Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/10636/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10636/21 Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 02 липня 2001 року до 27 листопада 2014 року визнати протиправною; - зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 02 липня 2001 року до 27 листопада 2014 року; - зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 14.05.2002 по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 року по день фактичного розрахунку, з 23.11.2007 року по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 року по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 року по день фактичного розрахунку. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку. Посилаючись на правове регулювання спірних правовідносин позивач вказував, що він був прийнятий та звільнений з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України, що свідчить про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із відповідачем, а не з народним депутатом України. Крім того, позивач наголошував, що відсутність бюджетного асигнування не звільняє відповідача від виплати гарантованої законом компенсації при звільненні. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 202 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог, що стосуються періоду роботи ОСОБА_1 з 26.05.2006 по 23.11.2007, з 26.11.2007 по 08.01.2009, з 02.11.2009 по 21.09.2011, з 02.01.2013 по 01.03.2013 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2022 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою звернувся Апарат Верховної Ради України, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом не повно з`ясовано обставини у справі, висновки суду не відповідають дійсним обставинам, внаслідок чого порушено норми матеріального та процесуального права та ухвалено незаконне рішення у справі. Зокрема, апелянтом зазначено що саме народний депутат України відносно помічників-консультантів є роботодавцем, тому помічники-консультанти не є працівниками Апарату Верховної Ради України. Також, апелянт вказує, що Апарат Верховної Ради України не може самостійно, у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України, визначати видатки та здійснювати виплати позивачу грошову компенсацію. Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Апарату ВРУ., призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 21 жовтня 2022 року. Від ОСОБА_1 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач підтримує свою позицію, викладену в суді першої інстанції, апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки Апарату Верховної Ради України від 07.04.2021 № 20-17/337, ОСОБА_1 працював на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з наступною кількістю календарних днів невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток: - III скликання ОСОБА_2 з 02.07.2001 по 14.05.2002 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 1694 від 02.07.2001 з поширенням дії Закону України "Про державну службу") - 26 календарних днів; - IV скликання ОСОБА_2 з 15.05.2002 по 25.05.2006 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 1270 від 31.05.2002 з поширенням дії Закону України "Про державну службу") - 61 календарний день щорічної основної відпустки; - V скликання ОСОБА_3 з 26.05.2006 по 23.11.2007 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 2373 від 19.06.2006 без поширення дії Закону України "Про державну службу") - 45 календарних днів щорічної основної відпустки; - VI скликання ОСОБА_4 з 26.11.2007 по 07.01.2009 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України. № 9412 від 19.11.2007 без поширення дії Закону України "Про державну службу"); - VI скликання ОСОБА_4 з 08.01.2009 по 01.11.2011 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України. № 92 від 14.01.2009 з поширенням дії Закону України "Про державну службу"); - VI скликання ОСОБА_4 з 02.11.2009 по 20.09.2011 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України. № 5732 від 16.11.2009 без поширення дії Закону України "Про державну службу"); - VI скликання ОСОБА_4 з 21.09.2011 по 12.12.2012 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України. № 4949 від 26.09.2011 з поширенням дії Закону України "Про державну службу"); За період з 26.11.2007 по 12.12.2012 не використано 121,5 календарних днів щорічної основної відпустки. - VII скликання ОСОБА_4 з 02.01.2013 по 28.02.2013 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України. № 552 від 08.01.2013 без поширення дії Закону України "Про державну службу"). - VII скликання ОСОБА_4 з 01.03.2013 по 27.11.2014 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України. № 3267 від 05.03.2013 з поширенням дії Закону України "Про державну службу"). За період з 02.01.2013 по 27.11.2014 не використано 27 календарних днів щорічної основної відпустки. ОСОБА_1 22.03.2021 року звернувся до відповідача з заявою про надання інформації щодо виплати компенсації за невикористані відпустки позивачу, а також довідки про кількість календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки. Листом від 07.04.2021 року № 15/26-2021/120933 Апарат ВРУ повідомив, що відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» всі виплати помічникам-консультантам виплачуються у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. У зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці вищезазначених помічників-консультантів народних депутатів України компенсація за невикористану відпустку не виплачувалась. При цьому, у даному листі зазначено, що при звільненні 25.05.2006 з посади помічника консультанта народного депутата - IV скликання ОСОБА_2 позивачу виплачена компенсація за 60 календарних днів щорічної основної відпустки. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, позивач звернувся до суду з даним позовом. Переглядаючи зазначене рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені Законом України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року №2790-XII (далі - Закон № 2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР). Частиною першою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України. Відповідно до частини третьої вказаної статті Закону № 2790-XII, помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів. Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення №379/95-ВР, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 року № 769 (далі - Положення №769), Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України. Приписи підпункту 23 пункту 7 розділу ІІІ Положення №769 визначають, що у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України. Виходячи з встановлених вище обставин справи та з огляду на вищевказані норми, колегія суддів наголошує, що саме на Апарат Верховної Ради України покладені повноваження як кадрового, так і фінансового забезпечення помічників-консультантів народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, і саме Апарат Верховної Ради України здійснює виплату заробітної плати та інших виплат таким помічникам-консультантам, а народні депутати України здійснюють виключно визначення кількості помічників-консультантів, з огляду на розмір загального фонду, які встановлюються для оплати праці, та розподіл (а не виплату) їх місячного фонду заробітної плати. До того ж, частина шоста статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» не покладає на народного депутата України такого обов`язку саме з виплати заробітної плати та інших виплат помічникам-консультантам. Вищевикладеним спростовуються доводи апелянта про те, що всі виплати здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників-консультантів. Таким чином, враховуючи наведені законодавчі приписи, а також те, що ОСОБА_1 був прийнятий та звільнений з посади помічника-консультанта народного депутата України саме розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народним депутатом України. Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц. За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення №379/95-ВР, помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки». Відповідно до частин першої, четвертої статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Наведені положення частини першої та четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 КЗпП України. Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Отже, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади. Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7212 від 26.11.2014 року «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України сьомого скликання Верховної Ради України» помічників-консультантів народних депутатів України, повноваження яких достроково припинено, зокрема, ОСОБА_1 , звільнено із займаних посад 27 листопада 2014 року, у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України) та вирішено провести виплату компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки в межах наявної економії фонду оплати праці народних депутатів України. За таких обставин, невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації відповідачем, на фінансовому забезпеченні якого перебував позивач. В той же час, як стверджує відповідач, на момент звільнення економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_4 було недостатньо для здійснення виплати позивачу компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в повному обсязі. Таким чином, всупереч вищенаведеним законодавчим приписам, при звільненні позивачу не було здійснено виплату компенсації за невикористану відпустку, що свідчить про порушення її гарантованих Конституцією майнових прав на оплату праці, та наявність підстав для виплати відповідних коштів відповідачем, на фінансовому забезпеченні якого і перебувала позивач. При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що обмежене фінансування державних органів жодним чином не впливає на наявність чи відсутність в особи права на отримання гарантованої законом виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні, у тому числі з посади помічника-консультанта народного депутата України. Виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та КЗпП України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що посилання апелянта на відсутність бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є безпідставним. Нормами Закону України «Про статус народного депутата України» визначено право народного депутата України визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом. Отже, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України. Відтак, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Апарату Верховної Ради України в частині щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки. Щодо доводів апелянта про те, що у періоди з 02.07.2001 по 14.05.2002, з 15.05.2002 по 25.05.2006 роки позивачем була використана щорічна відпустка та отримана грошова компенсація за невикористану частину відпустки, а тому відсутні підстави для стягнення грошової компенсації за вказані періоди, колегія суддів зазначає наступне. В матеріалах справи міститься копія Розпорядження Керівника Апарату ВРУ №741 від 16.04.2002 року, яким визначено, що позивач перебував у черговій щорічній відпустці тривалістю 25 к.д. з 01.04.2002 по 25.04.2002 і отримав кошти за 25 календарних днів щорічної відпустки. Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається із довідки Апарату ВРУ №20-17/337 від 07.04.2021 року, позивач із 02.07.2001 по 14.05.2002 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України ВРУ третього скликання ОСОБА_2 та за вказаний період ним не було використано 26 календарних днів щорічної основної відпустки. Отже, за вказаний період позивачу було виплачено грошову компенсацію не в повному обсязі за всі календарні дні. Щодо періоду з 15.05.2002 по 25.05.2006 року, при звільненні позивача із посади помічника-консультанта народного депутата України IV скликання ОСОБА_2 25.06.2006 року, йому була виплачена компенсація лише за 60 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки, що підтверджується листом Управління справами Апарату ВРУ №15/14-20218159314 від 17.05.2021 року. Однак, за вказаний період позивачу некомпенсовано 1 календарний день відпустки, що також свідчить про неповну виплату грошової компенсації. При цьому, відповідно до частини першої статті 116, статті 117 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Системний аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. Оскільки, саме з вини Апарату Верховної Ради України не було здійснено виплату грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні ОСОБА_1 , колегія суддів, також, погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині виплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 14.05.2002 по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку. Відповідно до підпунктів 1 та 2 пункту 10 Положення № 769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України. Відтак, наявні підстави вважати, що видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, повинен нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України. Доводи та заперечення апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Необґрунтованими є також посилання відповідача на порушення норм процесуального права судом першої інстанції в частині необхідності сплати позивачкою судового збору у більшому розмірі (як за позовну вимогу майнового характеру), адже прохальна частина позову не містить точної суми до стягнення у той час як містить вимогу «зобов`язати виплатити та відповідні періоди» у той час як визначення суми до стягнення належить до виключної компетенції відповідача. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя І.О.Лічевецький Суддя В.П.Мельничук Суддя О.М.Оксененко