Постанова КАС ВС № 200/8267/20-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2022 року м. Київ справа № 200/8267/20-а адміністративне провадження № К/9901/23504/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Губської О. А., суддів: Жука А.В., Калашнікової О.В., розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Професійна спілка «Юстиція Донеччини», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Гайдара А.В. (головуючий), Компанієць І.Д., Ястебової Л.В., І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Професійна спілка «Юстиція Донеччини», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому просив: 1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 04 серпня 2020 року № 88/1 «Про внесення змін до наказу від 27.07.2020 № 83/1 «Про звільнення ОСОБА_1 »; 1.2. поновити позивача на посаді заступника начальника управління з питань нотаріату - начальника відділу організаційного забезпечення та контролю у сфері нотаріату управління з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Донецькій області; 1.3. стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 05 серпня 2020 року по день фактичного поновлення на роботі.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що спірний наказ є незаконним та виданий в порушення вимог законодавства про державну службу та трудового законодавства. Вказує, що відбулась реорганізація органу, в якому він працював, шляхом злиття з Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області та Головним територіальним управлінням юстиції у Луганській області та утворенням на базі трьох органів одного - Східного міжрегіонального управління юстиції. При цьому позивачу запропоновано лише 6 посад для наступного працевлаштування, хоча Головне територіальне управління юстиції в Донецькій області на день звільнення позивача мало близько 400 вакантних посад. Крім того, ОСОБА_1 наголошує, що вказана пропозиція надана невчасно, така пропозиція є неправомірною з огляду те, що запропоновані посади в іншій категорії та в іншій групі оплати праці вважаються істотними змінами умов проходження державної служби, про що він в установленому Законом порядку попереджений не був. Позивач звертає увагу, що в основній своїй чисельності працівники апарату головного управління, в якому він проходив державну службу, були переведені до правонаступника, а позивачу всі наявні у правонаступника посади не були запропоновані. Отже, позивач констатує факт дискримінаційного до нього ставлення з боку відповідача. Також позивач посилається на порушення статті 43 Кодексу законів про працю України, оскільки він є членом профспілкової організації «Юстиція Донеччини», але звільнення проведено без попередньої згоди цього органу.

3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні. ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26 грудня 2019 року № 3940/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з займаної посади з 28 грудня 2019 року згідно з п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, з припиненням державної служби.

5. Однак, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року по справі № 200/1045/20-а визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції в Донецькій області № 3940/1 від 26.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління нотаріату начальника відділу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29 грудня 2019 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 228 446, 71 грн з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

6. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року суд задовольнив частково апеляційні скарги Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі № 200/1045/20-а. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі №200/1045/20-а змінив. У абзаці четвертому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі №200/1045/20-а цифри та слова « 228 446, 71 грн.» замінив цифрами та словами « 202 968, 20 грн». 7. 13 травня 2020 року у відповідь на запит представника Професійної спілки «Юстиція Донеччини» головою ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області направлено лист, відповідно до якого зазначено, що інформація щодо способу результатів оцінювання професійної підготовки та професійної компетентності державних службовців Головного управління при їх звільненні за переведенням до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 2019-2020 роках Головним управлінням не створювалась. 8. 19 травня 2020 року листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 08.1-21/22 ОСОБА_1 було повідомлено про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області не раніше 30 календарних днів з дня попередження.

9. З вказаним попередженням про наступне звільнення позивач ознайомлений 22 травня 2020 року, про що проставлений його особистий підпис. 10. 28 травня 2020 року, враховуючи неможливість працевлаштувати ОСОБА_1 у Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області через знаходження у стані припинення, головою ліквідаційної комісії на ім`я начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Тетяни Філатової був направлений лист № 01-21/150 щодо можливості надання пропозицій для працевлаштування ОСОБА_1 у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків).

11. Крім того, 29 травня 2020 року листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 01-17/155, голові професійної спілки «Юстиція Донеччини», членом якої є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було повідомлено про те, що ОСОБА_1 попереджений про наступне звільнення, а також про звернення голови ліквідаційної комісії до керівника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо можливості надання ОСОБА_1 пропозицій для працевлаштування.

12. Вищевказаний лист був направлений на електронну адресу професійної спілки «Юстиція Донеччини», а також засобами поштового зв`язку. 13. 11 червня 2020 року листом № 16031/36050/3/20Д/10.1 начальник Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Філатова Тетяна надала перелік вакансій, які можуть бути запропоновані ОСОБА_1 для працевлаштування у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків). А саме, наступні посади: - провідного спеціалісту відділу з питань нотаріату у Луганській області Управління нотаріату Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків); - головного спеціалісту відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (тимчасова); - провідного спеціалісту Красноградського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків); - головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків); - старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків); - головного державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

14. Запропоновані вакансії були доведені ліквідаційною комісією ОСОБА_1 листом від 15.06.2020.

15. Наказом відповідача від 27 липня 2020 року № 83/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади з 28 липня 2020 року у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби.

16. Наказом відповідача від 04 серпня 2020 року № 88/1 «Про внесення змін до наказу від 27.07.2020 № 83/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » дату звільнення змінено на 04 серпня 2020 року у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 впродовж періоду з 24 липня по 31 липня 2020 року на лікарняному та продовженням терміну його перебування у щорічній основній відпустці тривалістю 3 календарних дня з 01 по 03 серпня 2020 року.

17. Вважаючи, що його звільнення відбулось без дотримання норм чинного законодавства, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

18. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року у справі відмовлено у задоволені позовних вимог.

19. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наказ відповідача про звільнення позивача відповідає вимогам статті 22 Закону України "Про державну службу", не порушує вимог частини другої статті 40, частин другої, третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в силу приписів частини п`ятої статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України "Про державну службу", при цьому відповідачем дотримано вимоги щодо належного персонального попередження позивача про наступне вивільнення, а також вимоги щодо повідомлення профспілкового органу. Отже, відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління з питань нотаріату начальника відділу організаційного забезпечення та контролю у сфері нотаріату управління з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 20. 08 червня 2021 року постановою Першого апеляційного адміністративного суду рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року скасовано. 20.1. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. 20.2. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 04 серпня 2020 року № 88/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » 20.3. Зобов`язано Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організаційного забезпечення та контролю у сфері нотаріату управління з питань нотаріату Головного територіального Управління юстиції у Донецькій області з 05 серпня 2020 року. 20.4. Стягнуто з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 серпня 2020 року по 08 червня 2021 року в сумі 70 562,62 грн., з яких відрахувати податки та обов`язкові платежі. 20.5. Допущено рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми виплат за один місяць.

21. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1-1 частини першої цієї статті чітко не визначена, тому до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство про працю КЗпП України. Так, на ці правовідносини поширюються положення ч.3 ст. 49-2 КЗпП України. Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду й існували на день звільнення. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що відповідачем не надано до суду доказів пропонування позивачу всіх наявних вакантних посад як станом на дату ознайомлення із попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, так і перед самим звільненням, хоча таких вакансій було більше. Отже, відповідачем не виконано обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 49-2 КЗпП України. 21.1. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач зобов`язаний був при попередженні позивача про звільнення відповідно до ч.3 ст. 49-2 КЗпП України запропонувати іншу роботу, оскільки відповідне правове регулювання не знайшло свого відображення у змінах, внесених до Закону України "Про державну службу" згідно з Законом України від 19.09.2019 №117-IX: в ч.6 ст. 49-2 КЗпП України не зазначено, що у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини третьої цієї статті, виключення зроблені лише щодо частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті. У зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, а саме: одночасного з попередженням про звільнення запропонування позивачу всіх наявних вакантних посад, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, відповідач фактично позбавив позивача можливості обрати посаду, яку він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації для переведення останнього на наявну вакантну посаду відповідно до приписів частини п`ятої статті 22 Закону № 889-VІІ. 21.2. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що наказ про припинення державної служби позивача не відповідає вимогам статті 22 Закону України «Про державну службу», порушує вимоги частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки зазначені положення підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відтак, з огляду на вказані порушення законодавства відповідачем, спірний наказ підлягає скасуванню, а позивача поновленню на посаді, з якої його було звільнено, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. IV. Провадження в суді касаційної інстанції

22. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

23. Підставою, на підставі якої подана касаційна скарга скаржник вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. 23.1. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник зазначає, що Перший апеляційний адміністративний суд, застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 року по справі № 440/395/20, а також у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 по справі № 803/31/16. 23.2. Скаржник наголосив, що правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, визначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, номер провадження К/9901/1664/18. 23.3. Крім того, скаржник також зазначає, що положення статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції Закону України № 440-ІХ від 14 січня 2020 року) передбачає можливість, а не обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю для працевлаштування будь-яку вакантну посаду державної служби. А положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення, не застосовується. Станом на час прийняття спірного наказу Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. 23.4. Скаржник зауважує, що у спірному випадку слід застосовувати виключно спеціальний нормативно-правовий акт - Закон України «Про державну службу». До того ж, конкретні приписи зазначеного закону прийняті у часі пізніше, ніж приписи Кодексу законів про працю України. Станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другої статті 40, частин другої та третьої статті 492 Кодексу законів про працю України не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України "Про державну службу", оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону України "Про державну службу", що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за рішенням суб`єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця. 23.5. При цьому, скаржник зазначає, що неправильним є посилання суду апеляційної інстанції на висновок Верховного суду від 11.02.2021 у справі № 420/7705/19, оскільки особа, якої стосувалася справа, була попереджена про наступне звільнення в серпні 2019 року, а її звільнення відбулося в листопаді 2019 року. На той час положеннями частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачалося, що процедура вивільнення державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення визначається законодавством про працю. 23.6. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції неповно дослідивши обставини справи, дійшов хибних висновків щодо застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України, а не спеціального Закону України «Про державну службу», оскільки саме даним законом передбачені підстави та процедура звільнення державних службовців, а відтак, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області діяло у точній відповідності до вимог Закону.

24. Позивач та Професійна спілка «Юстиція Донеччини» у своїх відзивах на касаційну скаргу вказують на її безпідставність та просять залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

25. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

27. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 889-VIII).

28. Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

29. В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

30. Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

31. Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

32. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданих касаційних скарг, Верховний Суд керується таким.

33. Предметом спору у цій справі є питання правомірності наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 04 серпня 2020 року № 88/1, яким позивача звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу організаційного забезпечення та контролю у сфері нотаріату управління з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.

34. Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX (далі - Закон № 117-IX) були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX, що діє з 25 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

35. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

36. Слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції до набрання чинності Законом № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалася законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалося лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. 37. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX (далі - Закон № 440-IX), яким частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

38. Водночас, за змістом частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX), у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

39. Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

40. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

41. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

42. За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тож до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

43. Частиною третьою статті 5 Закону №889-VIII прямо передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

44. Отже, для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, ураховуючи неодноразове внесення змін до Закону №889-VIII.

45. Як установлено судами попередніх інстанцій, з попередженням про наступне звільнення позивач був ознайомлений 22 травня 2020 року на підставі пункту 1-1 частини 1 та абзацу 1 статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

46. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне звільнення, так само і на час видання спірного наказу від 04 серпня 2020 року № 88/1, у цій справі урегульована положеннями Закону № 889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами № 117-IX та № 440-IX), що виключає застосування КЗпП України до спірних правовідносин.

47. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 07 липня 2022 року у справі №200/7782/20-а, від 10 лютого 2022 року у справі №380/3597/20, від 02 червня 2022 року у справі № 420/3541/20, від 20 квітня 2022 року у справі № 400/2034/21 правовідносини у яких є подібними до цієї справи.

48. Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин у частині виконання суб`єктом призначення обов`язку запропонувати всі вакантні посади при попереджені про наступне вивільнення, з урахуванням положень статті 5 Закону № 889-VIII, положення КЗпП України застосуванню не підлягають, а до спірних відносин слід застосовувати положення Закону № 889-VIII.

49. Після подання цієї касаційної скарги Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX), зокрема, у постановах від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, які підлягають врахуванню у цьому касаційному провадженні.

50. У наведених постановах у справах № 640/11024/20 та №380/3646/20 Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

51. Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 380/3551/20, де зазначив, що вжите у пункті 2 частині 1 статті 41 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з переведення без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Вирішення питання переведення чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

52. Аналізуючи положення Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, Верховний Суд у справах № 640/11024/20, №380/3646/20, № 380/3551/20 дійшов висновку, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

53. Зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX) та пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII (у редакції Закону № 117-IX), колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для припинення державної служби позивача за ініціативою суб`єкта призначення (відповідача), що передбачена пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.

54. При цьому, як правильно зауважено судом першої інстанції, відповідачем дотримано обов`язок завчасного попередження позивача про наступне вивільнення в межах строків, встановлених законом. Рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, по своїй суті є правильним. У свою чергу, суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.

55. Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 року по справі № 440/395/20, а також у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 по справі № 803/31/16, судом касаційної інстанції відхиляються з огляду на те, що правовідносини у перелічених справах не є подібними до спірних правовідносин, а судові рішення у зазначених справах ухвалено за різних фактичних обставин справи та правового регулювання.

56. Частиною першою статті 352 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

57. Отже, постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року необхідно скасувати, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року - залишити в силі. VII СУДОВІ ВИТРАТИ

58. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

59. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) задовольнити.

2. Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі № 200/8267/20-а скасувати.

3. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року у справі № 200/8267/20-а залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. А. Губська Судді А.В. Жук О.В. Калашнікова