Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/545/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 260/545/20 пров. № А/857/13367/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді - Ніколіна В.В., суддів - Большакової О.О., Гінди О.М., за участі секретаря судового засідання - Гранат В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року (суддя - Луцович М.М., м. Ужгород, повний текст рішення складено 15 серпня 2022 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у березні 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу від 12.07.2018 №ЗК291/217/АВ-ТД-ФС-124 (далі - Постанова). В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Постанову прийнято упереджено, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Оскаржувана Постанова винесена протиправно та є необґрунтованою і такою, що підлягає скасуванню. Зокрема зазначає, що постановою Тячівського районного суду від 01 жовтня 2018 року провадження по справі №307/2449/18 про адміністративне правопорушення вчинене ОСОБА_2 закрите, в зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року позов задоволено. Не погодившись з ухваленим судовим рішення, його оскаржив відповідач, який із покликанням нанеповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що інспекційним відвідуванням встановлено, що позивач допустив до виконання роботи осіб без укладання з ними письмових трудових договорів та без повідомлення територіального органу ДФС про прийняття працівників на роботу, чим порушив вимоги частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Також вказує, що постанова Тячівського районного суду від 01 жовтня 2018 року у справі №307/2449/18 не має преюдиційного значення для даної справи. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідно до Свідоцтва про зміну імені Рахівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 03 вересня 2019 року, ОСОБА_2 змінив своє прізвище та ім`я на ОСОБА_1 . Відповідачем, на підставі Наказу про проведення інспекційних відвідувань від 22.06.2018 №109, виданого на підставі службової записки головного державного інспектора Юртина В.Ф. (а.с. 29) та направлення на проведення інспекційного відвідування від 26.08.2018 №695 здійснено перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо дотримання трудового законодавства при оформленні трудових відносин, результати якої зазначено в Акті інспекційного відвідування особи, яка використовує найману працю №ЗК291/217/АВ від 27 червня 2018 року (а.с.38-40). У вищезазначеному акті зазначено, що в ході інспекційного відвідування за місцем здійснення діяльності ФОП ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , в ресторані на базі відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " знаходилися і виконували роботи без укладених письмових трудових договорів гр. ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 повідомила, що вона стажується в ресторані бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", письмовий трудовий договір з нею не укладався. ОСОБА_4 повідомив що він навчається за професією бармена в ресторані бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", письмовий трудовий договір з ним не укладався. Таким чином, в акті було встановлено, що ФОП ОСОБА_2 допустив до виконання робіт ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , без укладання письмового трудового договору, чим порушив вимоги частини третьої статті 24 КЗпП України. Відповідачем 27.06.2018 також було винесено Припис про усунення виявлених порушень №ЗК291/217/АВ/П, яким зобов`язано ФОП ОСОБА_2 усунути порушення частин першої, третьої статті 24 КЗпП України, а саме зобов`язано до 10.07.2018 укласти трудові договори з найманими працівниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в письмовій формі та видати накази (розпорядження) та усунути порушення передбачене Постановою Кабінету Міністрів України № 413, а саме про прийом працівників повідомити органи ДФС. В подальшому, 12.07.2018на підставі Акту інспекційного відвідування та згаданого вище Припису про усунення порушень, відповідачем було винесено оскаржувану Постанову, якою на позивача було накладено штраф у розмірі 223380,00 грн. Крім того, 27.06.2018 відповідачем було складено Протокол про адміністративне правопорушення №ЗК291/217/АВ/П/ПТ, у якому зазначається про те, що ФОП ОСОБА_2 допустив до виконання роботи громадян, без укладання з ними трудового договору, чим порушив вимогу передбачену частиною третьою статті 24 КЗпП України. Постановою Тячівського районного суду Закарпатської області у справі №307/2449/18 від 01 жовтня 2018 року провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 41 КУпАП щодо ОСОБА_2 - закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення (а.с.11) та було встановлено ряд фактів та обставин, зокрема, у судовому засіданні були допитані ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які пояснили, що вини дійсно були прийняті із випробувальним терміном в період з 01.06.2018 по 30.06.2018на роботу ФОП ОСОБА_2 відповідно до цивільно-правових угод. Після закінчення дії угод ОСОБА_3 залишила місце роботи в ФОП ОСОБА_5 , а з ОСОБА_4 було укладено трудовий договір. У вищезгаданій постанові судом було зазначено, що аналізуючи в сукупності докази, що маються в справі, зокрема, пояснення ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відомості, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення № ЗК 291/217/АВ/П/ПТ від 27.06.2018, в Акті перевірки № ЗК 291/217/АВ від 27.06.2018, в цивільно-правових угодах №1, №2 від 01.06.2018, що укладені між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також в трудовому договорі від 05.07.2018, що укладений з ОСОБА_4 та досліджені суддею, суддя дійшов висновку, що в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт того, що ОСОБА_2 27.06.2018 використовуючи найману працю без укладення трудового договору в ресторані бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться в АДРЕСА_1 , допустив до виконання роботи офіціанта та бармена, а саме, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки як вбачається з досліджених цивільно-правових угод, останні правомірно були допущені до роботи. Постанова Тячівського районного суду Закарпатської області у справі №307/2449/18 від 01 жовтня 2018 року не була оскаржена та набрала законної сили 11 жовтня 2018 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах між позивачем та фізичними особами укладалися цивільно-правові договори для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання певних результатів. Вказав, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відповідачем до ФОП ОСОБА_6 застосовані заходи впливу за правопорушення, передбачені частиною другою статті 265 КЗпП України, шляхом прийняття постанови №ЗК291/217/АВ-ТД-ФС-124 від 12.07.2018 про накладення штрафу, що є фінансовою санкцією, тобто оспорюваною у цій справі Постановою позивача фактично повторно притягнуто до відповідальності за одні й ті самі порушення трудового законодавства, за які його 27.06.2018(дата складання протоколу про адміністративне правопорушення) вже було притягнуто до відповідальності за одне й те саме правопорушення, що заборонено статтею 61 Конституції України. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 1 "Положення про Державну службу України з питань праці", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі - Положення № 96) передбачено, що Державна служба України з питань праці (Держпраця) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраця відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (підпункт 6 пункт 4 Положення № 96). Держпраця для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці (підпункт 5 пункт 6 Положення № 96). Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення №96). Стаття 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 877-V) надано визначення поняттю державного нагляду (контролю), відповідно якої це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. З огляду на викладене, Управління Держпраці у Закарпатській області - це територіальний орган Державної служби України з питань праці, вповноважений, серед іншого на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Статтею 2 Закону № 877-V встановлено, що дія цього закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Дія Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення. Заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації. Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог ст. 1, ст. 3, ч. 1, 4, 6 - 8, абз. 2 ч. 10, ч. 13 та 14 ст. 4, ч. 1-4 ст. 5, ч. 3 ст. 6, ч. 1 - 4 та 6 ст. 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, ч. 3 ст.22 цього Закону. Наведеними нормами встановлено, що дія Закону № 877-V поширюється, зокрема, на органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, які, здійснюють заходи контролю у встановленому цим законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Таким чином Управління Держпраці у Закарпатській області при реалізації повноважень щодо державного нагляду (контролю) має діяти з обов`язковим врахуванням положень Закону № 877-V. Стаття 3 Закону № 877-V передбачає, що державний нагляд (контроль) здійснюється, серед іншого, за принципами: гарантування прав та законних інтересів кожного суб`єкта господарювання; об`єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб`єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв; здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом; презумпції правомірності діяльності суб`єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків суб`єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю). Виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа. Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю) (частина четверта статті 4 Закону № 877-V). Частина восьма статті 4 Закону № 877-V визначає, що органам державного нагляду (контролю) та суб`єктам господарювання надано право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу. Для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки (частина перша статті 7 Закону № 877-V). Відповідно до пункту 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; 4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю; 6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати; ДФС та її територіальних органів про: - невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; - факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень; - факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом; - роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника; Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: - роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; - роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; - роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; - працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; - роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки"); - роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; - роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; - роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників; 7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю. Згідно з частиною восьмою статті 4 Закону № 877-V: органам державного нагляду (контролю) та суб`єктам господарювання надано право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо - та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу. Частина третя статті 24 КЗпП України передбачає, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17.06.2015№413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами. Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Згідно з абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Таким чином, підставою для застосування штрафних санкцій, абзац 2 частини другої статті 265 КЗпП України, є факт допущення без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими притаманними ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб`єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України. Як встановлено матеріалами справи, в ході проведеного інспекційного відвідування встановлено, що згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 31.05.2018 ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа - підприємець. В ході проведеного інспекційного відвідування встановлено, що у ресторані, який знаходиться на базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_4 », виконували роботу офіціанта ОСОБА_3 та бармена ОСОБА_4 . В наданих посадовим особам Управління Держпраці письмових поясненнях ОСОБА_3 зазначила, що з 25.06.2018 стажується на посаді офіціанта у ресторані, що знаходиться на базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_4 », за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, ні трудовий договір, ні цивільно - правову угоду їй укласти не пропонували. Поряд з цим, ОСОБА_4 також надав письмові пояснення, в яких зазначив, що з 25.06.2018 навчається за професією бармена у ресторані, що знаходиться на базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_4 », за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, ні трудовий договір, ні цивільно - правову угоду йому укласти не пропонували. Також, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_2 займається такими види діяльності: Код КВЕД 55.20 Діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання; Код КВЕД 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний); КОД КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; КОД КВЕД 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг. Суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та фізичними особами були укладені цивільно-правові угоди для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці. Апеляційний суд вважає такі висновки неправильними з огляду на наступне. У відповідності до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України). Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2018ФОП ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) (замовник) та ОСОБА_3 (виконавець) було укладено цивільно-правову угоду №1 по виконання роботи бармена у ресторані базі відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", термін дії угоди - з 01.06.2018по 30.06.2018 (а.с. 156). 01.06.2018ФОП ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) (замовник) та ОСОБА_4 (виконавець) було укладено цивільно-правову угоду №2 по виконанню роботи бармена у ресторані базі відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", термін дії угоди - з 01.06.2018 по 30.06.2018 (а.с. 157). Колегія суддів констатує, що предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги). В самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо. Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду яка викладена у постанові від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17. Більше того, позивач звернувся з позовом у березні 2020 року, а цивільно-правові угоди надав суду лише у 2022 році. До вказаних угод не додані ні акти виконаних робіт, ні докази здійснення оплати праці за виконані роботи. Апеляційний суд зазначає, що у разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконували роботу бармена, що є роботою з обслуговування економічної діяльності ФОП ОСОБА_2 , а саме за кодом КВЕД 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний). З огляду на це, висновок суду першої інстанції про те, що з фізичними особами були укладені цивільно-правові угоди є хибним, оскільки такі мають ознаки трудового договору. Суд першої інстанції зазначив, що відповідачем до ФОП ОСОБА_6 застосовані заходи впливу за правопорушення, передбачені частиною другою статті 265 КЗпП України, шляхом прийняття постанови №ЗК291/217/АВ-ТД-ФС-124 від 12.07.2018 про накладення штрафу, що є фінансовою санкцією, тобто оспорюваною у цій справі Постановою позивача фактично повторно притягнуто до відповідальності за одні й ті самі порушення трудового законодавства, за які його 27.06.2018 (дата складання протоколу про адміністративне правопорушення) вже було притягнуто до відповідальності за одне й те саме правопорушення, що заборонено статтею 61 Конституції України. Також виходив з того, що постанова Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2018 року у справі №307/2449/18 має преюдиційний характер в частині чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками з огляду на таке. Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. При цьому, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Тобто, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Водночас, для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством. З постанови Тячівського районного суду від 01 жовтня 2018 року у справі №307/2449/18 видно, що судом не було здійснено аналіз цивільно-правових договорів на наявність ознак трудового характеру, як це відображено у правовій позиції Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17. З огляду на вищевикладене, постанова Тячівського районного суду від 01 жовтня 2018 року у справі №307/2449/18 не може має преюдиційного значення для справи, що розглядається. Також, колегія суддів не погоджується з твердженням суду першої інстанції, що оспорюваною у цій справі постановою позивача фактично повторно притягнуто до відповідальності за одні й ті самі порушення трудового законодавства, за які його 27.06.2018 (дата складання протоколу про адміністративне правопорушення) вже було притягнуто до відповідальності за одне й те саме правопорушення, що заборонено статтею 61 Конституції України. Відповідно до статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 10 липня 2020 року № 420/647/19, складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та в силу положень статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді судом справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Відповідно до статті 255 КУпАП складати протокол про адміністративне правопорушення мають право уповноважені на те посадові особи, представники громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Вичерпний перелік осіб, які мають право на складання протоколу про адміністративне правопорушення, регламентується цією статтею (зокрема складати протоколи по статті 41 КУпАП мають право уповноважені особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю). Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів та ін. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, в розумінні статті 251 КУпАП, є доказом по справі про адміністративне правопорушення. Питання щодо правильності складання протоколу про адміністративне правопорушення, встановлення наявності чи відсутності в діяннях особи складу адміністративного правопорушення, тощо, належить розглядати в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення. Тобто, питання розгляду та надання оцінки всім доказам, в тому числі і самому протоколу про адміністративне правопорушення здійснюється під час розгляду питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, а не під час складання протоколу про адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення встановлює лише виявлення порушення, однак, не породжує будь-яких правових наслідків для позивача, не встановлює його прав і обов`язків позивача. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 04 березня 2019 року у справі №199/7360/17. Відтак, висновки суду першої інстанції про те, що оскаржуваною Постановою позивача повторно притягнуто до відповідальності є хибними. Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення визначений «Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення», затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509) За умовами частини третьої статті 265 КЗпП «штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, с фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України». Пунктом 2 Порядку №509 визначено, що штрафи мають право накладати начальники територіальних органів Держпраці та їх заступники. Відповідно до пункту 6 Порядку №509 про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Так, Управлінням Держпраці у Закарпатській області на адресу ФОП ОСОБА_2 було надіслано рекомендованим листом повідомлення від 06.07.2018 № 07-02/2385 про дату, час та місце розгляду справи, а саме 12.07.2018о 10:00 год. Також, 06.07.2018 о 10:42 год повідомлення було передано ФОП ОСОБА_2 телефонограмою на номер НОМЕР_1 . Наведене підтверджується копією витягу з журналу реєстрації телефонограм Управління Держпраці у Закарпатській області, який долучено до відзиву на позовну заяву. Згідно з пунктом 7 Порядку №509 справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. 12.07.2018 головним державним інспектором Управління Держпраці Глаголич К. Е. складено протокол розгляду справи за статтею 265 КЗпП України та ч. 2-7 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» в Управлінні Держпраці у Закарпатській області № 102 в якому зафіксовано, що уповноважені особи роботодавця, у встановлену дату та час, на розгляд справи не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені. Клопотань про перенесення розгляду справи на інший час не подавали. За результатами розгляду справи, 12.07.2018 першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грициком В.І., визначеною Порядком уповноваженою посадовою особою, напідставі Акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю за № З К 291/217/АВ від 27.06.2018, винесена оскаржувана Постанова. Абзацом 4 пункту 8 Порядку №509 визначено, що постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідченапідписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка. Вищезазначена Постанова уповноваженими посадовими особами Управлінням Держпраці, надіслана ФОП ОСОБА_2 рекомендованим листом від 13.07.2018 № 07-02/2488. Підсумовуючи вищенаведене, оскаржувана Постанова винесена уповноваженою посадовою особою Управління Держпраці у Закарпатській області, з урахуванням норм Порядку №509 за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою № 509, та на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України, є законною і не підлягає скасуванню. Апеляційний суд констатує, що у відповідності до Порядку №509, відповідачем правомірно винесено Постанову, якою накладено на позивача штраф розмірі 223380,00 грн. Оцінивши зазначене вище, колегія судді дійшла висновку про відмову в задоволенні позову. Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Керуючись ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області задовольнити. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року скасувати та прийняти нове, яким в позові ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. О. Большакова О. М. Гінда Повне судове рішення складено 14 листопада 2022 року