Постанова 4824 № 760/32771/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 жовтня 2022 року м. Київ справа №760/32771/21 провадження №22-ц/824/10253/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач), суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. за участю секретаря судового засідання - Шевчук А.В. учасники справи: скаржник - ОСОБА_1 заінтересована особа - державний виконавець Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 20 липня 2022 року у складі судді Оксюти Т.Г. у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),- В С Т А Н О В И В: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просила: 1) визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хайдарі Рустама Рахмановича про арешт майна боржника, арешт на земельну ділянку від 30.11.2021, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 1 405 440,23 гривен, у виконавчому провадженні № 27583131 від 21.03.2011, винесену після набрання законної сили ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року №97324770 та подання АТ «Альфа-Банк» письмової заяви про припинення примусового стягнення боргу і повернення стягувачу виконавчого документу без виконання відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016, який набрав чинності 01.12.2021; 2) визнати неправомірною бездіяльність Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо незакінчення виконавчого провадження № 27583131 від 21.03.2011 на підставі частини 1 статті 40 та пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016, який набрав чинності 01.12.2021; 3) зобов`язати Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 27583131 від 21.03.2011 про стягнення боргу з ОСОБА_1 у сумі 1 277 337,49 грн. Скарга була обґрунтована тим, що в системі автоматичного провадження містилась постанова про арешт майна боржника, арешт на земельну ділянку від 30.11.2021 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 1 405 440,23 гривень, однак, на думку скаржника, розмір виконавчого збору розрахований державним виконавцем некоректно. Зазначила, що станом на 28.11.2020 вона не мала зобов`язань та боргів перед стягувачем АТ «Альфа Банк», тому державний виконавець Хайдарі Рустам Рахманович не мав законних підстав для винесення постанови від 30.11.2021 про арешт майна боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 1 405 440,23 гривень. У зв`язку з тим, що зобов`язань у скаржника немає, вважала, що виконавче провадження має бути завершено. На підставі викладеного, вимоги скарги просила задовольнити. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 20 липня 2022 року у задоволенні скарги відмовлено. Не погоджуючись з указаною ухвалою, 09 серпня 2022 року ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нову ухвалу про задоволення вимог скарги. Вважає оскаржувану ухвалу такою, що винесена з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вона не заявляла вимог про скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, оскільки 27.12.2021 року вона подала скаргу з вказаною вимогою в іншій справі. Наголошує на тому, що постанова від 13.12.2021 року про стягнення виконавчого збору у сумі 127 733,74 грн та постанова від 13.12.2021 року про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 369 грн виведені в окремі виконавчі провадження №67884878 та №67885071 у зв`язку із завершенням 13.12.2021 року виконавчого провадження №27583131, тому не мають відношення до судової справи №760/32771/21. Зауважує, що вона не має зобов`язань перед стягувачем, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для винесення постанови про арешт майна. Наголошує на тому, що повернення виконавчого документу, на підставі якого було відкрито виконавче провадження №27583131 - виконавчого листа за письмовою заявою про повернення виконавчого документа є фактом завершення виконавчого провадження та припинення примусового стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» у сумі 1 277 337,49 грн. Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності всіх учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять постанову про стягнення виконавчого збору, а отже державний виконавець відкрив виконавче провадження та вчиняв подальші дії на законних підставах. Крім того, суд зазначив, що як на момент винесення державним виконавцем постанови про накладення арешту на майно від 30.11.2021, так і на момент розгляду судом цивільної справи, вказана постанова про стягнення виконавчого збору не скасована судом. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що в провадженні Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало ВП №27583131 з примусового виконання виконавчого листа №2-1708/10 від 15.02.2011, виданого Солом`янським районним судом міста Києва про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» у сумі 1 277 337,49 грн. 14.07.2011 державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження. Протягом усього періоду державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану та застосовувались заходи примусового виконання, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження ВП №27583131. 15.01.2018 замінено стягувача у виконавчому провадженні на підставі ухвали Солом`янського районного суду м. Києва №2609/12435/12 від 22 травня 2012 року з ПАТ «УкрСиббанк» на ПАТ «Дельта Банк». 13.12.2021 замінено стягувача у виконавчому провадженні на підставі ухвали Солом`янського районного суду міста Києва №760/26740/20 на АТ «Альфа-Банк». 13.12.2021 виконавчий документ повернуто стягувачу у відповідності до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» за письмовою заявою стягувача. Також судом установлено, що державним виконавцем 13.12.2021 винесено постанови про стягнення виконавчого збору та стягнення з боржника витрат виконавчого провадження. В подальшому було відкрито виконавчі провадження, а саме: ВП №67884878 щодо примусового виконання постанови №27583131 від 13.12.2021 виданої Вишневим ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м.Київ) про стягнення виконавчого збору 127 733,74 грн. ВП №67885071 щодо примусового виконання постанови № 27583131 від 13.12.2021 виданої Вишневий ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м.Київ) про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 369 грн. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби визначений статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За змістом пункту 1 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Повернення виконавчого документа без виконання - це форма закінчення процесу примусового виконання рішення за виконавчим документом, який не був виконаний фактично або виконаний у якійсь частині. Тобто повернення виконавчого документа без виконання є процедурою, спорідненою із судовою процедурою залишення позову без розгляду, оскільки повернення виконавчого документа без виконання не перешкоджає повторному пред`явленню виконавчого документа до виконання. Підсумовуючи наведене можна дійти висновку, що у разі звернення стягувача із письмовою заяву про повернення виконавчого документа, Державний виконавець зобов`язаний на підставі такої заяви повернути виконавчий документ стягувачу без виконання. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону України «Про виконавче провадженя», закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону України «Про виконавче провадженя», якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Таким чином, після повернення державним виконавцем виконавчого документа на підставі поданої стягувачем заяви у відділі залишилися на виконанні виконавчі провадження щодо боржника ОСОБА_1 про стягнення виконавчого збору, у зв`язку з чим посилання скаржника на те, що вона не має зобов`язань перед стягувачем правильно не прийняті судом першої інстанції до уваги, оскільки в такому випадку у державного виконавця відсутні підстави для скасування заходів примусового виконання та закінчення виконавчого провадження. Враховуючи викладене, вимоги скаржника про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хайдарі Рустама Рахмановича про арешт майна боржника, арешт на земельну ділянку від 30.11.2021, а також про визнання неправомірною бездіяльності держаного виконавця щодо незакінчення виконавчого провадження №27583131 від 21.03.2011 та зобов`язання винести постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження є безпідставними та необґрунтованими. Згідно з частиною 2 статті 74 зазначеного Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З наведених норм права вбачається, що Законом № 1404-VIII встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Таку правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справах №127/9870/16-ц та №921/16/14-г/15, від 20 вересня 2018 року у справі №821/872/17, від 17 жовтня 2018 року у справі №826/5195/17, від 16 січня 2019 року у справі №279/3458/17-ц, від 21 серпня 2019 року у справі №1915/1868/2012, від 09 жовтня 2019 року у справі №758/201/17, від 18 грудня 2019 року у справі №344/21436/18, від 23 червня 2020 у справі №705/1804/13-ц, від 29 вересня 2020 року у справі №295/6656/14-ц та у постановах Верховного Суду, зокрема, від 14 травня 2019 року у справі №910/8936/17 та від 16 червня 2022 року у справі № 619/17/15-ц. На підставі викладеного колегія вважає, що місцевим судом обґрунтовано не надавалася оцінка твердженням скаржника стосовно некоректного нарахування виконавчого збору, оскільки це не входить до компетенції суду. Вимог про скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору у даній справі скаржник не заявляла. Таким чином, за обставин, коли у державній виконавчій службі перебувають виконавчі провадження щодо примусового виконання постанови №27583131 від 13.12.2021 виданої Вишневим ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м.Київ) про стягнення виконавчого збору 127 733,74 грн та стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 369 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що державний виконавець відкрив виконавче провадження та вчиняв подальші дії на законних підставах. Отже, мотиви, з яких скаржник просить скасувати вказані постанови, безпідставні. Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Виходячи з викладеного, суд першої інстанції обґрунтованого висновку дійшов про відсутність підстав для задоволення поданої ОСОБА_1 скарги за наведених останньою обставин. З огляду на зазначене, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи та подані сторонами докази, надав їм належну правову оцінку та правильно застосувавши норми матеріального права вірно вирішив, що скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки. Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевим судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін. Ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 20 липня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «25» лютого 2022 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик