Ухвала КЦС ВС № 607/16569/19

Ухвала 11 листопада 2022 року м. Київ справа № 607/16569/19 провадження № 61-10709ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Тернопільський радіозавод «Оріон» про стягнення невиплаченої заробітної плати, ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного Товариства «Тернопільський радіозавод «Оріон» (далі - АТ «ТРЗ «Оріон»), у якому просив стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 519 917,91 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 18 червня 2015 року між ним та відповідачем укладено контракт про виконання посадових обов`язків голови правління ПАТ «ТРЗ «Оріон», згідно якого він прийнятий на роботу в товариство на посаду голови правління. Додатковою угодою від 18 червня 2018 року строк дії контракту продовжено. 25 грудня 2018 року його звільнено з роботи з посади голови правління товариства за власним бажанням і у зв`язку з виходом на пенсію. Позивач вказав, що відповідач заборгував йому вже нараховану заробітну плату у розмірі 519 917,91 грн. Однак, у квітні 2019 року відповідач в односторонньому порядку зробив перерахунок нарахованої заробітної плати, зменшивши її розмір. Вважав, що такі дії відповідача є незаконними та суперечать трудовому законодавству. Вказав, що згідно з пунктом 3.1. контракту йому виплачується заробітна плата у розмірі 5 середніх заробітних плат працівників товариства за попередній місяць, а також відповідні надбавки. Заробітна плата погоджувалась наглядовою радою товариства у формі протоколів, до яких додатками йшли розрахунки заробітної плати. Посилаючись на наведене та те, що зменшення суми виплати заробітної плати є безпідставним, порушує трудове законодавство, позивач просив суд стягнути з АТ «ТРЗ «Оріон» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 519 917,91 грн. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 до АТ «ТРЗ «Оріон» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати задоволено частково. Стягнуто з АТ «ТРЗ «Оріон» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 396 942,63 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «ТРЗ «Оріон» в дохід державного бюджету судовий збір в сумі 8 665,00 грн. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ «Оріон» задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2021 року, в частині стягнення з АТ «Оріон» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 396 942,63 грн скасовано. Ухвалено нове судове рішення у цій частині, яким відмовлено у задоволенні позову про стягнення з АТ «Оріон» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 396 942,63 грн. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 жовтня 2021 року в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог залишено без змін. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 жовтня 2021 року про стягнення з АТ «Оріон» в дохід державного бюджету судового збору в сумі 8 665,00 грн скасовано. Компенсовано АТ «Оріон» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір в сумі 7 798,78 грн. У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов повністю. Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року становить 2 481,00 грн. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Отже, ціна позову у цій справі (519 917,91 грн) не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 250 = 567 500,00 грн), а тому постанова Тернопільського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, відповідно до вимог ЦПК України, не підлягає касаційному оскарженню. Касаційна скарга містить посилання на те, що судове рішення у цій справі оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпунктів «а», «б» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Представник заявника у касаційній скарзі зазначає, що порушене у справі питання стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 97, 110, 116 КЗпП України та статті 22 Закону України «Про оплату праці», про неможливість зменшення чи скасування надбавок, премій та інших подібних виплат, коли вже працівник звільнений, а також стосовно непорушності саме нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Проте, доводи заявника щодо необхідності формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 97, 110, 116 КЗпП України та статті 22 Закону України «Про оплату праці» спростовується наявністю такої практики, зокрема постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 607/14498/19, в якій Суд дійшов висновку про відсутність зменшення в односторонньому порядку нарахованої, але не виплаченої позивачу заробітної плати, що є порушенням вимог статей 97 КЗпП України та статті 22 Закону України «Про оплату праці», натомість зазначив, що відбулося приведення роботодавцем заробітної плати позивача у відповідність умовам трудового, колективного договорів та нормам чинного законодавства, а не погіршення умов праці. Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування наявності підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для перегляду судом касаційної інстанції справи з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Посилання заявника у касаційній скарзі на підпункт «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є безпідставним, оскільки не містить будь-якого обґрунтування. Доводи касаційної скарги про те, що зазначена справа має виняткове значення для заявника, є необґрунтованими, оскільки вони нічим не підтверджені, а тому не можуть бути підставою для висновків про наявність обставин, за яких рішення у справі, з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню. Фактично доводи заявника зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, власного тлумачення застосування норм права у конкретній справі, а також необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України. Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Тернопільський радіозавод «Оріон» про стягнення невиплаченої заробітної плати відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак