Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/2182/22

Справа № 346/2182/22 Провадження № 22-ц/4808/1192/22 Головуючий у 1 інстанції Яремин М. П. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого Девляшевського В.А., суддів: Баркова В.М., Луганської В.М., секретаря Шандалович В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду, ухвалене головуючою суддею Яремин М.П. 13 вересня 2022 року, в с т а н о в и в: У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 21.06.2005 сторони перебували в шлюбі, в якому у них народилися двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя у сторін не склалося, через різні погляди на сімейне життя, втрату почуття любові та взаєморозуміння. Впродовж останніх двох років між ними часто виникали сварки, внаслідок чого спільне життя і збереження шлюбу стало неможливим. Зазначив, що з травня 2021 року сторони не підтримують сімейних відносин, відповідач проживає за місцем її реєстрації в м. Коломия Івано-Франківської області, а позивач разом з дітьми залишився проживати в його приватному будинку в с. Чукалівка Івано-Франківської області. Позивач вказав, що є матеріально забезпеченим, оскільки є співвласником іноземної фірми. ОСОБА_1 зазначив, що у нього з відповідачкою відсутній спір щодо місця проживання доньки ОСОБА_4 , тому просив шлюб розірвати, малолітню доньку ОСОБА_4 залишити проживати з ним. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 13 вересня 2022 року позов задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 21.06.2005 відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Коломия Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис № 188, розірвано. В решті вимог відмовлено в зв`язку з їхньою безпідставністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині визначення місця проживання дитини, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи, не отримав висновку опіки й піклування, не застосував відповідних норм права. На думку апелянта, місцевим судом не враховано, що відповідачка не заперечила щодо визначення місця проживання дитини з батьком. ОСОБА_1 також вважає, що судом не взято до уваги висновки Верховного Суду, які викладені у постановах: від 14 лютого 2019 року (справа №377/128/18), від 17 жовтня 2019 року (справа №402/428/16-ц), рішення ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.ТS та інші проти Грузії», а також норми Конвенції про права дитини від 20.11.1989 щодо забезпечення найкращих інтересів дитини. Зважаючи на викладене, просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити проживати з батьком ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляла, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи. Отже, є правові підстави для розгляду справи у їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони 21 червня 2005 року зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Коломия Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис № 188 (а.с. 5). Від даного шлюбу у сторін народилися доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6, 7). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині розірвання шлюбу сторонами не оскаржується, а тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається. Відмовляючи в задоволенні прохання ОСОБА_1 про залишення малолітньої дочки проживати з батьком, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що після припинення шлюбних відносин між сторонами малолітня дочка залишилася проживати з батьком. Колегія суддів погоджується з цим висновком місцевого суду, зважаючи на таке. Відповідно до ч. 2, 8 та 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Водночас у постанові від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18 (провадження №61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Встановлено, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції між сторонами був відсутній спір щодо місця проживання дітей, такий позов ані позивач, ані відповідачка не пред`являли, суд його не вирішував. Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 одночасно з вимогою про розірвання шлюбу просив суд фактично констатувати, з ким залишається проживати дочка сторін ОСОБА_4 після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання. При цьому позивач посилався на те, що дочка сторін ОСОБА_4 проживає разом з ним. Апеляційний суд зауважує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). На противагу наведеним нормам законодавства матеріали справи не містять доказів того, що після припинення сімейних відносин між сторонами, малолітня дочка сторін залишилася проживати разом з батьком ОСОБА_1 , знаходиться на його утриманні, тривалість такого утримання. Колегія суддів також зауважує, що позивачем не надано ніяких документальних доказів про його матеріально-побутові умови та про наявність у нього можливості щодо утримання, догляду і виховання малолітньої дитини. Матеріали справи також не містять доказів створення перешкод відповідачкою у проживанні дитини із батьком до дати подання позову, і позивач таких доказів не надав. Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначення у резолютивній частині рішення суду про залишення на проживання дітей з одним з батьків не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дитини, оскільки у такому разі суд лише констатує, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання. До того ж ОСОБА_1 не зазначено в чому полягає його порушене право, за захистом якого він звернувся до суду. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. За відсутності спору між батьками щодо місця проживання дитини та не заявлення вимоги щодо вирішення такого, а також відсутності об`єктивних відомостей про дійсне місце проживання дитини, інформації, одержаної у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, суд позбавлений можливості дотриматися положень ст. 161 СК України та врахувати ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків; особисту прихильність дитини до кожного з них; вік дитини, стан її здоров`я; особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При цьому у такому випадку відсутні підстави для участі у справі органу опіки та піклування, і суд не наділений правом збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб. З урахуванням вищезазначеного, судом першої інстанції обґрунтовано роз`яснено сторонам право на звернення до суду з відповідним позовом про визначення місця проживання дітей з наданням належних документів і доказів, що стверджують таку вимогу. Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст. 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 13 вересня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту. Суддя-доповідач В.А. Девляшевський Судді: В.М. Барков В.М. Луганська Повний текст постанови складено 11 листопада 2022 року.