Постанова 4850 № 200/213/21-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2021 року справа №200/213/21-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Казначеєва Е.Г., Міронової Г.М., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/213/21-а (головуючий І інстанції Хохленков О.В., повний текст складений у м. Слов`янську Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови у нарахуванні та виплаті страхових виплат з 01.06.2014 року по 31.01.2020 року, зобов`язання нарахувати та виплатити страхові виплати за вказаний період. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.02.2021 року позов задоволений: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати страхових виплат з 01.06.2014 року по 31.01.2020 року; зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати за період з 01.06.2014 року по 31.01.2020 року; у задоволенні решти частини позовних вимог - відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані відсутністю правових підстав для виплати відповідачем заборгованості зі страхових виплат позивачу, посилаючись на ч. 4 ст. 47 Закону № 1105. Крім того, у спірний період позивач не звертався до органів управління виконавчої Фонду соціального страхування України в Донецькій області за продовженням страхових виплат, тому страхові виплати за період за зазначений період не нараховувались і відсутня будь-яка заборгованість за спірний період (а.с. 45-46). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України апеляційний розгляд справи здійснений в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи, і дійшов висновку, що рішення суду підлягає зміні з наступних підстав. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, має зареєстрований страховий випадок - профзахворювання. Постановою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати фонду соціального страхування від 16.04.2020 року продовжено ОСОБА_1 раніше призначену страхову виплату з 01.02.2020 року на підставі заяви позивача (а.с. 32,33). Листом від 30.12.2020 року відповідач повідомив, що в лютому 2020 року позивач звернувся як ВПО із заявою про продовження страхових виплат до Слов`янського відділення Фонду та виплати поновлені з 01.02.2020 року (а.с. 18). Згідно відомостей про нараховані та виплачені страхові виплати позивачу нараховано та не виплачено виплати з травня по листопад 2014 року, не нараховано та не виплачено - з грудня 2014 року по січень 2020 року (а.с. 31). Згідно п. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV від 23.09.1999 року (далі - Закон № 1105-XIV) особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави. За змістом ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII). Статтею 7 зазначеного Закону визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідно до приписів статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. При цьому суд вказує, що законодавством чітко встановлено, що призначення, виплата, припинення виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням усім без виключення особам, в тому числі й особам, які вимушено перемістилися з тимчасово окупованих територій, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо соціального страхування на рівні з іншими громадянами України. Припинення страхових виплат можливе лише за умови прийняття органом Фонду соціального страхування відповідного рішення та лише з підстав, визначених статтею 46 Закону № 1105-XIV. Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення. Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Згідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. За змістом ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6). Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово. За змістом статті 29 ЦК України місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання. Враховуючи правову та соціальну природу страхових виплат, право громадянина на їх призначення та отримання не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати. Оскільки відповідно до п. 3.7 Порядку надання страхових виплат фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 27, щомісячні страхові виплати ВПО продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява, та позивач права на їх отримання не втратив, відповідач при прийнятті рішення про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати повинен був прийняти рішення щодо їх виплати позивачеві за спірний період часу, оскільки ці суми страхових виплат, згідно п. 3.9 Порядку № 27, повинні обліковуватись в робочих органах виконавчої дирекції Фонду. Згідно статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Згідно статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права. У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією». У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Згідно ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Таким чином, відповідачем протиправно припинено нарахування та виплату соціальних виплат позивачу, яку призначені останньому безстроково. Згідно ч. 4 ст. 47 Закону № 1105 виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Зазначена норма передбачає випадки, коли виплати призначені, але не одержані потерпілим. Тоді як у цій справі встановлено, що страхові виплати не були призначені саме відповідачем. Враховуючи встановлені обставини, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати страхових виплат, зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати. Позивач просив зобов`язати нарахувати та виплатити страхові виплати за період з 01.06.2014 року по 31.01.2020 року. Як встановлено вище, позивачу нараховано та не виплачено страхові виплати з травня по листопад 2014 року, не нараховано та не виплачено - з грудня 2014 року по січень 2020 року (а.с. 31). З урахуванням вимог ч. 2 ст. 9 КАС України, апеляційний суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог для повного захисту порушених прав позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати страхових виплат за період з травня 2014 року по листопад 2014 року, ненарахування та невиплати страхових виплат за період з грудня 2014 року по січень 2020 року та зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати страхові виплати за період з грудня 2014 року по січень 2020 року та виплатити страхові виплати за період з травня 2014 року по січень 2020 року. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу, проте допустив описку в резолютивній частині в зазначені дій відповідача та дати, з якої необхідно почати нарахування та виплату допомоги, внаслідок чого рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині. Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/213/21-а за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - змінити. Абзац перший резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/213/21-а змінити шляхом виключення слова «частково». Абзац другий резолютивної частини Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/213/21-а викласти в наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з травня 2014 року по листопад 2014 року, ненарахування та невиплати страхових виплат за період з грудня 2014 року по січень 2020 року». Абзац третій резолютивної частини Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/213/21-а викласти в наступній редакції: «Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати ОСОБА_1 страхові виплати за період з грудня 2014 року по січень 2020 року та виплатити страхові виплати за період з травня 2014 року по січень 2020 року». В іншій частині рішення суду залишити без змін. Повний текст постанови складений 17 травня 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді Е.Г. Казначеєв Г.М. Міронова