Постанова 4813 № 523/17457/18

Номер провадження: 22-ц/813/4741/22 Справа № 523/17457/18 Головуючий у першій інстанції Кремер І. О. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.10.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Північ Транс» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2021 року, постановленого під головуванням судді Кремер І.О., повний текст рішення суду складений 07 жовтня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Північ Транс» про спонукання до виконання мирової угоди, - в с т а н о в и в: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який неодноразово був уточнений та остаточно поданий до публічного акціонерного товариства «Північтранс», яке змінило назву на товариство з обмеженою відповідальністю «Північ Транс» (надалі ТОВ «Північ Транс») про спонукання до виконання мирової угоди. В обґрунтування своїх позовних вимог, позивачка зазначила, що 10.01.1993 року з вини працівника АТП - 15130 водія ОСОБА_2 , який керуючи автобусом «Ікарус 280», д/н НОМЕР_1, який належав АТП - 15130, скоїв дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої позивач стала інвалідом ІІ групи довічно. Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 14.07.1993 року ОСОБА_2 було визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ст. 215 ч. 2 КК України та засуджено до чотирьох років позбавлення волі умовно з позбавленням права керування транспортним засобом строком на два роки. 22.05.2008 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси за результатами розгляду цивільної справи № 2-2/2008 про відшкодування заподіяної шкоди затверджено мирову угоду, укладену 22.05.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Північтранс». Так, відповідно до п. 3 затвердженої мирової угоди відповідач зобов`язується перерахувати на рахунок ОСОБА_1 довічно, щомісячно заробіток в розмір середньомісячної заробітної плати у галузі «Промисловість» на підставі довідки Державної Служби Статистики (Держкомстат). Позивач зазначала про те, що починаючи з травня 2008 року по лютий 2018 року відповідач виконував зазначену вище ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 22.05.2008 року про затвердження мирової угоди, яке набрало законної сили 02.10.2019 року. Проте, останні два роки відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань. Листом від 23.01.2018 року ГУ Статистики в Одеській області повідомило ОСОБА_1 про те, що запитувана інформація щодо середньомісячної заробітної плати у галузі «Промисловість» за 2017 рік буде готова до оприлюднення лише 30 січня 2018 року. 02.02.2018 року позивач на руки отримала лист вих. № 07-09/95 від 23.01.2018 року та відповідь на її звернення до ГУ Статистики в Одеській області віх. № 07-09/128 від 01.02.2018 року, в якому було зазначено, що середньомісячна заробітна плата по галузі «Промисловість» по Україні у 2017 році становить 7631 грн. Даний лист було надано до ПАТ «Північтранс». Однак, умови мирової угоди відповідачем не виконуються. Оскільки, за період з 01.06.2018 року по 31.10.2018 року утворилася заборгованість відповідача по виплаті грошового відшкодування за мировою угодою від 22.05.2008 року в сумі 39309,31 грн., просила стягнути з ПАТ «Північтранс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті грошового відшкодування, яка утворилася за період з 01.06.2018 року по 31.10.2018 року в розмірі 39309,31 грн., з яких 38155грн. - не отримане грошове відшкодування, 961,27 грн. - інфляційні втрати та 193,04 грн. - 3% річних. Під час розгляду справи ОСОБА_1 надала до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила суд стягнути з ПАТ «Північтранс» заборгованість по виплаті грошового відшкодування втраченого заробітку, яка утворилася в період з 01.06.2018 року по 31.10.2019 року в розмірі 106450,68 грн., з яких 93548 грн. - неотримане відшкодування за період з 01.06.2018 року по 31.10.2019 року, 10010 грн. - неотримане відшкодування за період з 01.01.018 року по 31.05.2018 року, 4191,61 грн. - інфляційні втрати за період з 01.06.2018 року по 31.07.2019 року, 1701,07 грн. - 3% річних за період з 01.06.2018 року по 31.07.2019 року. В подальшому, 11.02.2020 року, ОСОБА_1 подана заяву про зменшення позовних вимог, посилаючись на те, що з часу уточненої позовної заяви ПАТ «Північтранс» ухиляється в подальшому від виконання Мирової угоди в повному обсязі, а саме перерахував на рахунок позивача за період з 01.06.2018 року по 31.01.2020 року наступні виплати:28.12.2018 року - 5902 грн.;26.02.2019 року - 10000грн.;24.04.2019 року - 10000 грн.;15.05.2019 року - 15412 грн.;12.06.2019 року - 9633 грн.;27.06.2019 року - 9633 грн.;03.07.2019 року - 9633 грн.;30.09.2019 року - 19266 грн.;11.10.2019 року - 9633 грн.;18.10.2019 року - 9633 грн.;30.10.2019 року - 9633 грн.;08.11.2019 року - 9633 грн.;27.11.2019 року - 9633 грн.;06.12.2019 року - 9633 грн.;13.12.2019 року - 9633 грн. Загальна сума виплати за підсумком склала 156910 грн. Також, позивач вказувала на те, що 30.12.2019 року на виконання п. 5 мирової угоди ОСОБА_1 було направлено на адресу відповідача відповідь ГУ Державно Служби Статистики України в Одеській області № 07-09/1781-19 від 10.12.2019 року на звернення щодо отримання Довідки про середньомісячну заробітну плату у галузі «Промисловість» в 2019 році. Однак, листом від 28.01.2020 року вих. № 112 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що не буде виконувати п. 3 мирової угоди від 22.05.2008 року з огляду на те, що надана позивачем відповідь від ГУ Держстату в Одеській області № 07-09/1781-19 від 10.12.2019 року не відповідає вимогам мирової угоди. В подальшому, 22.02.2020 року позивачу від ГУ Держстату в Одеській області надійшло доповнення до листа від 10.12.2019 року, а саме лист від 21.02.2020 року вих. № 08.3-02/90-20, в якому зазначено, що середньомісячна заробітна плата у галузі «Промисловість» в 2019 році складає 11788,00 грн., в свою чергу 28.02.2020 року зазначений лист було отримано ПАТ «Північтранс». А тому, оскілки відповідач умисно ухиляється від виконання умов мирової угоди від 22.05.2008 року, у нього утворилася заборгованість в розмірі 81610,11 грн., з яких 63765 - сума неотриманого відшкодування за період з 01.06.2018 року по 31.01.2020 року, 10010 грн. - сума недоотриманого відшкодування за період з 01.01.2018 року по 31.05.2018 року, 5352,94 грн. - інфляційні втрати за період з 01.06.2018 року по 31.12.2019 року, 2482,17 грн. - 3% річних за період з 01.06.2018 року по 31.12.2019 року. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2021 року уточнений позов ОСОБА_1 про спонукання до виконання мирової угоди задоволений частково. Стягнуто з ТОВ «Північ Транс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті грошового відшкодування, яка утворилася за період з 01 січня 2018 року по 31 січня 2020 року в розмірі 64142грн., а також інфляційних витрат за період з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2019 року в розмірі 5352 грн. 94 коп. та 3 % річних за період з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2019 року в розмірі 2482грн. 17 коп. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Додатковим рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2021 року стягнуто з ТОВ «Північ Транс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн. Не погодившись з рішенням суду,ТОВ «Північ Транс» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якої просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі,посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення вийшов за межі позовних вимог, стягнувши заборгованість за період, який не був предметом розгляду у відповідності до уточненої позовної заяви. Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що вимога позивача щодо стягнення суми недоотриманого відшкодування за період з 01.06.2018 року по 31.01.2020 року у розмірі 63765 грн. є безпідставною. Суд не взяв до уваги, що у відповідача відсутня заборгованість по виконанню умов мирової угоди перед позивачем за період з 01.06.2018 року по 31.01.2020 року. Суд не прийняв до уваги, що вимога позивача про стягнення суми недоотриманого відшкодування за період з 01.01.2018 року по 31.05.2018 року у розмірі 10010 грн. не підлягає задоволенню, оскільки вказаний період є предметом спору у інший справі (523/6698/18) та даний період не є предметом розгляду по даній справі. У своєму відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Серебрій Г.Г., представник ОСОБА_1 зазначає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Вважає доводи про невірний розрахунок, про те, що суд вийшов за межі позовних вимог безпідставними, оскільки справа розглянута у відповідності до вимог закону та за наявними в матеріалах справи доказами. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 22.05.2008 року між ВАТ «Північтранс» (правонаступником якого є ТОВ «Північ Транс») та ОСОБА_1 , які були сторонами у справі № 2-2/08 за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Північ Транс» про відшкодування шкоди, укладено мирову угоду. Так, ВАТ «Північтранс» зобов`язується переховувати на рахунок ОСОБА_1 довічно, щомісячно втрачений заробіток у розмірі 1271,07 грн. (враховуючи березень та квітень місяці 2008 року) та корегувати розмір втраченого заробітку відповідно до довідки Держкомстату України про середню заробітну плату у галузі «Промисловість» (пункт 3 мирової угоди). Відповідно до пункту 5 мирової угоди ОСОБА_1 залишає за собою право довічно корегувати суму втраченого заробітку на кожний наступний рік до 30 січня на підставі довідки Держкомстату України про середню заробітну плату у галузі «Промисловість», не звертаючись з позовом до суду, а надаючи керівництву ВАТ «Північтранс» необхідні довідки. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22.05.2008 року було затверджено Мирову угоду укладену між ОСОБА_1 та ВАТ «Північтранс», згідно з якою: - ВАТ «Північ Транс» зобов`язується переховувати на рахунок ОСОБА_1 довічно, щомісячно втрачений заробіток у розмірі 1271,07 грн. (враховуючи березень та квітень місяці 2008 року) та корегувати розмір втраченого заробітку відповідно до довідки Держкомстату України про середню заробітну плату у галузі «Промисловість»; - ОСОБА_1 залишає за собою право довічно корегувати суму втраченого заробітку на кожний наступний рік до 30 січня на підставі довідки Держкомстату України про середню заробітну плату у галузі «Промисловість», не звертаючись з позовом до суду, а надаючи керівництву ВАТ «Північтранс» необхідні довідки. В матеріалах справи знаходяться відомості щодо виплат щомісячного грошового відшкодування від ПАТ «Північтранс» на користь позивача, а саме: видаткові касові ордери від 15.01.2015р., 13.02.2015р. на суму 4059,53 грн.; видатковий касовий ордер від 10.03.2015р. на суму 3809,04 грн.; видаткові касові ордери від 10.03.2015р., 16.04.2015р., 14.05.2015р., 12.06.2015р., 15.07.2015р., 12.08.2015р., 15.09.2015р., 13.10.2015р., 10.11.2015р., 11.12.2015р., 12.01.2016р., 10.02.2016р., 15.03.2016р., на суму 4 377,20 грн.; видатковий касовий ордер від 08.04.2016р. на суму 18022 грн., видаткові касові ордери від 16.05.2016р., 09.06.2016р., 05.07.2016р., 08.08.2016р., 08.09.2016р., 04.10.2016р., 02.11.2016р., 06.12.2016р., 12.01.2017р., 08.02.2017р., 10.03.2017р., 11.04.2017р., 26.05.2017 р. на суму 5230 грн.; видатковий касовий ордер від 16.08.2017р. на суму 21066 грн., видатковий касовий ордер від 16.08.2017р. на суму 8064 грн., видаткові касові ордери від 13.09.2017р., 10.10.2017р., 08.11.2017р.,08.12.2017р.12.01.2018р., 08.02.2018р. на суму 5902 грн. Окрім того, матеріали справи містять листи - відповідь ПАТ «Північтранс» на звернення ОСОБА_1 , згідно яких: - товариство здійснило корегування суми втраченого заробітку за 2014 та 2015рр., сума коштів, що підлягає виплаті становить 4377,20 грн. (лист № 361 від 09.04.2015р.); - товариство здійснило корегування суми втраченого заробітку за 2015 та 2016рр., сума коштів, що підлягає виплаті становить 5230 грн. (лист № 196 від 14.03.2016р.); - товариство здійснило корегування суми втраченого заробітку за 2016 та 2017рр., сума коштів, що підлягає виплаті становить 5902 грн. (лист № 366 від 18.04.2016р.); Судом встановлено, що сторони добросовісно виконували умови мирової угоди з 2008 року по лютий 2018 року, однак спір виник з приводу порядку коригування суми втраченого заробітку на кожний наступний рік на підставі довідки Держкомстату України про середню заробітну плату у галузі «Промисловість». Згідно відповіді № 07-09/128 від 01.02.2018 року Головного управління статистики в Одеській області - середньомісячна заробітна плата у розрахунку на одного штатного працівника по Україні по галузі «Промисловість» у 2017 році склала 7631 грн. Також в матеріалах справи міститься лист ОСОБА_1 від 02.02.2018 року, відповідно до якого позивач надала відповідачу довідку Державної служби статистики про середньомісячну заробітку плату по галузі «Промисловість» та зазначала, що починаючи з січня 2018 року сума щомісячного відшкодування втраченого заробітку має становити 7631 грн. З наявного представником відповідача до матеріалів справи розрахунку проведених виплат, вбачається, що за період з 01.06.2018 року по 31.12.2018 року ПАТ «Північтранс» виплатило ОСОБА_1 суму втраченого заробітку в розмірі 5902 грн. згідно платіжних доручень від 28.12.2018 року, 26.02.2019 року, 24.04.2019 року та 15.05.2019 року, що підтверджується наявними матеріалах справи платіжними дорученнями. В той же час, судом встановлено, що з ПАТ «Північтранс» стягнуто на користь ОСОБА_1 на підставі виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04.12.2018 року суму недоотриманого відшкодування за період з 01.01.2018 року по 31.05.2018 року 7631 грн. за кожен місяць. Даний факт представником відповідача в судовому засіданні спростовано не було. А тому, з огляду на те, що за період з 01.06.2018 року по 31.12.2018 року ПАТ «Північтранс» виплатило ОСОБА_1 відшкодування в розмірі 5902,00 грн., суд прийшов до переконання, що з ТОВ «Північ Транс», яке є правонаступником ПАТ «Північтранс» підлягає стягненню 12103,00 грн. суми недоотриманого втраченого заробітку за період з 01.06.2018 року по 31.12.2018 року. З наявної в матеріалах справи Довідки № 07-11/93-19 від 28.01.2019 року ГУ Статистики в Одеській області вбачається, що середньомісячна заробітна плата у розрахунку на одного середньооблікового статного працівника по Україні в галузі «Промисловість» у 2018 році становить 9633,00 грн. (а.с. 89 т. 1). ОСОБА_1 листом від 29.01.2019 року звернулася до ПАТ «Північтранс» із заявою про проведення перерахунку та коригування суми виплати недоотриманого грошового відшкодування за 2018 рік виходячи із заробітної плати по Україні в галузі «Промисловість» у 2018 році в році 9633,00 грн., а починаючи із 01.01.2019 року встановити щомісячне грошове відшкодування в розмірі 9633,00 грн. (а.с.95 т. 1). Однак, листом № 131 від 30.01.2019 року ПАТ «Північ Транс» фактично відмовило ОСОБА_1 у здійсненні коригування з підстав порушення п. 5 Мирової угоди від 22.05.2008 року, а саме неподання без поважних причин відповідної довідки до 30 січня. Оскільки, згідно зазначеного вище Довідки № 07-11/93-19 від 28.01.2019 року ГУ Статистики в Одеській області заробітна плата у розрахунку на одного середньооблікового статного працівника по Україні в галузі «Промисловість» у 2019 році становить 9633,00 грн., суд приходить до переконання, що розмір неотриманого коригування втраченого заробітку за 2018 рік становить 2002,00 грн. за кожен місяць, що в сукупності за 2018 рік складає 24024,00 грн. З огляду на вище викладене судом встановлено, що заборгованість ТОВ «Північ Транс» перед ОСОБА_1 за порушення свого зобов`язання, передбаченого Мировою угодою від 22.05.2008 складає за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року становить 36127,00 грн., з яких 12103,00 грн. суми недоотриманого відшкодування втраченого заробітку за період з 01.06.2018 року по 31.12.2018 року та 24024,00 грн. розмір неотриманого коригування втраченого заробітку за 2018 рік. Також судом встановлено, що за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року відповідачем справно сплачувалося на рахунок ОСОБА_3 щомісячне відшкодування згідно Довідки № 07-11/93-19 від 28.01.2019 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 12.06.2019 року, 27.06.2019 року, 02.07.2019 року, 27.09.2019 року, 11.10.2019 року, 18.10.2019 року 30.10.2019 року, 07.11.2019 року, 26.11.2019 року, 06.12.2019 року та 13.12.2019 року. Даний факт жодною із сторін не заперечувався. З наявної в матеріалах справи заяви від 06.12.2019 року вбачається, ОСОБА_1 звернулася до начальника ГУ Державної Служби статистики в Одеській області із заявою до видачу довідки про середньомісячну заробітку плату одного штатного працівника в галузі «Промисловість». Листом № 07-09/1781-19 від 10.12.2019 року ГУ Державної Служби статистики в Одеській області повідомило ОСОБА_1 про те, що згідно з Планом статистики інформація щодо середньомісячної заробітної плати штатних працівників України за видом економічної діяльності «Промисловість» за 2019 рік буде оприлюднена 29.01.2020 року на офіційному вебсайті Держстату www.ukrstat.gov.ua у розділі «Статінформація» / «Ринок праці» / «Оплата праці та соціально - трудові відносини» / «Середньомісячна заробітна плата за видами економічної діяльності з період з початку року». Листом від 29.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до в.о. директора ПАТ «Північтранс» ОСОБА_4 , в якому просила зробити коригування щомісячного відшкодування, встановивши розмір такого відшкодування, починаючи з 01.01.2020 року таким, що відповідає розміру середньомісячної заробітної плати одного штатного працівника в галузі «Промисловість» у 2019 році. Окрім того, у даному листі ОСОБА_1 просила на виконання умов Мирової угоди від 22.05.2008 року провести виплату недоотриманого відшкодування за 2019 рік за формулою: середньомісячна заробітна плата одного штатного працівника в галузі «Промисловість» у 2019 році х 12 місяців - 9633 грн. х 12 місяців = недоотримане відшкодування 2019 році (коригування). Однак, листом від 28.01.2020 року № 112 ПАТ «Північтранс» фактично відмовило ОСОБА_1 у здійсненні коригування з огляду на те, що наданий позивачем Лист № 07-09/1781-19 від 10.12.2019 року ГУ Державної Служби статистики в Одеській області не є довідкою та не містить в особі інформацію про середню заробітку плату в галузі «Промисловість», у зв`язку з чим, ПАТ «Північтранс» не може провести коригування суми втраченого заробітку. В подальшому, ОСОБА_1 повторно звернулася до відповідача листом від 24.02.2020 року, до якого було додано лист ГУ Статистики в Одеській області № 08.3-02/90-20 від 21.02.2020 року. Так, із вказаного листа, який є доповненням до листа № 07-09/1781-19 від 10.12.2019 року ГУ Державної Служби статистики в Одеській області, вбачається, що середньомісячна заробітна пата одного штатного працівника по Україні за видом економічної діяльності «Промисловість» у 2019 році становила 11788,00 грн. Оскільки, згідно зазначеного вище Листа ГУ Статистики в Одеській області заробітна плата у розрахунку на одного середньооблікового статного працівника по Україні в галузі «Промисловість» у 2019 році становить 11788,00 грн., суд дійшов до переконання, що розмір неотриманого коригування втраченого заробітку за 2018 рік становить 2155,00 грн. за кожен місяць, що в сукупності за 2019 рік складає 25860,00 грн. Судом встановлено, що за період із 01.01.2020 року по 31.01.2020 року ОСОБА_1 було виплачено суму втраченого заробітку в розмірі 9633,00 грн., виходячи із довідки про середньомісячну заробітку плату одного штатного працівника в галузі «Промисловість» у 2018 році, а не у 2019 році. В отриманому відповідачем листі № 07-09/1781-19 від 10.12.2019 року ГУ Державної Служби статистики в Одеській області, який ОСОБА_1 було надіслано до відповідача, чітко зазначено, що згідно з Планом статистики інформація щодо середньомісячної заробітної плати штатних працівників України за видом економічної діяльності «Промисловість» за 2019 рік буде оприлюднена 29.01.2020 року на офіційному вебсайті Держстату www.ukrstat.gov.ua у розділі «Статінформація» / «Ринок праці» / «Оплата праці та соціально - трудові відносини» / «Середньомісячна заробітна плата за видами економічної діяльності з період з початку року». Таким чином, інформація на офіційному вебсайті Держстату www.ukrstat.gov.ua є загальнодоступною, та враховуючи чіткі посилання у зазначеному листі для безперешкодного її отримання на сайті, суд приходить до переконання, що ТОВ «Північтранс» було порушено свої зобов`язання, передбачені п. 3, 5 мирової угоди, затвердженою ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси, що стало безпідставною відмовою у виплаті коригування суми втраченого заробітку за період з 01.01.2018 року по 31.12.2020 року, а також суми недоотриманого відшкодування втраченого заробітку за період з 01.06.2018 року по 31.12.2018 року, що в сукупності складає 64142,00 грн. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про спонукання до виконання мирової угоди, суд першої інстанції виходив з наступного. Згідно приписів п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно зі ст. 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина перша та друга статті 509 ЦК України). Відповідно до частини перша - третя, п`ята та шоста статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина перша - третя, п`ята та шоста статті 203 ЦК України). Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Суд обґрунтовано погодився з розрахунком, наданим позивачем 3% річних та інфляційних втрат, виконаним позивачем, оскільки він виконаний відповідно до вимог законодавства (а.с.38-45 т. 2). Розрахунок заборгованості грошового відшкодування, яка утворилось за період 01.06.2018 року по 31.12.2019 з урахуванням втрат завданих інфляцією за період з червня 2018 року - грудня 2019 року складає 5352,94 грн. Розрахунок 3% річних від заборгованості простроченої виплати грошового відшкодування, яка утворилась у період 01.06.2018 року по 31.12.2019 року, що становить 2482,17 грн. З огляду на вищевикладене, суд прийшов до вірного висновку про те, що з ТОВ «Північ Транс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість по виплаті грошового відшкодування, яка утворилася за період з 01 січня 2018 року по 31 січня 2020 року в розмірі 64142,00 грн., а також інфляційних витрат за період з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2019 року в розмірі 5352,94 грн. та 3 % річних за період з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2019 року в розмірі 2482,17 грн. Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Розглянувши справу повно, всебічно, об`єктивно та неупереджено, суд вважає правомірними заявлені позовні вимоги, які є обґрунтованими, тому вважає за можливе їх задовольнити. З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ТОВ «Північ Транс» про те, що суд першої інстанції приймаючи рішення вийшов за межі позовних вимог, стягнувши заборгованість за період, який не був предметом розгляду у відповідності до уточненої позовної заяви, а також,що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що вимога позивача щодо стягнення суми недоотриманого відшкодування за період з 01.06.2018 року по 31.01.2020 року у розмірі 63765 грн. є безпідставною, а також, що у відповідача відсутня заборгованість по виконанню умов мирової угоди перед позивачем за вказаний період, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки звертаючись до суду позивачка зазначила, що неотримане відшкодування за період з 01 червня 2018 року по 31 січня 2020 року складає 63765 грн., а сума недоотриманого відшкодування за період з 01 січня 2018 року по 31 травня 2018 року складає 10010 грн., та суд стягуючи заборгованість по виплаті грошового відшкодування, яка утворилася за період з 01 січня 2018 року по 31 січня 2020 року в розмірі 64142 грн., а також інфляційних витрат за період з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2019 року в розмірі 5352 грн. 94 коп. та 3 % річних за період з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2019 року в розмірі 2482грн. 17 коп., виходив із наданого розрахунку, а також враховуючи рішення суду в рамках справи №523/6698/18, в якій предметом позовних вимог було стягнення з відповідача, на користь ОСОБА_1 , заборгованості по виплаті грошового відшкодування втраченого заробітку, станом на 31.05.2018 року, в розмірі 47099 грн., стягнення інфляційних витрат грошового відшкодування з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 1907,01 грн., та трьох відсотків річних в сумі 949,41 грн., починаючи з 01.03.2018 року, за весь час прострочення на дату стягнення (виплати) грошового відшкодування, за результатами розгляду якої рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2018 року стягнуто з ПАТ «Північтранс» на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 49955,51 грн., з яких - заборгованість по виплаті грошового відшкодування втраченого заробітку, станом на 31 травня 2018 року, в розмірі 47 099 грн., інфляційні витрати в розмірі 1907,10 грн., 3 % річних в розмірі 949,41 грн., у зв`язку з чим судом була стягнута заборгованість починаючи з червня 2018 року. Доводи про те, що суд не прийняв до уваги, що вимога позивача про стягнення суми недоотриманого відшкодування за період з 01.01.2018 року по 31.05.2018 року у розмірі 10010 грн. не підлягає задоволенню, оскільки вказаний період є предметом спору у інший справі (523/6698/18) та даний період не є предметом розгляду по даній справі спростовуються матеріалами справи та встановленими обставинами. Крім того колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Північ Транс» - залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 25 жовтня 2022 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ С.М. Сегеда