Постанова 4855 № 640/29188/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/29188/21 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Черпіцької Л.Т., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення майнової шкоди, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила: - стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 200 000,00 гривень. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року позовну заяву та додані до неї матеріали повернуто позивачу. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду по суті. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції просив, зокрема, надати оригіналу позовної заяви з доданими до нього документами відповідно до кількості учасників справи, який представником позивача було надано в одному екземплярі - для відповідача, як учасника справи, і лише з оскаржуваної ухвали стало відомо, що суд бажав отримати оригінал позовної заяви для себе, а також ще один для відповідача, однак, некоректно сформована вимога суду призвела до відповідних наслідків. В контексті даного питання апелянт вказує, що є незрозумілим, як суд, не маючи оригіналу позовної заяви, взагалі дослідив її зміст, виявив ряд недоліків і виніс ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Також, апелянт зазначає, що ним було сплачено судовий збір за абсолютно вірними реквізитами, які відповідають тим, що вказані на сайті, при цьому, в оскаржуваній ухвалі суд не зазначає, що відповідний платіж було зараховано. Щодо наявності поважних причин пропуску строку для звернення до адміністративного суду, апелянт звертає увагу, що першочергово позивач зверталась до суду в порядку цивільного судочинства, однак, після розгляду справи Верховним Судом та висновку про належність спору до адміністративної юрисдикції, позивач звернулась до адміністративного суду без жодних зволікань. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення майнової шкоди та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення майнової шкоди. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року відмовлено позивачу у відкритті провадження в адміністративній справі. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2022 року апеляційну скаргу позивача задоволено та скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2021 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06 липня 2022 року справу передано судді Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазіну О.А. для продовження розгляду. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. 22 липня 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позовної заяви. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року позовну заяву та додані до неї матеріали повернуто позивачу. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що судовий збір сплачено позивачем на рахунок, який не належить для зарахування судового збору за звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва. Крім того, суд зазначив, що до позовної заяви додано лише позовну заяву з доданими до неї документами для суду, однак в порушення вимог ч. 1 ст. 161 КАС України позивачем не надано суду копії позовної заяви для відповідача, що також свідчить про не усунення недоліків позовної заяви в цій частині та невиконання вимог ухвали суду від 07 липня 2022 року про залишення позовної заяви без руху. Також, суд першої інстанції вказав, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом, а відтак, причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом є неповажними, у зв`язку з чим відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду з даним позовом, з огляду на що заява позивача про поновлення строку звернення до суду не підлягає задоволенню. Враховуючи вищевказане та беручи до уваги пропуск позивачем строку звернення до суду, а також зважаючи на не усунення позивачем у повному обсязі недоліків позовної заяви, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачу. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Такі вимоги визначені статтею 160 КАС України. Так, згідно приписів цієї норми, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. В позовній заяві зазначаються: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; 10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт; 11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п`ятої цієї статті стосовно представника. У разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору. За правилами, встановленими статтею 161 КАС України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, участь у судовому засіданні щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, звільнення (відстрочення, розстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів, про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги, якщо відповідний орган відмовив у її наданні, тощо. Згідно із статтею 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу. Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (пункт 1 частини четвертої статті 169 КАС України). Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. Недоліки можуть стосуватися як позовної заяви (змісту та форми), так і порядку подання. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що, беручи до уваги завдання суду забезпечити розгляд і вирішення справи в розумний строк, суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо недоліки є неістотними, можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду і не впливають на оцінку обставин, які є підставою для відкриття провадження у справі. Подання доказів можливе на наступних стадіях процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2022 року позовну заяву залишено без руху та визначено протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху необхідність усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду: 1) оригіналу ордеру про підтвердження правомочності адвоката - Серафимова І.М. про представництво інтересів клієнта - ОСОБА_1 в Окружному адміністративному суді міста Києва; 2) оригіналу позовної заяви з доданими до нього документами відповідно до кількості учасників справи. 3) оригіналу документу про доплату судового збору у розмірі 2000 грн.; 4) заяви про поновлення строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду із цим позовом із обґрунтування поважності причин його пропуску та доказів поважності причин його пропуску. 22 липня 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано: 1) Оригінал ордеру про надання правової допомоги від 13.10.2021 року; 2) Оригінал позовної заяви з доданими до неї документами для відповідача; 3) Оригінал документу про сплату судового збору у розмірі 2 000 грн.; 4) Оригінал заяви про поновлення строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску. В оскаржуваній ухвалі Окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року, суд вказав, що до заяви про усунення недоліків позовної заяки додано оригінал ордеру про підтвердження правомочності адвоката Серафимова І.М. про представництво інтересів клієнта в Окружному адміністративному суді міста Києва, з огляду на що вимоги ухвали суду від 07 липня 2022 року в цій частині виконані. Щодо сплати судового збору, суд першої інстанції виходив з того, що на усунення недоліків позовної заяви надано дублікат квитанції про оплату судового збору від 21.07.2022 № 24A71830561D082993, з якої видно, що позивачем сплачено судовий збір банку за кодом ЄДР: 14360570. Між тим, зі змісту такої квитанції видно, що судовий збір сплачено позивачем на рахунок, який не належить для зарахування судового збору за звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва, оскільки належними реквізитами для оплату судового збору, є: отримувач коштів УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/22030101; код отримувача (код за ЄДР) 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача UA908999980313181206084026007; код класифікації доходів бюджету: 22030101; призначення платежу *;101; код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Окружний адміністративний суд міста Києва (назва суду, де розглядається справа). Щодо наведених вище висновків суду першої інстанції в контексті сплати позивачем судового збору за подання адміністративного позову, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 3 статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до частин 2-3 статті 169 КАС в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» - далі - Закон. Відповідно до частин 1-2 статті 9 Закону судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Колегія суддів наголошує, що суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Отже, суд першої інстанції повинен був перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України за наданою представником квитанцією. Зазначена позиція узгоджується із висновками, висловленими Верховним Судом у постанові від 28.04.2022 у справі 340/3153/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.02.2018 у справі № 800/473/17. Апеляційний суд зазначає, що в наданій представником позивача до суду першої інстнації квитанціїї про сплату судового збору вірно вказано отримувача коштів, сума збору, призначення платежу, в тому числі, містить ІПН платника. Окрім того, з наданого апелянтом до апеляційної скарги дублікату квитанції вбачається, що кошти були сплачені саме за реквізитами, вказаними на офіційному веб-сайті та зазначеним судом в оскаржуваній ухвалі. Колегія суддів наголошує, що наявність будь-яких сумнів щодо наданої представником позивача квитанції не виключає права та можливості належним чином перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Однак, суд першої інстанції, вдаючись до надмірного формалізму, дійшов передчасних висновків щодо неусунення апелянтом недоліків апеляційної скарги в частині сплати судового збору, оскільки, подана адвокатом квитанція разом із заявою про усунення недоліків апеляційної скарги, а також та, що надана апелянтом до апеляційної інстанції, підтвердджують сплату представником позивача судового збору до суду першої інстанції за реквізитами Окружного адміністративного суду міста Києва, при цьому суд першої інстанції повинен був перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України за вказаною квитанцією, що ним виконано не було. Щодо висновків суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про те, що до позовної заяви додано лише позовну заяву з доданими до неї документами для суду, однак в порушення вимог ч. 1 ст. 161 КАС України позивачем не надано суду копії позовної заяви для відповідача, що також свідчить про не усунення недоліків позовної заяви в цій частині та невиконання вимог ухвали суду від 07 липня 2022 року про залишення позовної заяви без руху, колегія суддів звертає увагу на наступне. Залишаючи позовну заяву без руху ухвалою від 07 липня 2022 року, Окружний адміністративний суд міста Києва вказав, зокрема, що ухвалою суду від 20 жовтня 2021 року оригінал позовної заяви та додані до неї документи у кількості відповідно до учасників справи було повернуто позивачу, у зв`язку з чим позивачу на усунення недоліків позовної заяви слід надати оригінал позовної заяви з доданими до неї документами, на які позивач посилається у позовній заяві, відповідно до кількості учасників справи. Також, визначивши спосіб усунення недоліків, суд першої інстанції, зокрема, шляхом подання до суду оригіналу позовної заяви з доданими до нього документами відповідно до кількості учасників справи. Апеляційний суд зауважує, що учасниками даної справи є позивач та відповідач. На виконання вомиг ухвали суду, представником позивача було надано оригінал позовної заяви з доданими до неї документами для відповідача, тобто, у вказаній частині позивачем було в повній мірі виконано вимоги суду. Однак, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав, що наданий оригінал позовної заяви є наданим для суду, а для відповідача оригіналу позовної заяви не надано, що, в свою чергу, суперечить висновкам та вимогам ухвали Окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року про залишення позовної заяви без руху, оскільки в останній суд просив надати лише оригінал позовної заяви відповідно до кількості учасників справи (учасник справи, крім позивача, один - відповідач, тому позивачем і було надано один оригінал позову для відповідача), а вже при поверненні позову фактично зробив висновок про необхідність надання двох оригіналів - для суду та для відповідача. Відтак, вищевикладене свідчить про виконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху у відповідній частині та помилковість висновків суду першої інстанції. Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення строку на звернення до адміністративного суду, апеляційний суд виходить з наступного. Частиною 1 статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відмовляючи у поновленні строку на апеляційне оскарження, суд першої інстанції інстанції виходив з того, що про порушення своїх прав позивач дізналася 07.06.2019 - з моменту розміщення на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформації про подання державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань документів для державної реєстрації припинення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" як юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та завершення виплати гарантованої суми відшкодування, натомість до суду з даним позовом позивач звернулася лише 13.10.2021, тобто із значним пропуском шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України. Відхиляючи доводи позивача про те, що шестимісячний строк звернення до адміністративного суду обраховується з моменту, коли позивачу або його представнику стало відомо про звернення саме до адміністративного суду з таким позовом, суд першої інстанції вказав, що постановою від 28.01.2021 Київський апеляційний суд у відкритому судовому засіданні закрив провадження у справі № 826/6540/15 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та повідомив позивача та його представника те, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів. У такій постанові зазначено, що постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, з огляду на що, в даному випадку, починаючи з 29.01.2021 позивач повинен був звернутися до адміністративного суду протягом шестимісячного строку звернення до суду з дня, коли позивачу та його представнику стало відомо про таке звернення, тобто з 29.01.2021 до 29.07.2021, тоді як з даним позовом звернувся лише 13.10.2021, що також свідчить про пропуск шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України. Посилання представника позивача на те, що постанову Верховного Суду від 08.09.2021 по справі №761/13041/20 ані позивач, ані його представник не отримували, а про її наявність представник довідався та ознайомився за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень лише 30.09.2021 суд першої інстанції відхилив, оскільки як вже було зазначено вище, починаючи з 28.01.2021, як позивач, так і представник позивача були обізнані про звернення до адміністративного суду, строк відносно чого складає шестимісячний строк. Оцінюючи вказані вище обставини, колегія суддів звертає увагу, що КАС України не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку звернення до суду. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. Згідно з усталеною судовою практикою поважними визнаються обставини, які виникли або тривали протягом строку звернення до суду оскарження, є об`єктивними, не залежать від дій особи і пов`язані з дійсними істотними перешкодами для своєчасного звернення до суду в конкретній справі. Для оцінки поважності суд має враховувати обставини, які стали причиною пропуску процесуального строку, а також поведінку сторони, зокрема її добросовісність. При цьому положення КАС України визначають можливість незастосування негативних наслідків пропущення процесуальних строків з метою сприяння лише тим особам, які добросовісно ставляться до виконання своїх обов`язків, але які пропустили строки за відсутності їхньої волі до цього. Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 , вважаючи, що її права порушені, у межах трирічного строку звернення до суду, передбаченого нормами чинного законодавства, вперше звернулась до цивільного суду, яку в подальшому було розглянуто по суті. Так, 20 липня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва прийняв рішення по справі №761/13041/20, яким в задоволенні позову відмовив. 28 січня 2021 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, якою провадження у справі закрив на підставі п. 1 ч. 1 ст.255 ЦПК України, повідомивши, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів. 08 вересня 2021 року Верховний Суд виніс постанову, якою касаційну скаргу позивача залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду - без змін. Колегія суддів в межах спірних правовідносин зазначає про необхідність врахування зміни правової позиції щодо юрисдикції зазначеного спору. Так, суд першої інстанції, відмовляючи у поновленні строку на апеляційне оскарження, не врахував, що оскільки даний позов було прийнято до розгляду та призначено справу до судового розгляду (судом цивільної юрисдикції), у ОСОБА_1 виникли правомірні очікування, що її права будуть відновлені та захищені у судовому порядку у цій справі, тобто вказані обставини давали позивачу небезпідставні сподівання на те, що правовий спір буде вирішено по суті. Слід зазначити, що після відкриття провадження у справі Шевченківським районним судом м. Києва, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги нормами Цивільного кодексу України та вважаючи даний спір без ознак і характеристик публічно-правового спору і який повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства, не могла звернутись до Окружного окружного адміністративного суду з аналогічним позовом, оскільки таке паралельне звернення не мало б ніякого сенсу і в такому разі існувало б два провадження з тотожними позовами, що внесло б плутанину та ускладнення, потребувало подвійних судових витрат та зусиль з боку позивача. Зазначене відповідає правовому висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №607/6254/15-ц, де зазначено, що суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях. Також, колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що очікування позивача на завершення справи у цивільному суді Київської області з подальшим оскарженням судового рішення до Київського апеляційного суду, було виправданим, логічним та мало правомірну мету вирішити правовий спір, не нести зайвих витрат та не створювати паралельних процесів через специфічність спору. Отже, позивач, на переконання колегії суддів, у даному випадку діяв добросовісно. Суд також враховує поведінку позивача та звертає також увагу на те, що вперше позивач звернулась до суду у встановлений трирічний строк, що свідчить про її незгоду з діями Фонду та намір захистити свої права і охоронювані законом інтереси. Про такі ж наміри свідчить подання без зайвих зволікань позовної заяви до адміністративного суду після ухвалення постанови Верховного Суду від 08 вересня 2021 року, якою касаційний суд підтвердив належність даної справи до адміністративної юрисдикції. Висновки суду першої інстанції про те, що позивач мав звернутись до адміністративного суду одразу після висновків суду апеляційної інстанції, а не після касаційного перегляду справи, оскільки, по-перше, подання касаційної скарги є законним правом позивача, по-друге, розгляд справи судом першої інстанції в цивільній юрисдикції по суті спору та висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі, очевидно свідчив про належність двох протилежних позицій, кожна з яких мала свої правові обгрунтування, тому перевірка останніх судом касаційної інстанції на думку колегії суддів є абсолютно виправданою. Таким чином, протягом усього часу розгляду справи позивач не втрачав інтересу до справи, діяв добросовісно та жодним чином не зволікав з реалізацією наданого права на судовий захист. За таких обставин, враховуючи факт звернення позивача до суду з позовом вперше з дотриманням строків звернення, вимог процесуального закону щодо форми та порядку подання позовної заяви, тривалість розгляду справи в порядку цивільного судочинства, на яку позивач об`єктивно не міг вплинути, активну та добросовісну поведінку позивача після отримання рішення касаційного суду про неналежність розгляду спору в порядку цивільного судочинства, апеляційний суд вважає, що у своїй сукупності ці обставини в рамках спірних правовідносин свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду через об`єктивні перешкоди, які не залежали від волі позивача, а тому суд першої інстанції інстанції, відмовляючи у його поновленні та повертаючи позовну заяву, передчасно застосував відповідні процесуальні наслідки. Відповідно до положень статті 55 Конституції України держава кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з частиною четвертою статті 6 КАС України ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Таким чином, оцінюючи поведінку позивача та обставини справи в сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що відмова у поновленні строку звернення до адміністративного суду та позбавлення позивача права на звернення до суду через пропуск строку у зв`язку із тим, що вона очікувала і розраховувала на ухвалення судового рішення та вирішення її справи цивільним судом і порушення ним правил юрисдикції, було б явно непропорційним та може вказувати на надмірний формалізм у такому важливому питанні, як доступ до правосуддя. З цього питання колегія суддів враховує правову позицію, яку висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №810/2925/16 стосовно того, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Водночас, неправильним та несправедливим є покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні ним підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах, що відповідає правовій позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі №922/1467/19. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29). При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25). Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»). Апеляційний суд наголошує, що в контексті спірних правовідносин судом першої інстанції розглянуто позовну заяву та заяву на усунення недоліків ОСОБА_1 надмірно формально, оскільки фактично позивачем усунуто недоліки, визначені судом першої інстанції. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення майнової шкоди. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог частини першої статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва. Керуючись ст. 243, 315, 320, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року - задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року - скасувати та направити справу до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Л.Т. Черпіцька