Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/3014/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2966/21 Справа № 201/3014/20 Головуючий у першій інстанції: Антонюк О. А. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Єлізаренко І.А., Свистунової О.В., при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів і витрат, ВСТАНОВИЛА: У березні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 12 серпня 1988 року між ним та відповідачем був зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпро від 25 лютого 2015 року. Вказаним рішенням встановлено, що шлюбні відносини між ними були припинені з серпня 2012 року. В період шлюбу ними було придбане рухоме та нерухоме майно. В серпні 2012 року відповідач запропонувала позивачу сплатити компенсацію за частину майна, набутого під час шлюбу, пообіцявши в свою чергу не звертатись до суду з позовом до нього про поділ майна подружжя. Проте, після отримання коштів загальною сумою 419574,31 грн. наприкінці 2014 року, 11 червня 2015 року остання звернулась до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до позивача про поділ майна подружжя, визнання права власності у спільній сумісній власності подружжя, припинення права спільної сумісної власності, стягнення грошової компенсації. 10 лютого 2020 року по даній справі було винесене рішення, в якому суд не визнав переказану позивачем суму коштів в розмірі 419574,31 грн. як компенсацію за частину майна, набутого під час шлюбу з відповідачем. Отже, з викладеного вбачається, що грошові кошти в сумі 419574,31 грн. відповідачем були набуті без достатньої правової підстави. Діючи недобросовісно та отримавши на банківські рахунки перераховані позивачем грошові кошти, відповідач набув право власності на них безпідставно, так як власникові цих грошових коштів належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження вказаним майном, а отже на відповідача покладається обов`язок повернути вказані кошти, як безпідставно отримані. Відповідач весь цей час користувався коштами позивача. Загальний розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 (відсотки, пеня і інфляція) складає: 102457,00 грн. (3% річних) + 981067,45 грн. (пеня) + 695566,25 грн. (нарахування, у зв`язку з інфляцією) = 1779090,70 грн. Станом на тепер, відповідач навіть не збирається повертати позивачу суму боргу. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 2198665,01 грн., а саме безпідставно набуті грошові кошти - 419574,31 грн., 3% річних - 102457,00 грн., пеня - 981067,45 грн. та нарахування, у зв`язку з інфляцією - 695566,25 грн. (а.с. 64-69). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 419574,31 грн., 3% річних 102457,0 грн., пеню 419574,31 грн., інфляційні втрати 695566,25 грн. та витрати на судовий збір в сумі 10510,00 грн., а всього 1647681,87 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 перебували в шлюбі з 12 серпня 1988 року, який був зареєстрований Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Дніпропетровська, актовий запис №884. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року, у цивільній справі №201/9157/14-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , зареєстрований 12 серпня 1988 року Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Дніпропетровська, актовий запис №884. Вказаним вище рішенням суду було встановлено, зокрема, що із серпня 2012 року шлюбних і подружніх відносин сторони не мають, фактично не мешкають разом, спільне господарство не ведуть, стосунки не підтримують. Також встановлено, що у липні 2019 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_3 про виділ об`єкта нерухомого майна в натурі та визнання права власності в цілому на окремий об`єкт нерухомості. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, у справі №201/8074/19 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя відмовлено. Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виділ об`єкта нерухомого майна в натурі та визнання права власності в цілому на окремий об`єкт нерухомості задоволено. Вирішено поділити в натурі та зазначити наступний склад новоутворених об`єктів нерухомого майна та їх адреси: АДРЕСА_1 (загальною площею 91,0 кв.м., житловою площею 60,8 кв.м.); ІІ. АДРЕСА_2 , сарай літ. «В» (загальною площею 46,6 кв.м.). Визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на новоутворений об`єкт нерухомого майна, сарай літ. В, загальною площею 46,6 кв.м., виділений з квартири АДРЕСА_3 . Крім того, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду 24 грудня 2020 року, у справі №183/3589/15 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання права власності у спільній сумісній власності подружжя, припинення права спільної сумісної власності, стягнення грошової компенсації, а також зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково. Визнано об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 наступне майно: -квартиру АДРЕСА_3 ; -гараж по АДРЕСА_2 ; -автомобіль марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 ; -автомобіль марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 ; -земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер: 1223285500:03:016:0547, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину за кожним на наступне майно: - квартиру АДРЕСА_3 ; - гараж по АДРЕСА_2 ; - автомобіль марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 ; - автомобіль марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 . В іншій частині позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено (а.с. 41-47). З незавіреної копії виписки з особового рахунку № НОМЕР_5 (банківська картка ОСОБА_1 № НОМЕР_6 ) вбачається, що остання активно користувалась банківською карткою в період з 03 серпня 2012 року по жовтень 2014 року, здійснюючи різні операції, зокрема, покупки товарів в магазинах (продуктових, одягу, косметики, тощо), розрахунок на автозаправних станціях, зняття готівки в банкоматах, придбання товарів в аптеках, проїзних квитків, тощо (а.с. 5-10). Згідно копії довідки ПАТ КБ ПриватБанк від 31.07.2015 року, ОСОБА_5 станом на 31.07.2015 має в ПАТ КБ ПриватБанк рахунок НОМЕР_7 ; банк підтверджує, що карта номер НОМЕР_8 , термін дії якої з 07/11 до 07/13, а також карта номер НОМЕР_9 , термін дії якої з 07/13 до 07/15 на ім`я ОСОБА_1 були додатковими картами до рахунку НОМЕР_7 ОСОБА_3 (а.с. 11). Частиною 1 статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України). Відповідно до частини 3 вказаної вище статті, .положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання. Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що додатка банківська картка до належного позивачу рахунку № НОМЕР_7 , відкритому в ПАТ КБ ПриватБанк, була видана на ім`я ОСОБА_1 , тобто з дозволу та за погодженням позивача; приймаючи до уваги, що відповідач користувалась грошовими коштами з рахунку позивача за його погодженням та за його відома, - колегія приходить до висновку про необґрунтованість посилань позивача, що оспорювана сума в розмірі 419574,31 грн. отримана відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України. Колегія звертає увагу, що позивачем не були вчинені дії щодо блокування відповідних банківських карток. За таких обставин, приймаючи до уваги, що даний позов пред`явлено позивачем саме про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України, проте між сторонами виникли інші правовідносини, які урегульовуються іншими нормами законодавства; розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, - колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача грошових коштів відповідачу на підставі статті 1212 ЦК України, а також інфляційних витрат та 3% річних та пені. На викладене вище місцевий суд увагу не звернув, належної оцінки представленим у справі доказам не надав, що спричинило ухвалення помилкового рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений при поданні апеляційної скарги, в сумі 15765,00 грн., згідно копії квитанції від 23.12.2020 року (а.с. 92). Крім того, відповідач просить стягнути 13000,0 грн. судових витрат. Так, в апеляційній скарзі відповідач наводить орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, за змістом якого відповідачем очікує понести 5000,00 грн. витрат на складання та подання апеляційної скарги на рішення суду, сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Також у вказаному розрахунку наведено витрати в загальному розмірі 8000,00 грн. за складання інших процесуальних документів та участь в судовому засіданні у справі №204/295/20 ППО Київстар, що не стосується розгляду даної справи. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України) 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. У відповідності до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України). Суду не представлено відповідачем актів прийому-передачі виконаних робіт, погодження між сторонами остаточної суми витрат на професійну правничу допомогу, платіжних документів про сплату адвокату Яукубук М.В. таких витрат. При цьому, сума витрат в 5000,00 грн., яка вказана в орієнтовному розрахунку, що викладений в апеляційній скарзі, повністю перекривається сумою сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 15765,00 грн., який також зазначений як складова цих витрат. А інші 8000,00 грн. вказані за послуги в іншій справі №204/295/20 ППО Київстар, не стосується розгляду даної цивільної справи №201/3014/20. Тому колегія не вбачає підстав для стягнення на користь відповідача судових витрат в загальному розмірі 13000,00 грн. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог у повному обсязі. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів і витрат відмовити у повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_10 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_11 ) судові витрати в сумі 15765 (п`ятнадцять тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова