Постанова 4803 № 431/5012/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7228/22 Справа № 431/5012/21 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцев І.В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М. за участю секретаря судового засідання Лопакової А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 10 грудня 2021 року у справі за позовом Фермерського господарства «Вікторія-2002» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа державний реєстратор сектору державно-реєстраційних послуг відділу надання адміністративних послуг виконавчого комітету Старобільської міської ради Луганської області Ямполь Ольга Олексіївна про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування запису про речове право, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа державний реєстратор сектору державно-реєстраційних послуг відділу надання адміністративних послуг виконавчого комітету Старобільської міської ради Луганської області Ямполь Ольга Олексіївна про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування запису про речове право. В обґрунтування позову зазначив, що 03.12.2012 року між ФГ «Вікторія-2002» та орендодавцем ОСОБА_3 було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення № НОМЕР_1 кадастровий номер 4425180100:04:002:038 площею 3,67 га розташованої на території Байдівської сільської ради Старобільського району, договір укладено на 15 років та зареєстровано у відділ Держкомзему у Старобільському районі 03.12.2011року за №442510004005868. Умови договору виконувались в повному обсязі, позивач використовував землю за її цільовим призначенням та орендодавцю або його родичам проводив виплати орендної плати. У вересні 2020 року до ФГ «Вікторія-2002» звернувся ОСОБА_1 з вимогою передати йому земельну ділянку у зв`язку з тим, що орендодавець ОСОБА_3 помер і ОСОБА_2 прийняла спадок та нею і ОСОБА_1 укладено 13.07.2020 року новий договір оренди. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 3,67га на підставі договору оренди укладеного 13.07.2020 року між ОСОБА_1 та орендодавцем ОСОБА_2 на строк 7 років до 13.07.2027 року. Позивачу ФГ «Вікторія-2002» належить право оренди цієї земельної ділянки, договір землі є чинним, державну реєстрацію прав оренди не скасовано. Державним реєстратором не було виконано вимоги ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що призвело до подвійної реєстрації прав оренди на ту ж саму земельну ділянку. ОСОБА_2 з листом про зміну умов договору від 03.12.2012 року або про намір розірвати вказаний договір до ФГ не зверталась. У зв`язку з чим, посилаючись на ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України просив суд визнати договір оренди б\н від 13.07.2020 року щодо оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 3,67га розташованої на території Байдівської ради Старобільського району Луганської області кадастровий номер 4425180100:04:002:0038 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 недійсним з моменту укладення; скасувати запис про інше речове право номер запису 53197429 вчинений 20.07.2020 09:38:46 державним реєстратором центру надання адмінпослуг виконкому Старобільської міськради Луганської області Ямполь О.О. вид іншого речового права право оренди земельної ділянки, строкове платне користування земельною ділянкою кадастровий номер 4425180100:04:002:0038 площею 3,67га розташованої на території Байдівської сільської ради Старобільського району Луганської області укладений 13.07.2020р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 10 грудня 2021 року позовні вимоги Фермерського господарства «Вікторія-2002» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа державний реєстратор сектору державно-реєстраційних послуг відділу надання адміністративних послуг виконавчого комітету Старобільської міської ради Луганської області Ямполь Ольга Олексіївна про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування запису про речове право задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 4425180100:04:002:0038 від 13.07.2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Скасовано запис про інше речове право право оренди земельної ділянки кадастровий номер 4425180100:04:002:0038, вчинений державним реєстратором виконавчого комітету Старобільської міської ради Луганської області Ямполь О.О. на підставі договору оренди землі від 13.07.2020р. укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вирішено питання щодо судових витрат. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії договору оренди землі від 03.12.2012 року орендодавець ОСОБА_3 надає, а орендар ФГ «Вікторія-2002» приймає в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Байдівської сільської ради, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,6700 гектарів у т.ч. рілля 3,6700га (пай № НОМЕР_1 ) кадастровий номер земельної ділянки 4425180100:07:002:0038, договір укладено на 15 років. Відповідно до п. 39 вказаного договору, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Відповідно до п. 40 вказаного договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. У графі «реквізити сторін» від імені орендодавця міститься запис « ОСОБА_3 » та підпис, від імені орендаря міститься запис «ФГ «Вікторія-2002 в особі голови Кулачко Ю.В.» та міститься підпис. Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Старобільському районі Луганської області про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 03.12.2012 року за № 442510004005868 (а.с.10-11) . Згідно копії свідоцтва про смерть ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.65). Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.09.2013 року виданого приватним нотаріусом Старобільського РНО Озеровим О.І. спадкоємцем майна ОСОБА_3 , 1939р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є його донька ОСОБА_2 , спадщина на яку видано це свідоцтво складається з земельної ділянки ріллі №223 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,67га яка розташована на території Байдівської сільської ради Старобільського району Луганської області, кадастровий номер земельної ділянки 4425180100:04:002:0038 (а.с.63). Відповідно до копії договору оренди землі від 13.07.2020 року орендодавець ОСОБА_2 надає, а орендар ОСОБА_1 приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4425180100:04:002:0038, яка розташована: АДРЕСА_1 , в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,67га у т.ч. рілля 3,67га, договір укладено на 7 років та діє з 13.07.2020 року по 13.07.2027 року. Відповідно до п.23 вказаного договору, на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб. Відповідно до п.34 вказаного договору, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Відповідно до п.35 вказаного договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також смерть фізичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. У графі «реквізити сторін» від імені орендодавця міститься запис « ОСОБА_2 » та підпис, від імені орендаря міститься запис « ОСОБА_1 » та міститься підпис (а.с.60-62). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер довідки 275841825 від 21.09.2021 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 150742544251 зареєстровано земельну ділянку кадастровий номер 4425180100:04:002:0038 площею 3,67га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Луганська обл., Старобільський р., с\рада Байдівська 06.09.2013 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 розмір частки -1, форма власності приватна, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серія та номер 2029 виданий 06.09.2013 року приватним нотаріусом Старобільського РНО Озеровим О.І.; за номером запису 37383785. 16.07.2020 року зареєстровано інше речове право державним реєстратором виконавчого комітету Старобільської міської ради Ямполь О.О. на підставі договору оренди землі серія та номер б\н виданий 13.07.2020 року орендар ОСОБА_1 , орендодавець ОСОБА_2 , вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки, строк дії договір укладено 13.07.2020 року на 7 років та діє до 13.07.2027 року (а.с.9). Згідно відповіді ГУ Держгеокадастру у Луганській області згідно інформації наданої управлінням у Старобільському районі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області станом на 01.01.2013 року на земельну ділянку площею 3,6700га кадастровий номер 4425187500:04:002:0038 укладено договір оренди землі (реєстраційний номер 442510004005868 дата реєстрації 03.12.2012 року) між ОСОБА_3 та ФГ «Вікторія-2002» строком на 15 років. Додатково повідомляється, що з 01.01.2013 року після набрання чинності Закону України «Про державний земельний кадастр», постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17.10.2012 №1051, Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», повноваження щодо державної реєстрації прав на земельні ділянки та скасування державної реєстрації цих прав не розповсюджуються на компетенцію органів Держгеокадастру. Інформація про реєстрацію прав на нерухоме майно проходить між Держгеокадастром та Міністерством юстиції України в порядку інформаційної взаємодії на рівні адміністраторів баз даних(ст.30 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Тобто надання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відноситься до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Луганській області. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_2 при укладенні оспорюваного договору оренди, порушила права первісного орендаря ФГ «Вікторія-2002», під час дії договору оренди земельної ділянки, як на момент укладення ОСОБА_2 договору з ОСОБА_1 , так і до теперішнього часу. Такі дії відповідача ОСОБА_2 суперечили положенням ч.2 ст.13 ЦК України. Ухвалюючи рішення в частині правничої допомоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у визначеному розмірі. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом положень статей 210, 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лишу у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Процедура укладення, вимоги до змісту і форми та порядок припинення договору оренди землі визначені Земельним кодексом України та спеціальним законом - Законом України «Про оренду землі». Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Аналогічна норма була закріплена в частині другій статті 124 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди землі від 20 липня 2006 року). Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно з Законом України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (статті 1, 13 Закону України «Про оренду землі»). Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України). Згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. За змістом статті 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Пунктом першим частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Відповідно до пункту другого частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, серед яких право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки. Таким чином, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. Системний аналіз статей 210, 638 ЦК України у взаємозв`язку зі статтями 125, 126 ЗК України та статтею 6 Закону України «Про оренду землі» дають підстави для висновку, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою. Частиною другою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зобов`язано державного реєстратора встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Відповідно до пункту 8-1 частини другої статті 9 цього Закону під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов`язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема, щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки. Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення права позивача як орендаря. Такий правовий висновок висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 587/2331/16-ц (провадження № 14-411цс19), від 09 жовтня 2019 року в справі № 387/1095/17 (провадження № 14-414цс19), від 20 листопада 2019 року в справі № 669/930/16-ц (провадження № 14-486цс19), від 15 січня 2020 року в справі № 587/2326/16-ц (провадження № 14-442цс19) та в постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 378/146/18 (провадження № 61-44278св18), від 21 травня 2020 року у справі № 378/85/17 (провадження № 61-44166св18). Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). З наведеного вбачається, що на час укладення оспорюваного договору оренди землі, договір оренди від 03.12.2012 року, укладений між ФГ «Вікторія-2002» та ОСОБА_3 строком на 15 років, відповідно до вимог законодавства та умов договору не припинений, строк його дії не сплив та у встановленому законом та договором порядку не розірваний. Тому, договір оренди земельної ділянки від 13.07.2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , був укладений в період дії договору оренди тієї ж самої земельної ділянки, укладеного між ФГ «Вікторія-2002» та ОСОБА_3 , а оскаржуваним договором порушено права ФГ «Вікторія-2002», як орендаря земельної ділянки, які підлягають захисту. Колегія суддів зазначає, що виходячи із обставин даної справи, відбулась одночасна реєстрація договору оренди земельної ділянки за законодавством, яке діяло до 01 січня 2013 року та реєстрація права оренди земельної ділянки за законодавством, яке діяло станом на 13.07.2020 року. Під час реєстрації оскаржуваного договору оренди від 13.07.2020 року, державний реєстратор мав обов`язок перевірити, зокрема, інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав, у тому числі, з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації. Оскільки, оскаржуваний договір укладений до закінчення строку його дії попереднього, новий договір оренди тієї ж земельної ділянки з іншим орендарем є недійсним з моменту його вчинення в силу вимог частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України. З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладення договору оренди землі від 13.07.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на об`єкт, право оренди на який за ФГ «Вікторія-2002» не припинено, не може визнаватися законним, оскільки одна й та сама земельна ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними з різними орендарями. Аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2020 року (справа № 659/326/19, провадження № 61-22607св19) від 15 березня 2021 року (справа № 659/310/19, провадження № 61-22494св19), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року (у справі № 378/596/16-ц, провадження №14-545цс19). Щодо стягнення судом першої інстанції витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом. За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 09.09.2021 року; додаток № 1 до договору ро надання правової допомоги від 05.10.2021 року; акт приймання -передачі наданих послуг № 4 до додатку № 1 Договору про надання правової допомоги від 09.09.2021 року; квитанція № 4 від 05.10.2021 року. Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 5 000 грн. Отже, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, додержуючись норм матеріального та процесуального права, зробив законний і обґрунтований висновок по суті спору під час ухвалення рішення у справі, належним чином давши оцінку наданим сторонами доказам, які є належними та достатніми для вирішення зазначеного спору. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтами норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат немає. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 10 грудня 2021 року у залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства. Судді: