Постанова 4852 № 340/1916/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 листопада 2022 року м. Дніпросправа № 340/1916/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Сафронової С.В., за участю секретаря судового засідання Давіденко Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року (суддя Момонт Г.М., м. Кропивницький) у справі № 340/1916/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України третя особа: Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,- встановив: У березні 2022 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до суду із позовом до Міністерства юстиції України (далі відповідач або скаржник), третя особа: Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі третя особа), у якому просила стягнути з Міністерства юстиції України на користь позивачки середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, починаючи з 19.05.2021 р. по 23.03.2022 р. включно, в розмірі 341 754,60 грн. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року адміністративний позов задоволено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не доведено фактичного виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 р. у справі №340/588/20 стосовно поновлення позивачки на посаді державної служби, а отже позивачка має право на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відповідно до ст.236 КЗпП України. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вимоги апеляційної скарги відповідача мотивовано зокрема тим, що оскільки відсутнє виконавче провадження, в межах якого має здійснюватися виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 р. у справі №340/588/20, а позивачку наказом №3185/к від 22.12.2021 поновлено на посаді з 27.12.2019, зазначені обставини свідчать про наявність об`єктивних, поважних причин невиконання рішення суду та неможливість застосування санкції, що визначені ст. 236 КЗпП. Скаржник вважає, що відсутність остаточного рішення у справі №340/588/20 позбавляло його можливості поновити позивачку на посаді, а у зв`язку з винесенням Верховним Судом остаточного рішення у справі №340/588/20, відповідач видав наказ №3185/к від 22.12.2021, яким поновлено позивачку з 27 грудня 2019 року на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), згідно абзацу 5 резолютивної частини постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 р. у справі №340/588/20. Зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції, що не зазначення конкретної посади у наказі №3185/к від 22.12.2021 унеможливило фактичний допуск позивачки до роботи, оскільки для цього потрібно волевиявлення та фізична присутність позивачки. Вказує, що позивачка обрала неправильний спосіб захисту, адже питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення не може розглядатись як новий публічно-правовий спір. Вважає, що суд першої інстанції помилково врахував розмір середнього заробітку позивачки, який встановлено у справі №340/588/20, під час розрахунку належної суми стягнення. Крім того, на думку відповідача, позивачка не звільнена від сплати судового збору, а період затримки виконання рішення слід розраховувати з 20.05.2021 до 21.12.2021. З огляду на це, скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені адміністративного позову відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка заперечувала проти доводів скаржника, підтримала висновки суду першої інстанції та просила залишити рішення суду без змін. Зазначила, що наказ Міністерства юстиції України № 3285/к від 2.12.2021 мав чітко визначати конкретну посаду, що передбачена структурою і штатним розписом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на яку її поновлено. Однак, запропонована посада не є посадою рівнозначної категорії та кваліфікації той, з якої її було звільнено. Також вважає, що має право обирати на свій розсуд спосіб захисту порушеного права, зокрема, передбачений ст. 236 КЗпП України, а не ст. 383 КАС України. Третя особа у своїх поясненнях підтримала апеляційну скаргу відповідача та просила її задовольнити. В судовому засіданні представники відповідача та третьої особи вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі. Позивачка проти вимог апеляційної скарги заперечувала, підтримавши висновки суду першої інстанції. Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 р. у справі №340/588/20 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу відмовлено повністю. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 р. у справі №340/588/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року скасовано, позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області в особі голови ліквідаційної комісії з ліквідації Стоян Олени Геннадіївни, Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України «Про звільнення» №4168/к від 23.12.2019, поновлено ОСОБА_1 на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з 27.12.2019, стягнуто з Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2019 по 19.05.2021 в сумі 605 355,54 грн, що визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів, у задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Постановою Верховного Суду від 09.12.2021 р. у справі №340/588/20 касаційні скарги Міністерства юстиції України, Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) задоволено частково, змінено резолютивну частину постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі №340/588/20, шляхом викладення абзацу шостого у такій редакції: «Стягнути з Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2019 року по 19 травня 2021 року в розмірі 589978,06 грн (п`ятсот вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят вісім гривень 06 коп.), що визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів.», в іншій частині постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року залишено без змін. Наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2021 р. №3185/к «Про поновлення» відповідно до постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі №340/588/20, постанови Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі №340/588/20 скасовано наказ Міністерства юстиції України від 23 грудня 2019 року №4168/к «Про звільнення», поновлено ОСОБА_1 з 27 грудня 2019 року на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Листом №129327/14.3/31-21 від 24.12.2021 р. Міністерство юстиції України повідомило позивачку, що наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2021 р. №3185/к її поновлено з 27.12.2019 р. на посаді, рівнозначній категорії і кваліфікації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та запропоновано зайняти посаду державної служби категорії «Б» Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) заступника начальника Управління - начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). 24.01.2022 позивачкою надано відповідь на лист Міністерства юстиції України №129327/14.3/31-21 від 24.12.2021 р. у якій зазначено, що видання наказу №3185/к від 22.12.2021 р. є явно протиправним та передчасним, оскільки зі змісту останнього взагалі незрозуміло та чітко не визначено посаду, на якій її поновлено. Тобто, неможливо констатувати, що її допущено до виконання роботи та відповідних посадових обов`язків. Наголошено, що запропонована їй посада державної служби категорії «Б» Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) заступника начальника Управління - начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) не є посадою рівнозначної категорії і кваліфікації до посади першого заступника начальника ГТУЮ у Кіровоградській області, оскільки посада першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області віднесена до підкатегорії Б2 категорії Б, а посада заступника начальника Управління начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) до підкатегорії Б3 категорії Б. У зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, позивачка звернулась до суду за метою стягнення з відповідача середнього заробітку у розмірі 341 754,60 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до ст.236 КЗпП у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що не зазначення у наказі Міністерства юстиції України від 22.12.2021 р. №3185/к «Про поновлення» конкретної посади на яку поновлено позивачку унеможливило фактичний допуск її до роботи та відновлення трудових відносин із працівником, а отже не відбулося фактичного поновлення порушеного права позивачки, що свідчить про не виконання відповідачем постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 р. у справі №340/588/20 у частині поновлення на посаді. Відтак, оскільки під час розгляду справи відповідачем не доведено фактичного виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 р. у справі №340/588/20, суд першої інстанції вказав, що позивачка має право на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відповідно до ст.236 КЗпП України. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що середній заробіток, який підлягає стягненню з Міністерства юстиції України на користь позивачки становить 341 754,60 грн (1 612,05 грн х 212). Суд апеляційної інстанції частково погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. В частині шостій статті 235 КЗпП України зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Статтею 236 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно. Приписами частини другої статті 372 КАС України обумовлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Так, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що обов`язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі без зволікань після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника. Крім того, слід зазначити, що поновлення на посаді позивачки відбулося саме на підставі постанови суду апеляційної інстанції, яка відповідно до ст. 325 КАС України набирає законної сили з дати її прийняття, тому посилання на відсутність остаточного судового рішення є недоречним. Відтак, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що відсутність остаточного судового рішення та виконавчого провадження є об`єктивними та поважними причинами невиконання відповідачем постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 р. у справі №340/588/20 стосовно поновлення позивачки на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з 27.12.2019. Разом з цим, оскільки невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом, а така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника, апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необхідності волевиявлення та фізичної присутності позивачки для виконання рішення суду. Стосовно доводів апеляційної скарги, що позивачку наказом відповідача №3185/к від 22.12.2021 поновлено на посаді з 27.12.2019, а також щодо періоду затримки виконання рішення суду, колегія суддів зазначає наступне. Зі змісту матеріалів справи колегією суддів встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2021 р. №3185/к «Про поновлення» відповідно до постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі №340/588/20 скасовано наказ Міністерства юстиції України від 23 грудня 2019 року №4168/к «Про звільнення», поновлено ОСОБА_1 з 27 грудня 2019 року на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що наказ Міністерства юстиції України від 22.12.2021 р. №3185/к «Про поновлення» відповідає резолютивній частині постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі №340/588/20. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у разі незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю, вчиненими на виконання судового рішення у справі, позивачка мала можливість скористатися процесуальним механізмом судового контролю та звернутися до суду із відповідною заявою про визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість, матеріали справи не містять доказів того, що позивачка відповідно до приписів ст. 383 КАС України зверталась до суду стосовно визнання протиправним наказу від 22.12.2021 р. №3185/к. Таким чином, колегія суддів вважає, що видання відповідачем наказу від 22.12.2021 р. №3185/к є належним виконанням рішення суду про поновлення позивачки на посаді державної служби. Він має ретроактивний характер, є підставою для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Наказ є чинним та у встановленому порядку не скасований, а отже підлягав виконанню з боку позивачки, що передбачає її явку на роботу у Південно-Східне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Крім того, слід зазначити, що відповідачем на адресу позивача разом з наказом від 22.12.2021 р. №3185/к направлено листа № 129327/14.3/31-21 від 24.12.2021 року, в якому запропоновано позивачці зайняти посаду державної служби категорії «Б» Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) заступника начальника Управління начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Факт отримання 04.01.2022 року поштою такого листа разом з наказом позивач не заперечує. Разом з тим, позивачкою було надано відповідь на вказаний лист 24.12.2021 року електронною поштою (Т.1 а.с.16). При цьому з відповіді вбачається, що позивачка вважає наказ та лист свідченням неналежного виконання рішення суду, оскільки в наказі не визначена посада, на яку її поновлено, а тому не можна вважати, що її допущено до виконання роботи та відповідних посадових обов`язків. Також позивачка зазначила у листі, що посада, яку вона попередньо обіймала, відноситься до підкатегорії Б2 категорії Б, а посада, яку їй запропонували до підкатегорії Б3 категорії Б. Надаючи оцінку зазначеним обставинам та доказам, колегія суддів виходить з наступного. У відповідності до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Отже, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі №340/588/20 скасовано наказ Міністерства юстиції України від 23 грудня 2019 року №4168/к «Про звільнення», поновлено ОСОБА_1 з 27 грудня 2019 року на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). В наказі, прийнятому відповідачем на виконання судового рішення, чітко відтворено резолютивну частину постанови суду. Таким чином, вважати, що постанова суду є невиконаною, немає підстав. Стверджувати про те, що позивачку не допустили фактично до виконання посадових обов`язків також немає підстав, оскільки позивачка не з`явилась на робоче місце. З іншого боку, якщо особа вважала, що такий наказ, виданий на виконання рішення суду, є протиправним, вона мала право звернутися до суду в порядку, визначеному ст. 383 КАС України. Крім того, позивачка наводить свої міркування стосовно порядку виконання такого рішення позивачем (Т.1 а.с. 233), та вважає, що відповідач мав: - або запропонувати відповідні посади рівнозначної категорії і кваліфікації до тієї, з якої її було звільнено і за наявності згоди видавати відповідний наказ про поновлення; або внести відповідні зміни до структури і штатного розпису Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), з метою введення відповідної посади, якщо така відсутня, отримати згоду працівника і далі видавати відповідний наказ. Проте, як відомо, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Алгоритм, запропонований позивачкою, нормативно не визначений. Разом з тим, жодна із сторін не зверталася до суду із заявою про встановлення порядку виконання рішення. Апеляційний суд також критично ставиться до твердження позивачки щодо невідповідності категорії запропонованої посади, адже в постанові суду йдеться про поновлення на посаді відповідної категорії Б, а не підкатегорії Б2 категорії Б. Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невиконання рішення суду про поновлення на посаді. В свою чергу, оскільки видання відповідачем наказу від 22.12.2021 р. №3185/к є належним виконанням рішення суду про поновлення позивачки на посаді державної служби, апеляційний суд також погоджується з доводами апеляційної скарги, що строк затримки виконання рішення суду слід розраховувати з 20.05.2021 по 21.12.2021 включно, тобто до видання відповідного наказу. Стосовно розрахунку належної до стягнення суми. Колегія суддів зазначає, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку, у тому числі за час невиконання рішення про поновлення на роботі, середній заробіток відповідно до приписів ст. 27 Закону України "Про оплату праці" обчислюється за правилами, визначеними Порядком обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Абзац 3 пункту 4 Порядку №100 зазначає, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. У відповідності до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Зі змісту матеріалів справи вбачається, що середньоденний розмір заробітної плати позивачки у розмірі 1 612,05 грн. було визначено судами згідно приписів Порядку №100 у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 р. у справі №340/588/20 та постанові Верховного Суду від 09.12.2021 р. у справі №340/588/20. Приписами ч.4 ст.78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відтак, керуючись приписами ч.4 ст.78 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду обґрунтовано врахував середньоденний розмір заробітної плати позивачки у розмірі 1 612,05 грн., який визначено судами у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 р. у справі №340/588/20 та постанові Верховного Суду від 09.12.2021 р. у справі №340/588/20. В свою чергу, колегією суддів встановлено, що строк затримки виконання рішення суду слід розраховувати з 20.05.2021 по 21.12.2021 включно. Кількість робочих днів за період з 20.05.2021 по 21.12.2021 включно становить 150 робочих днів. Таким чином, апеляційний суд зазначає, що середній заробіток, який підлягає стягненню з Міністерства юстиції України на користь позивачки становить 241807,50 грн (1 612,05 грн х 150). Стосовно доводів скаржника про те, що позивачка обрала не правильний спосіб захисту, оскільки питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення не може розглядатись як новий публічно-правовий спір, колегія суддів зазначає наступне. Так, приписами ч.2 ст.5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Колегія суддів звертає увагу, що положення статті 236 вказаного Кодексу окремо встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись. Відтак, керуючись приписами ч.2 ст.5 КАС України та ст. 236 КЗпП, колегія суддів дійшла висновку, що в справі, яка переглядається, належним способом захисту порушеного права позивачки є саме стягнення з відповідача її користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, а доводи апеляційної скарги, що питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення не може розглядатись як новий публічно-правовий спір, є безпідставними. Стосовно доводів апеляційної скарги, що позивачка не звільнена від сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне. Апеляційний суд звертає увагу, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати. Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19. Разом з цим, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постановах від 04.08.2022 року у справі №380/6129/20, від 20.10.2022 у справі № 320/2374/19, до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 Кодексу законів про працю України). Відповідно до частини 1 статті 5 Законом України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі Таким чином, оскільки до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі, а середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, колегія суддів дійшла висновку, що позивачка в силу приписів ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору, а доводи апеляційної скарги про необхідність сплати судового збору позивачкою є безпідставними. Крім того, це не впливає на оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції і не може бути підставою для його зміни або скасування. Підсумовуючи, апеляційний суд дійшов висновку про невиконання відповідачем з 20.05.2021 по 21.12.2021 включно постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 р. у справі №340/588/20 стосовно поновлення позивачки на посаді державної служби, а отже позивачка дійсно має право на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 20.05.2021 по 21.12.2021 відповідно до ст.236 КЗпП у розмірі 241807,50 грн. В свою чергу, оскільки видання відповідачем наказу від 22.12.2021 р. №3185/к є належним виконанням рішення суду про поновлення позивачки на посаді державної служби, підстави для виплати позивачці середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 22.12.2021 по 23.03.2022 відсутні. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява N 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява N 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Отже, інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення. Згідно приписів п. 1-4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З цих підстав, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись статтями 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі № 340/1916/22 скасувати. Позов задовольнити частково. Стягнути з Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі №340/588/20 за період з 20 травня 2021 року по 21 грудня 2021 року у розмірі 241807,50 грн (двісті сорок одна тисяча вісімсот сім грн 50 коп.). В решті позову відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови складений 09.11.2022 р. Головуючий - суддя О.М. Панченко суддя С.М. Іванов суддя С.В. Сафронова