Постанова Харківський апеляційний суд № 642/4183/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 642/4183/21 Головуючий суддя І інстанції Ольховський Є. Б. Провадження № 22-ц/818/1859/22 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про виплату заробітної плати ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2022 року м. Валки. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Котелевець А.В., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2021 року, ухвалене у складі судді Ольховського Є.Б., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в : ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (далі- ХКЕПОП) про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову вказала, що з 11 лютого 1986 року вона перебувала у трудових відносинах з ХКЕПОП на різних посадах, та наказом директора ХКЕПОП від 14 червня 2021 року була звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Однак, в порушення вимог трудового законодавства в день звільнення відповідач не провів остаточний розрахунок з нею та не виплатив належні їй до сплати 95091,23 грн. Внаслідок порушення її конституційних прав, зазнала душевних страждань. Розмір моральної шкоди оцінює в 10000 грн. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача заборгованість з заробітної плати у розмірі 95091,23 грн, середній заробіток за вказаний час затримки виходячи з середньоденного заробітку 526,79 грн. та 10000 грн. У відзиві на позовні заяву ХКЕПОП просило позовні вимоги залишити без задоволення. Відзив мотивовано тим, що в зазначену позивачкою заборгованість з заробітної плати включено також вихідну допомогу в розмірі 24 855,37 грн., яка в межах розгляду даної справи, виходячи з висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.березня 2020 року по справі №711/4010/13-ц, стягненню не підлягає. Оскільки позовні вимоги щодо стягнення нарахованих при звільненні коштів позивачем не відокремлені, то підстави для задоволення позову в цій частині відсутні. Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку також задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю вини підприємства. Позивачкою не надано доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою Відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності Відповідача. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ХКЕПОП на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 94091.23грн., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 8000 грн., та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн., а загалом 103091.23 грн., а також 5400 грн судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час звільнення позивачки остаточний розрахунок з нею проведено не було, нарахована заробітна плата в повному обсязі виплачена не була, у зв`язку з чим вказані кошти у розмірі 94091.23 грн підлягають стягненню на з відповідача на користь ОСОБА_3 незалежно від того, з яких складових складається вказана заборгованість. На час ухвалення рішення середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за 67 днів становить 35294,93 грн, однак виходячи з засад розумності та справедливості суд першої інстанції вважав за необхідне зменшити його розмір, що підлягає стягненню до 8000 грн. Також, оскільки позивачка зазнала хвилювання, моральних страждань, а також враховуючи тривалість не проведення повного розрахунку з нею, стягненню підлягає 1000 грн моральної шкоди. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ХКЕПОП подало апеляційну скаргу, в якій, якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права просило рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2021 р. в частині стягнення заборгованості по заробітній платі скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про залишення позову без задоволення. Апеляційна скарга мотивована тим, що до позивачкою до заборгованості с заробітної плати включено й вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку, яка нарахована у відповідності до ст. 44 КЗпП України та не належить до структури заробітної плати, а тому стягненню не підлягає. Також, при судом першої інстанції при ухваленні рішення не визначено чи включають суми заборгованості та середнього заробітку за час затримки суму податків та зборів, що призводить до подвійного стягнення з підприємства податків і зборів. Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до норми частини третьої статті 360 ЦПК України. Відповідно до статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у частині першій статті 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, без повідомленням учасників справи. Згідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Враховуючи, що відповідачем рішення суду оскаржене лише в частині стягнення заборгованості з заробітної плати, то відповідно до норми частини першої статті 367 ЦПК України в іншій частині рішення районного суду не перевіряється та не переглядається. Судом встановлено, ОСОБА_2 з 02 листопада 1977 року по 14 червня 2021 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Наказом ХКЕПОП № 90/К від 14 червня 2021 року позивачка була звільнена за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію ( ст. 38 КЗпП). Відповідно до довідки ХКЕПОП від 29 червня 2021 року, заборгованість підприємства з оплати праці перед ОСОБА_3 на час звільнення становить 95091.23 грн. Згідно з розрахунковим листком за червень 2021 року позивачці здійснено виплату в розмірі 1000 грн. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною першої статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня пiсля пред`явлення звільненим працiвником вимоги про розрахунок. В разi спору про розмiр сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цiй статтi строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 44 КзПП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець. Встановивши, що в день звільнення позивачці не було виплачені всі належні від підприємства суми, а саме заробітну плату та вихідну допомогу, і вказані обставини відповідач не спростував, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення вказаних сум. Посилання відповідача на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року по справі №711/4010/13-ц є безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні вказаної постанови, оскілки висновки суду касаційної інстанції стосувались відсутності підстав для стягнення компенсацій за невчасно виплачену вихідну допомогу та за невчасно виплачений середній заробіток за час затримки виплати такої допомоги. Проте вказана постанова не містить висновків щодо відсутності підстав для стягнення самої вихідної допомоги, яка була нарахована та невиплачена працівнику. Не зазначення судом першої інстанції про вирахування податків та зборів при стягненні заборгованості з заробітної плати не є підставою для скасування рішення, оскільки вказані обставини можуть бути виправлені шляхом інших процесуальних механізмів, а саме шляхом роз`яснення рішення. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції відповідно до вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині- без змін. Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.375, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. В силу ст.389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складено 26 жовтня 2022 року. Головуючий В.Б.Яцина. Судді І.В.Бурлака. А.В. Котелевець.