Постанова 4850 № 200/16861/21
від 01.11.2022 ·ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2022 року справа №200/16861/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2022 року (повне судове рішення складено 27 січня 2022 року у м. Слов`янську) у справі № 200/16861/21 (суддя в І інстанції Дмитрієв В.С.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправним дій, УСТАНОВИВ: У листопаді 2021 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі Управління) з вимогами про визнання протиправними дії щодо невиплати щомісячних страхових виплат за період з 1 лютого 2017 року по теперішній час та зобов`язання відповідача виплатити належні позивачеві щомісячні страхові виплати за період з 1 лютого 2017 по теперішній час. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач всупереч Конституції України, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 1105-XIV) не виплатив страхових виплат позивачу з дня припинення такої виплати, як внутрішньо переміщеній особі, наявність заборгованості з 1 лютого 2017 року підтверджується відповідачем у відповіді на адвокатський запит. Позивач вважав дії відповідача щодо невиплати заборгованості по страховим виплатам протиправними, у зв`язку з чим, через свого представника звернувся до суду з цим позовом. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління щодо невиплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 за період з лютого 2017 року по вересень 2021 року включно. Зобов`язати Управління нарахувати та виплатити позивачу щомісячні страхові виплати за період з лютого 2017 року по вересень 2021 року включно. У задоволенні решти вимог - відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що відсутні правові підстави для поновлення нарахування та виплати страхових виплат позивачу, оскільки позивач не скористався своїм правом на отримання виплат та у період з лютого 2017 року по 7 жовтня 2021 року до будь-яких відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України із заявою про продовження та нарахування страхових виплат не звертався. За заявою позивача від 7 жовтня 2021 року Волноваським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області страхові виплати поновлено з 1 жовтня 2021 року, заборгованість за період з лютого 2017 року по вересень 2021 року відсутня, оскільки страхові виплати було припинено. Апелянт також посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом. З посиланням на приписи постанов Кабінету Міністрів України, що регламентують соціальні виплати внутрішньо-переміщеним особам, апелянт наголошує на правомірності своїх дій та відсутності підстав для задоволення позову. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Куйбишевським РВ ДМУ України в Донецькій області. Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, відповідно до довідки від 8 листопада 2017 року №0000396565, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 . Судами встановлено, що на даний час ОСОБА_1 перебуває на обліку у Волноваському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, щомісячні страхові виплати отримує з серпня 2012року, оскільки має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 10 серпня 2012 року. За висновком МСЕК від 15 серпня 2013 року потерпілому ОСОБА_1 встановлена стійка втрата працездатності 60% та 3 група інвалідності, безстроково. Згідно пояснень відповідача, позивачу припинено виплату страхових виплат Відділенням виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Дергачівському районі Харківської області з 1 лютого 2017 року у зв`язку з поверненням на постійне місце проживання м. Донецьк, на підставі власно підписаної заяви. 7 жовтня 2021 року позивач звернувся до Волноваського відділення ВД ФСС України в Донецькій області із заявою про продовження раніше призначену щомісячну страхову виплату. Постановою Волноваського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 4 листопада 2021 року №14010/501799/5092/31, з 1 жовтня 2021 року потерпілому ОСОБА_1 продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, виплати провадити з 1 жовтня 2021 року по безстроково. Згідно довідки щодо нарахування та виплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 , що надана відповідачем, у період з лютого 2017 року по вересень 2021 року включно нарахування та виплата страхових виплат не здійснювалася. Згідно листа Управління від 1 листопада 2021 року № 01-04/15-2068 заборгованість по страховим виплатам відсутня, оскільки щомісячні страхові виплати не нараховувалися. Не погодившись з невиплатою страхових виплат позивач звернувся до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з такого. Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін. Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII). Статтею 7 Закону № 1706-VII визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом № 1105-XIV. Відповідно до вимог статті 46 Закону № 1105-XIV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. При цьому слід вказати, що законодавством чітко встановлено, що призначення, виплата, припинення виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням усім без виключення особам, в тому числі й особам, які вимушено перемістилися з тимчасово окупованих територій, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо соціального страхування на рівні з іншими громадянами України. Матеріалами справи підтверджується, що виплата страхових виплат позивачу припинена у зв`язку зі зміною місця проживання як переселенця. Разом з тим, вичерпний перелік, визначений ст. 46 Закону № 1105-ХIV не містить таких підстав для припинення страхових виплат, а відмова особи від конституційних прав, до яких належить право на соціальний захист, є недійсною. При цьому, відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутнє рішення про припинення страхових виплат позивачеві з підстав, визначених статтею 46 Закону № 1105-XIV. Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами. Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово. Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання. Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа „Мюллер проти Австрії"). У рішенні від 8 липня 2004 року Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 47 Закону № 1105-XIV, страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них; страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я. Слід зазначити, що позивач є особою з інвалідність третьої групи безстроково, що відповідачем не заперечується. Отже, в цьому випадку відсутні підстави для невиплати раніше призначених щомісячних страхових виплат. Стосовно тверджень відповідача щодо відсутності звернення позивача до відділень управління не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки в матеріалах справи міститься заява позивача від 7 жовтня 2021 року про поновлення страхових виплат. При ухваленні рішення у справі суд, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, ураховує правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3535/16-ц, в якій Суд дійшов висновку, що позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до органу про продовження соціальних виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволені позову. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд вважає, що невиплата належної позивачу страхових виплат за минулий період, є протиправною, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності. На підставі зазначеного, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач, не виплативши страхові виплати позивачу з дня припинення таких виплат діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стосовно тверджень відповідача щодо пропущеного строку звернення до суду. Колегія суддів вказує, що місцевим судом такий строк поновлений позивачеві, а апеляційний суд погоджується із мотивами такого рішення, викладеними судом першої інстанції. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити щомісячні страхові виплати з лютого 2017 року по теперішній час. Оскільки матеріалами справи підтверджено поновлення страхових виплат з 1 жовтня 2021 року, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги слід задовольнити частково, а саме задовольнити в частині зобов`язання здійснити виплату за період з лютого 2017 року по вересень 2021 року включно. Обираючи спосіб захисту, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, ураховуючи, що матеріалами справи підтверджено не виплата позивачеві страхових виплат за період з лютого 2017 року по вересень 2021 року включно, суд приходить висновку, що достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даній справі є прийняття рішення про визнання бездіяльності протиправною щодо не нарахування та невиплати страхових виплат та зобов`язання нарахувати та виплатити страхові виплати за певний період. Відтак, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2022 року в справі № 200/16861/21 залишити без змін. Повне судове рішення 01 листопада 2022 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук