Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/24097/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24097/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г. За участю секретаря: Шевченко Е.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м Києві (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2021 року, суддя Вовк П.В., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захистбуд" до Державної служби геології та надр України" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: ТОВ «Захистбуд» звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби геології та надр України в якому позивач просив: - визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 21.02.2014 № 49 в частині анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 03.02.2010 № 5137, виданого ТОВ «Захистбуд» на видобування піску; - зобов`язати Держгеонадра вчинити дії щодо продовження строку дії вказаного дозволу на строк його анулювання; - зобов`язати Держгеонадра внести відповідні відомості до електронного реєстру дозволів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про анулювання дозволу на користування надрами, у даному випадку, могло бути прийняте виключно у судовому порядку, оскільки позивачем не надавалось згоди на припинення відповідного права користування. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2021 позов ТОВ «Захистбуд» задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби геології та надр України від 21.02.2014 № 49 в частині анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 04.02.2010 (переоформлення) № 5137, виданого ТОВ «Захистбуд». У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна служба геології та надр України подала апеляційну скаргу в якій просить рішення Окружного адміністративного суду м. Києва скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2021 скасовано, а позов ТОВ «Захистбуд» до Держгеонадр України про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без розгляду. Постановою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2022 скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Відповідно до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2022 розгляд справи було призначено з 22 вересня 2022 року в порядку письмового провадження. Згідно з ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року розгляд справи було призначено у відкритому судовому засіданні та витребувано від Державної служби геології та надр України додаткові докази, які стосуються публікації оскаржуваного наказу. 30.09.2022 року Державна служба геології та надр надіслала до Шостого апеляційного адміністративного суду запитувану інформацію. Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія судідв вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 04.02.2010 ТОВ «Захистбуд» було переоформлено спеціальний дозвіл на користування надрами № 5137, а саме на видобування супіску, глини мергельної І, ІІ горизонтів, піску Яблунівського родовища, розташованого на південно-східній околиці с. Яблунівка Макарівського району Київської області. Згідно акту проведеної відповідачем перевірки дотримання вимог законодавства у сфері видобування корисних копалин (металічні руди, неметалічні корисні копалини, горючі тверді корисні копалини) від 05.04.2012 № 57, встановлено наступні порушені у сфері надрокористування, допущені позивачем: - надрокористувач не приступив до розробки родовища протягом двох років з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами від 04.02.2010 № 5137; - не виконується мета спеціального дозволу на користування надрами від 04.02.2010 № 5137; - не виконується п.п. 2, 3, 4, 5 Програми робіт; - не виконуються умови статей 3, 4, 10 Угоди про умови користування надрами з метою видобування від 13.01.2011 № 5137. Наказом Держгеонадр від 11.06.2012 № 260 «Про анулювання, зупинення, поновлення дії спеціальних дозволів на користування надрами та встановлення термінів на усунення порушень» ТОВ «Захистбуд» зупинено дію спеціального дозволу на користування надрами та надано 21 календарний день на усунення виявлених порушень. У зв`язку з неусуненням ТОВ «Захистбуд» зазначених в акті перевірки недоліків протягом визначеного в наказі №260 від 11.06.2012 терміну, Держгеонадра розглядалося питання стосовно анулювання спеціального дозволу на користування надрами. Наказом від 21.02.2014 № 49 «Про анулювання, зупинення, поновлення дії спеціальних дозволів на користування надрами та встановлення термінів на усунення порушень» - анульовано дію спеціального дозволу на користування надрами, наданого ТОВ «Захистбуд» від 04.02.2010 за № 5137. Вважаючи вказаний наказ в частині анулювання спеціального дозволу протиправним, позивач 26.08.2021 звернувся до суду з даним позовом. Як убачається із позовної заяви, позивач зазначає, що про існування спірного наказу йому стало відомо лише 20 серпня 2021 року з відповіді на адвокатський запит, що і зумовило звернення до суду з позовом. Таким чином, позивач вважає, що він не пропустив строк звернення до суду, передбачений нормою КАС України. Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України, згідно з частиною 3 якої встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. При цьому, під поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Колегія суддів зазначає, що, як вказує позивач, жодних документів від Держгеонадр на його адресу не надходило. З матеріалів справи слідує, що суд першої інстанції при відкритті провадження у справі визначив, що питання дотримання строку звернення до суду буде вирішено під час розгляду справи по суті. Водночас, суд першої інстанції розглянув спір по суті заявлених позовних вимог. Покликаючись на положення частини 2 статті 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, суд першої інстанції встановив, що відповідачем на підтвердження своєї позиції не було надано доказів повідомлення позивача про прийняті рішення, які передували анулюванню його дозволу на користування надрами, та оскаржуваного у цій справі наказу від 21.02.2014 № 49, яким анульовано дію спеціального дозволу на користування надрами (про обставини прийняття такого наказу, як встановлено судом, позивач дізнався у відповідь на адвокатський запит, датований 13.08.2021). Скасовуючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції, констатувавши факт опублікування наказів відповідача, не дослідив як дату публікації, так і наявність такої інформації на офіційному веб-сайті Держгеонадр із посиланням на адресу публікації. На виконання вимог Верховного Суду щодо дослідження зазначених обставин, Шостим апеляційним адміністративним судом витребувано від відповідача докази публікації наказу №49 від 21 лютого 2014 року в частині анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 03 лютого 2010 року та докази публіації наказу відповідно до Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами від 30.05.2011 із зазначенням дати публікації та наявність такої інформації на офіційному веб-сайті Держгеонадра із посиланням на адресу публікації. Проте, відповідачем не надано до суду жодного документу, який би підтверджував дату публікації спірного наказу та доказів наявності такої інформації на офіційному веб-сайті Держгеонадра із посилання на адресу публікації. Відповідачем було надано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке вже було предметом розгляду, та з якого не можливо встановити факт та дату публікації спірного наказу на веб-сайті відповідача. Окрім того, колегія суддів, зазначає, що в даного повідомлення неможливо зрозуміти хто саме отримав та який документ. Щодо листа Гердгеонадра від 28.09.2022 № 1701/02-1/3-22 про те, що наказ розміщено на офіційному веб-сайті Держгеонадра із зазначенням сайту в розділі «Діяльність» також не підтверджує вищезазначені обставини, оскільки на даному сайті відсутні дані про дату публікації наказу. Подані відповідачем листи про інформування позивача та інші органи про анулювання дозволу у 2014 року також не підтверджує факт розміщення на веб-сайті Держгеонадра України наказу протягом строку, визначеного чинним законодавством. Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутні належні докази того, що відповідач належним чином повідомив позивача про анулювання спеціального дозволу на користування надрами, анульованого наказом від 21.02.2014, а тому колегія суддів вважає, що такий строк необхідно обчислювати з дати офіційного отримання даних про анулювання відповідного наказу, тобто з 20 серпня 2021 року. Разом з тим, колегія суддів враховує також і судову практику Європейського Суду з прав людини. Так, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". Водночас у справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Відтак, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, тобто навіть у разі пропуску строку звернення до суду без відповідних додаткових обґрунтувань суд не може його застосувати. Крім того, застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду. Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, зважаючи на викладене, з метою недопущення ситуації позбавлення позивача права допуску до правосуддя, а також враховуючи, що спірні правовідносини мають публічно-правову природу, колегія суддів вважає, що відсутні підстатви для залишення позову без розгляду. Щодо суті заявлених позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України (тут і далі нормативно-правові акти наведені у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо не зазначено інше) передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Кодексом України про надра, завданням якого є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Кодексу України про надра (далі також - Кодекс), користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. Згідно зі ст. 14 наведеного Кодексу, надра надаються у користування, зокрема, для видобування корисних копалин. За змістом ч.1 ст. 19 Кодексу надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Як зазначено у ст. 16 Кодексу, спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України. В силу вимог ч. 1 статті 25 Кодексу, права користувачів надр охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавством України. Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 26 Кодексу, право користування надрами припиняється у разі: 1) якщо відпала потреба у користуванні надрами; 2) закінчення встановленого строку користування надрами; 3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; 4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров`я населення; 5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; 6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами; 7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр. Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку. При цьому питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку. Законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки припинення права користування надрами. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що користування надрами припиняється у судовому порядку лише у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 частини першої статті 26 Кодексу про надра та за умови незгоди користувачів. У випадку наявності інших випадків припинення права користування надрами, передбачених законодавством України, припинення користування надрами у судовому порядку не передбачене. На виконання ч. 2 статті 16 Кодексу Кабінет Міністрів України видав постанову від 30 травня 2011 року № 615 «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» затвердив Порядок, який регулює питання надання спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначає процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін (далі - Порядок № 615). Підпунктами 1, 5 ч. 1 п. 22 Порядку № 615 передбачено, що дія дозволу може бути зупинена органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням органів державного гірничого та санітарно-епідеміологічного нагляду, державного геологічного і екологічного контролю, органів місцевого самоврядування, органів державної податкової служби у разі: порушення надрокористувачем умов користування надрами, передбачених дозволом або угодою про умови користування ділянкою надр; порушення надрокористувачем вимог законодавства у сфері надрокористування та охорони навколишнього природного середовища. Водночас, ч. 5 п. 22 наведеного Порядку встановлено, що дія дозволу поновлюється органом з питань надання дозволу після усунення надрокористувачем причин, що призвели до зупинення його дії, і сплати сум фінансових санкцій, застосованих у зв`язку із зупиненням дії дозволу. Згідно із п. 9 ч. 1 п. 23 Порядку № 615, право користування надрами припиняється органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням органів державного гірничого та санітарно-епідеміологічного нагляду, державного геологічного і екологічного контролю, органів місцевого самоврядування, органів державної податкової служби у разі, зокрема, невжиття надрокористувачем заходів для усунення причин зупинення дії дозволу в установлений строк. Припинення права користування надрами здійснюється шляхом прийняття Держгеонадрами наказу про анулювання дозволу (ч. 2 п. 23 Порядку № 615). Отже, право користування надрами припиняється шляхом прийняття Держгеонадрами наказу про анулювання дозволу у випадку невжиття надрокористувачем заходів для усунення причин зупинення дії дозволу в установлений строк. Водночас, у Порядку № 615 можуть мати місце додаткові підстави для припинення користування надрами, оскільки це передбачено ч. 3 статті 26 Кодексу, але не може бути змінено правило, відповідно до якого у разі незгоди користувачів з припиненням права на користування надрами воно може припинятися лише у судовому порядку. У постанові від 27 жовтня 2015 року (справа № 21-4873а15) Верховний Суд України виклав правову позиціяю, зазначивши, що підзаконний нормативний акт, який встановлює додаткові підстави для припинення користування надрами, не може змінювати правило, відповідно до якого у разі незгоди користувачів з припиненням права на користування надрами за неналежне користування ними припинення такого права здійснюється у судовому порядку. Аналогічна позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 802/4846/13-а, від 18 вересня 2018 року у справі № 811/3829/13-а, від 19 вересня 2019 року у справі № 826/12293/15. Як встановлено судом першої інстанції, позивачем не були усунуті всі порушення у визначений термін, у зв`язку із чим оскаржуваним наказом Держгеонадра анульовано спеціальний дозвіл на користування надрами від 04 лютого 2010 року № 5137, у зв`язку з невжиттям надрокористувачем заходів для усунення причин зупинення дії дозволу в установлений строк. Як вірно зазначив суд першої інстанції, подання даного адміністративного позову свідчить про незгоду надрокористувача з припиненням його права на користування надрами, яка не могла бути висловлена раніше у зв`язку з неповідомленням ТОВ «Захистбуд» про прийняття оскаржуваного рішення, а тому суд прийшов до правилдьного висновку , що наказ Держгеонадр від 21 лютого 2014 року № 49 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки він прийнятий в порушення вимог статті 26 Кодексу, тобто поза судовим порядком. Щодо позовних вимог про зобов`язання Держгеонадр вчинити дії щодо продовження строку дії вказаного дозволу на строк його анулювання та внесення відповідних відомостей до електронного реєстру дозволів, то в цій частині суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенін позовних вимог. Згідно з ч. 7 статті 21 Порядку № 615 у чинній редакції, у разі визнання за рішенням суду, що набрало законної сили, незаконним (безпідставним) зупинення дії та/або анулювання дозволу строк дії дозволу та відповідно строк користування надрами продовжується органом з питань надання дозволу на строк такого зупинення та/або анулювання. Отже, відповідач після набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про анулювання дозволу, буде зобов`язаний продовжити строк дії такого дозволу на строк такого анулювання в силу вимог ч. 7 статті 21 Порядку №

615. Таким чином, заявлені позивачем в цій частині вимоги є передчасними, оскільки його права щодо продовження строку дії спеціального дозволу на строк його анулювання порушені не були. З аналогічних підстав суд вірно відмовив у задоволенні позову щодо внесення відповідних відомостей до електронного реєстру дозволів, оскільки така вимога є похідною від наведеної вище вимоги. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2021 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Степанюк А.Г. Повний текст виготовлено: 26 жовтня 2022 року.