Постанова 4855 № 640/17042/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17042/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА Іменем України 31 жовтня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Федотова І.В., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2021 у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання протиправним та скасування припису, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві № 70 від 27.01.2020. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2021 у задоволенні позову відмовлено. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуваний припис є неправомірним та підлягає скасуванню. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на підставі звернення гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (за вх. К-8445 від 23.12.2019), погодження Мінекономіки від 11.12.2019 № 3631-09/53138-03, наказу Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві від 28.12.2019 №6735, направлення на проведення заходу від 28.12.2019, відповідачем здійснено позаплановий захід - перевірку КП «Київтеплоенерго» за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 83/53, предметом якої було дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів при наданні послуг з питань, викладених у зверненні гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . З результатами здійснено заходу складено акт від 24.01.2020 № 6735-1, в якому зафіксовано порушення: абз. 2 пункту 10 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 та відносно КП «Київтеплоенерго» видано обов`язковий до виконання припис від 24.01.2020 № 70 зі строком усунення виявлених порушень до 21.02.2020. Відповідно до припису від 24.01.2020 № 70 КП «Київтеплоенерго» зобов`язано: усунути порушення вимог законодавства про захист прав споживачів, враховуючи показання квартирного засобу обліку теплової енергії; про виконання Припису та вжиті заходи надати інформацію Головному управлінню Держпродспоживслужби в м. Києві з документальним підтвердженням до 21.02.2020 проведення перерахунку в опалюваному періоді 2019-2020, з урахуванням показань приладів обліку теплової енергії, встановлених у квартирі АДРЕСА_1 . Не погодившись з таким приписом, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що у КП «Київтеплоенерго» були відсутні правові підстави для зняття з обліку індивідуального лічильника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був погоджений та взятий на облік. У зв`язку із цим, суд вказав, що відповідач при винесенні оскаржуваного припису діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно та своєчасно, а відтак оскаржуваний припис є таким, що не підлягає скасуванню. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Регулювання відносин між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлення прав споживачів, а також визначення механізму їх захисту та основ реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів передбачено Законом України «Про захист прав споживачів». Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав споживачів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, місцеві державні адміністрації, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законом, а також суди. Згідно пунктів 1, 2, 4 статті 26 цього Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право: давати суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів; перевіряти додержання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сфері торгівлі і послуг, вимог нормативно-правових актів щодо безпеки продукції, а також правил торгівлі та надання послуг шляхом безперешкодного відвідування та обстеження відповідно до законодавства будь-яких виробничих, торговельних та складських приміщень таких суб`єктів; проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовану продукцію, у тому числі харчові продукти, відповідно до закону. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб, права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Відповідно до частини першої статті 1 вказаного Закону державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу. Припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку. Приймаючи оскаржуваний припис, відповідач вказував про те, що позивачем було порушено вимоги законодавства про захист прав споживачів, а саме правил надання послуг з централізованого опалення. Так, надаючи оцінку суті виявлених відповідачем у ході перевірки порушень, колегія суддів зазначає таке. Правовідносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавцем) та фізичною особою (споживачем), яка отримує послуги з централізованого постачання гарячої води, урегульовано +5 посилань. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Так, згідно статті 6 Закону України «Про теплопостачання» державна політика у сфері теплопостачання базується на принципах: зокрема, забезпечення захисту прав та інтересів споживачів; забезпечення впровадження засобів обліку і приладів регулювання споживання теплової енергії. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами - розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та не потребує розроблення проектної документації, видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла розподільного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, оператором зовнішніх інженерних мереж, виконавцем відповідної послуги. Згідно частини сьомої статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» за наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов`язковим. Частиною четвертою статті 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» оператор зовнішніх інженерних мереж, виконавець комунальної послуги, інша особа, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг, зобов`язані приймати вузли обліку, встановлені відповідно до вимог цього Закону, на абонентський облік протягом 14 календарних днів, про що складається відповідний акт. Прийняття приладу обліку на абонентський облік здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. До прийняття порядку, яким мала бути встановлена процедура взяття на абонентський облік, а також здійснений перегляд інших нормативно-правових актів протягом 6 місяців з дня опублікування Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» (02.08.2017), діяли Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила). Пунктом 10 Правил передбачено, що справляння плати за нормативами споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку. Відповідно до пункту 29 Правил споживач має право: зокрема, на установлення квартирних засобів обліку та взяття їх на абонентський облік; на періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку. Відповідно до статті 32 Закону України «Про теплопостачання» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно до статті 1 Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»: - вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності); - вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами - розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та не потребує розроблення проектної документації, видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла розподільного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, оператором зовнішніх інженерних мереж, виконавцем відповідної послуги. Відповідно до частини сьомої статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» вузли розподільного обліку теплової енергії у випадках, коли це технічно неможливо, не встановлюються. У такому разі для визначення обсягу теплової енергії, спожитої на потреби опалення, на всіх опалювальних приладах (крім розташованих у приміщеннях (місцях) загального користування багатоквартирних будинків) особами, визначеними частинами другою і третьою цієї статті, повинні бути встановлені прилади - розподілювачі теплової енергії, крім випадків, коли це економічно недоцільно. Модель приладу - розподілювача теплової енергії визначається власником (співвласниками) будівлі за погодженням з виконавцем комунальної послуги або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги. Усі опалювальні прилади при застосуванні вузлів розподільного обліку теплової енергії або приладів - розподілювачів теплової енергії обладнуються автоматичними регуляторами температури повітря у приміщенні відповідно до будівельних норм. Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії затверджується Кабінетом Міністрів України. За наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов`язковим. 10.10.2018 постановою Кабінету Міністрів України № 829 затверджено Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії (далі - Порядок № 829), яким змінено технічні вимоги щодо порядку встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії (квартирних лічильників). Так, пунктом 6 Порядку № 829 передбачено, що технічна можливість встановлення вузлів розподільного обліку наявна за відповідності внутрішньобудинкової системи опалення всім таким критеріям: - окреме відгалуження системи опалення для окремого приміщення, наявність якого встановлено під час візуального огляду та яке передбачене принциповою схемою внутрішньобудинкової системи опалення будівлі (за наявності); - принциповою схемою внутрішньобудинкової системи опалення передбачено технічну можливість встановлення автоматичних регуляторів температури в приміщеннях для регулювання споживання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що не призведе до порушень гідравлічного режиму внутрішньобудинкової системи опалення будівлі; - під час встановлення вузла розподільного обліку буде забезпечено дотримання вимог застосування засобу вимірювальної техніки та умов його належної експлуатації, що зазначені у технічній (супровідній) документації на цей засіб; - можливість забезпечення вільного доступу для зняття показань приладу обліку, його обслуговування, заміни під час подальшої експлуатації. Згідно з пунктом 3 Порядку № 829 розподільний облік споживання комунальної послуги з постачання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що приєднана до зовнішніх інженерних мереж і оснащена вузлами комерційного обліку теплової енергії, забезпечується шляхом встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії на вводі трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення в окреме приміщення будівлі або приладів - розподілювачів теплової енергії на опалювальних приладах. Відповідно до вимог пункту 10 Порядку № 829 оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09.08.2018 № 205, за наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов`язковим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечено учасниками справи, споживачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у квартирах за адресою АДРЕСА_2 та кв.111 у 2017-2018 рр. були встановлені індивідуальні лічильники тепла згідно чинного законодавства, яке діяло на той період. Так, відповідними надавачами послуг ПАТ «Київенерго» та ПАТ «Київтеплоенерго» була розглянута технічна документація споживача, прийнято лічильники на облік, що підтверджується відповідними Актами прийняття на комерційний облік вузла обліку теплової енергії для потреб опалення окремого приміщення. На підставі викладеного, протягом 2017-2019 років ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплачували за спожите теплопостачання згідно показників своїх теплових лічильників. Жодних претензій з боку позивача споживачі не отримували. Водночас, у подальшому, позивачем були направлені листи щодо необхідності надання акту обстеження із відповідним виконанням до п.4 Порядку №

829. Як повідомило КП «Київтеплоенерго» у листі від 24.01.2020 № 30/3/2/1290, встановлення вузлів розподільного обліку за адресою: АДРЕСА_3 виконано з недотриманням у повному обсязі вимог діючих на той час нормативних актів та нині не відповідає вимогам чинного законодавства, у програмному комплексі КП «Київтеплоенерго» за особовим рахунком гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знято ознаку наявності вузла розподільного обліку та здійснювало нарахування відповідних сум за спожите теплопостачання без показників теплових лічильників. Наведені обставини слугували підставою для звернення гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із відповідними скаргами. Колегія суддів наголошує на тому, що Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Правилами, було визначено право споживача на встановлення квартирних засобів обліку та взяття їх на абонентський облік, а також проведення оплати за спожиті послуги згідно з показниками індивідуальних приладів обліку. У свою чергу, зміна законодавцем технічних вимог щодо порядку встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії (квартирних лічильників) не є підставою для встановлення споживачем нового обладнання для обліку тепла, за умови, що таким споживачем до прийняття нового Порядку № 829 вже встановлено індивідуальний вузол розподільчого обліку теплової енергії. Тобто, показники лічильників, встановлених та прийнятих на облік у встановленому законом порядку до прийняття Порядку № 829, повинні враховуватися виконавцем послуг. Аналогічну позицію щодо застосування вказаних норм матеріального права висловив Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 по справі №756/2361/20. У вказаному рішенні Верховний Суд також звернув увагу на те, що Порядок № 829 не передбачає необхідність приведення раніше встановленого вузла обліку у відповідність до цього Порядку та не встановлює заборони щодо врахування показників за такими лічильниками, які надаються споживачами. Вказаний порядок не передбачає повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку відповідно з новою процедурою, який раніше був прийнятий на абонентський облік, до набрання чинності Порядку №

829. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивач, який є виконавцем послуг з централізованого опалення спірних квартир, всупереч положенням Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а також Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, які були чинними на час встановлення споживачами лічильників теплової енергії, обмежило їх право на раціональне споживання теплової енергії та оплату за фактично отриманні послуги з постачання теплової енергії. Зміна законодавства, що регулює питання порядку встановлення та прийняття на облік вузла розподільчого обліку теплової енергії, не припиняє можливість споживача теплової енергії за наявності встановленого у передбаченому порядку (на момент встановлення) індивідуального приладу обліку тепла оплачувати такі послуги за показниками відповідного лічильника. Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, та обставина, що 10.10.2018 Постановою Кабінету Міністрів України № 829 затверджено порядок № 829, не є підставою для неврахування відповідачем показників лічильників теплової енергії, встановленого у квартирах згаданих вище споживачів. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про допущення позивачем порушень при знятті з обліку встановлених приладів обліку теплової енергії та нарахування оплати за комунальну послугу з централізованого опалення без урахування щомісячних показників таких лічильників. Відтак, встановлені за позивачем порушення вимог законодавства про захист прав споживачів, зокрема правил надання послуг з централізованого опалення, є обґрунтованими, а тому при винесенні оскаржуваного припису щодо зобов`язання усунути вказані порушення, відповідач діяв правомірно. Посилання на те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув даний спір в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів відхиляє, оскільки предмет даного спору не відноситься до справ, які можуть розглядатися виключно в порядку загального позовного провадження. Висновки суду у іншій справі щодо необхідності розгляду даного спору в порядку загального позовного провадження, не є обов`язковою умовою, яка забороняє суду першої інстанції розглядати дану справу в порядку спрощеного позовного провадження. Допущення судом першої інстанції окремих помилок при викладенні встановлених у ході судового розгляду обставин, не спростовує правильності мотивів суду та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2021 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя І.В. Федотов Суддя Є.В. Чаку