Постанова 4824 № 753/8662/21

Справа № 753/8662/21 Головуючий 1 інстанція- Шаповалова К.В. Провадження № 22-ц/824/6944/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 25 жовтня 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Дарницького районного суду м.Києва від 29 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та збитку, завданого ДТП,- в с т а н о в и в: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернуласядо суду із вказаним позовом,який мотивувала тим, що 26 вересня 2020 року близько 05.00 години біля будинку на вул.А.Ахматової 49 у м.Києві сталася ДТП за участю належного їй автомобіля «Volkswagen Jetta» реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля «BMW» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_2 . Вказана ДТП сталася з вини відповідача ОСОБА_2 , який, керуючи автомобілем «BMW», на порушення п.12.1 ПДР не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого допустив зіткнення із припаркованим автомобілем «Volkswagen Jetta». Вина відповідача ОСОБА_2 у порушенні ПДР і скоєнні правопорушення за ст.124 КУпАП стверджується постановою Дарницького районного суду м.Києва від 30 жовтня 2020 року. Вказувала, що внаслідок ДТП належний їй автомобіль «Volkswagen Jetta» отримавмеханічні пошкодження. На момент ДТП цивільна відповідальність винуватця ОСОБА_2 була застрахована за полісом обов`язкового страхування № ЕР200036057 від 24 травня 2020 року з лімітом відповідальності 130000 грн. у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», яке на виконання своїх обов`язків 20 квітня 2021 року виплатило страхове відшкодування в сумі 52780,78 грн. Однак, відповідно до виконаного на її замовлення експертом ОСОБА_3 висновку автотоварознавчого дослідження № 2 від 18 березня 2021 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Volkswagen Jetta», складає 112628,70 грн., а тому з урахуванням ліміту відповідальності страховика невідшкодований збиток у розмірі 74619,22 грн. має сплатити страховик ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп». Також, позивачка стверджувала, що в результаті ДТП їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінилау розмірі 5000 грн. Вважає, що моральну шкоду та франшизу має відшкодувати відповідач ОСОБА_2 . У зв`язку із наведеним просила стягнути із ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на її користь страхове відшкодування в розмірі 74619,22 грн., стягнути із ОСОБА_2 на її користь франшизу - 2 - у розмірі 2600 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн., стягнути із відповідачів судові витрати у вигляді судового збору та витрат на правничу допомогу. Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 29 листопада 2021 року узадоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_1 в особі її представника адвоката Кубишкіної В.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неправильну оцінку доказів, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи. Скарга мотивована хибністю висновків суду щодо ненадання позивачкою доказів на спростування розрахунку розміру збитків, виконаних страховою компанією, оскільки суд дав неналежну оцінку наданому неювисновку автотоварознавчого дослідження № 2 від 18 березня 2021 року, згідно якого вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням автомобіля «Volkswagen Jetta», складає 112628,70 грн. Цей висновок є висновком експертного дослідження і не є доказом меншої сили чи вагомості ніж звіт страховика. Висновок суду про те, що позивачка не мала права самостійно здійснювати перерахунок страхового відшкодування є незаконними, а тому страховик несе відповідальність за завдані збитки у межах ліміту відповідальності - 130000 грн. Як наслідок суд помилково не вирішитв питання про відшкодування судових витрат. Відповідач ПрАТ «УСК«Княжа Вієнна Іншуранс Груп» в особі його представника адвоката Пилипця А.Ю.подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 82219,22 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні вимог до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки недоведеністю позовних вимог в цій частині. При цьому суд виходив з того, що доказів щодо неправомірних дій ТОВ «Незалежна експерта оцінка», експерти якого проводили оцінку збитку, матеріали справи не містять, як і не містять доказів складення звіту з порушенням вимог закону чинного законодавства. При цьому наданий позивачкою висновок автотоварознавчого дослідження не спростовує звіт ТОВ «Незалежна експертна оцінка», виконаний на замовлення страховика, а клопотання про призначення експертизи позивачка не заявляла. Відмовляючи у задоволенні вимог до ОСОБА_2 суд керувався відсутністю у - 3 - справі страхового полісу і як наслідок відсутністю доказів про розмір франшизи, як і відсутністю клопотання позивачки про його витребування. Щодо моральної шкоди, то суд виходив із недоведеності вимог в цій частині. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно ст.1166 ЦК України шкода завдана майну особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно із статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За положеннями ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку, якщо ця особа не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України). Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Спірні правовідносини врегульовані спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України (преамбула Закону). Згідно ст.6 вказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно п.22.1. ст.22 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно зі ст.29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу лише з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Судом першої інстанції встановлено, що 26 вересня 2020 року близько 05.00 години - 4 - на вул.А.Ахматової 49 у м.Києві сталася ДТП за участю належного позивачці автомобіля «Volkswagen Jetta» реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля «BMW» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_2 ДТП сталася з вини ОСОБА_2 , який, керуючи автомобілем «BMW», на порушення п.12.1 ПДР, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого допустив зіткнення із припаркованим автомобілем «Volkswagen Jetta». Постановою Дарницького районного суду м.Києва від 30 жовтня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у порушенні ПДР і скоєнні правопорушення за ст.124 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн. На момент ДТП цивільна відповідальність винуватця ОСОБА_2 була застрахована за полісом обов`язкового страхування № ЕР200036057 від 24 травня 2020 року у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», яке на виконання своїх обов`язків 20 квітня 2021 року виплатило позивачці страхове відшкодування в сумі 52780,78 грн. Страхове відшкодування розраховане страховиком на підставі звіту про визначення вартості матеріального збитку № 1495 від 13 квітня 2021 року, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Незалежна експертна оцінка», та який складає 61901,18 грн. Позивачка з метою визначення розміру збитків звернулася до експерта ОСОБА_3 , який виготовив висновок автотоварознавчого дослідження № 2 від 18 березня 2021 року, згідно якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Volkswagen Jetta», складає 112628,70 грн. Також, судом встановлено, що належний позивачці автомобіль «Volkswagen» пошкоджено під час того, як він стояв припаркований і позивачка не перебувала в авто та не керуавла ним. Реєстрація автомобіля на позивачку відбулась 17 вересня 2020 року, а ДТП, в якому було пошкоджено відповідний автомобіль позивачки мало місце через 9 днів - 26 вересня 2020 року. З огляду на те, що позивачка 1929 року народження і на момент ДТП їй виповнилося 90 років, остання не надала доказів про можливість нею керувати транспортним засобом і що вказаний автомобіль використовувався нею у повсякденному житті. Усі дії щодо оформлення ДТП та отримання страхового відшкодування вчинялись від імені позивачки ОСОБА_4 , який звертався із заявою до судового експерта та отримав на свій рахунок кошти. Під час проведення огляду транспортного засобу як експертом ОСОБА_3 та і представником від страхової компанії присутній був саме ОСОБА_4 . Окрім того, судом встановлено, що у матерілах справи відсутній страховий поліс обов`язкового страхування № ЕР200036057 від 24 травня 2020 року щодо страхування відповідальності винуватця ДТП ОСОБА_2 , як і відсутні інші докази про розмір ліміту відповідальності страховика та розмір франшизи. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. З урахуванням встановлених по справі обставин, а саме, неспростування належними та достатніми доказими звіту страховика про вартість збитку, яка розрахована у встановленому законом порядку та виплачена страховиком,а також доказів про розмір франшизи та недоведеність завдання моральної шкоди, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги щодо хибності висновків суду про ненадання позивачкою доказів на спростування розрахунку розміру збитків, виконаних страховою компанією, оскільки суд дав неналежну оцінку наданому неювисновку автотоварознавчого дослідження № 2 від 18 березня 2021 року, згідно якого вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням автомобіля «Volkswagen Jetta», складає 112628,70 грн. в який є висновком експертного дослідження і не є доказом меншої сили чи вагомості ніж звіт страховика, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення - 5 - учасників справи і які встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до приписів цивільного процесуального закону докази у процесі мають відповідати певним критеріям. Зокрема докази мають бути належними, тобто такими, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.77 ЦПК), допустимими, тобто такими, що підтверджують певні обставини справи, які за законом не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.79 ЦПК), достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК) та достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування(ст.80 ЦПК). Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Встановлено, що наданий позивачкою висновок автотоварознавчого дослідження № 2 від 18 березня 2021 року, виконаний ОСОБА_3 , не є висновком експертизи, складеним на замовлення учасника, у розумінні ст.106 ЦПК України, оскільки всупереч ч.5 цієї статті не містить зазначення, що висновок підготовлено для подання до суду. За таких обставин, як звіт про визначення вартості матеріального збитку № 1495 від 13 квітня 2021 року, виконаний ТОВ «Незалежна експертна оцінка», так і висновок автотоварознавчого дослідження № 2 від 18 березня 2021 року, виконаний ОСОБА_3 є письмовими доказами у розумінні ст.76 ЦПК України, жоден з яких не маєпереваги чи заздалегідь встановленої сили. Обидва цих докази стосується дослідження одного предмету - розміру матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Volkswagen Jetta», суб`єктами оцінки застосовані однакові чинні нормативні та довідкові джерела інформації, проте визначений ними розмір збитку суттєво різниться між собою. За таких обставин, усунення суттєвих розбіжностей щодо розміру збитку потребує спеціальних знань і можливе шляхом проведення судової експертизи, або надання учасником висновку експертизи, який би відповідав вимогам ст.106 ЦПК України, чого в даній справі не встановлено. Позивачка не просила суд призначити екпертизу і не надала відповідного висновку експертизи. Фактично позиція позивачки полягає в тому, що вона вважає поданий нею висновок автотоварознавчого дослідження більш переконливим і рахує, що суд має погодитися із її думкою, що очевидно та поза всяким розумним сумнівом суперечить вимогам процесуального закону щодо правил оцінки доказів. З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про недоведеність вимог щодо неправильності визначення страховиком розміру збитків. Колегія суддів погоджується із доводами скарги щодо помилкового зазначення судом у рішенні, що позивачка не мала права самостійно здійснювати розрахунок збитків. Проте відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Аналогічні роз`яснення містить п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», згідно якого порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог ст.59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть - 6 - участь у справі, у дослідженні доказів (ст.60 ЦПК), порушення вимог ст.215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо. Наведений довід не спростовує висновків суду щодо відсутності передбачених законом підстав для задоволення позову. Доводи скарги про те, що суд помилково не вирішив питання про відшкодування судових витрат безпідставні з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог. Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у позові, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. Апеляційна скарга не містить доводів або заперечень щодо висновків суду про відмову у задоволенні вимог у відношенні відповідача ОСОБА_2 з огляду на відсутність доказів про розмір франшизи та недоведеність завдання моральної шкоди, Даючи оцінку доводам позивачки, викладеним у апеляційній скарзі, з огляду на низку її тверджень, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволенння. Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 29 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: