Постанова 4852 № 340/362/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 листопада 2022 року м. Дніпросправа № 340/362/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., секретарі судового засідання Тархановій А.Є. за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - Державної податкової служби України - Волосовської А.В., представника відповідача - Головного управління ДПС у Кіровоградській області як відокремленого підрозділу ДПС України - Філоненко Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Кіровоградській області як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 року в адміністративній справі №340/362/22 (головуючий суддя першої інстанції Петренко О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Кіровоградській області як відокремленого підрозділу ДПС України, Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення виплат, - В С Т А Н О В И В : Позивач 14.01.2022 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Кіровоградській області як відокремленого підрозділу ДПС України, Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому просив: 1) визнати протиправними та скасувати накази: - від 19.02.2021 року №375-о ДПС України про припинення державної служби та звільнення його з посади в перший робочий день після закінчення відпутки; - від 24.02.2021 року №324-о ГУ ДПС у Кіровоградській області про оголошення наказу ДПС від 19.02.2021 року №375-о зі змінами, внесеними наказом від 04.01.2022 року; - від 04.01.2022 року за №1-о ГУ ДПС у Кіровоградській області про внесення змін до наказу від 19.02.2021 року №375-о із змінами, внесеними наказом від 04.01.2022 року; 2) поновити його на посаді першого заступника начальника ГУ ДПС у Кіровоградській області з дня звільнення 04.01.2022 року; 3) стягнути з ДПС України на його користь невиплачену заробітну плату за період з березня 2021 року по день звільнення 04.01.2022 року; 4) стягнути з ДПС України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на посаді; 5) стягнути з ДПС України на його користь моральну шкоду в розмірі 360212,93 грн.; 6) допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку в межах місячного платежу; 7) встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в частині поновлення на роботі, зобов`язання відповідача виконати трудове законодавство щодо пропозиції йому вакантної посади заступника начальника ГУ ДПС у Кіровоградській області; 8) стягнути з відповідача ГУ ДПС України на його користь судові витрати у вигляді правничої допомогу в розмірі відповідно до наданих підтверджуючих документів, які будуть надані до прийняття рішення. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірні накази винесено неправомірно. Підставою звільнення була формальна ліквідація ГУ ДПС у Кіровоградській області, яка фактично була проведена як реорганізація, оскільки назва відповідача залишилась таж, працівники переведені без будь-яких попереджень, змінилось лише ЄДРПОУ державної установи. В позові посилається на рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі №340/1265/21 та обгрунтовує свій позов цитуванням висновків судів у цій справі. Позивач зазначає, що відбулась реорганізація установи, але при цьому він попередження про наступне вивільнення не отримував, як і не отримував пропозицій вакантних посад у новоствореному ГУ ДПС у Кіровоградській області, хоча такі посади були наявні і є наявними на час подання позову. Заходи досудового врегулювання спору результатів не дали, його лист відповідачу від 05.04.2021 року про скасування незаконного наказу від 19.02.2021 року №375-о листом відповідача від 26.04.2021 року залишено без задоволення. Крім того, позивач зазначає, що строк звернення до суду з адміністративним позовом не пропущено, оскільки день звільнення 04.01.2022 року визначений наказом ГУ ДПС у Кіровоградській області від 04.01.2022 року №1-о, а наказ про звільнення від 19.02.2021 року без дати звільнення. Про видачу наказу від 19.02.2021 року не знав, оскільки знаходився у відпустці з 26.01.2021 року по 26.03.3021 року, копію цього наказу отримав лише 26.03.2021 року поштою із супровідним листом від 25.02.2021 року (а.с.38 т.1). Наказ не був реалізований у перший день після відпустки, оскільки позивач знаходився на лікарняному. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано: - наказ Державної податкової служби України від 19.02.2021 року №375-о ДПС України «Про звільнення ОСОБА_1 », - наказ ГУ ДПС у Кіровоградській області від 24.02.2021 року №324-о «Про оголошення наказу ДПС від 19.02.2021 року №375-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; - наказ ГУ ДПС у Кіровоградській області від 04.01.2022 року №1-о «Про внесення змін до наказу ГУ ДПС у Кіровоградській області від 24.02.2021 року №324-о «Про оголошення наказу ДПС від 19.02.2021 року №375-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління ДПС у Кіровоградській області з 04.01.2022 року. Стягнуто з Головного управління ДПС у Кіровоградській області ВП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 04.01.2022 року по 24.06.2022 року, в розмірі 187123,20 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов`язано Державну податкову службу України та Головне управління ДПС у Кіровоградській області подати звіт про виконання рішення суду протягом 30 календарних днів з дати набрання рішенням суду законної сили. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, у розмірі 35865,28 грн. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів допущено до негайного виконання. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі - Державна податкова служба України, Головне управління ДПС у Кіровоградській області ВП подали апеляційні скарги, в яких з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги Державної податкової служби України зазначено, що п.1 постанови КМУ від 30.09.2020 року №893 «Деякі питання територіальних органів ДПС» постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи ДПС. На реалізацію вказаної постанови, ДПС України і було прийнято прийнято наказ №375-о від 19.02.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника ГУ ДПС у Кіровоградській області. Відповідно до організаційної структури ГУ ДПС у Кіровоградській області штатна чисельність керівних посад станом на 16.12.2020 року склала 5 штатних одиниць, з яких: начальник 1 штатна одиниця, заступник начальника 4 штатні одиниці. Посади першого заступника начальника в зазначеній організаційній структурі не передбачено. Тож, на переконання відповідача на момент винесення оскаржуваного наказу, суб`єкт призначення не мав перед державним службовцем зобов`язань щодо його працевлаштування, натомість законом встановлено свободу розсуду суб`єкта призначення у вказаному питанні та передбачено його право надавати пропозиції державним службовцям про зайняття наявних вакантних посад. З 13.02.2020 року після набрання Законом №440 чинності законодавчо визначена процедура звільнення державних службовців, згідно якої суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати держслужбовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Такі положення ч.3 ст.78 Закону №899 були чинні до 06.03.2021 року (дата набрання чинності редакції Закону №1285 від 23.02.2021 року) та неконституційними не визнавались. Посилається на постанову Верховного Суду від 28.07.2021 року у справі №640/11024/20. В обґрунтування апеляційної скарги Головного управління ДПС у Кіровоградській області ВП зауважує, що аналіз положень Закону №889, яким визначалися підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта приначення на момент прийняття спірного наказу, свідчить, що суб`єкт приначення не зобов`язаний пропонувати позивачу іншу рівнозначу посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншої роботи (посаду державної служби) у цьому державному органі. В даному випадку відбулась саме ліквідація державної установи з переданням повноважень та функцій з реалізації державної політики новоутвореному державному органу. Крім того, скаржник зазначає про непогодження з розрахунком середнього заробітку, визначеного в рішенні суду, оскільки середньоденна заробітна плата складає 529,09 грн., а кількість днів вимушеного прогулу становить 120 робочих днів, тоді середній заробіток за час вимушеного прогулу дорівнює 63490,80 грн., а не 187123,20 грн.. Позивач подав відзиви на апеляційні скарги, в яких просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні апеляційної інстанції представники відповідачів вимоги апеляційних скарг підтримали, просили їх задовольнити. Позивач проти вимог апеляційних скарг заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення розивача та представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзивів на скарги, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 проходив службу в органах податкової служби, остання займана посада на посаді першого заступника начальника Головного управління ДПС у Кіровоградській області. Наказом ДПС України від 19.02.2021 року за №375-о першого заступника начальника ГУ ДПС у Кіровоградській області ОСОБА_1 звільнено з посади відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією ГУ ДПС у Кіровоградській області (а.с.27 т.1). Підставою звільнення зазначено: попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 , лист ГУ ДПС у Кіровоградській області від 19.02.2021 року №105/лк/11-28-11-27, постанова КМУ від 30.09.2020 року №89 «Про деякі питання територіальних органів ДПС», наказ ДПС від 08.10.2020 року №556 «Про ліквідацію територіальних органів ДПС». В подальшому, з метою реалізації наказу ДПС України, ГУ ДПС у Кіровоградській області видано наказ від 24.02.2021 року за №324-о (із змінами внесеними наказом ГУ ДПС у Кіровоградській області від 04.01.2022 року №1-0) «Про оголошення наказу ДПС від 19.02.2021 року №375 «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача звільнено з посади першого заступника начальника ГУ ДПС у Кіровоградській області з 04.01.2022 року (а.с.27 -зворот, 28 т.1). На час видачі оскаржуваного наказу від 19.02.2021 року за №375-о ОСОБА_1 перебував у відпустці згідно наказу від 26.01.2021 року №11- в (з 26.01.2021 року по 26.03.2021 року) (а.с.158 т.1). Згідно листків непрацездатності, позивач тривалий знаходився на лікарняному, про що повідомив відповідача листом від 24.03.2021 року: з 10.03.2021 року по 22.03.2021 року (лист непрацездатності АКА №389978); з 24.03.2021 року по 16.04.2021 року (лист непрацездатності АКА №004848); з 17.04.2021 року по 25.05.2021 року (лист непрацездатності АКА №005225); з 26.05.2021 року по 07.06.2021 року (лист непрацездатності АКА №005880); з 07.06.2021 року по 26.07.2021 року (лист непрацездатності АКА №376438); з 27.07.2021 року по 31.08.2021 року (лист непрацездатності АКА №376452); з 01.09.2021 року по 17.11.2021 року (лист непрацездатності АКА №376461); з 07.12.2021 року по 10.12.2021 року (лист непрацездатності АКА №376476) з 13.12.2021 року по 24.12.2021 року (лист непрацездатності 2076926-2003981736-1); з 25.12.2021 року по 31.12.2021року (лист непрацездатності 2076926-2004199203). Відтак, наказ про звільнення був фактично реалізований в перший робочий день після відпустки. Позивач, не погодившись з наказами відповідачів про припинення державної служби та звільнення, оскаржив такі накази до суду. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що у разі реорганізації державного органу, незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, підставою для припинення відносин державної служби мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, та такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення. Стороною відповідача не спростовані доводи про те, що, звільняючи позивача із посади, суб`єкт призначення не надав оцінку роботі позивача, не зазначив причини звільнення саме позивача, порівняно із іншими службовцями, переведеними до утвореного органу, відтак, обираючи серед працівників особу, яка підлягає звільненню, суб`єкт призначення діяв свавільно, тобто без будь-яких обґрунтувань, на власний розсуд, не пояснюючи причини прийнятого рішення. Суд зауважив, що фактичного скорочення посади, яку обіймав позивач, не відбулося. При цьому, ОСОБА_1 не було запропоновано будь-якої іншої посади. Таким чином, звільнення позивача відбулося без законної підстави, а формулювання причини звільнення та припинення державної служби у спірному наказі з посиланням на пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (ліквідація державного органу) є неправомірним, оскільки ГУ ДПС у Кіровоградській області фактично було реорганізовано шляхом утворення відокремленого підрозділу. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях, зокрема у справах №265/6582/16-ц, №487/10128/14-ц, №487/10132/14-ц, №924/1473/15 звертала увагу на те, що відповідно до принципу juranovitcuria («суд знає закони») навіть неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин, не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Як зазначалось вище, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 року позовні вимоги задоволено часково. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу по суті позовних вимог, судом першої інстанції не було з`ясовано питання додержання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про визнати протиправними та скасування наказу ДПС України від 19.02.2021 року №375-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади в перший робочий день після закінчення відпутки. Так, відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою цієї статті передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, на думку колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Апеляційний суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дотримання учасниками адміністративного судочинства правомірної поведінки та своєчасного виконання ними, передбачених кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини повинні бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 340/1019/19). Наказом ДПС України від 19.02.2021 року за №375-о припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , першого заступника начальника ГУ ДПС у Кіровоградській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», в перший робочий день після закінчення відпустки (а.с.27 т.1). Колегія суддів зазначає, що оскільки позивач проходив публічну службу та вимоги пов`язані із звільненням його з публічної служби, то в даних правовідносинах повинен бути застосований місячний строк звернення до суду. Згідно тексту позову копію наказу від 19.02.2021 року позивач отримав 26.03.2021 року поштовим листом із супровідним листом відповідача від 25.02.2021 року (а.с.3, 38 т.1). З наведених вище обставин в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що про вказаний наказ ДПС України від 19.02.2021 року за №375-о позивач дізнався 26.03.2021. З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу ДПС України від 19.02.2021 року за №375-о лише 14.01.2022 року, тобто з пропуском місячного строку. В судовому засіданні апеляційної інстанції вказані обставини позивачем не заперечувались та не спростовані. Відповідно до положень частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка є чинною станом на час апеляційного перегляду справи, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Натомість, позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування наказу ДПС України від 19.02.2021 року за №375-о взагалі не заявлялось та судом першої інстанції питання про поновлення такого строку не розглядалось. Посилання позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції на ту обставину, що він не мав можливості звернутись до суду з даним позовом у місячний строк, оскільки в період з 24.03.2021 року по 31.12.2021 року знаходився у відпустці та на амбулаторному лікуванні, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки позивачем не доведено неможливість подання у вказаний період позову до суду, зокрема поштою. Відтак, судом апеляційної інстанції не встановлено поважних причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування наказу ДПС України від 19.02.2021 року за №375-о та матеріали справи не містять доказів поважності пропуску такого строку. Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Отже, судом першої інстанції рішення в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу ДПС України від 19.02.2021 року за №375-о ухвалено з порушенням норм процесуального права, тому воно підлягає скасуванню із залишенням позовних вимог в цій частині без розгляду. Щодо позовних вимог в частині наказів про оголошення наказу ДПС від 19.02.2021 року №375-о зі змінами, внесеними наказом від 04.01.2022 року; наказу від 04.01.2022 року за №1-о ГУ ДПС у Кіровоградській області про внесення змін до наказу від 19.02.2021 року №375-о із змінами, внесеними наказом від 04.01.2022 року та поновлення позивача на посаді, апеляційний суд зазначає наступне. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон №889). Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону №889 відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889 державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Приписами частини першої статті 87 Закону №889 визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889 суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Предметом спору у справі, що розглядається, є звільнення позивача з посади заступника начальника ГУ ДПС у Кіровоградській області відповідно до пункту 1-1 частини першої 87 Закону №889 у зв`язку з ліквідацією державного органу. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Згідно з пунктами 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону №889 підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» прийнято ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком. На виконання цієї постанови Державна податкова служба України видала наказ №556 від 08 жовтня 2020 року «Про ліквідацію територіальних органів ДПС», яким наказано ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком. Цим наказом затверджено список голів комісій з ліквідації територіальних органів ДПС України. Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15) та від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16). З огляду на викладене та, враховуючи зміст постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №893 у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, апеляційний суд вважає, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація територіального органу ДПС України ГУ ДПС у Кіровоградській області як юридичної особи публічного права. Наказом Державної податкової служби України від 30 вересня 2020 року №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» відповідно до статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Положення про Державну податкову службу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227, утворено як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України ГУ ДПС у Кіровоградській області. До правонаступника - новоствореної особи ГУ ДПС у Кіровоградській області ВП - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГУ ДПС у Кіровоградській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється. Своєю чергою Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-IX (набрав чинності 13.02.2020 року) частину третю статті 87 Закону №889 доповнено новим абзацом наступного змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». Виходячи з наведеного, обов`язок відповідача дотримуватися у спірній ситуації процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу міститься у приписах спеціального законодавства (п. 1 частини першої статті 87 Закону №889). З метою визначення норм права, які на момент виникнення спірних правовідносин підлягали застосуванню до процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, слід провести ретроспективний та системний аналіз відповідних положень Закону № 889-VIII у взаємозв`язку з нормами КЗпП України. У первинній редакції, чинній до 25 вересня 2019 року, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889 передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. При цьому, частиною третьою статті 87 Закону №889 у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий). Підпунктом 53 пункту 6 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» №117-IX (далі по тексту - Закон №117, набрав чинності з 25.09.2019 року та діяв на момент виникнення спірних правовідносин), до статті 87 Закону №889 були внесені зміни, які, зокрема, встановлювали такі підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення: - скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої); - ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої). Цим Законом були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону №889, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення. За приписами частин другої і третьої статті 5 Закону №889 відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Усталеною є також судова практика застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір. Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов`язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації. Законом №117 статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Своєю чергою аналіз положень Закону №889 дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117 (до 25.09.2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю. Після внесених Законом №117 змін до статті 87 Закону №889 підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону №889 містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята). Наступні зміни до статті 87 Закону №889 внесені згідно із Законами України від 14 січня 2020 року №440-IX та від 23 лютого 2021 року №1285-IX, якими законодавець врегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону №889, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю. Слід зауважити, що стаття 87 Закону №889 в редакції Закону України від 23 лютого 2021 року № 1285-IX набрала чинності 06 березня 2021 року. Натомість оскаржуваний наказ про звільнення позивача датований 19 лютого 2021 року. Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати приписи статті 87 Закону №889 в редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-IX. Відповідно до статті 9-1 Закону №889 (в редакції на час спірних правовідносин) доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/ перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними. Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення. Як встановлено судом апеляційної інстанції, 21.12.2020 року ДПС України направлено ОСОБА_1 попередження голови ДПС України О.Любченко про наступне звільнення позивача, яким повідомлено про те, що відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» він підлягає звільненню не раніше ніж 30 календарних днів з моменту ознайомлення з цим попередженням (а.с.154 т.1). При цьому у попередженні не запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду або іншу роботу. Вказане попередження направлено рекомендованим листом за адресою місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 (а.с.155, 156 т.1). Відповідно до наведеної вище норми ст.9-1 Закону №889 вказане попередження вважається таким, що доведено до відома ОСОБА_1 на п`ятий календарний день з моменту його відправлення, тобто 26.12.2020 року. Позивач звільнений з посади з 04.01.2022 року, що не супуречить визначеному в попередженні 30-денному строку. Крім того, слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «

3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». Апеляційний суд звертає увагу, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889 слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Аналогічна правова позиція щодо тлумачення частини третьої статті 87 Закону №889, у редакції, яка діяла станом на момент початку процедури звільнення позивача у цій справі, міститься у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону №889. Отже, суд першої інстанції не проаналізував належним чином обставини, які склались у спірних правовідносинах, не надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на посаді. З аналізу наведених вище положень Закону №889, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, на думку колегії суддів, суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин в цій частині положень Кодексу законів про працю України, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до спеціального Закону, шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати такий обов`язок. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відтак, з урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, апеляційний суд дійшов висновку про дотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача. Водночас, апеляційний суд звертає увагу на положення частини третьої статті 235 КЗпП України, в якій визначено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. З аналізу наведеної правової норми ввбачається, що суд ухвалює рішення про зміну формулювання причин звільнення виключно у тих випадках, якщо це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, за умови якщо підстава, за якою звільнено працівника, є законною, а неправильним є лише формулювання причин звільнення в наказі та трудовій книжці працівника. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №465/8060/15, від 14 вересня 2022 року у справі №240/4600/21, від 14 вересня 2022 року у справі №240/4600/21. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315, ст.317, ч.1 ст.319 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та прийняти нове рішення про залишення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу ДПС України від 19.02.2021 року за №375-о без розгляду, а в задоволенні інших позовних вимог відмовити, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми процесуального та матеріального права, при цьому, змінивши формулювання причини звільнення позивача із займаної посади. Керуючись статтями 150-154, 241-243, 294, 308, 312, 315, 317, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Кіровоградській області як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 року в адміністративній справі №340/362/22 задовольнити частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 року в адміністративній справі №340/362/22 скасувати. Позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу від 19.02.2021 року №375-о ДПС України про припинення державної служби та звільнення з посади в перший робочий день після закінчення відпутки залишити без розгляду. В іншій частині позовних вимог відмовити. Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника ГУ ДПС у Кіровоградській області, зазначені у наказі Державної податкової служби України від 19 лютого 2021 року №375-о «Про звільнення ОСОБА_1 », та вказати підставою для звільнення - реорганізацію державного органу та пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 листопада 2022 року. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак