній керівник позивачки начальник СОП ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , яка виконує обов`язки з табелювання робочого часу працівниками СОП ВП «РАЕС». ОСОБА_3 , який є безпосереднім керівником позивачки, показав, що 24.02.2022 року до нього підійшла ОСОБА_1 з проханням погодити їй відпустки без збереження заробітної плати на 24 - 25 лютого 2022 року та з 28 лютого 2022 року. Він їй погодив відпустки на 24-25 лютого, а щодо відпустки з 28 лютого сказав, що це питання розгляне 28 лютого. 27 лютого 2022 року до нього зателефонував головний інспектор та повідомив про те, щоб усі працівники його підрозділу з 28 лютого були на робочих місцях. Він почав обдзвонювати усіх підпорядкованих йому керівників, у тому числі зателефонував до ОСОБА_1 . Вона повідомила про те, що виїжджає за кордон до Польщі і має намір завтра повернутись до України. Він не погоджував їй заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, проте сказав, що на власний ризик зможе відобразити її присутність на роботі протягом 1-2 днів. Проте, оскільки ОСОБА_1 не з`явилась на роботі 01.03.22 року, він почав у складі комісії складати акти про відсутність її на роботі. Після цього передав складені акти до управління кадрів для прийняття рішення. Брав участь у засіданні профкомітету, на якому розглядалось питання щодо погодження звільнення ОСОБА_1 з посади. Участь у ньому також брала ОСОБА_1 та давала відповіді на поставлені питання. Будь-яких документів на підтвердження хвороби ОСОБА_1 не подавала. Свідок ОСОБА_5 показала, що 25.02.2022 року вона у себе на робочому місці виявила заяву ОСОБА_1 про надання відпустки без збереження заробітної плати з 28.02.2022 року, у якій не було зазначено дати закінчення відпустки, не було резолюції керівника ОСОБА_3 про її погодження. ОСОБА_1 усно сказала, щоб ця заява була у неї, а потім вона повідомить, що з нею робити. Будь-яких вказівок від ОСОБА_1 щодо подальшого використання цієї заяви вона не отримувала. Підставою визнання особи у відпустці без збереження заробітної плати є наказ з управління кадрів. Такого наказу на ОСОБА_1 не надходило. Оскільки ОСОБА_1 не було на робочому місці у період з 28 лютого до 04 березня 2022 року, вона брала участь у складанні актів про її неявку на робоче місце. На той час їй не було відомо про причини неявки на роботу ОСОБА_1 .. Відповідно до копії вказівки генерального директора № 11 від 24.02.2022 року, призупинено оформлення та надання відпусток керівникам усіх ланок управління на період воєнного стану та зобов`язано у подальшому будь-які відпустки надавати з дозволу керівника підрозділу та за погодженням з керівником функціонального напряму. Із цією вказівкою ОСОБА_1 ознайомлена 24.02.2022 року, і цей факт позивачкою не заперечується. Відповідно до п. 1.4 посадової інструкції позивача, її посада відноситься до категорії «керівник», а відтак позивачці достовірно було відомо про заборону надання їй відпустки у період воєнного стану. Крім того, позивач вказує лише на те, що погоджувала відпустку з керівником підрозділу, проте жодних доводів про погодження такої заяви з керівником функціонального напрямку до суду не подала. Заява ОСОБА_1 про надання відпустки без збереження заробітної плати не містить дати її складання, дати, до якої позивач мала намір взяти відпустку, або кількості днів перебування у відпустці, не містить записів про додатки до заяви, всупереч того, що позивач доводить, що додавала копію пенсійного посвідчення, а також на ній відсутні будь-які резолюції щодо її погодження. Встановлені обставини, які підтверджені документальними доказами та показаннями свідків, вказують на те, що позивачка ОСОБА_1 подала на погодження своєму безпосередньому керівнику ОСОБА_3 заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати на 28.02.2022 року, як це передбачено вимогами трудового законодавства та посадовою інструкцією позивачки, а також зазначено у вказівці генерального директора № 11 від 24.02.2022 року. Крім того, апеляційний суд бере до уваги, що перебуваючи поза межами робочого місця, позивачка ОСОБА_1 вживала заходів як до попередження керівництва про зміни щодо свого стану, місцезнаходження, так і до організації роботи довіреної їй структурної ланки підприємства, підтримуючи постійний контакт з колегами та своїм безпосереднім керівником і забезпечуючи організацію робочого процесу, за який вона відповідальна. Доводи апеляційної скарги про поважність причин неявки на робоче місце в період з 01.03.2022 року до 04.03.2022 року у зв`язку з хворобою апеляційний суд розцінює як такі, що підтверджуються обставинами справи та наявними матеріалами й доказами. Як встановлено з пояснень позивачки ОСОБА_1 , 28.02.2022 року вона, супроводжуючи дітей, виїхала до Республіки Польща, маючи намір 01.03.2022 року повернутись додому, але раптово захворіла (піднялась висока температура та тиск). Серед осіб, які виїхали з України у зв`язку з війною волонтери знайшли лікаря, яка оглянула її та призначила лікування. 02.03.2022 року вона зателефонувала до головного інспектора ВП «РАЕС» та повідомила, що захворіла та не може бути присутня на роботі за станом здоров`я. Коли стан її здоров`я покращився, вона змогла виїхати з Польщі додому та приїхала 06.03.2022 року. Після вихідних днів, 09.03.2022 року вона написала пояснення щодо причини її відсутності на роботі, після чого її відправили додому чекати відповіді. В кінці робочого дня її начальник зателефонував та повідомив, щоб вона виходила на роботу з 10.03.2022 року На підтвердження своїх покликань на неможливість вчасного повернення в Україну у зв`язку з хворобою позивачка ОСОБА_1 подала до суду довідку від 04.03.2022 року від імені лікаря ОСОБА_6 (а.с. 42) та пояснила, що у Республіці Польща волонтери знайшли їй лікаря ОСОБА_6 , яка теж виїхала за кордон з України, і остання оглянула її ІНФОРМАЦІЯ_1 , виписала ліки, а згодом, 04.03.2022 року, провела повторний огляд та виписала вказану довідку. Відхиляючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що довідка лікаря ОСОБА_6 від 04.03.2022 року є неналежним доказом підтвердження тимчасової непрацездатності позивачки ОСОБА_1 .. Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється (п. 2.2. Інструкції). Разом з тим, листок непрацездатності, як зазначено у згаданій Інструкції, є документом, що засвідчує тимчасову непрацездатність працівника для нарахування йому обов`язкових виплат за період його тимчасової непрацездатності. Для цілей вирішення даного спору ключовим є не нарахування коштів за період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , а встановлення обставин поважності чи неповажності пропуску нею робочих днів у період з 01.03.2022 року по 04.03.2022 року. Довідка лікаря ОСОБА_6 , виписана 04.03.2022 року про те, що ОСОБА_1 була хвора і через свій стан неспроможна дістатися робочого місця та подолати дорогу з Республіки Польща до м. Вараш Рівненської області, оцінюється апеляційним судом як достатній доказ на підтвердження того, що позивачка не з`явилася на роботу через поважні причини. Відповідно до п. 2.19 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, особам, які самостійно звернулися по консультативну допомогу , видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу із обов`язковим часом проведення консультації. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин (п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України). За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (ч. 1 ст. 147 КЗпП). Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Такого висновку дійшов Верховний Суд від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Враховуючи, що позивачка була відсутня на робочому місці на ВП «РАЕС» у період з 28.02.2022 року по 01.03.2022 року, перебуваючи у відпустці без збереження заробітної плати, а з 01.03.2022 року по 04.03.2022 року - у зв`язку із хворобою, через яку була позбавлена можливості дістатися з-за кордону до місця роботи, відсутні підстави вважати, що нею допущено прогул без поважних причин, а відтак - відсутні підстави для її звільнення з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивачка заявила вимогу про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 березня 2022 року до часу прийняття рішення судом у цій справі. За змістом ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір ,одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи,але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не звини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати №100, який затверджений Постановою КМ України від 08 лютого 1995 року, передбачено що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Для розрахунку середнього заробітку суд бере до уваги заробітну плату за січень-лютий 20220 року, які є повними робочими місяцями, що передували звільненню. Згідно Довідки про середній заробіток (№ 1985 від 20.04.2022 року), заробітна плата ОСОБА_1 на посаді начальника лабораторії СОП ВП РАЕС становить 92 063,32 грн., а її середньоденний заробіток складає 3 068 грн. 78 копійок. Відповідно до п.8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, суд виходить з розрахунку щоденного середнього заробітку, який складає 3 068 грн. 78 копійок, та кількості днів вимушеного прогулу за період з 23 березня 2022 року по 17 листопада 2022 року, яка дорівнює 173 дні. До стягнення з відповідача на користь позивачки підлягає 530 898 гривень 94 копійки (173 роб. дні х 3 068,78 грн.). Вказана сума включає обов`язкові відрахування і платежі, які мають бути сплачені до державного бюджету. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ч.1 ст. 81 ЦПК України). Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1 та ч. 2ст. 89 ЦПК України). Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Аналізуючи обставини справи в сукупності і взаємозв`язку із нормами права, якими вони врегульовані, апеляційний суд приходить до переконання про помилковість висновку місцевого суду щодо відсутності належних достатніх та достовірних поважних причин відсутності ОСОБА_1 на роботі у період з 28 лютого до 04 березня 2022 року, та вважає вимоги останньої про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст. 141 ЦПК України). Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Як вбачається із матеріалів справи, за подання до суду позовної заяви ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., а також 1 488,60 грн. при зверненні з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції (а.с. 64, 222), і вони підлягають до стягнення на її користь із відповідача в загальній сумі 2 481,00 грн.. Зазначені суми сплачені позивачкою за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовна вимога про поновлення на роботі не підлягає оплаті судовим збором позивачкою, оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» вона звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються у справах про поновлення на роботі. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, судовий збір за позовну вимогу про поновлення на роботі в суді першої та апеляційної інстанції підлягає стягненню із відповідача на користь держави у розмірі 2 481,00 грн.. Окрім цього, стороною позивачабуло заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у зв`язку з оплатою професійної правничої допомоги адвоката Луницької С. М.. Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано Договір про надання правничої допомоги №88 від 04.04.2022 року, укладеного між Адвокатським бюро Луницької Світлани, Додаткову угоду до нього від 23.05.2022 року, Акт прийняття-передачі наданих послуг від 23.05.2022 року згідно Договору про надання професійної правничої допомоги № 88 від 23.05.2022 року, а також квитанцію до прибуткового касового ордера № 11 від 23.05.2022 року про сплату ОСОБА_7 . Адвокатському бюро Луницької Світлани. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відносяться і витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу, яка не спростована іншою стороною, підлягає для стягнення з Державного підприємства «Національна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» на користь ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 01 червня 2022 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити. Визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Національна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» № 563ос від 23.03.2022 року про звільнення ОСОБА_1 . Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника лабораторії служби охорони праці Відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» Державного підприємства «Національна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з 23 березня 2022 року. Стягнути з Державного підприємства «Національна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 березня 2022 року по 17 листопада 2022 року в розмірі 530 898 (п`ятсот тридцять тисяч вісімсот дев`яносто вісім) гривень 94 копійок з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Судове рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 46 031 (сорок шість тисяч тридцять одну) гривню 66 копійок з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті звернути до негайного виконання. Стягнути з Державного підприємства «Національна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня 00 копійок. Стягнути з Державного підприємства «Національна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня 00 копійок. Стягнути з Державного підприємства «Національна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцять днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови буде складено 18 листопада 2022 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Боймиструк С. В. Шимків С. С.