Постанова Київський апеляційний суд № 757/17583/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №757/17583/21 Головуючий у І інстанції Бусик О.Л. Провадження №22-ц/824/7826/2022 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Шаламая Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Печерського районного суду від 07 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України про усунення перешкод у користуванні допоміжними приміщеннями та стягнення неправомірно отриманих коштів, В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року позивачі пред`явили в суді названий позов посилаючись на те, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , в якому допоміжні приміщення є спільною власністю усіх власників квартир у цьому будинку. У січні 2021 року їм стало відомо про те, що допоміжні приміщення будинку 01 лютого 2018 року зареєстровані за Апаратом Верховної Ради України, майно якого перебуває в управлінні відповідача, а саме приміщення: № 89, загальною площею 189,4 кв. м, № 90, загальною площею 174 кв. м та № 91, загальною площею 188, 3 кв. м. В приміщенні, яке згідно з проектом визначено як спортзал, відповідач здійснив перекриття, поділивши таким чином вказане приміщення на два, що не передбачено проектом і створює тим самим перешкоди для використання його за призначенням. Позивачі вважають, що необліковане приміщення здається в оренду без офіційної оплати орендарями за його використання, чим створюються умови для зловживань і має місце заволодіння та користування відповідачем спільною власністю власників квартир в багатоквартирному будинку та існує заборгованість відповідача перед ними. Позивачі просили суд: зобов`язати ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату ВРУ використовувати допоміжні приміщення згідно з їх цільовим призначенням та стягнути з відповідача на їх користь 235 908,57 грн., з яких 108 652,35 грн. - оренда спільного майна та 92 667,07 грн. і 34 589,15 грн. - заборгованість за житлово-комунальні послуги. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 лютого 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Не погоджується із встановленими судом обставинами, що приміщення №№ 89, 90 та 91 належать до державної власності, хоча вони є спільною власністю власників квартир, що вбачається із рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 лютого 2005 року та від 07 квітня 2014 року, які є преюдиційними в цій справі. У відзиві відповідач не заперечував, що вказані судові рішення стосуються саме спірних приміщень, таке питання в судовому засіданні взагалі не обговорювалось, а тому суд безпідставно дійшов висновку, що позивачі не довели цих обставин. Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. В судове засідання сторони не з`явились, належним чином повідомлені про дату та місце судового засідання. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив розглядати справи без його участі. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, враховуючи таке. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розпорядження Управління справами Апарату ВРУ № 100 від 31 грудня 2015 року ДП «Управління житловими будинками» Управлінню справами Апарату ВРУ передано багатоквартирний будинок АДРЕСА_2 , а його ж розпорядженням № 108 від 26 грудня 2017 року за відповідачем закріплені на праві господарського відання приміщення господарського призначення, вбудовані у вказаний житловий будинок: АДРЕСА_3 , загальною площею 188,3 кв. м. Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 лютого 2018 року, належні державі в особі Апарату ВРУ нежитлові приміщення № 89, загальною площею 189,4 кв. м, № 90, загальною площею 174 кв. м та № 91, загальною площею 188,3 кв. м, в багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 , закріплені за відповідачем на праві господарського відання. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами суду не представлено жодного доказу того, що спірні приміщення є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, використовувалися для забезпечення експлуатації всього багатоквартирного житлового будинку та задоволення потреб мешканців. Позивачі не довели, у якій частині будинку знаходиться технічне оснащення будинку (інженерні комунікації і технічні пристрої, що необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир), без доступу до яких експлуатація житлового будинку неможлива, чи використовувалися ці приміщення раніше для технічного обслуговування будинку і, зокрема, позивачами по справі. Так само, як і позивачами не надано жодного підтвердження того, чи дійсно мала місце перебудова чи перепланування відповідачем приміщень у згаданому багатоквартирному будинку , яке майно знаходиться у спірних приміщеннях, і чи взагалі ці приміщення зайняті відповідачем чи іншими особами і з якою метою вони використовуються. Щодо наданих позивачами судових рішень Печерського районного суду м. Києва від 03 лютого 2005 року в справі № 2-100-1/05 та від 07 квітня 2014 року № 757/13958/13-ц, то суд першої інстанції вважав, що вказані судові рішення не мають преюдиційного значення для вирішення вказаної справи відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, оскільки в цих рішеннях не встановлювалося жодних обставин щодо конкретно приміщень № 89, загальною площею 189,4 кв. м, № 90, загальною площею 174 кв. м та № 91, загальною площею 188,3 кв. м, в багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 . Крім того, згадані судові рішення стосуються стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, а не визначення статусу та належності спірної нерухомості. Відповідач набув речове право на спірне нерухоме майно після їх ухвалення та таке право ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату ВРУ в установленому порядку не скасовано і не оскаржено, тому вважається набутим правомірно. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об`єктами права спільної власності співвласників будинків одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру. У Рішенні Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п.1.1). Статтею 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 року № 2866-III передбачено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні шахти та інші технічні приміщення. Для правильного вирішення спору суд необхідно з`ясовувати не лише характеристику спірного приміщення за наданими документами, але й детально перевірити, чи є спірне приміщення допоміжним; чи знаходиться у ньому технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою; чи використовувалось воно або якась його частина для обслуговування будинку. Від вирішення цього питання залежить те, чи є спірне приміщення згідно зі ст. ст.355,356 ЦК України спільною частковою власністю власників приватизованих квартир, оскільки відповідно до цивільного законодавства України розпорядження майном, що є спільною частковою власністю, здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. За змістом вищевказаної статті та ст. ст. 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 згаданого Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Статтею 395 ЦК України визначено, що речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Відповідно до ч. 1 ст. 134 ГК України суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом. За змістом ч. ч. 1,4 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суд першої інстанції вірно встановив, що ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату ВРУ в установленому законом порядку набуло речове право (господарського відання) на спірні нежитлові приміщення в багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 , оскільки ним отримано належний правовстановлюючий документ і зареєстровано його право на вказане нерухоме майно. Отже, нежитлові приміщення № 89, загальною площею 189,4 кв. м, № 90, загальною площею 174 кв. м та № 91, загальною площею 188,3 кв. м, в багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 , які є предметом спору знаходяться у державній власності в особі Апарату ВРУ та передані на праві господарського відання відповідачу, а доказів визнання недійсності відповідних правовстановлюючих документів у встановленому законом порядку суду не надано. Разом із тим, відповідний статус речового права ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату ВРУ, та власника - Апарату ВРУ щодо зазначеного нерухомого майна стороною позивача не оскаржуються в межах вказаної справи, а також, як зазначено судом вище, не надано жодних підтверджень віднесення на цей час оспорюваної нерухомості до допоміжних приміщень, тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що використання спірних приміщень відповідачем не поршує прав позивачів, як співвласників квартири многоквартирного житлового будинку. Колегія суддів не погоджується із доводами скаржника щодо того, що статус приміщень №№ 89,90,91 встановлені судовими рішеннями від 03 лютого 2005 року та від 07 квітня 2014 року., оскільки відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставин справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належність приміщень багатоквартирного житлового будинку до допоміжних встановлюється на підставі проекту будинку. Як вбачається із матеріалів справи, при проектуванні будинку у 1980 році передбачалось розміщення в будинку приміщень для гурткової роботи з дітьми, організації фізкультурно-оздоровчої роботи. Тобто ці приміщення не є допоміжними в розумінні ст.1 Закону № 2866-III, а також рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004, відносяться до державної власності і знаходяться у господарському віданні відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2022 року у даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 листопада 2022 року. Суддя-доповідач Судді: