Постанова 4803 № 182/7053/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5857/22 Справа № 182/7053/21 Суддя у 1-й інстанції - Багрова А. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2022 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М., суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О. сторони позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивачаАкціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2022 року, ухваленого суддею Багровою А.Г. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 24 червня 2022 року, УСТАНОВИВ У жовтні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б\н від 29.11.2014 року в розмірі 33 560,33 грн.: заборгованість за кредитом у розмірі 30 611,53 грн.; заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом 2 948,80 грн. станом на 14.09.2021 року. В обґрунтування позову послався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором кредиту, у зв`язку з чим перед банком у відповідача виникла заборгованість (а.с.2-5). Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2022 року відмовлено Акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» в задоволенні його позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 . Позивач АТ КБ "ПриватБанк", будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення, ухваленого при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про повне задоволення, заявлених Банком позовних вимог. При цьому, Позивач зазначає, що Відповідач, користуючись протягом тривалого часу кредитними коштами та, здійснюючи часткове погашення боргу, у відповідності до норм ч.2 ст.642 ЦК України фактично погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами, які діяли як на час укладення договору, так і після внесення до них змін шляхом прийняття нових редакцій Умов та Правил, а також Тарифів. Вказує, що Відповідачем розмір наявної заборгованості не спростовано, тому останній повинен нести цивільно-правову відповідальність у відповідності до норм ст.ст.525,526,610,629,1048,1050,1054 ЦК України. Позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту) та нарахованих відсотків, порушивши норми матеріального права. Висновок суду про недоведеність заборгованості за кредитним договором, оскільки сума внесених Відповідачем коштів перевищує суму фактично отриманого кредиту, вважає таким, що не відповідає вимогам ст.534 ЦК України. Позивач вважає, що суд неправильно встановив дійсні обставини справи, не звернув уваги на те, що сума фактично отриманих кредитних коштів не є тотожною сумі встановленого кредитного ліміту. Наголошує на тому, що суми, які Позивач просить стягнути з Відповідача належним чином обґрунтовані та підтверджені доказами. Позивач зазначає, що з розрахунку та виписки чітко видно, що в період з 28.09.2017 по 14.09.2021 Відповідач використав кредитних коштів на суму 285 347, в той час, як сплачено в рахунок погашення кредиту лише 277 564, тобто у повному обсязі кредитні кошти Банку не були повернуті Відповідачем, на що суд першої інстанції не звернув уваги. Позивач вказує, що судом зроблено арифметично невірний розрахунок виданих та сплачених боржником сум. Наголошує на тому, що сума фактично витрачених Відповідачем кредитних коштів значно більше ніж сума погашень клієнта. Зазначає, що Відповідачем не доведено факт належного виконання умов кредитного договору, зокрема щодо сплати процентів та повернення у повному обсязі суми отриманих кредитних коштів, а отже суд передчасно, з одних лише формальних міркувань та припущень відмовив у задоволенні позову та зробив необґрунтований висновок про наявність переплати. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29.11.2014 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.14). У зазначеній анкеті-заяві відсутні відомості про те, які банківській послуги він просить банк надати та яку саме картку бажає оформити на себе ОСОБА_1 . Зазначена анкета-заява Відповідача про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ "ПриватБанк" також не містить даних про отримання кредиту від банку у вигляді кредитної картки з відповідним кредитним лімітом. Банком надано довідку про надання ОСОБА_1 наступних кредитних карток: НОМЕР_1 ( дата відкриття 28.09.2017, термін дії 06/21). Відповідач не заперечує щодо отримував вказану кредитну картку. Згідно довідки АТ КБ „ПриватБанк на картку НОМЕР_1 - 18.01.201917 року був встановлений кредитний ліміт 7000 грн. (а.с.12). 06.09.2019 року кредитний ліміт збільшено до 36000 грн., 06.05.2021 року зменшено кредитний ліміт до 0,00. З наданого позивачем розрахунку заборгованості видно, що загальний залишок заборгованості за наданим кредитом становить 33 560,33 грн.: 30 611,53 грн. заборгованість за тілом кредиту, 2 948,80 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Суд першої інстанції, відмовляючи Позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, перевіривши розрахунок заборгованості, виходив з того, що заборгованість за кредитом у Відповідача відсутня, оскільки нарахування відсотків, комісії умовами кредитного договору не передбачені, а згідно з випискою по картковому рахунку розмір внесених відповідачем грошових коштів по кредиту становить 535 487,04 грн., а фактично Відповідачем були використані кошти в розмірі 569 047,37 грн. При цьому, з виписки по рахунку видно, що Позивачем із внесених відповідачем коштів неправомірно списано 27 104,31 грн. % за користування кредитними коштами, комісії, а також до суми використаних коштів віднесено відсотки, які списані за рахунок кредитних коштів в розмірі 13 920,19 грн., які умовами договору не були передбачені. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у Відповідача перед Позивачем заборгованості за кредитним договором, з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно із частиною другої статті 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування кредитними коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 29.11.2014 року не відображено, що ОСОБА_1 оформив кредитну картку «Універсальна» також анкета-заява не містить відомостей про базову процентну ставку за користування кредитними коштами, відповідальність позичальника у вигляді стягнення неустойки (пені та штрафів) за порушення виконання кредитного договору. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування процентів , крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29.11.2014 року, посилається на Умови і правила надання банківських послуг та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", які і є невід`ємними частинами спірного договору (а.с.15-45). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, окрім заборгованості за кредитом, стягнути, зокрема, заборгованість за відсотками за користування кредитом. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Умовами і правилами надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи 29.11.2014 року анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку. Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (29.11.2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у редакціях, що найбільш сприятливі для інтересів фінансової установи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретний зміст запропонованих відповідачу Умов та правил надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що була встановлена на час укладення із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних умов кредитного договору. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки вони не підписані та не визнавались позичальником, а також з урахуванням того, що ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який міститься в матеріалах справи, не визнаються Відповідачем, не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29.11.2014 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі N342/180/17 (провадження N14-131цс19). Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ "ПриватБанк" не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, колегія суддів вважає правильним і повністю з ним погоджується. Як встановлено з наданого Позивачем розрахунку заборгованості, загальний залишок заборгованості за наданим ОСОБА_1 кредитом становить 33 560,33 грн., де - 30 611,53 грн. заборгованість за тілом кредиту, 2 948,80 грн. заборгованість за простроченими відсотками. З розрахунку заборгованості, станом на 31.08.2019 встановлено, що Відповідачем з використаних кредитних коштів Банку було повернуто 106 448,97 грн. Борг за тілом кредиту становить -7008,66 грн. (а.с.6-8). Колегія суддів перевірила цей розрахунок і шляхом складення зазначених у колонці №3 «витрати клієнтом кредитних коштів» встановила, що ОСОБА_1 було витрачено 108 734,40 грн. кредитних коштів і різниця між витраченими коштами та повернутими становить 2 285,43 грн. (108 734.40- 106 448,97 = 2 285,43), а не 7008,66 грн., як зазначено Позивачем. З розрахунку заборгованості, станом на 14.09.2021 встановлено, що ОСОБА_1 погасив Банку борг за тілом кредиту в розмірі 156 173,90 грн., окрім того погасив 6032,81 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, сплатив 1824,84 грн. заборгованість за нарахованими Банком відсотками та сплатив 7083,58 грн. заборгованість за простроченими відсотками, тобто сплачена Відповідачем Банку сума грошових коштів становить 171 115,13 грн. (а.с.9-11). Колегія суддів перевірила і цей розрахунок заборгованості та шляхом складення зазначених у колонці №3 «витрати клієнтом кредитних коштів» встановила, що ОСОБА_1 було витрачено 163 340,90 грн. кредитних коштів, з яких Відповідачем було повернуто 156 173,90 грн. (тіло кредиту). Різниця між витраченими коштами та повернутими становить 7167 грн. (163 340,90- 156 173,90 = 7167). Суд апеляційної інстанції склавши, за обома розрахунками заборгованості суми витрачених клієнтом кредитних коштів встановила, що витрачено Відповідачем було 272 075,30 грн. (108 734.40+163 340,90=272 075,30), тоді як повернуто Банку було з урахуванням сплачених відсотків (1824,84 грн.) та прострочених відсотків (7083,58 грн.) і заборгованості за простроченим тілом кредиту (6032,81 грн.) - 277 564,10 грн., що на 5 488,80 грн. перевищує суму отриманих грошових коштів. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року) Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені у позовні вимоги. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з Відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 30 611,53 грн. та заборгованості за простроченими відсотками в сумі 2948,80 грн., оскільки Позивачем належними та допустимими доказами не спростовані доводи Відповідача про повне погашення ним боргу, так як судовим переглядом встановлено, що фактично отримані і використані відповідачем грошові кошти повернуті Банку в добровільному порядку з переплатою, яка становить 5 488,80 грн.( 272 075,30 грн.- використані позивачем кредитні кошти 277 564,10 грн. фактично внесені Відповідачем грошові кошти по кредиту). Доводи сторони Позивача,що в період з 28.09.2017 по 14.09.2021 Відповідач використав кредитних коштів на суму 285 347 грн., а в рахунок погашення кредиту повернув лише 277 564 грн. не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, оскільки як зазначалось вище, колегія суддів перевірила розрахунки заборгованості надані Банком і шляхом складення сум, вказаних у колонці №3 «витрати клієнтом кредитних коштів» встановила отриману суму кредитних коштів, яка складає -272 075,30 грн., а не 285 347 грн., як вказує Позивач, що повністю спростовує твердження Позивача про неповернення Відповідачем кредитних коштів у повному обсязі. Отже, на підставі наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 27 жовтня 2022 року. Головуючий: Судді: