Ухвала КГС ВС № 910/6431/20

УХВАЛА 27 жовтня 2022 року м. Київ cправа № 910/6431/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К., перевіривши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "ПВІ ЗІТ Нафтогазбудізоляція" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 (головуючий суддя Алданова С. О., судді Владимиренко С. В., Зубець Л. П.) у справі № 910/6431/20 за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Акціонерного товариства "Банк Альянс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "ПВІ ЗІТ Нафтогазбудізоляція", про стягнення 257 936,28 грн, ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року Акціонерне товариство "Уктрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Банк Альянс" про стягнення коштів за гарантією в розмірі 257 936,28 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача вимоги про сплату грошових коштів за банківською гарантією від 25.04.2018 № 2210-18. 18.08.2021 рішенням Господарського суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що доводи позивача щодо розміру загальної вартості виконаних третьою особою робіт спростовуються наявним в матеріалах справи актом № 7 за травень 2019 року, при цьому, суд першої інстанції зауважив, що загальна вартість робіт за договором підряду не є твердою величиною, а також наголосив, що сам по собі намір позивача отримати виплату за гарантією, не може нівелювати обов`язку Укртрансгазу довести факт невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання для отримання такої виплати та не може бути покладений в основу позовних вимог про стягнення гарантійного платежу. 12.09.2022 постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції виходив із такого. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за результатами процедури закупівлі 08.05.2018 між Акціонерним товариством "Укртрансгаз" і Приватним акціонерним товариством "ПВІ ЗІТ Нафтогазбудізоляція" було укладено договір № 1805000397 на закупівлю робіт. На виконання пункту 12.8. договору Приватним акціонерним товариством "ПВІ ЗІТ Нафтогазбудізоляція", як забезпечення виконання договору, було надано позивачу банківську гарантію від 25.04.2018 № 2210-18 на суму 249 838,08 грн, видану Публічним акціонерним товариством "БАНК АЛЬЯНС". Відповідно до банківської гарантії відповідач виступив гарантом перед позивачем за зобов`язаннями Приватного акціонерного товариства "ПВІ ЗІТ Нафтогазбудізоляція" (Принципала) як переможця процедури закупівлі, яку проводив позивач, зокрема, вказана банківська гарантія надана як забезпечення виконання Приватним акціонерним товариством "ПВІ ЗІТ Нафтогазбудізоляція" договору. Апеляційний суд зазначив, що між Приватним акціонерним товариством "ПВІ ЗІТ Нафтогазбудізоляція" та Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" в особі філії УМГ "Львівтрансгаз" було укладено договір підряду від 08.05.2018 №1805000397, відповідно до пункту 2.2. договору підряду строк виконання робіт в межах дії цього договору становить 210 календарних днів від дати визначеної Замовником, а отже строк виконання робіт, як вбачається із цього пункту, починає відраховуватися починаючи від дати, визначеної замовником. Також апеляційний суд встановив, що Замовник листом від 14.05.2018 № 2501вих-18-784 повідомив Приватне акціонерне товариство "ПВІ ЗІТ Нафтогазбудізоляція", що підписав зі свого боку договір підряду та надсилає один підписаний примірник Підряднику, а також просить приступити до початку виконання робіт з 23.05.2018. Отже апеляційний суд встанови, що 210 календарних днів для виконання робіт слід відраховувати з 23.05.2018. Суд апеляційної інстанції зазначив, що акти про зупинку робіт від 03.10.2018 та про відновлення робіт від 29.11.2018, складені Заступником директора з будівництва Приватного акціонерного товариства "ПВІ ЗІТ Нафтогазбудізоляція", начальником дільниці Приватного акціонерного товариства "ПВІ ЗІТ Нафтогазбудізоляція" та Директором Приватного акціонерного товариства "ПВІ ЗІТ Нафтогазбудізоляція" без участі представників позивача. Зазначив, що в матеріалах справи наявний акт про зупинку виконання робіт від 06.10.2018, який також складено лише представниками третьої особи без участі позивача. При цьому, зі змісту договору підряду від 08.05.2018 не передбачено зміщення строку дії договору на підставі одностороннього акту виконавця, оскільки договором передбачено, що у випадку зупинки виконання робіт за вимогою Замовника Сторони складають акт про зупинку робіт. А отже, як зазначено судом апеляційної інстанції, наведене свідчить, що строк виконання зобов`язань за договором підряду не може вважатися автоматично продовженим на час дії вказаних обставин. 12.10.2022 скаржник надіслав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 у справі № 910/6431/20. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2022 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К. 26.10.2022 від Акціонерного товариства "Укртрансгаз" надійшло заперечення щодо відкриття касаційного провадження, в якому заявник просить відмовити у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України. За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 у справі № 910/6431/20 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке. Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках. Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини. Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 568 765 грн, що менше ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник лише зазначає, що касаційна скарга важлива для визначення питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки предметом позову є стягнення коштів за банківською гарантією, що накладає фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження на цій підставі, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип «правової визначеності». Верховний Суд зазначає, що такі посилання скаржника не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтверджують наявність випадку (випадків), який (які) дає (дають) право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню. Отже, касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі. Доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України). Посилання ж скаржника на судові рішення Верховного Суду мають декларативний характер, не підтверджують неправильне застосування норм права, по своїй суті також зводяться до незгоди зі встановленими у справі обставинами. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997). Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За таких обставин, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ПВІ ЗІТ Нафтогазбудізоляція" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 у справі № 910/6431/20.

2. Матеріали касаційної скарги повернути скаржникові разом із доданими до неї додатками. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Случ Судді Н. О. Волковицька С. К. Могил