Постанова 4803 № 212/8665/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5209/22 Справа № 212/8665/20 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2022 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М., суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О. секретар судового засідання Гладиш К.І. сторони справи позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 відповідач -Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», третя особа -Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут», розглянувши у відкритому судовому засіданні,відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2022 року, ухваленого суддею Пустовітом О.Г. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення виготовлено 12 травня 2022 року, УСТАНОВИВ У листопаді 2020 року позивачі звернулись до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» про визнання незаконними дій щодо збільшення норми використання природного газу та визнання права споживачів на забезпечення та встановлення індивідуальних газових лічильників у порядку захисту споживачів, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут». Вимоги обґрунтовано тим, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2498 між ними (позивачами) та АТ «ОГС «Криворіжгаз» укладено Типовий договір постачання природного газу споживачам. Відповідно до пункту 1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2498 (далі - Типовий договір), цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) направляє споживачеві інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплату рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. Доказом факту приєднання всіх споживачів до Типового договору вважають щомісячне споживання ними природного газу та здійснення щомісячної сплати рахунків за спожитий природний газ. Позивачі зазначали, що права та обов`язки споживачів виникли з однієї підстави та що предметом цього спору є однорідні права та обов`язки. Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV Ціна, порядок обліку та оплати природного газу, розділом V Права та обов`язки споживача та розділом VІ Права і обов`язки постачальника . Зміст Типового договору, викладений в постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2500 передбачає, що права та обов`язки для всіх споживачів є ідентичними. Сумлінно виконуючи всі умови даного договору, вони регулярно оплачували рахунки за спожитий природний газ згідно з договором та в терміни, визначені в рахунках. АТ «ОГС «Криворіжгаз» встановило у листопаді 2016 року на будинок АДРЕСА_1 , у якому вони проживають, загальнобудинковий вузол обліку газу. У листопаді 2016 року їм стало відомо про те, що для них ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «ОГС «Криворіжгаз», в односторонньому порядку, з 01 жовтня 2016 року почало нараховувати об`єми використаного природного газу згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу. Також вважають, що забезпечити комерційний облік природного газу кожному споживачу будинку АДРЕСА_1 зобов`язане газорозподільне підприємство - АТ «ОГС «Криворіжгаз». Згідно зі структурою тарифу для споживачів на послуги розподілу природного газу АТ «ОГС «Криворіжгаз» у період з 2011 року до теперішнього часу закладається встановлення квартирних лічильників газу, що передбачено ст.3 Закону України від 16 червня 2011 року №3533-VI «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (далі - Закон №3533-VI), де визначено, що фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території. На підставі викладеного позивачі просили суд: визнати незаконними дії АТ «ОГС «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу у будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язати АТ «ОГС «Криворіжгаз» демонтувати загальнобудинковий вузол обліку газу; визнати незаконним встановлений АТ «ОГС «Криворіжгаз» режим нарахування об`ємів природного газу згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу для позивачів; зобов`язати АТ «ОГС «Криворіжгаз» з 01.10.2016 поновити для позивачів режим нарахування природного газу відповідно до встановлених Кабінетом Міністрів України норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників; визнати за позивачами право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок АТ «ОГС «Криворіжгаз»; визнати, що АТ «ОГС «Криворіжгаз», відповідно до ст.6 Закону №3533-VI, зобов`язано за свій рахунок в термін до 01.01.2021 здійснити встановлення індивідуальних газових лічильників в квартирах позивачів. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2022 року позовні вимоги позивачів задоволені частково. Визнано незаконними дії акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку в будинку, розташованому за адресою: будинок АДРЕСА_1 . Зобов`язано Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» поновити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 режим нарахування природного газу за період: з 01 квітня 2017 року і до 07 лютого 2019 року - відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року №203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників»; з 08 лютого 2019 року і до 06 березня 2019 року - відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами»; з 07 березня 2019 року (і до затвердження нових норм) - відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року №143 «Питання споживання природного газу». Визнано право на безкоштовне забезпечення індивідуальними газовими лічильниками за рахунок Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» побутових споживачів природного газу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 на забезпечення та встановлення індивідуальних газових лічильників у порядку захисту споживачів, які проживають в будинку АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на користь держави судовий збір в розмірі 25224,00 гривень. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Криворіжгаз», просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволених судом позовних вимогах позивачів, застосувати строк позовної давності до позовних вимог про визнання незаконними дій АТ «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу та зобов`язанні Товариства з 01.10.2016 поновити позивачам режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вирішити питання розподілу судових витрат. При цьому, Відповідач зазначає, що наявність правових підстав у ПАТ «Криворіжгаз» для встановлення вузла обліку природного газу на багатоквартирному будинку де мешкають позивача повинно розглядатися судом на підставі тих норм права, що регулювали спірні правовідносини на момент їх виникнення, в даному випадку на 24.01.2017 року час введення в експлуатацію загальнобудинкового обліку природного газу. Скаржник вважає помилковим висновок суду щодо незаконності встановлення відповідачем загальнобудинкового вузла обліку газу в будинку за місцем мешкання позивачів. Відповідач наголошує на тому, що Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №547 від 31.03.2016 затверджено план розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки та джерела його фінансування по розподілах згідно з додатком. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2347 від 22.12.2016 внесено зміни до попередньої Постанови №547. Згідно розділу 1 Плану розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016 рік, передбачено встановлення загальнобудинкових вузлів обліку газу за адресою позивачів за рахунок ПАТ «Криворіжгаз». Відповідач вказує, що ПАТ «Криворіжгаз» не може відступати положень, встановлених Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки №547, та в подальшому постановою НКРЕКП №№2347 від 22.12.2016. Вказує, що 19.01.2018, вже після встановлення загальнобудинкового вузлі обліку природного газу у будинку позивачів набрали чинності зміни до Закону України «Про забезпеченн комерційного обліку природного газу», які були внесені ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про забезпеченнч комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу» від 21.12.2017 №2260-VІІІ, якими було доповнено, новою частиною 2 статтю 2 цього закону, якою визначено, що суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, оснащують споживачів природного газу фізичних осіб (населення) індивідуальними лічильниками газу, тому за адресою позивачів облік природного газу було забезпечено відповідно до вимог Закону в редакції, що існувала на момент виникнення спірних правовідносин. Окрім того, сторона відповідача не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачами заявлено негаторний позов, тому до спірних правовідносин не застосовуються наслідки спливу позовної давності, вважає у цій частині висновок суду необґрунтованим. Вказує, що оскільки загальнобудинковий лічильник газу за адресою позивачів був встановлений та опломбований 24.01.2017, то строк звернення позивачів до суду з вимогою щодо визнання незаконним встановлення відповідачем загальнобудинкового лічильника газу закінчився 24.01.2020 року, тоді як позов подано у листопаді 2020 року. Відповідач зазначає, що додаткові вимоги, які є предметом позову у даній справі слідують за основною вимогою, тому оскільки позивачами пропущено строк позовної давності до основної вимоги, за похідними вимогами також пропущено строк звернення до суду, у зв`язку з чим суд першої інстанції неправомірно відмовив відповідачу у застосуванні строків позовної давності. Щодо позовних вимог позивачів про зобов`язання з жовтня 2016 року поновити позивачам режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу, відповідач звертає увагу суду на окрему думку суддів: Пількова К.М., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., Ткача І.В., висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №212/5836/17, які дійшли висновку про те, що у Великої Палати Верховного Суду не було підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень та прийняття нового рішення в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача поновити позивачам режим нарахування природного газу за період з 01.05.2017 і до 07.02.2019 відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою №203; з 08.02.2019 і до 06.03.2019 відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою №63; з 07.03.2019 (і до затвердження нових норм) відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою №143. В цій частині рішення суддів першої і апеляційної інстанцій підлягали залишенню без змін. (вимога про зобов`язання поновити певні умови нарахування у минулому спрямована на встановлення підстав існування права або законного інтересу, за захистом якого особа може звернутися, однак само по собі ефективним способом захисту не є. Позовні вимоги з визнання права на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок АТ «Криворіжгаз» в термін до 01.01.2021 не підлягають задоволенню, оскільки у цій частині позивачами не вірно обраний спосіб захисту, тому судом безпідставно визнано, що АТ «Криворіжгаз» зобов`язано за свій рахунок в строк до 01.01.2023 здійснити встановлення в квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справипозивачі по справі проживають у будинку АДРЕСА_1 , та є споживачами з отримання природного газу для приготування їжі за вказаною адресою. Відповідно до гл.1 розд.1 Кодексу ГРС, Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління. Отже, АТ «ОГС «Криворіжгаз» є Оператором ГРМ. Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №3533-VI, фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Згідно з положеннями ст.6 вказаного Закону та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.04.2012 №259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абз.4 пп. а п.2 ч.1 ст.6 зі змінами, внесеними Законами №2260-VIII від 21.12.2017, № 1338-IX від 05.03.2021, - тільки для приготування їжі - до 01.01.2023). Також, судом встановлено, що, позивачі є споживачами природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням. Судом встановлено, що позивачі приєдналися до Типового договору розподілу природного газу, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ. Як видно з матеріалів справи у 24 січня 2017 року АТ «ОГС «Криворіжгаз» було встановлено загальнобудинковий вузол обліку природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , який в цей же день введений в експлуатацію. Спір між сторонами виник з приводу неправомірного встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу на будинок АДРЕСА_2 та зміну відповідачем Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» в односторонньому порядку режиму нарахування природного газу побутовим споживачам. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивачів в частині визнання незаконними дій АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу для побутових споживачів природного газу у будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що діївідповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу замість квартирних лічильників газу побутовим споживачам є незаконними та вчинені з порушенням положень ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС, Типового договору розподілу природного газу. Визнаючи за кожним з позивачів, як за побутовими споживачами природного газу, право на забезпечення індивідуальними лічильниками газу за рахунок АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами. Задовольняючи позовну вимогу щодо зобов`язання відповідача поновити їм режим нарахування природного газу за нормами споживання, визначеними Постановами Кабінету Міністрів України, суд першої інстанції виходив з того, що з вини відповідача, позивачам не були встановлені індивідуальні газові лічильники газу, тому до моменту встановлення індивідуальних лічильників газу, облік природного газу здійснюється за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України. У спірний період облік природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників регулювався наступними постановами: постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року №203 у період з 01 квітня 2017 року і до 07 лютого 2019 року; постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року №6 у період з 08 лютого 2019 року і до 06 березня 2019 року; постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року №143 у період з 07 березня 2019 року (і до затвердження Кабінетом Міністрів України нових норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників). Відмовляючи відповідачу у застосуванні строків позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами заявлено негаторний позов, тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані наслідки спливу позовної давності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. За змістом статті 21 ЗаконуУкраїни «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першоїстатті 21 ЗаконуУкраїни «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів,права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином. Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції станом на час звернення позивачів до суду з цим позовом, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: - житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; - виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; - засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; - комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; - норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; - споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян. Як наведено у статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг. Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи. Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій. Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природнього газу». Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління. ПАТ «Криворіжгаз», на теперішній час АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», є Оператором ГРМ. Відповідно до частини першої статті 3 Закону Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», в редакції на час звернення позивачів до суду з цим позовом, фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Згідно з положеннями ст.6 вказаного Закону та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.04.2012 №259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абз.4 пп. а п.2 ч.1 ст.6 зі змінами, внесеними Законами №2260-VIII від 21.12.2017, №1338-IX від 05.03.2021, - тільки для приготування їжі - до 01.01.2023). Як встановлено матеріалами справи, позивачі є споживачами природного газу, а Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням. Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України. Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС. Колегією суддів встановлено, що позивачі приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ. Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов`язки споживача» та розділом VІ «Права і обов`язки постачальника». Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору ПАТ «Криворіжгаз», на теперішній час Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам в необхідних об`ємах (обсягах), а позивачі взяли на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором. Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі. Відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивачів на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що задоволення вимог позивачів буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачам індивідуального лічильника забезпечить оплату ними саме того об`єму газу, який ними спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість. Доводи апеляційної скарги відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» про те, що встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу на будинок позивачів виконано за кошти АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» та не суперечить Законодавству України, чинного на час встановлення цього приладу обліку, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне. За частиною четвертою статті 18 Закону України «Про ринок природного газу» держава заохочує впровадження новітніх систем, у тому числі апаратних засобів, обліку природного газу, зокрема тих, що забезпечують можливість споживача активно управляти власним споживанням. Таким чином, приладовий облік споживання природного газу розглядається з позицій забезпечення державних гарантій прав споживачів, у тому числі побутових споживачів природного газу. Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Стаття 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 10 жовтня 2015 року визначає, що постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку, зокрема, для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - з 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - з 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - з 1 січня 2018 року. Тобто після зазначених дат постачання цим категоріям споживачів мало здійснюватися за умови комерційного обліку лічильниками газу, до їх настання - незалежно від наявності газових лічильників. Відповідно до приписів частини другої статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 20 січня 2018 року загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». До 20 січня 2018 року питання встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу не було врегульоване на рівні закону, а регламентувалося підзаконними нормативно-правовими актами. Приписами абзаців третього-п`ятого пункту 4 Тимчасового положення у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року №46 передбачено, що: - ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи; - встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем. Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку; - власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства. Відповідно до пункту 1 глави 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2494, за ініціативи балансоутримувача (управителя) або оператора газорозподільної системи та за їх рахунок у багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких у повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Бадансоутримувач (управитель) не може відмовити оператору газорозподільної системи в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ. З наведених положень вбачається, що до 20 січня 2018 року оператор газорозподільної системи мав право встановити загальнобудинковий лічильник природного газу, врегулювавши з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку, а також забезпечити можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. Отже, для встановлення загальнобудинкового лічильнику природного газу оператор газорозподільної системи не міг діяти в односторонньому порядку, оскільки повинен був в договірному порядку врегулювати з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку. Також, відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, становить частину спільного майна багатоквартирного будинку. У свою чергу, таке майно є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень будинку (частина друга статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частина перша статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). Таким чином, будь-яке втручання у належні до багатоквартирного будинку інженерні мережі (незалежно від місця їх розташування - всередині чи за межами будинку) є діями, які вчиняються щодо майна, належного співвласникам такого будинку на праві спільної сумісної власності. Встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу не є винятком з цього загального висновку, адже здійснюється з безпосереднім втручанням в інженерні мережі будинку, а сам прилад обліку, будучи приєднаним до мереж будинку, стає невід`ємною складовою частиною останніх, перестає існувати як окрема річ і бути об`єктом права власності оператора газорозподільної системи. Об`єкт же права власності співвласників багатоквартирного будинку зазнає фізичних змін. За відсутності згоди співвласників такі зміни можуть кваліфікуватися або як правопорушення, або як допустиме обмеження права власності. Разом з тим відповідно до однозначних приписів частини сьомої статті 319 та частини другої статті 321 ЦК України обмеження права власності можуть бути запроваджені виключно законом. Тобто, з урахуванням положень абзацу другого частини другої статті 4 ЦК України такі обмеження можуть бути встановлені виключно нормативно-правовим актом, що має юридичну силу закону України. Зазначене кореспондується із приписами пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України, відповідно до яких правовий режим власності визначається виключно законами України. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», який в односторонньому порядку, без письмової згоди споживачів позивачів у справі, встановив для багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 загальнобудинковий лічильник природного газу у січні 2017 року, діяв з порушенням вимог законодавства. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у цивільній справі №212/5836/17, провадження №14-11цс21. Зважаючи на те, що позивачі не надавали згоду на встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу на будинок АДРЕСА_1 та не забезпечені ідвивідуальними лічильниками природного газу у їх квартирах, сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, тому АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами та відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», зобов`язаний забезпечити встановлення індивідуального лічильнику газу для населення, у квартирі позивачів, у зв`язку з чим їх права, як споживачів, порушені та підлягають судовому захисту, і в цій частині висновки суду першої інстанції є цілком законними та обгрунтованими. Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу та у який період, колегія суддів вважає за необхідне керуватися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Саме на відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним. Вказаний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц від 04 липня 2018 року. У разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині першій статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу (до 01 січня 2023 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України. У Конституції України встановлено, що Україна є соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13). Конституційний Суд України в абз. 2 п.п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини рішення від 02.11.2004 №15-рп/2004 вказав, що «верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо». Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26.03.2011) (CDL-AD(2011)003rev) також зазначено, що держава зобов`язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути… проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (п. 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (п. 46); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись узятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законні очікування») (п. 48). Позивачі мають правомірні очікування стосовно законності й дійсності юридичних актів, які приймають органи публічної влади. Триваюча ситуація невизначеності сама по собі становить непропорційний тягар для особи (див mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04) § 77). Застосування норм споживання комунальних послуг не може погіршуватися невизначеністю дії нормативних актів, яким вони затверджуються. Отже, у разі виникнення спору в умовах відсутності юридичної визначеності у правовому регулюванні щодо застосовних норм споживання природного газу суд повинен застосовувати останні норми споживання природного газу, які затвердив Кабінет Міністрів України (незалежно від втрати чинності відповідною постановою, зокрема від визнання її нечинною чи скасування), до затвердження нових норм споживання природного газу. У спірний період такими постановами Кабінету Міністрів України слід вважати: постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року №203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників», якою затверджені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, що підлягають застосуванню до послуг з постачання природнього газу населенню з 01 лютого 2016 року і до 07 лютого 2019 року; постанову Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року №63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами», якою затверджені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, що підлягають застосуванню до послуг з постачання природнього газу населенню з 08 лютого 2019 року і до 06 березня 2019 року; постанову Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року №143 «Питання споживання природного газу», якою затверджені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, що підлягають застосуванню до послуг з постачання природнього газу населенню з 07 березня 2019 року (і до затвердження Кабінетом Міністрів України нових норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників). Законодавство передбачає два механізми визначення обсягу спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників: за показаннями загальнобудинкового лічильника та за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України. Якщо з будь-яких причин установити загальнобудинковий лічильник природного газу у певний проміжок часу з дотриманням вимог чинного законодавства (зокрема, внаслідок відсутності згоди співвласників будинку) не виявляється можливим, то визначення обсягу спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників має відбуватися за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України. Зазначений висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у цивільній справі №212/5836/17, провадження №14-11цс21. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що строк позовної давності закінчився 24.01.2020 року, тоді як з позовом до суду позивачі звернулись лише 30.11.2020 року, тобто після закінчення загального строку позовної давності, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, порушення прав позивачів, як споживачів послуги, є триваючими, а тому вони вправі звернутись до суду за захистом своїх прав у будь-який момент. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновкому суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані наслідки спливу позовної давності, оскільки позивачами заявлено негаторний позов. Доводи відповідача щодо окремої думки, висловленої суддями Великої Палати Верховного Суду Пільковим К.М., Власовим Ю.Л., Грицівом М.І., Прокопенком О.Б., Ткачем І.В при розгляді справи №212/5836/17 про те, що вимога про зобов`язання поновити певні умови нарахування у минулому спрямована на встановлення підстав існування права або законного інтересу, за захистом якого особа може звернутися, однак само по собі ефективним способом захисту не є, колегія суддів не бере до уваги, оскільки рішення у зазначеній справі приймалось колегією суддів Великої Палати Верховного Суду у складі 17 суддів, з яких п`ятеро суддів висловили окрему думку в частині вирішення однієї з позовних вимог, проте окрема думка судді виноситься суддею від власного імені та не має обов`язкового значення, відповідно не породжує юридичних наслідків та не може розглядатися як джерело права, отже має лише доктринальне значення. Доводи відповідача про те, що судом першої інстанції безпідставно визнано, що АТ «Криворіжгаз» зобов`язано за свій рахунок в строк до 01.01.2023 здійснити встановлення в квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з рішення суду видно, що місцевий суд не зобов`язував Оператора ГРС за свій рахунок, в строк до 01.01.2023 здійснити встановлення в квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників, а визнав за позивачами право на встановлення за рахунок АТ «Криворіжгаз» індивідуальних газових лічильників у порядку захисту споживачів. З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги сторони відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. Відповідно до ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, підстав для здійснення перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 25 жовтня 2022 року. Головуючий: Судді: