Постанова 4822 № 727/4133/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 листопада 2022 року м. Чернівці справа № 727/4133/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Владичан А. І. суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н. секретар Скрипка С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення надмірно сплачених коштів, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 серпня 2022 року (головуючий у 1-й інстанції Одовічен Я.В.),- В С Т А Н О В И В : У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» надмірно сплачених коштів. Свої вимоги обґрунтовував тим, що постановою Чернівецького апеляційного суду від 30.05.2019 року по справі №725/2646/15 було прийнято рішення про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором №ЧОУ/21-ф/08/Д від 11.06.2008 року в сумі 7372,10 доларів США та 9571 грн.69 коп. також вказаним судовим рішенням змінено розподіл судових витрат та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ АТ «Укргазбанк» 804 грн. 12 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору. Судові витрати у розмірі 804 грн. 12 коп., що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк», стягнуто за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ. Постанова Чернівецького апеляційного суду від 30.05.2019 року набрала законної сили та є чинною. ________________________________________________________________________ Провадження 22ц/822/788/22 Оскільки вказане судове рішення є чинним, то його обов`язок перед ПАТ АБ «Укргазбанк» за кредитним договором №ЧОУ/21-ф/08/Д від 11.06.2008 року складає в сумі 3686,05 доларів США та 4785 грн. 85 коп. У зв`язку з тим, що на позивача здійснювався тиск зі сторони відповідача у формі телефонних дзвінків із погрозами реалізації іпотечного майна, 25 квітня 2019 року, він сплатив банку суму коштів: 5801 грн. 53 коп. та 12889,28 доларів США, що підтверджується квитанціями від 25.04.2019 року №12434-12 та №12434-13. Вказані кошти були сплачені ним помилково. Вважав, що солідарна заборгованість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ПАТ АБ «Укргазбанк» за кредитним договором №ЧОУ/21-ф/08/Д від 11.06.2008 року відповідно до постанови Чернівецького апеляційного суду від 30.05.2019 року складає 7372,10 доларів США та 9571 грн.69 коп., тобто, його заборгованість складає Ѕ від сум, зазначених у постанові апеляційного суду та становить 3686, 05 доларів США та 4785 грн. 85 коп. Посилаючись на норми права просив стягнути з ПАТ АБ «Укргазбанк» на свою користь надмірно сплачені ним кошти за кредитним договором №ЧОУ/21-ф/08/Д від 11.06.2008 року в сумі 9203, 23 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ на день подачі позову, становить 269239 гривень 57 копійок та 1015 гривень 68 копійок, а всього на загальну суму 270 255 гривень 25 копійок. Вирішити питання розподілу судових витрат. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Чернівецької обласної дирекції, на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у сумі 4996, 93 доларів США, 4261 грн. 75 коп. надлишково сплачених коштів у рахунок пені та 1015 грн. 68 коп. сплачених у рахунок судових витрат. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Чернівецької обласної дирекції на користь держави судовий збір у розмірі 1879 грн. 65 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 07 вересня 2022 року стягнуто Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Чернівецької обласної дирекції, на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 гривень. Не погоджуючись з рішенням суду від 15.08.2022 року, Публічним акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» подано апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Доводи скарги мотивує тим, що позивач двічі звертався до банку із проханням списати нараховані штрафні санкції та пеню по кредитному договору, за умови повного погашення ним заборгованості з основного зобов`язання по кредиту та відсотків по кредитному договору та добровільно визнав суму нарахованого кредиту та відсотків. 25 квітня 2019 року позивачем, згідно із визначеним ним особисто призначенням платежу здійснено повне погашення кредиту. При цьому, відшкодування судових витрат, фактично понесених банком, було добровільним, посилання у призначенні платежу на суму, визначену рішенням суду, відсутнє. Призначенням платежу вказано повне погашення кредиту згідно кредитного договору №ЧОУ/21-ф/08/Д, тобто платіж вчинено на виконання умов кредитного договору, стороною даного договору у повній відповідності до його умов і у жодному випадку не на виконання рішення суду. Посилається на те, що висновок суду першої інстанції про сплату заборгованості на виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 30.05.2019 року не відповідає дійсності, оскільки має місце добровільне виконання позивачем умов кредитного договору, а висновок про те, що за приписом ч.2 ст.82 ЦПК України не потребує додаткового доказування розмір дійсної заборгованості не відповідає обставинам справи, так як судом апеляційної інстанції встановлено суму, що підлягала саме примусовому стягненню з позивача, однак не досліджено суму, яку слід було сплатити в добровільному порядку, так як в даному випадку мають місце абсолютно різні правовідносини добровільного врегулювання спору та стягнення заборгованості в примусовому порядку. Як свідчать матеріали справи, правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, згідно з умовами укладеного між сторонами кредитного договору, що вказує на наявність правових підстав для набуття грошових коштів, однак суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, натомість, з незрозумілих причин виклав твердження, що підстава набуття грошових коштів для суду не має жодного значення, відповідно проігнорував обставини справи. Судом першої інстанції безпідставно застосовано положення ч.4 ст.82 ЦПК України, оскільки резолютивна частина постанови Чернівецького апеляційного суду від 30.05.2019 року не містить факти, що мають преюдиціальне значення при розгляді даної справи. Вказує, що суд першої інстанції обґрунтував часткове задоволення позовних вимог необхідністю застосування положень ст.1212 ЦК України, однак системний аналіз положень ст.ст. 11, 177, 202, 205,207,1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою причиною та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 серпня 2022 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Застосувати у даній справі строк позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Рожок Л.П., посилається на те, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав ним не пропущено, так як відповідно до вимог ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Постанова Чернівецького апеляційного суду прийнята 30.05.2019 року. Позовна заява подана до Шевченківського районного суду м. Чернівці 30 травня 2022 року, тобто в межах строку позовної давності. Зазначає, що судом першої інстанції вірно застосовані норми матеріального права до даних правовідносин. Рішення прийняте з повним та всебічним дослідженням матеріалів справи, доводи апеляційної скарги є безпідставними тому підлягають відхиленню. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги АТ «Укргазбанк», оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Згідно із частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо. Рішення суду першої інстанції не в повному обсязі відповідає зазначеним нормам. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення надмірно сплачених грошових коштів суд першої інстанції виходив з того, що для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Надлишково сплачені кошти на погашення кредитного договору є безпідставно отриманими, які банк зобов`язаний повернути. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції вважає його таким, що відповідають обставинам справи, постановлені з дотриманням норм права. З матеріалів справи вбачається, що 11 червня 2008 року між ПАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір. Відповідно до умов договору останній отримав кредит у розмірі 20 780 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13% річних з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів 08 червня 2018 року (а.с.6-9). У забезпечення повернення кредиту за кредитним договором ОСОБА_2 на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед кредитором відповідати по зобов`язаннях боржника ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору, в повному обсязі, що підтверджується договором поруки від 11 червня 2008 року за №ЧОУ/21-ф/08Д-р. (а.с.10). Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 30.01.2019 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено в повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором №ЧОУ/21-ф/08/Д від 11.06.2008р. в сумі 12 369,03 доларів США та 248 992,31 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом прострочена - 8 019,56 доларів США, заборгованості по процентам прострочена - 4 349,47 доларів США, заборгованості по пені за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності - 174 871,84 грн., заборгованості по пені за несвоєчасне погашення відсотків в межах строку позовної давності - 74 120,47 грн. Також стягнуто солідарно з боржників судові витрати у розмірі 5801 грн. 53 коп. (а.с.11-13). 25.04.2019 року ОСОБА_1 сплатив на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 12889,28 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становило 342780 грн. 12 коп., що підтверджується квитанцією №12434_13 від 25.04.2019 року, призначення платежу: повне погашення кредиту згідно договору №ЧОУ/21-ф/08/Д від 11.06.2008р. (а.с.17) та 5801 грн. 53 коп., що підтверджується квитанцією №12434_12 від 25.04.2019 року, призначення платежу: відшкодування судових витрат. Однак, під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції від 30.01.2019 року було змінено. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 30.05.2019 року позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором №ЧОУ/21-ф/08/Д від 11.06.2008р. в сумі 7372,10 доларів США та 9571,69 грн. (а.с.15-16). Також змінено розподіл судових витрат, та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 804,12 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору. Судові витрати в розмірі 804 грн. 12 коп., що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» стягнуто за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ. Отже, постановою Чернівецького апеляційного суду від 30.05.2019 року, яка набрала законної сили, визначена сума заборгованості за кредитним договором, яка повинна бути сплачена в солідарному порядку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АТ «Укргазбанк» на загальну суму 7372,10 доларів США та 9571,69 гривень. Згідно наявних в матеріалах справи копій квитанцій №12434-13 від 25.04.2019 року ОСОБА_1 сплатив за повне погашення кредитних зобов`язань, на користь ПАТ АТ «Укргазбанк» 12889,28 доларів США, та копії квитанції №12434-12 від 25.04.20219 року 5801,53 гривні на відшкодування банком судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт З частини другої статті 11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8 та 9 частини другої статті 16 ЦК України). Звертаючись до суду із позовом за захистом свого порушеного права ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача надмірно сплачені ним грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, тобто як визначено судом першої інстанції предметом судового розгляду у даній справі є вимога про стягнення безпідставно набутих коштів на підставі статті 1212 ЦК України. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18). Згідно положень ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Таким чином, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 17.04.2019 року по справі № 759/1206/17. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_1 здійснив добровільне погашення заборгованості на виконання умов кредитного договору, а не на виконання рішення суду, тому відсутні правові підстави для застосування положень статті 1212 ЦК України. Колегія суддів не погоджується із таким доводами і на їх спростування зазначає наступне. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц (провадження № 61 29056св18). Враховуючи той факт, що постановою суду встановлений дійсний розмір заборгованості за кредитним договором, який є відміним від розміру сплаченої позивачем заборгованості на погашення кредитних зобов`язань, такі кошти підлягають поверненню на підставі положень ст.1212 ЦК України. На спростування доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що у даному випадку існують правові підстави для виникнення зобов`язання із повернення грошових коштів, які набуті без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового рішення правова підстава вважається такою, що відпала. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.09.2021 року у справі №201/6498/20. Необґрунтованими та безпідставними є посилання в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції безпідставно застосовано положення ч.4 ст.82 ЦПК України, оскільки резолютивна частина постанови Чернівецького апеляційного суду від 30.05.2019 року не містить факти, що мають преюдиціальне значення при розгляді даної справи. Відповідно до вимог ч. ч. 4, 5ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовими рішенням не підлягають доказуванню, а також не можуть бути спростовані про розгляді іншої справи. Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили. Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів". Таким чином, висновок суду першої інстанції, що судове рішення у справі № 725/2646/15-ц не можуть бути поставлені під сумнів, а рішення у даній справі, не може суперечити цьому рішенню, є правильними . Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права. Разом з тим колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи (а.с.67) та в обґрунтуваннях апеляційної скарги міститься клопотання про застосування у даній справі строків позовної давності, оскільки предметом спору є стягнення надмірно сплачених грошових коштів, які сплачені банку 25.04.2019 року, а з позовною заявою позивач звернуся 30.05.2022 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Проаналізувавши матеріли справи та надавши належну правову оцінку обставинам викладених в клопотанні, колегія суддів вважає їх обґрунтованими та підставними, враховуючи наступне. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Разом з тим, законодавцем визначено, що позовна давність може застосовуватися лише виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними. Тобто, застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252, 255 ЦК України. Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як вбачається із матеріалів справи, що 30.01.2019 року рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці у справі №725/2646/15 позовні вимоги банку було задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 12369,03 доларів США та 248992, 31 коп., з яких: заборгованість по кредиту прострочена - 8019,56 доларів США; заборгованість по процентах прострочена - 4349,47 доларів США; заборгованість по пені за несвоєчасне погашення кредиту - 174871, 84 грн.; заборгованість по пені за несвоєчасне погашення процентів - 74120,47 грн.. У березні 2019 року ОСОБА_1 подав на рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу, тобто не погоджувався із судовим рішенням. 21 березня 2019 року за поданою скаргою було відкрито апеляційне провадження. 25.04.2019 року ОСОБА_1 , здійснено повне погашення кредиту у розмірі 12889,29 доларів США та 5801 грн. 53 коп. у відшкодування витрат зі сплати судового збору. Призначенням платежу вказано: «Повне погашення кредиту згідно кредитного договору №ЧОУ/21-ф/08/Д». Тобто, враховуючи положення статті 261 ЦК України строк позовної давності почав свій перебіг 26 квітня 2019 року, а звернення ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Чернівці із позовним вимогами про стягнення надмірно сплачених коштів 30 травня 2022 року свідчить про пропуск позивачем загального строку позовної давності, який сплив 26 квітня 2022 року. При цьому позивач не навів поважних причин пропуску такого строку, та жодним чином не обґрунтував не можливість звернення до суду за захистом свого порушеного права більше трьох років. Посилання позивача, що він дізнався про порушення свого права 30 травня 2019 року, з дня винесення постанови Чернівецьким апеляційним судом, не можуть братися судом до уваги, оскільки ОСОБА_1 подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції не погоджувався із вказаним рішенням, тому знав про порушення своїх прав та мав намір захистити під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку, що у задоволенні даного позову слід відмовити у зв`язку із спливом строку позовної давності. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України з`ясував обставини справи, які мають значення для її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, однак не врахував наявні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, положень частини четвертої статті 267 ЦК України, про що було заявлено відповідачем, та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову. Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність позовних вимог, однак не застосував до спірних правовідносин позовну давність. Тому наявні підстав для скасування рішення суду першої інстанції, та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволення позовних вимог, у зв`язку із спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі. Виходячи з викладеного вище апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» підлягає частковому задоволенню, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 серпня 2022 року слід скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Тому, з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» слід стягнути витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 4054 гривні 50 копійок. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними. Залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00№23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 серпня 2022 року, скасувати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення надмірно сплачених коштів, відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 4054 гривні 50 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 10 листопада 2022 року. Головуючий: А.І. Владичан Судді: Н.К. Височанська І.Н. Лисак