Постанова 4857 № 308/1895/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 308/1895/22 пров. № А/857/10717/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П., з участю секретаря судового засідання Єршової Ю. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2022 року у справі № 308/1895/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про скасування постанови та стягнення моральної шкоди,- суддя в 1-й інстанції Бенца К. К., час ухвалення рішення 01.06.2022 року, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення 01.06.2022 року, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, в якому просила скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії UZ №2104219 від 16 грудня 2021 року за ч.3 ст.122 КУпАП у виді штрафу у сумі 680,00 грн та стягнути моральну шкоду в сумі 5000,00 грн. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2022 року позов задоволено частково. Скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення серії UZ №2104219 від 16 грудня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито. Стягнуто з Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 3000,00 гривень . У решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що до матеріалів справи долучено фотоматеріали правопорушення, на яких чітко зафіксовано обставини правопорушення, а саме: ручним лазерним світловіддалеміром BOSCH PLR 40 C зафіксовано зупинку транспортного засобу на відстані 7,157 м від посадкового майданчика/знаку зупинки маршрутних ТЗ та створено перешкоду дорожньому руху, чим порушено п.15.9 «е» ПДР та ч.3 ст.122 КУпАП. Зазначає, що матеріали фотофіксації містять результат заміру відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення та з цих матеріалів є очевидним, що транспортний засіб припарковано менше ніж за 30 метрів від посадкового майданчика та звертає увагу, що будь-яких доказів на спростування вказаних обставин представником позивача не надано. Крім того, зазначає, що оскаржувана постанова містить ідентифікаційні відомості про технічний засіб, яким здійснено фото фіксацію, тобто вона відповідає вимогам статті 383 КУпАП. Також зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не надано жодних підтверджень заподіяння душевних чи маральних страждань на суму, що майже у шість разів перевищує вартість заподіяних збитків. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи в їх відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав. Судом встановлено, що 16 грудня 2021 року інспектором з паркування Русин А. О. було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії UZ №2104219, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення 16 грудня 2021 року о 13 год 17 хв. адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 680,00 гривень, а саме: за те, що особа, яка керувала транспортним засобом ВАЗ 2105 д.н.з. НОМЕР_1 16 грудня 2021 року о 13:17 год. порушила правила зупинки, а саме: здійснила зупинку транспортного засобу ближче 30 метрів від посадкового майданчика/знаку зупинки маршрутних ТЗ та створила перешкоду дорожньому руху, чим порушила п.15.9 «е» ПДР та ч.3 ст.122 КУпАП. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження закриттю, оскільки належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, зокрема, фото- відеозапис, яким зафіксовано адміністративне правопорушення, відповідач не надав. Крім того, з урахуванням законодавчо закріпленого обґрунтування і підстав стягнення моральної шкоди та те, що матеріалами справи доведено незаконність рішення інспектора з паркування по справі про адміністративне правопорушення серії UZ №2104219 від 16 грудня 2021 року, тому позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди необхідно задовольнити частково та стягнути за рахунок бюджет асигнувань відповідача на користь позивача 3000,00 грн моральної шкоди. Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ст.7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Згідно зі ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За змістом п.1.3 та п.1.9 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Ч.5 ст. 14 Закону України Про дорожній рух передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Відповідно до п.1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. П.15.9 «е» ПДР України встановлена заборона зупинки транспортного засобу ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає ближче 30 м від дорожнього знаку такої зупинки з обох боків. Згідно з ч.3 ст.122 КУпАП ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ст.251 КУпАП України передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. З матеріалів справи вбачається, що позивач є власником транспортного засобу ВАЗ 2105 д.н.з. НОМЕР_1 . Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 16 грудня 2021 року інспектором з паркування Русин А. О. було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії UZ №2104219, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 680,00 гривень, а саме: здійснення транспортним засобом ВАЗ 2105 д.н.з. НОМЕР_1 зупинки ближче 30 метрів від посадкового майданчика/знаку зупинки маршрутних ТЗ та створено перешкоду дорожньому руху, чим порушено п.15.9 «е» ПДР та ч.3 ст.122 КУпАП. Колегією суддів оглянуто фото-фіксацію вчиненого правопорушення (а.с.38-39), з якого вбачається, що транспортним засобом ВАЗ 2105 д.н.з. НОМЕР_1 здійснено зупинку ближче 30 метрів (а саме: ручним лазерним світловіддалеміром BOSCH PLR 40 C зафіксовано - 7,157 м) від посадкового майданчика/знаку зупинки маршрутних ТЗ та створено перешкоду дорожньому руху, чим порушено п.15.9 «е» ПДР. Про фіксацію вчиненого правопорушення зазначено в оскаржуваній постанові (а.с.5). Ст.72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. За приписами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З врахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що відповідачем належним доказами підтверджено порушення транспортним засобом ВАЗ 2105 д.н.з. НОМЕР_1 правил зупинки п.15.9 «е» ПДР України, доказів на спростування вищевказаного факту позивачем не надано, а судом не здобуто. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що постанова серії UZ №2104219 від 16 грудня 2021 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 680,00 грн прийнята правомірно, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні. Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що відповідно до вимог ст.279-3 КУпАП особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності за вказане правопорушення якщо особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу, а оскільки позивач є лише власником і не керує вказаним транспортним засобом, її син звернувся з цього приводу до відповідача, однак йому було відмовлено, разом з тим, матеріалами справи не містять жодних доказів з приводу вирішення питання відповідно до положень ст.279-3 КУпАП. Крім того, вказані обставини не спростовують факт вчинення адміністративного правопорушення у спірних правовідносинах. Щодо вимоги про стягненням моральної шкоди, то колегія суддів зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Разом з тим, оскільки встановлено, що посадова особа при винесенні оскаржуваної постанови діяла на підставі наданих їй повноважень та відповідно до законодавства України, будь- якого умислу на заподіяння моральної шкоди позивачу в діях відповідача не було, а тому підстави для задоволення такої вимоги відсутні. Доводи апеляційної скарги є підставними та спростовують відповідні висновки суду першої інстанції з вищенаведених мотивів. Щодо витрат на професійну правничу допомогу та стягнення судового збору, то колегія суддів зазначає, що, оскільки у задоволенні позову відмовлено, тому підстави для стягнення вищевказаних витрат з відповідача відсутні. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення. Керуючись ст.229, 242, 243, 250, 268, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задовольнити. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2022 року у справі №308/1895/22 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 09 листопада 2022 року.