Постанова 4855 № 320/9749/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/9749/20 Головуючий у І інстанції - Леонтович А.М. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Відповідача № 0015610511 від 01 вересня 2020 року. Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав, що правомірно сформував дані бухгалтерського та податкового обліку за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Астбуд», господарські операції з вказаним контрагентом підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій. З урахуванням викладеного, Позивач вважає, що викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу про безтоварність фінансово-господарських операцій з вказаним контрагентом є необґрунтованими, а прийняте за результатами розгляду акта перевірки податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає скасуванню. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області № 0015610511 від 01.09.2020. Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Київській області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована тим, що в ході перевірки Позивача встановлено безпідставне документальне оформлення господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Астбуд» з підстав відсутності реальних правових наслідків здійснених господарських операцій Позивача з його контрагентом, оскільки в останнього відсутні достатні трудові та матеріально-технічні ресурси для проведення відповідних господарських операцій. Також, Відповідач зазначав, що згідно відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень ТОВ «Астбуд» (код ЄДРПОУ 42934295) є фігурантом чисельних кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відповідач вважає, що контрагент Позивача здійснював виконання робіт без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про безтоварність проведених фінансово-господарських операцій та про їх лише документальний характер, який суперечить нормам цивільного, податкового законодавства України. На підставі наведеного Відповідач вказав про відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства, підтримавши висновки акта перевірки. Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ДС Пром Груп» з питань щодо встановлення законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість за період з 01.05.2020 по 31.05.2020, за результатами якої складено акт від 04.08.2020 № 359/10-36-05-11/39810010, в якому вказано про наступні порушення вимог податкового законодавства з боку ТОВ «ДС Пром Груп»: - п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст.198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від`ємного значення за травень 2020 року у сумі 3000087,00 грн. На підставі викладеного, Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 01 вересня 2020 року № 0015610511, яким Позивачу зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), що зараховується до складу податкового кредиту звітного (податкового) періоду у розмірі 3 000 087,00 грн. Вважаючи вказане податкове-повідомлення рішення протиправним, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що посилання Відповідача на відсутність основних засобів та трудових та матеріальних ресурсів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності у Позивача первинних документів, які спростовують такі доводи. За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне. За будь-яких умов оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за вказаними договорами, узгодженості дій Позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з можливими протиправними діями підрядника, а тому, доводи Відповідача про відсутність реального характеру договорів, укладених між Позивачем та його контрагентом, не є обґрунтованим та належним засобом доказування, оскільки, така позиція податкового органу не підкріплена відповідними доказами чи судовими рішеннями. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України). Як визначено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Відповідно до вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду. Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ. Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу. У відповідності до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно з вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності. Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 Закону № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. У відповідності до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод. Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку. Наведені вище норми вказують на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань. Отже, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Аналіз вказаних положень свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника. Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Судом першої інстанції встановлено, що Відповідачем зроблено висновок про нереальність здійснення господарських операцій за участю ТОВ «ДС Пром Груп» та його контрагента - ТОВ «Астбуд». Оцінюючи такі доводи контролюючого органу, суд першої інстанції правомірно виходив з наступного. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Позивач здійснює такі види діяльності: код КВЕД 42.11 Будівництво доріг і автострад (Основний); код КВЕД 23.63 Виробництво бетонних розчинів, готових для використання; код КВЕД 23.99 Виробництво неметалевих мінеральних виробів, не віднесено до інших угруповань (далі - н.в.і.у); код КВЕД 43.11 Знесення; код КВЕД 43.12 Підготовчі роботи на будівельному майданчику; код КВЕД 43.31 Штукатурні роботи; код КВЕД 43.33 Покриття підлоги й облицювання стін; код КВЕД 43.34 Малярні роботи та скління; код КВЕД 43.39 Інші роботи із завершення будівництва; код КВЕД 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у; код КВЕД 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; код КВЕД 46.51 Оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням; код КВЕД 77.32 Надання в оренду будівельних машин і устатковання; код КВЕД 81.29 Інші види діяльності із прибирання; код КВЕД 46.66 Оптова торгівля іншими офісними машинами й устаткованням; код КВЕД 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткованням; код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; код КВЕД 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду); код КВЕД 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; код КВЕД 52.24 Транспортне оброблення вантажів; код КВЕД 55.90 Діяльність інших засобів тимчасового розміщування; код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; код КВЕД 68.31 Агентства нерухомості; код КВЕД 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; код КВЕД 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; код КВЕД 41.10 Організація будівництва будівель; код КВЕД 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель; код КВЕД 42.13 Будівництво мостів і тунелів; код КВЕД 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; код КВЕД 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у. 06.05.2020 між ТОВ «Астбуд» (Постачальник) та Позивачем (Покупець) був укладено договір поставки № 06/05, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується постачати Покупцеві товар визначений у пункті 1.2. цього Договору, а Покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму відповідно до умов цього Договору. Згідно з п. 1.2. Договору поставки товар, що постачається Постачальником Покупцю - арматура. Найменування, кількість і асортимент товару, одиниця виміру, ціна, умови та строки поставки яких визначені Сторонами у Договорі, Специфікаціях та/або видаткових накладних, що мають силу Специфікацій, які є невід`ємною частиною даного Договору. Відповідно до п. 4.2. Договору поставки на кожну партію товару, Постачальник повинен надати Покупцю разом із товаром, видаткову накладну та підписані товарно-транспортні накладні. Пунктами 5.4.-5.7. Договору поставки передбачено, що після отримання повідомлення про готовність товару, Покупець направляє до Постачальника представника/водія для отримання товару. При прибутті представника Покупця/водія на склад Постачальника, Постачальник надає йому видаткові накладні, сертифікати відповідності товару чи іншого документа, що підтверджує якість товару, рахунки на оплату, та підписує товарно-транспортні накладні. Представник Покупця/водій, при прийнятті товару, зобов`язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному у видатковій накладній, видати Постачальника довіреність на отримання ним товару. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання Сторонами/представниками Сторін видаткової накладної. На виконання вимог вказаного Договору поставки Товариство з обмеженою відповідальністю «Астбуд» надало Позивачу видаткові накладні № 79 від 18 травня 2020 року, № 80 від 19 травня 2020 року, № 81 від 20 травня 2020 року, № 82 від 21 травня 2020 року, № 83 від 22 травня 2020 року, № 84 від 25 травня 2020 року, № 85 від 26 травня 2020 року, № 86 від 27 травня 2020 року, № 95 від 27 травня 2020 року, № 96 від 28 травня 2020 року, № 97 від 29 травня 2020 року, № 98 від 31 травня 2020 року. Відповідно до п. 5.3. договору поставки місце та умови поставки: поставка здійснюється зі складу Постачальника на умовах самовивозу покупцем. Позивачем вивезено придбаний у Товариства з обмеженою відповідальністю «Астбуд» товар, що підтверджується товарно-транспортними накладними № АВ180520-14 від 18.05.2020, № АВ180520-16 від 18.05.2020, № АВ180520-17 від 18.05.2020, № АВ180520-18 від 18.05.2020, № АВ180520-20 від 18.05.2020, № АВ190520-4 від 19.05.2020, № АВ190520-5 від 19.05.2020, № АВ190520-6 від 19.05.2020, № АВ190520-7 від 19.05.2020, № АВ190520-8 від 19.05.2020, № АВ200520-2 від 20.05.2020, № АВ200520-3 від 20.05.2020, № АВ200520-7 від 20.05.2020, № АВ200520-5 від 20.05.2020, № АВ200520-9 від 20.05.2020, № АВ210520-9 від 21.05.2020, № АВ210520-6 від 21.05.2020, № АВ210520-11 від 21.05.2020, № АВ210520-4 від 21.05.2020, № АВ210520-13 від 21.05.2020, № АВ220520-5 від 22.05.2020, № АВ220520-6 від 22.05.2020, № АВ220520-10 від 22.05.2020, № АВ220520-8 від 22.05.2020, № АВ220520-12 від 22.05.2020, № АВ250520-1 від 25.05.2020, № АВ250520-2 від 25.05.2020, № АВ250520-7 від 25.05.2020, № АВ250520-4 від 25.05.2020, № АВ250520-5 від 25.05.2020, № АВ260520-2 від 26.05.2020, № АВ260520-3 від 26.05.2020, № АВ260520-7 від 26.05.2020, № АВ260520-5 від 26.05.2020, № АВ270520-1 від 27.05.2020, № АВ270520-2 від 27.05.2020, № АВ270520-3 від 27.05.2020, № АВ270520-4 від 27.05.2020, № АВ270520-5 від 27.05.2020, № АВ270520-24 від 27.05.2020, № АВ270520-25 від 27.05.2020, № АВ270520-26 від 27.05.2020, № АВ270520-27 від 27.05.2020, № АВ270520-28 від 27.05.2020, № АВ280520-23 від 28.05.2020, № АВ280520-24 від 28.05.2020, № АВ280520-25 від 28.05.2020, № АВ280520-26 від 28.05.2020, № АВ280520-27 від 28.05.2020, № АВ290520-2 від 29.05.2020, № АВ290520-3 від 29.05.2020, № АВ290520-4 від 29.05.2020, № АВ290520-5 від 29.05.2020, № АВ290520-6 від 29.05.2020, № АВ310520-2 від 31.05.2020, № АВ310520-3 від 31.05.2020, № АВ310520-4 від 31.05.2020, № АВ310520-5 від 31.05.2020, № АВ310520-6 від 31.05.2020. У зв`язку з наведеним, в Єдиному реєстрі податкових накладних зареєстровано податкові накладні № 79 від 18 травня 2020 року, № 80 від 19 травня 2020 року, № 81 від 20 травня 2020 року, № 82 від 21 травня 2020 року, № 83 від 22 травня 2020 року, № 84 від 25 травня 2020 року, № 85 від 26 травня 2020 року, № 86 від 27 травня 2020 року, № 95 від 27 травня 2020 року, № 96 від 28 травня 2020 року, № 97 від 29 травня 2020 року, № 98 від 31 травня 2020 року. 14 травня 2020 року між Громадською організацією «Об`єднання співвласників майнових часток (паїв) реструктуризованого сільськогосподарського підприємства «Дубіївка» (Продавець) та Позивачем (Покупець) укладено договір купівлі продажу нерухомого майна відповідно до п. 1.1. якого Продавець в особі представника передає у власність Покупця, а Покупець в особі представника приймає у власність виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що розташований за адресою: село Дубіївка Черкаського району Черкаської області, вулиця Тракторна, будинок 11 (одинадцять) і сплачує за нього обумовлену грошову суму. В подальшому придбане майно зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 208970804 від 14.05.2020. Товар за вказаним вище договором придбаний Позивачем з метою використання у власній господарській діяльності, а саме, з метою приведення у належний стан нерухомого майна, придбаного у Громадської організації «Об`єднання співвласників майнових часток (паїв) реструктуризованого сільськогосподарського підприємства «Дубіївка», що Відповідачем не спростовано. Крім того, Відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів невідповідності господарської операції цілям та завданням статутної діяльності Позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення такої операції не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагента трудових та інших ресурсів, які були йому необхідні, однак відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Позивачем доведено реальність здійснення господарської операції з ТОВ «Астбуд», що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції будь-яких інших належних доказів нереальності спірної господарської операції. Крім того, під час апеляційного розгляду справи колегія суддів вказує на недопустимості притягнення до відповідальності платника податків з огляду на наявність сумнівів щодо фіктивності контрагента такого платника. Висновки Відповідача ґрунтуються на податковій інформації щодо контрагента Позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарської операції, яка мала місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, також не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірної господарської операції. Відповідач в апеляційній скарзі посилається також на те, що згідно відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень ТОВ «Астбуд» (код ЄДРПОУ 42934295) є фігурантом чисельних кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань: - за № 42020000000002206 від 11 листопада 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України; - за № 42019100000000629 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України; - за № 420200000000001095 від 15 червня 2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України; - за № 32020210000000020 від 17 червня 2020 року за ознаками кримінального1 правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України; - за № 42020141090000068 за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212, ч. 3 ст. 191 КК України. Під час здійснення досудового розслідування (ухвала Галицького районного міста Львова суду від 13 травня 2022 року у справі № 461/3041/21) під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020141090000068 від 30 листопада 2020 року, виявлено «конвертаційний центр», який включає в себе суб`єктів підприємницької діяльності з ознаками «фіктивності» та «транзитності», які зареєстровані у м. Львові та інших регіонах України, у тому числі ТОВ «Астбуд» (код ЄДРПОУ 42934295); - за № 32020110000000117 від 17 вересня 2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212 КК України. Зокрема, за матеріалами досудового розслідування (ухвала Солом`янського районного суду м. Києва від 18 грудня 2020 року, провадження № 1-кс/760/8409/20) встановлено, що службові особи ТОВ «ДС Пром Груп» (код ЄДРПОУ 39810010) та ПРАТ «Коммунтранс» (код ЄДРПОУ 32026358) у період січня 2018 - липня 2020 років, здійснюючи господарську діяльність, пов`язану із будівництвом та ремонтом автомобільних доріг на території Київської області, за рахунок документального оформлення фінансово-господарських операцій, з придбання частини матеріалів та техніки, необхідних для будівництва та ремонту доріг, без реального руху товарів (робіт/послуг) з контрагентами, які мають ознаки «фіктивності», у тому числі ТОВ «Астбуд» (код ЄДРПОУ 42934295), «...умисно ухилились від сплати податку на додану вартість, що призвело до фактичного ненадходження до бюджетів коштів в особливо великих розмірах... Таким чином, вищевикладене свідчить, що службові особи ТОВ «ДС Пром Груп» та ПРАТ «Коммунтранс» у період січня 2018 - липня 2020 років здійснювали операції з придбання товарів (робіт, послуг) від ряду суб`єктів підприємницької діяльності та продовж вказаного періоду, за рахунок виключно документального оформлення неіснуючих господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) безпідставно сформували податковий кредит, чим умисно ухилилися від сплати податку на додану вартість та податку на прибуток, що призвело до фактичного ненадходження коштів в особливо великих розмірах...». В сукупності з іншими доказами, наявність кримінальних проваджень на переконання ГУ ДПС у Київській області так само вказує на нереальність господарських операцій між Позивачем та його контрагентом-постачальником. Як на підставу зазначеного Відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 05 березня 2020 року у справі № 826/9368/15, від 16 березня 2020 року у справі № 2-а-5053/10/0207, від 18 березня 2020 року у справі № 826/8114/15, від 15 травня 2020 року у справі № 826/10347/15, від 19 липня 2021 року у справі № 1.380.2019.002018. Проте, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 дійшла висновку, що відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності Позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам. Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків. Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента. При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків. Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань. Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважала, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що 23 травня 2020 року набрали чинності зміни до статті 112 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-IX). Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. На думку Великої Палати Верховного Суду, вказані зміни до статті 112 ПК України фактично закріпили нормативно ті підходи, які й на час виникнення спірних правовідносин активно використовувалися в судовій практиці. Суди застосовували доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності і до прийняття Закону № 466-ІХ (зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виклав відповідні висновки в постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі № 809/2918/13-а та від 20 жовтня 2020 року у справі № 806/705/18). При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду посилався також і на рішення ЄСПЛ «Інтерсплав проти України», у якому позиція щодо «залученості» платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ. До того ж норма частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV, у якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів, існувала й на час виникнення спірних правовідносин. Таким чином, сам факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті. Колегія суддів звертає увагу, що Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між Позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та, які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства чи походження товару під час його придбання, перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ до податкового кредиту, з чим погоджується колегія суддів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/2558718. Таким чином, колегія суддів зазначає, що Позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Первинні бухгалтерські та податкові документи, які складені з дотримання закону і не були визнані судами нікчемними, документально підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентом, що призвело до реальних змін майнового стану платника податків. Щодо посилання Відповідача в апеляційній скарзі на те, що в ході перевірки Позивача встановлено безпідставне документальне оформлення господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Астбуд» з підстав відсутності реальних правових наслідків здійснених господарських операцій Позивача з його контрагентом, оскільки в останнього відсутні достатні трудові та матеріально-технічні ресурси для проведення відповідних господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне. Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 доводи Відповідача щодо відсутності в контрагентів Позивача трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, не виключають можливість виконання господарської операції, не спростовують обставин поставки товару, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів). Разом із цим Відповідач не обґрунтував, який обсяг трудових та матеріальних ресурсів необхідно мати підприємству для здійснення такої господарської діяльності та чим це підтверджується. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що контролюючий орган на порушення вимог статті 77 КАС України не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагентів по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з Позивачем. Відповідач також не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки Позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними. Висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів зроблено контролюючим органом на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки фактично надані до перевірки первинні документи не були проаналізовані в акті перевірки, а тому така інформація не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону. Така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається Відповідач. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Відповідач обов`язку, визначеного частиною другою статті 77 КАС України, не виконав, безтоварність спірних господарських операцій та, як наслідок, правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень не довів. На підставі наведеного, колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника отримати певний результат від здійснення господарської операції. Позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків. Беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків, тобто Позивача, на формування податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі № 803/1198/16 та від 05 жовтня 2022 року у справі № 826/9671/18. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідачем в доводах апеляційної скарги належно не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаних правових позицій Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які правомірно враховано на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України. У взаємозв`язку з вищенаведеним, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Крім того, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність Позивача як платника податків. При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між Позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.ст. 73 - 76 КАС України. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.». Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції не знайшов порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово-господарських взаємовідносинах між Позивачем та ТОВ «Астбуд», та прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, з чим погоджується і колегія суддів. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Головного управління ДПС у Київській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 10.11.2022 року.