Постанова 4850 № 200/18805/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 жовтня 2022 року справа №200/18805/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 р. у справі № 200/18805/21 (головуючий І інстанції суддя Кочанова Н.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.11.2021 № 057150010605 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах згідно ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 23.03.2000 року до 30.07.2004 року у Відкритому акціонерному товаристві «Макіївський металургійний комбінат», - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути його заяву від 29.11.2021 про призначення пенсії на пільгових умовах згідно ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з зарахуванням до пільгового стажу роботи за Списком №1 періоду роботи з 23.03.2000 року до 30.07.2004 року у Відкритому акціонерному товаристві «Макіївський металургійний комбінат» (а.с. 1-8). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року у справі № 200/18805/21 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.11.2021 № 057150010605 про відмову в призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах згідно ч. 3 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 29.11.2021 про призначення пенсії на пільгових умовах згідно ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком № 1 період роботи з 23.03.2000 року до 30.07.2004 року у Відкритому акціонерному товаристві Макіївський металургійний комбінат. Вирішено питання судових витрат (а.с. 39-43). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що записи, які свідчать про трудову діяльність позивача, що містяться у його трудовій книжці та «Справке ОАО «Макеевского металлургического комбината» о наличии трудового стажа для назначения пенсии при отсутствии трудовой книжки или соответствующих записей в ней № 747 от 16.10.2020 года» є недійсними та не створюють ніяких правових наслідків та не можуть бути враховані для підтвердження страхового стажу позивача при призначенні пільгової пенсії, оскільки неможливо здійснити перевірку відомостей, що містяться у цій довідці. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є громадянином України, 29 листопада 2021 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у відповідності до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.11.2021 року № 057150010605 відмовлено у призначенні пенсії. Рішення мотивоване тим, що страховий стаж заявника складає 25 років 10 місяців 27 днів, пільговий стаж складає 15 років 08 місяців 06 днів, за кожний повний рік роботи на провідних посадах додатково зараховано 3 місяці згідно до роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 8 за 15 років додатково зараховано 03 роки 09 місяців (а.с. 12). Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України "Про пенсійне забезпечення". Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»). До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». Правилами пункту 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 14 Закону № 1788, а саме: працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років. За приписами статті 62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383). Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637). Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.\ Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків № 1 або № 2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком № 1 або №

2. Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 грудня 2015 року у справі № 686/19687/14а. При цьому, положення КАС України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо. Суд не може обмежити право позивача довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним для призначення пенсії. Право надавати заперечення щодо рішення Пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається позивачу на всіх стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. В трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 містяться наступні записи щодо спірного періоду праці: з 23.03.2020 року (розпорядження № 54 від 23.03.2000) позивач прийнятий у доменний цех горновим доменної печі 5 розряду ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», з 01.04.2002 року (розпорядження № 333 від 01.0.2002 року) переведений горновим доменної печі 6 розряду доменного цеху, 30.07.2004 року (розпорядження від 30.07.2004 року № 143) звільнений за власним бажанням ст.38 КЗпП України. Суд зазначає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17). Пільговий характер роботи підтверджено довідкою про наявність трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, виданою ЗАТ «Внешнеторгсервіс» філіал № 3 «Макіївський металургійний завод» від 16.10.2020 року №747. При цьому, у довідці зазначено, позивач працював повний робочий день на ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» за період з 23.03.2000 по 30.07.2004 та виконував роботи у доменному цеху за професією: горновий доменної печі, яка передбачена Списком № 1, розділу III, підрозділу 1 код КП 3.1а. Виписками з наказів ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» від 27 вересня 1995 року ОБ № 411 та від 16 листопада 2001 року ОБ № 534 про атестації робочих місць підтверджується право позивача на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №

1. При цьому всі надані позивачем документи, видані або їх копії завірені підприємствами, які розташовані на непідконтрольній українські владі території. З цього приводу суд зазначає наступне. За унормуванням частин першої та другої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. За частиною першою статті 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Відповідно до частин другої та третьої статті 9 вказаного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. При цьому матеріалами справи підтверджено, що позивач набув трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємство здійснювало господарську діяльність, перебувало під контролем української влади, і таке підприємство було утворено відповідно до законодавства України. Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus V. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer V. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). Отже, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142). Таким чином позивач опинився в ситуації, що позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав. Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. Отже, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв`язку з тимчасовою окупацією певних територій Донецької області, відмова відповідачем - органом державної влади позивачу - фізичній особі у реалізації її права на соціальне забезпечення не є пропорційною меті, якої намагався досягти відповідач цією відмовою, та така відмова порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо призначення пенсії. Суд враховує, що відомості, вказані в наданих позивачем довідках, наказах про проведення атестації та трудовій книжці позивача, є достатніми для зарахування спірного періоду до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції та вважає, що відповідачем неправомірно не розглянуто питання щодо зарахування позивачу до пільгового стажу за Списком № 1 періоду роботи з 23.03.2000 року до 30.07.2004 року у Відкритому акціонерному товаристві Макіївський металургійний комбінат. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначив ЄСПЛ у справі Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам. У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам. Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. В статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України занотовано: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що він при прийнятті рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто с забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним, з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст.46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення. За таких обставин рішення відповідача від 30.11.2021 № 057150010605 про відмову в призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах згідно ч.3 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування прийнято протиправно, відповідно вказане рішення підлягає скасуванню, про що вірно вказано судом першої інстанції. Нормами статті 2 КАС України встановлено, що адміністративні суди при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, серед іншого, перевіряють чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права. Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікованої Україною Законом N8475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб і юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було і вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)), Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. За наведеного вище суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст. ст. 205, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 р. у справі № 200/18805/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 24 жовтня 2022 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді І.В. Геращенко Е.Г. Казначеєв