Постанова Одеський апеляційний суд № 496/3364/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.11.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Бездрабко В.О., судді: Семиженка Г.В., Склярської І.В., секретар судового засідання: Виходець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 лютого 2022 року, постановлене під головуванням судді Галич О.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним майном подружжя, поділ майна, ВСТАНОВИВ: 03 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільним майном подружжя та його поділ. Позов мотивований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу ними придбаний у власність житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на будинок оформлено на ім`я відповідача. Пославшись на положення ст.60, 70 СК України, ОСОБА_1 просив визнати придбаний подружжям житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами їх спільним майном; провести поділ нерухомого майна шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності за кожним на Ѕ частину зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 21 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволений. Визнано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 спільними майном подружжя. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на Ѕ частину цього житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. Частково не погодившись із заочним рішенням суду від 21 лютого 2022року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу,в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності за кожним на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що при вирішенні справи суд першої інстанції не врахував, що гараж, який розташований на території домоволодіння, є його особистою приватною власністю, а тому не підлягає поділу між сторонами, оскільки не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Гараж літ. «Е» був збудований ним за особисті кошти у 2003році, вже після розірвання шлюбу з відповідачкою. Ці обставини підтверджуються технічним паспортом на домоволодіння №9/12-2022 від 23 червня 2022року, в якому вказаний рік зведення гаражу у 2003 році, вже після розірвання шлюбу між сторонами. В призначене судове засідання суду апеляційної інстанції сторони повторно не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені. Позивачем ОСОБА_1 подано заяви про розгляд апеляційної скарги у його відсутність. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість заочного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 14 травня 1982 року по 26 серпня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу сторонами придбаний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Нерубайської сільської ради Біляєвського району Одеської області від 17 травня 2021року про укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого в погосподарській книзі 20 липня 1987року (а.с.79). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 26 вересня 2018року, реєстрація права власності на домоволодіння у відповідному реєстрі за ОСОБА_2 відбулася 26 вересня 2011року на підставі виданого виконавчим комітетом Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області відповідачу свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 22 жовтня 2009року (а.с.9, 10). Ухвалюючи рішення про повне задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано врахував обсяг заявлених позовних вимог, дослідив надані докази у справі та правильно вирішив справу по суті пред`явлених вимог,виходячи з того, що спірне майно набуте сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі, слід визнати спільною сумісною власністю подружжя, яке підлягає поділу. Провівши поділ нерухомого майна між співвласниками, суд виходив із рівності їх часток та визнав за сторонами право власності на майно в розмірі по Ѕ частині за кожним. Постановивши правильне по суті рішення, суд помилково не звернув увагу на час виникнення між сторонами спірних правовідносин та застосував до цих правовідносин лише норми Сімейного кодексу України. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 ) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Отже, у випадку набуття подружжям права власності на майно до 2004 р., ці правовідносини (порядок набуття майна, його правовий режим) регулюються КпШС України. У разі поділу спільного майна вже після набрання чинності СК України, тобто після 01 січня 2004року, це питання має вирішуватися за правилами, передбаченими діючим законодавством. За таких обставин розмір часток подружжя у майні, що є об`єктом права спільної сумісної власності, способи та порядок його поділу визначаються за правилами СК України. Відповідно до ст.22 ч.1 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно статті 60, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Така презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно ст.13 ч.1, 3 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Частинами 1-4 ст.12 ЦПК Українипередбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідно ст.24 ч.1 ЦПК України апеляційні суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих судів, які знаходяться в межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду). За положеннями ст.367 ч.1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, позивач не може змінити свої позовні вимоги на стадії апеляційного провадження справи, а суд апеляційної інстанції, в силу наданих йому повноважень, переглядає лише законність та обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення. З матеріалів справи встановлено, що звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив провести поділ усього нерухомого майна подружжя, визнавши за кожною зі сторін право на Ѕ частину цього майна. В той же час в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що при ухвалені рішення, суд першої інстанції не врахував, що гараж, який розташований на присадибній ділянці житлового будинку є його особистою приватною власністю, оскільки був споруджений за його власні кошти. Колегія суддів зауважує, що наведені вимоги ОСОБА_1 до суду не заявлялися та не були предметом розгляду судом першої інстанції, відносно цих вимог судове рішення не приймалося, що унеможливлює їх перегляд в апеляційному порядку. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, які стосуються перевірки законності та обґрунтованості судового рішення на час його ухвалення, вважає, що суд першої інстанції ухвалив правильне рішення у відповідності до вимог закону, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для ухвалення нового рішення відсутні. Керуючись ст. ст. 24, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складений 11 листопада 2022 року. Головуючий: В.О. Бездрабко Судді: Г.В. Семиженко І.В. Склярська