Постанова 4855 № 320/6568/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6568/21 Суддя першої інстанції: Панова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б., при секретарі - Ткаченко В.В., за участю: представника відповідача: - Були Р.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Офісу Генерального прокурора про стягнення матеріальної шкоди, В С Т А Н О В И В : У червні 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора про стягнення матеріальної шкоди, в якому просив: - стягнути з Держави України в особі Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 20 листопада 2019 року у сумі 1 186 721,60 грн. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. Не погоджуюсь із вказаним судовим рішенням, позивач - ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу від Офісу Генерального прокурора до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до п.4, ч.1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Приймаючи рішення про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 15.02.2022 року позивачем не виконано, будь-яких доказів усунення недоліків позовної заяви позивачем до суду не було надано. Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне. Відповідно до приписів частин тринадцятої - п`ятнадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Аналогічні приписи передбачені пунктом 7 частиною першою статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом. Так, судом першої інстанції було зазначено, що ухвалою суду від 15 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху. У вказані ухвалі суд дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин «позивач просить суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 20.11.2019 включно в сумі 1186721,60 грн., під час його роботи в органах прокуратури впродовж дії пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними згідно з рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020. Отже, предметом спору є стягнення шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачу у 2015-2019 роках, коли останній перебував на публічній службі. Правовою підставою для вимоги позивача про стягнення завданої шкоди стало прийняття Конституційним Судом України рішення № 6-р/2020 від 26.03.2020 року, яке оприлюднене на офіційному веб-сайті Конституційного Суду. Відтак, саме з цього дня розпочався перебіг процесуального строку звернення до суду. Під шкодою позивач розуміє недоотриманий ним дохід у розмірі 1186721,60 грн. за період з 01.07.2015 по 20.11.2019 включно, який визначений ним як різниця між розміром посадового окладу, розрахованим за статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», та розміром посадового окладу, який виплачувався у цей період. У свою чергу, спірні правовідносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст.122 цього Кодексу). У такій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Отже, про порушення свого права позивач дізнався, або повинний був дізнатися 27.03.2020, після ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Разом з тим до суду позивач звернувся у червні 2021 року, тобто зі спливом більше ніж року після того, як дізнався про порушене право, а отже з порушенням вимог статті 122 Кодексу адміністративного кодексу України». З огляду на вказане вище, судом було запропоновано надати позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин пропуску такого строку. У той час, як підставою для постановлення оскаржуваної ухвали стало не усунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо пропуску строку позивачем звернення до суду з даним позовом з огляду на наступне. Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України). Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Разом із цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові від 28 жовтня 2021 року у справі № 580/1489/21 «предметом спору є стягнення шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачу у 2015-2020 роках, коли позивач перебував на публічній службі. При цьому, правовою підставою для вимоги позивача про стягнення завданої йому шкоди стало прийняття Конституційним Судом України рішення №6-р/2020 від 26.03.2020, яке оприлюднене на офіційному веб-сайті Конституційного Суду, а також опубліковане у «Віснику Конституційного Суду України» та інших офіційних друкованих виданнях України, зокрема 24.04.2020 року - в «Офіційному віснику України». Відтак, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що саме з цього дня розпочався перебіг процесуального строку звернення до суду. Разом з тим, на думку позивача у спірних правовідносинах підлягає застосуванню ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі- КЗпП), яким передбачено, що у справах про стягнення заробітної плати строк звернення до суду не обмежується. Колегія суддів з цього приводу зазначає, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України. Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Разом з тим, частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. При цьому, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Позовні вимоги позивача стосуються стягнення належної йому заробітної плати, які, відповідно до статті 233 КЗпП України, не обмежуються будь-яким строком звернення до суду. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі №280/729/19.» Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів враховує, що предметом спору в межах спірних правовідносин є стягнення шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачу у 2015-2019 роках, коли позивач перебував на публічній службі, при цьому, правовою підставою для вимоги позивача про стягнення завданої йому шкоди стало прийняття Конституційним Судом України рішення №6-р/2020 від 26.03.2020, яке оприлюднене на офіційному веб-сайті Конституційного Суду, отже, враховуючи правову позицію Верховного Суду вказану вище, колегія суддів приходить до висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються стягнення належної йому заробітної плати, які, відповідно до статті 233 КЗпП України, не обмежуються будь-яким строком звернення до суду. Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та спростовують висновки суду першої інстанції. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 160, 161, 241, 242, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О.Є.Пилипенко Судді Я.Б.Глущенко С.Б.Шелест Повний текст рішення виготовлено 01 листопада 2022 року.