Постанова Львівський апеляційний суд № 465/3716/18

Справа № 465/3716/18 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М. Провадження № 22-ц/811/1815/22 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. Провадження № 22-ц/811/1816/22 Провадження № 22-ц/811/1817/22 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Цяцяка Р.П., суддів Мельничук О.Я. та Шеремети Н.О., за участю: секретаря Івасюти М.В.; Данильченко В.В. та адвоката Смолинця Я.І. представників ОСББ «Оселя 78»; Наконечної О.М. представника Львівської міської ради; прокурора Луки Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оселя-78», на рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 квітня 2020 року, на додаткове рішення Франківського районного суду міста Львова від 18 вересня 2020 року та ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 23 грудня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У червні 2018 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради про зобов`язання до вчинення дій (а.с. 1). 23 листопада 2018 року заочним рішенням Франківського районного суду міста Львова вищезгаданий позов було задоволено та визнано за ОСОБА_3 право особистої власності на нежитлове приміщення, гараж площею 24,0 кв.м., розташований на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 (а.с. 47-49). 07 червня 2019 року ухвалою Франківського районного суду міста Львова було задоволено заяву Львівської місцевої прокуратури № 3 про перегляд вищезгаданого заочного рішення Франківського районного суду міста Львова від 23 листопада 2018 року та скасовано згадане заочне рішення (а.с. 52-57, 64-65). ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка ОСОБА_3 померла і її представник ОСОБА_2 подала до суду Заяву про уточнення позовних вимог, у якій просила визнати за нею, ОСОБА_2 , «право особистої власності на житлове приміщення (гараж), позначено під індексом В-1 загальною площею 24,0 кв.м., яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , частка 1/1, право особистої приватної власності на житлове приміщення (гараж), позначено під індексом В-2 загальною площею 24,0 кв.м., яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , частка 1/1, а також право особистої приватної власності на господарське приміщення, позначено під індексом В-3 загальною площею 2,0 кв.м., яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , частка 1/1». Уточнені позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 03.08.1998 року № 848 «Про самовільне встановлення металевого гаражу на АДРЕСА_1 » ОСОБА_3 було надано дозвіл на тимчасову експлуатацію самовільно встановленого металевого гаражу в подвірї будинку на АДРЕСА_1 . Стверджувалося, що «вказане розпорядження було реалізовано шляхом влаштування у 1998 році гаражу». На протязі тривалого часу ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 проживали у будинку АДРЕСА_1 і з метою покращення житлово-побутових умов проживання ОСОБА_3 у 1999 році відремонтувала гараж, який розташований на прибудинковій території згаданого будинку, після чого цей «гараж вміщував уже два автомобілі замість одного» (а.с. 76-78). 27 березня 2020 року ухвалою суду вищезгадану Заяву ОСОБА_2 було задоволено: замінено сторону позивача у справі за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради на її правонаступника ОСОБА_2 (а.с. 102). 03 квітня 2020 року рішенням Франківського районного суду міста Львова «уточнений позов» задоволено та визнано за ОСОБА_2 «право особистої приватної власності на нежитлове приміщення (гараж), позначено під індексом В-1 загальною площею 24,0 кв.м., яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , частка: 1/1, а також право особистої приватної власності на нежитлове приміщення (гараж), позначено під індексом В-2 загальною площею 24,0 кв.м., яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , частка: 1/1» (а.с. 106-109). 17 вересня 2020 року ОСОБА_2 подала до суду Заяву про винесення додаткового рішення суду, а саме: про визнання за нею права «особистої приватної власності на приміщення гаражу, позначено під індексом В-3 загальною площею 32,0 кв.м., яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , частка: 1/1". Заява мотивована тим, що подана заявницею Заява про уточнення позовних вимог містять позовну вимогу про визнання за позивачкою «особистої приватної власності на приміщення гаражу, позначено під індексом В-3 загальною площею 32,0 кв.м., яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , частка: 1/1", однак ця позовна вимога судом не вирішена (а.с. 120). 18 вересня 2020 року додатковим рішенням Франківського районного суду міста Львова вищезгадану заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення було задоволено та визнано за нею «право особистої приватної власності на приміщення гаражу, позначено під індексом В-3 загальною площею 32,0 кв.м., яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , частка: 1/1" (а.с. 123-126). 23 грудня 2020 року ухвалою Франківського районного суду міста Львова ухвалено (як вбачається з матеріалів справи з ініціативи суду) виправити допущені описки у вищезгаданому додатковому рішенні суду від 18 вересня 2020 року та вважати правильним «визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на господарське приміщення, позначене під індексом В-3 загальною площею 2,0 кв.м., яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , частка: 1/1», замість помилково вказаного «право особистої приватної власності на приміщення гаражу, позначено під індексом В-3 загальною площею 32,0 кв.м., яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , частка: 1/1" (а.с. 129-130). Вищезгадані судові рішення від 04 квітня 2020 року, від 18 вересня 2020 року та від 23 грудня 2020 року оскаржив представник Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оселя-78» (в подальшому «ОСББ»), яке участі у даній справі не брало. Апелянт просить всі оскаржувані судові рішення скасувати, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні технічні документи на об`єкти нерухомості, визнання права власності на які є предметом позовних вимог, а також відсутні будь-які докази про користування позивачкою приміщеннями В-2 та В-3. Вважає, що відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 344 ЦК України. Вважає неправомірним незалучення судом апелянта (ОСББ) до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог (а.с. 165-184). 09.11.2022 року (в день апеляційного розгляду справи) до суду поступила заява (як у ній зазначено) «представника ОСОБА_2 » (з долученим до неї ордеру ОСОБА_2 на адвоката Кісь О.Р.) про відкладення апеляційного розгляду справи на інший день: з посиланням на «зайнятість в іншому судовому процесі», однак без долучення доказів про наведене (а.с. 277-279). В той же час, як стверджується матеріалами справи, сама ОСОБА_2 , була своєчасно (18.10.2022 року) належним чином повідомленою про апеляційний розгляд справи 09.11.2022 року (а.с. 275-276), однак в судове засідання не з`явилася і про причини такої неявки суд не повідомила. За вищенаведених обставин в їх сукупності суд вважає можливим апеляційний розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 та її представника на підставі наявних у ній даних та доказів. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянта та Львівської міської ради, а також прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. ЦПК України встановлено, що: - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81); - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77); - жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89). Як вбачається з матеріалів справи, єдиним доказом, яким обґрунтовуються всі позовні вимоги (як первісної позивачки ОСОБА_3 , так і «уточнені» самої ОСОБА_2 ), є розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 03.08.1998 року № 848 «Про самовільно встановлений металевий гараж на АДРЕСА_1 », яким ОСОБА_3 , як мешканці будинку АДРЕСА_1 , було дозволено «тимчасово експлуатувати самовільно встановлений металевий збірно-розбірний гараж в подвір`ї будинку АДРЕСА_1 без права приватизації земельної ділянки під гаражем та передачі гаража іншим особам, права отримання іншої земельної ділянки та компенсації витрат при зносі». Пунктом 4 цього ж розпорядження встановлено, що дане «розпорядження є чинним після затвердження Львівським міськвиконкомом» (а.с. 29). В той же час, будь-які докази про «затвердження Львівським міськвиконкомом» вищезгаданого розпорядження (а відтак докази про його чинність) у матеріалах справи відсутні. Будь-яка технічна документація на об`єкти нерухомості, визнання права власності на які є предметом позовних вимог, у матеріалах справи відсутня, так само, як відсутні відповідні документи (їх копії), які б давали право виконувати будівельні роботи по будівництву гаражів, та належно затверджені проекти цих гаражів. Таким чином, безспірним є те, що обидва гаражі, право власності на які визнано за ОСОБА_2 оскаржуваними судовими рішеннями, є самочинним будівництвом на земельній ділянці, яка є у комунальній власності Львівської міської ради і яка не була відведеною для цієї мети. На момент ухвалення оскаржуваних судових рішень суду першої інстанції про вищенаведене вже добре було відомо з заяви Львівської місцевої прокуратури № 3 про перегляд заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 23.11.2018 року (а.с. 52-57), яка (згадана заява) ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 07.06.2019 року була задоволеною шляхом скасування заочного рішення по справі від 23.11.2018 року та призначення даної справи до розгляду в загальному порядку (а.с. 64-65). Щодо визнання за ОСОБА_2 права власності «на господарське приміщення, позначено під індексом В-3 загальною площею 2,0 кв.м., яке розташоване поблизу прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 », то слід відмітити, що як у позовних заявах, так і в судових рішеннях, які оскаржуються, відсутні будь-які обґрунтування та мотивація, як цієї позовної вимоги, як і її задоволення судом. Докази про повідомлення відповідача, Львівської міської ради, та Львівської місцевої прокуратури № 3 про розгляд даної справи в загальному порядку 03.04.2020 року (коли і було ухвалено рішення по справі) у матеріалах справи відсутні. Так само, як відсутні докази про повідомлення згаданих відповідача та прокуратури про судові засідання, у яких були ухваленими додаткове рішення суду від 18.09.2020 року та ухвала від 23.12.2020 року. За вищенаведених обставин у суду першої інстанції були відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог. Відтак, всі оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та її правонаступниці ОСОБА_2 до Львівської міської ради про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скарг ОСОБА_1 , представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оселя-78», задовольнити. Рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 квітня 2020 року, додаткове рішення Франківського районного суду міста Львова від 18 вересня 2020 року та ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 23 грудня 2020 року скасувати. Відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та її правонаступниці ОСОБА_2 до Львівської міської ради про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна. Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , проживаючої у АДРЕСА_2 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оселя-78» (ЄДРПОУ 40501810; 79026, місто Львів, вулиця Стрийська, 78, квартира № 57) 1 057 грн. 50 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 14 листопада 2022 року. Головуючий: Цяцяк Р. П. Судді: Мельничук О.Я. Шеремета Н.О.