Постанова 4873 № 910/17934/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" жовтня 2022 р. Справа№ 910/17934/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О. суддів: Майданевича А.Г. Владимиренко С.В. при секретарі судового засідання Алчієвій І.В. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Яварпур-Кордестані Мехран Манучехровича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі № 910/17934/21 (суддя: Турчин С.О.) за позовом фізичної особи-підприємця Карпової Наталії Георгіївни до фізичної особи-підприємця Яварпур-Кордестані Мехран Манучехровича третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК» про визнання недійсним договору та стягнення 141 282,86 грн ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець Карпова Наталія Георгіївна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Яварпур-Кордестані Мехран Манучехровича про визнання недійсним договору оренди нежилого приміщення № 04 від 12.03.2021 та стягнення 141 282,86 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладаючи договір оренди нежитлового приміщення № 04 від 12.03.2021, відповідач ввів в оману позивача щодо обставин, які мають істотне значення, а саме приховав інформацію щодо відсутності у відповідача права власності на нежитлове приміщення за №19, під літерою А, яке знаходиться по вул. Кропивницького, будинок №12, у місті Києві. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі № 910/17934/21 позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди № 04 від 12.03.2021, укладений між фізичною особою-підприємцем Карповою Н.Г. та фізичною особою-підприємцем Яварпур-Кордестані М.М. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Яварпур-Кордестані М.М. на користь фізичної особи-підприємця Карпової Н.Г. збитки у сумі 132000,00 грн, витрати на правову допомогу у сумі 10638,63 грн та судовий збір у сумі 4390,85 грн. Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що станом на дату укладення договору оренди нежитлового приміщення № 04 від 12.02.2021 відповідач не інформував позивача про існування обставин, що перешкоджають його укладенню та виконанню, а саме про те, що нежитлове приміщення за №19, в літ. А, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кропивницького, будинок 12 належить на праві власності АТ "АЛЬФА-БАНК". Натомість, у пункті 1.2. договору було визначено, що приміщення належать відповідачу (орендодавцю) на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 22 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Марченко О.І. Викладене, на переконання суду першої інстанції, є навмисним введенням позивача в оману щодо наявності правомочностей володіння, користування та розпорядження приміщенням, що безпосередньо впливає на можливість передачі його в оренду. Зауважив, що ч. 2 статті 230 Цивільного кодексу України передбачено, що сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Наголосив, що договір оренди №04 від 12.03.2021 визнано недійсним у судовому порядку, а тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у сумі 6722,42 грн та 3% річних у сумі 2560,44 грн за періоди визначені позивачем у позові є безпідставними. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ФОП Яварпур-Кордестані М.М. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема скаржник зауважує, що відповідач не мав на меті приховати від позивача суттєві обставини, оскільки сам був необізнаний про них. Вказує на те, що суд першої інстанції був зобов`язаний зупинити провадження у даній справі до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі № 757/22082/21. Наголошує, що розписка про начебто отримання відповідачем від позивача 66000,00 грн. у рахунок оплати вартості оренди є недопустимим доказом про здійснення розрахункової операції та не могла прийматись судом до уваги. Також в апеляційній скарзі скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі № 910/17934/21. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2022, апеляційна скарга у справі № 910/17934/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Владимиренко С.В., Майданевич А.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 вирішення питання, щодо подальшого руху апеляційної скарги ФОП Яварпур-Кордестані Мехран Манучехровича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 відкладено до надходження матеріалів справи № 910/17934/21 до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/17934/21. До Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 01.08.2022 надійшли матеріали справи № 910/17934/21. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 апеляційну скаргу ФОП Яварпур-Кордестані М.М. на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі № 910/17934/21 було залишено без руху та надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду доказів надсилання копії апеляційної скарги позивачу у даній справі - ФОП Карповій Н.Г. В межах строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022, представником ФОП Яварпур-Кордестані М.М. подано клопотання, до якого приєднано доказ надсилання копії апеляційної скарги ФОП Карповій Н.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022 поновлено ФОП Яварпур-Кордестані М.М. строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі № 910/17934/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Яварпур-Кордестані М.М. на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі № 910/17934/21; розгляд апеляційної скарги ФОП Яварпур-Кордестані М.М. на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі № 910/17934/21 призначено на 19.10.2022; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали. 12.10.2022 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ФОП Карпова Н.Г. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обґрунтовує тим, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.07.2022 у справі № 757/22082/21-ц у задоволенні позову Яварпур-Кордестані М.М. до АТ «Альфа-Банк» про скасування рішення приватного нотаріуса Русанюка З.З. про реєстрацію права власності на приміщення за банком - відмовлено повністю. Підкреслює, що відповідач знав, але не повідомив позивача про те, що приміщення обтяжено іпотекою, що також є обставиною, яка має істотне значення при укладенні договору оренди. Підкреслює, що позивач письмово звертався до відповідача з вимогою повернути сплачені ним кошти. Представник відповідача в судовому засіданні 19.10.2022 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог. Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Представник третьої особи в судове засідання 19.10.2022 не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, 18.10.2022 представник третьої особи подав до суду клопотання, в якому просив проводити судове засідання без його участі. Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши присутніх представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Як було вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12.03.2021 між Фізичною особою-підприємцем Карповою Наталією Георгіївною (орендар, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Яварпур-Кордестані Мехран Манучехровичем (орендодавець, відповідач) укладений договір оренди нежитлового приміщення № 04 (далі - договір), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове володіння та користування (відповідно до технічного паспорту) нежитлове приміщення за №19, під літерою А, яке знаходиться по вул. Кропивницького, будинок №12, у місті Києві. Відповідно до п.1.1. договору площа нежилого приміщення, яке орендується складає 56,4 кв.м, а також додаткова площа приміщень, визначених у п.12.2. цього договору. Згідно із п.1.2. договору приміщення належать орендодавцю на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 22 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Марченко О.І. Пунктом 3.1 договору передбачено, що приміщення передається орендодавцем орендарю в день підписання акту прийому-передачі, який є невід`ємною частиною договору (додаток № 1 до договору). Відповідно до п.5.1 договору орендна плата за місяць становить 33000,00 грн. У пункті п.5.2 договору визначено, що орендар додатково передає орендодавцю 33000,00 грн як гарантійний платіж щодо виконання орендарем своїх зобов`язань за договором, яка повертається орендарю після виконання своїх обов`язків за цим договором або зазначений гарантійний платіж може бути зарахований як плата за останній місяць оренди. Загальна сума грошових коштів, при підписанні цього договору склала 66000,00 грн, в тому числі: 33000,00 грн - орендна плата за перший місяць оренди; 33000,00 грн - гарантійний платіж (п.5.3. договору). На виконання умов договору оренди, 12 березня 2021 року, між позивачем та відповідачем підписаний акт прийому-передачі, відповідно до якого орендодавець передав орендарю приміщення, а також рухоме майно, яке знаходилось у приміщенні згідно із переліком, наведеному в додатку №1 до договору. Також на виконання умов договору позивач передав відповідачу 66000,00 грн згідно із ст.5 договору №04 від 12.03.2021, про що відповідачем оформлено розписку від 12.03.2021. Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що укладаючи договір оренди нежитлового приміщення № 04 від 12.03.2021, відповідач ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме приховав інформацію щодо відсутності у відповідача права власності на нежитлове приміщення за №19, під літерою А, яке знаходиться по вул. Кропивницького, будинок №12, у місті Києві. Так, позивач зазначає, що під час підготовки приміщення до використання за призначенням, в приміщення прибули представники АТ "АЛЬФА-БАНК" та пред`явили документи, що підтверджують право власності на приміщення, а також вручили позивачу лист від 22.03.2021, в якому Банк вимагав не перешкоджати в реалізації прав власника приміщення, а саме: вільно володіти, користуватись та розпоряджатись приміщенням та вимагав від позивача звільнити приміщення. 31 березня 2021 року, на вимогу АТ "АЛЬФА-БАНК", позивач передав ключі від приміщення та майно згідно додатку №1 до договору оренди (майно, зазначене в акті прийому-передачі приміщення) представнику АТ "АЛЬФА-БАНК". Позивач вважає, що зі сторони відповідача мав місце обман, оскільки відповідач знав, але не повідомив позивача про те, що на момент укладення договору оренди він вже не є власником приміщення, не повідомив, що приміщення обтяжено іпотекою, а також не повідомив про наявність арештів, накладених на приміщення у виконавчому провадженні. За доводами позивача, відсутність у відповідача права розпорядження приміщенням та передачі його в оренду є обставиною, яка має істотне значення та є очевидним, що позивач ніколи не уклав би договір оренди, якщо би знав, що відповідач не є власником приміщення та приміщення перебуває в іпотеці та на зазначене приміщення накладено арешт. Посилаючись на наведені обставини, позивач стверджує, що в силу положень статті 230 Цивільного кодексу України договір оренди нежитлового приміщення № 04 від 12.03.2021 є недійсним. Відповідно до положень частини другої статті 230 ЦК України позивачем нараховано 132000,00 грн збитків у подвійному розмірі, завданих у зв`язку з вчиненням оспорюваного правочину, а також на підставі ст.625 ЦК України нараховані інфляційні втрати у сумі 6722,42 грн (період нарахування: березень - вересень 2021 року) та 3% річних у сумі 2560,44 грн (період нарахування: 12.03.2021 по 02.11.2021). Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні поданого відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України встановлено, що провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: - як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; - чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі, в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення. Сама по собі взаємопов`язаність двох справ не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі. Під неможливістю розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом слід розуміти неможливість для даного господарського спору самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі, тобто господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог. При цьому суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу, але й сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку встановлення певних преюдиційних обставин, особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, проведення відповідних експертиз, а суду - на їх дослідження і оцінку. При цьому наведена процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2020 у справі № 917/514/19, від 17.04.2019 у справі № 924/645/18, від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 20.12.2019 у справі № 910/13234/18, від 29.04.2020 у справі № 903/611/19, від 18.05.2020 у справі № 905/1728/14-908/4808/14. Так, у своєму клопотанні відповідач просив місцевий господарський суд зупинити провадження у справі №910/17934/21 до вирішення пов`язаної, на думку відповідача, справи №757/22082/21 про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Русанюка Золтана Золтановича від 04 березня 2021 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 56929274 на підставі дублікату договору іпотеки N 6795 від 22 грудня 2006 року, на нежилі приміщення з № 1 по № 7 (групи приміщень N 19) (в літ. А), загальною площею 56,4 м. кв., розташовані в підвалі будинку №12 по вул. Кропивницького в м.Києві за Акціонерним Товариством "Альфа-Банк". Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що обставини оскарження відповідачем рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень жодним чином не створює об`єктивної неможливості встановити обставини неповідомлення відповідачем позивача про те, що на момент укладення договору оренди ФОП Яварпур-Кордестані М.М. вже не був власником такого приміщення. За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи документи, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду даної справи. При цьому, необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Поряд з викладеним колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.07.2022 у справі № 757/22082/21-ц, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову Яварпур-Кордестані М.М. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Банк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Русанюка З.З. про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Щодо аргументів апелянта про те, що він не мав на меті приховати від позивача суттєві обставини, оскільки сам не був обізнаний про них, судова колегія зауважує наступне. За змістом ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України. Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, є визнання правочину недійсним, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу. Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17. У ст.229 ЦК передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.11.2021 №927/656/20, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору слід враховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування норм ст.229 ЦК (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №911/1171/18, від 04.06.2019 у справі №910/9070/18, від 03.10.2019 у справі №910/12959/18). Крім того, у постанові від 02.02.2020 у справі № 916/918/21 Верховний Суд вказав на те, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Таким чином, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо). Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і таке інше). У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Як вбачається з матеріалів справи, після укладення з відповідачем договору оренди нежитлового приміщення № 04 від 12.02.2021, АТ "АЛЬФА-БАНК" звернулось до позивача з листом від 22.03.2021, у якому виставило вимогу до позивача не перешкоджати в реалізації прав власника приміщення, а саме: вільно володіти, користуватись та розпоряджатись приміщенням та вимагало від позивача звільнити нежитлове приміщення за №19, під літерою А, яке знаходиться по вул. Кропивницького, будинок №12, у м. Києві, переданого позивачу в оренду за зазначеним договором. Згідно Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 22.03.2021 та від 09.12.2021 право власності на нежилі приміщення з №1 по №7 (групи приміщень №19) в літ. А, за адресою: м. Київ, вул. Кропивницького, будинок 12 , належить АТ "АЛЬФА-БАНК". Право власності зареєстроване 02.03.2021 на підставі договору іпотеки №6795 від 22.12.2006, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Марченко О.І. Викладене свідчить про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що відповідач знав, що він не є власником нежитлового приміщення за №19, в літ. А, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Кропивницького, будинок 12 та відповідно не має права володіння, користування та розпорядження майном. Станом на дату укладення договору оренди нежитлового приміщення № 04 від 12.02.2021 відповідач не інформував позивача про існування обставин, що перешкоджають його укладенню та виконанню, а саме про те, що нежитлове приміщення за №19, в літ. А, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кропивницького, будинок 12 належить на праві власності АТ "АЛЬФА-БАНК". Доказів протилежного матеріали справи не містять. Також у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач повідомляв позивача про наявність іпотеки та арештів орендованого приміщення. Водночас, у пункті 1.2. договору було визначено, що приміщення належать відповідачу (орендодавцю) на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 22 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Марченко О.І. Таким чином, відповідач не проінформував позивача в момент укладення оспорюваного договору про існування вищевказаних обставин, які перешкоджають укладенню договору та його виконанню, а саме про те, що власником нежитлового приміщення за №19, в літ. А, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Кропивницького, будинок 12 є АТ "АЛЬФА-БАНК". Колегія суддів звертає увагу на те, що Печерський районний суд міста Києва в рішенні від 28.07.2022 у справі № 757/22082/21-ц встановив, що ТОВ «Альфа-Банк» 03.08.2020 року на адресу Яварпур Кордестані М.М. зазначену у Іпотечному договорі, направлялось Повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання від 30.07.2020 року № 08-20, в якому поряд з вимогою про усунення порушень Кредитного договору зазначено, що у випадку невиконання вказаної вимоги Банк застосує своє право на позасудове врегулювання шляхом прийняття у власність предмета іпотеки - нежилих приміщень з № 1 по №

7. Також, ТОВ «Альва-Банк» 26.09.2020 року на адресу Яварпур Кордестані М.М. зазначену у Іпотечному договорі, направлялись повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання від 23.09.2020 № 7257, в якому поряд з вимогою про усунення порушень Кредитного договору зазначено, що у випадку невиконання вказаної вимоги Банк застосує своє право на позасудове врегулювання шляхом прийняття у власність предмету іпотеки - нежилих приміщень з № 1 по №

7. Отже, Печерським районним судом міста Києва у справі № 757/22082/21-ц встановлено, що при зверненні до нотаріуса з відповідною заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, АТ «Альфа-Банк» підтвердив своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, дотримався 30-денного терміну, передбаченого статтею 35 Закону України «Про іпотеку», та подав всі необхідні та передбачені законом, а також іпотечним договором письмові документи для державної реєстрації прав, в тому числі і документи, які підтверджують, що АТ «Альфа-Банк» повідомив Яварпур Кордестані М.М. про намір позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, як це передбачено договором. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про замовчування відповідачем обставин, що мали істотне значення для оспорюваного правочину щодо власника нежитлового приміщення за №19, в літ. А, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Кропивницького, будинок 12, що є навмисним введенням позивача в оману щодо наявності правомочностей володіння, користування та розпорядження приміщенням, що безпосередньо впливає на можливість передачі його в оренду, а відтак, позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди №04 від 12.03.2021 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Частиною другою статті 230 Цивільного кодексу України передбачено, що сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Згідно з частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Зазначена норма кореспондує положенням статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує її інтереси як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи. Згідно із п.8 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Як вже зазначалось, за умовами договору орендна плата за місяць становить 33000,00 грн. Також сторонами погоджено, що позивач передає відповідачу 33000,00 грн як гарантійний платіж (п.5.1., 5.2. договору). У пункті 5.3. договору визначено, що загальна сума грошових коштів, при підписанні цього договору склала 66000,00 грн, в тому числі: 33000,00 грн - орендна плата за перший місяць оренди; 33000,00 грн - гарантійний платіж. 12.03.2021 відповідач оформив розписку, за якою Фізичною особою-підприємцем Яварпур-Кордестані Мехран Манучехровичем отримано від Карпової Наталії Георгіївни 66000,00 грн згідно із ст.5 договору №04 від 12.03.2021. Враховуючи встановлені вище обставини щодо введення позивача в оману під час укладення договору, сплачені позивачем грошові кошти у сумі 66000,00 грн є фактично понесеними збитками позивача. Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок заявлених позивачем до стягнення 132000,00 грн (збитків у подвійному розмірі, що завдані у зв`язку з вчиненням оспорюваного правочину), судом апеляційної інстанції встановлено, що заявлена до стягнення сума грошових коштів є арифметично правильною, відповідає вимогам частини другої статті 230 ЦК України, яка є імперативною правовою нормою (66000,00 грн (фактично понесені збитки) х 2), а тому, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 132000,00 грн, яка є похідною від вимоги про визнання недійсним договору №04 від 12.03.2021 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що відповідно до п. 6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 148 від 29.12.2017, встановлено, що суб`єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами: 1) між собою - у розмірі до 10000 (десяти тисяч) гривень включно; 2) з фізичними особами - у розмірі до 50000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через надавачів платіжних послуг шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення коштів до кас надавачів платіжних послуг для подальшого їх переказу на рахунки. Водночас, наведені відповідачем обставини потенційно можливого недотримання сторонами вимог згаданого Положення не може однозначно свідчити про неналежність та недопустимість наявної в матеріалах справи розписки, якою підтверджується отримання Фізичною особою-підприємцем Яварпур-Кордестані М.М. від Карпової Н.Г. 66000,00 грн згідно із ст.5 договору №04 від 12.03.2021. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у ч.1 ст. 74 ГПК України. Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору. Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції винесене із порушенням норм матеріального та процесуального права - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі № 910/17934/21 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі). Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Яварпур-Кордестані Мехран Манучехровича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі № 910/17934/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі № 910/17934/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Фізичну особу-підприємця Яварпур-Кордестані Мехран Манучехровича.

4. Справу № 910/17934/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 14.11.2022. Головуючий суддя С.О. Алданова Судді А.Г. Майданевич С.В. Владимиренко