Постанова 4807 № 334/14/22

Дата документу 25.10.2022 Справа № 334/14/22 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний № 334/14/22 Головуючий у 1-й інстанції: Бредіхін Ю.Ю. Провадження №22-ц/807/1705/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Подліянової Г.С., суддів: Гончар М.С., Кочеткової І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зменшення розміру заборгованості по аліментах, - В С Т А Н О В И В: У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом який у лютому 2022 року уточнив до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зменшення розміру заборгованості по аліментах. В обґрунтування позову зазначено, що постановою Запорізького апеляційного суду від 23 грудня 2021 рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2021 скасовано та ухвалена постанова про часткове задоволення як первісного, так і зустрічного позовів сторін у справі, а саме: змінено спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2009 року у справі № 2-5795 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , в розмірі 1/4 частки всіх доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на стягнення аліментів в твердій грошовій сумі у розмірі 2500 грн щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цією постановою законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Вважає, що постановою Запорізького апеляційного суду від 23 грудня 2021 року встановлені факти того, що стягнення з нього аліментів у розмірі 1/4 частини доходів на утримання ОСОБА_5 є несправедливим по відношенню до інших трьох дітей позивача.У зв`язку із встановленням судом вказаного факту, позивач вважає, що оскільки названа вище постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили 23 грудня 2021 року, а до цього часу здійснювалось нарахування аліментів у розмірі визначеному рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2009 року у справі № 2-5795, вказане є дискримінаційним та несправедливим по відношенню до інших дітей позивача, а тому сума заборгованості підлягає зменшенню. На підставі вищевикладеного просив зменшити суми заборгованості по аліментам на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2009 у справі № 2-5795 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року на 24068,06 грн (54068,06 грн-30000 грн) (2500*12) грн). Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2022 року у задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги у повному обсязі та зменшити суму заборгованості по аліментам на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2009 у справі № 2-5795 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 січня 2021 до 31 грудня 2021 на суму 24068,06 грн. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_1 немає можливості заплатити аліменти тільки через погіршення його матеріального становища. При заробітній платі в 17000 грн в місяць, може заплатити 4250 грн аліментів одній дитині (25% від доходів), але при цьому порушуються права інших дітей, неможливо кожному з них заплатити по 25% (що в сумі дасть 100% його доходу). Винятковою обставиною в розумінні ст.197 СК України вважає факт наявності у нього ще трьох його дітей, народження яких є істотною умовою при звільнення його від заборгованості за аліментами. Також судом були порушені правила преюдиціальності, суд не досліджував і не прокоментував зміну становища ОСОБА_1 , як однієї з підстав зменшення заборгованості. З 2011 року він є обвинуваченим за кількома тяжкими статтями Кримінального Кодексу України, відносно нього обрано запобіжний захід у вигляді арешту, що саме по собі означає неможливість будь-якої роботи на території України, а в Болгарії де він наразі проживає, отримує малий заробіток. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зазначають, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позову прийшов до помилкових висновків, оскільки неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, а тому просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2022 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги ОСОБА_6 та зменшити суму заборгованості по аліментах на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2009 у справі № 2-5795 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 січня 2021 по 31 грудня 2021 на 24068,06 грн. Також, ОСОБА_2 додала в якості доказу виписку з її рахунку, який підтверджує, що аліменти за 2021 були переведені на її рахунок, вказаний витяг не могло бути подано раніше, оскільки був отриманий тільки 16 липня 2022. В свою чергу, ОСОБА_4 додала в якості доказу нотаріальну декларацію, яка підтверджує, що аліменти за 2021 були сплачені ОСОБА_1 на спільних їхніх дітей, вказаний документ не могла подати раніше, оскільки отриманий тільки 14 липня 2022. Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження можуть бути розглянуті справи про зменшення розміру заборгованості по аліментах. Відповідно до пунктів 1,2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2022 року це 248 100 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2481,00 грн (2481,00 грн Х 100 = 248 100 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову в даній справі становить 24068,06грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає,що апеляційна скарга не підлягає задоволеннюз наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частиною першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача ОСОБА_1 у цій справі, відсутності підстав для задоволення останніх. Позивач не довів належними та допустимими доказами щодо обґрунтування істотних обставин, які були б підставою про зменшення розміру аліментів, визначених судовим рішенням. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 28 вересня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 28 вересня 2003 року(т.1 а.с.49). ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 27 лютого 2007 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2009 року у справі №2-5795 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,у розмірі 1/4 частки всіх доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку(т. 1 а.с.73). На виконання рішення 02 березня 2010 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя видано виконавчий лист у справі №2-5795 (т. а.с.14-15). Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2010 року у справі №2-1060 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, яке набрало чинності 12 лютого 2010 року (т.1 а.с.74). Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2014 року за позовом ОСОБА_2 , позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_5 , яке набрало чинності 24 березня 2014 року (т. а.с.75-77). Станом на день розгляду справи ОСОБА_1 постійно проживає у Болгарії за адресою: АДРЕСА_1 , що встановлено постановою Запорізького апеляційного суду від 23 грудня 2022 року у справі №334/1930/21 (т. 1 а.с.82-89). Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2021 року у справі № 334/1930/21 змінено спосіб спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2009 року у справі № 2-5795 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частки від доходу, але не менше 305 прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на стягнення аліментів в розмірі 3500 грн, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішення законної чсили і до досягнення дитиною повноліття. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 грудня 2022 року у справі №334/1930/21 рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2021 року скасовано. Змінено спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2009 року у справі № 2-5795 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на стягнення аліментів в твердій грошовій сумі у розмірі 2500 гривень щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цією постановою законної сили і до досягнення дитиною повноліття (т. 1 а.с.82-89). Як вбачається з Інформації про виконавче провадження, сформованого 31 грудня 2021, на виконанні в Шевченківському ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Дніпро) перебуває на виконанні виконавчий лист від 02 березня 2010 № 2-5795, який надійшов на виконання 22 березня 2010 року, зазначено сума звернення стягнення 26620,91 грн (т.1 а.с.27-32). Відповідно до розрахунку заборгованості від 22 лютого 2022 року станом на 23 грудня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 по сплаті аліментів становила 23764,98 грн (т. 2 а.с.141-143). У ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , народилися донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (т.1 а.с.26), ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 (т.1 а.с.24). Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 15 липня 2021 року у справі № 319/331/21 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання в розмірі 1/7 частки від усіх видів його заробітку і доходу, починаючи стягнення з 19 квітня 2021 і довічно. В задоволені решти позову відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 17 серпня 2021 (т.2 а.с.82-84). На виконання вказаного рішення суду 20 серпня 2021 видано виконавчий лист (т.2 а.с.85-87). Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року N 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Олсон проти Швеції" (N 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. За змістом частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно зі статтями 150, 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Отже, вказані норми передбачають, що одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується із конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у сімейному законодавстві. Частиною першою статті 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Частиною другою статті 182 СК України у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Статтею 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни №3 від 15 травня 2006року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Зазначені норми передбачають, що розмір аліментів може бути змінений з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та за наявності правових підстав. При цьому, право застосування норми закону належить суду. Згідно з частиною другоюстатті 197 Сімейного Кодексу України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною першоюстатті 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає. Враховуючи викладене, платник аліментів може бути звільнений за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами, у разі якщо доведе суду наявність тяжкої хвороби або іншої обставини, що має істотне значення. Вирішуючи спір, судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_1 було достовірно відомо, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2009 року у справі № 2-5795 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , в розмірі ј частки всіх доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Позивач не був позбавлений можливості сплачувати аліменти, а також раніше звернутись до суду з вимогою про зменшення розміру стягнення з нього аліментів у зв`язку з утриманням малолітніх дітей в іншому шлюбі. Натомість, позивач сплачував аліменти нерегулярно, з перервами до кількох місяців. Аліменти сплачував у визначених ним самостійно сумах, постійно накопичуючи заборгованість, не повідомляв про наявність інших малолітніх дітей в новому шлюбі, повідомивши про це лише в 2022 році. Відповідно до постанови Запорізького апеляційного суду від 23 грудня 2021 у справі № 334/1930/21 встановлено змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2009 року у справі № 2-5795 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , в розмірі ј частки всіх доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цією постановою законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Тобто, до 23 грудня 2021 року ОСОБА_1 повинен був сплачувати аліменти в розмірі ј частки всіх доходів, що ним не заперечувалось багато років, оскільки позовних заяв до суду про зменшення суми аліментів у зв`язку з наявністю інших малолітніх дітей ним подані не були. Будь-яких доказів того, що вказана заборгованість виникла з поважних причин, ОСОБА_1 до суду не надано. Крім того, наявність рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 15 липня 2021 року у справі № 319/331/21 про стягнення з ОСОБА_1 на утримання матері ОСОБА_3 аліментівв розмірі 1/7 частки від усіх видів його заробітку і доходу, починаючи стягнення з 19 квітня 2021 і довічно(т.2 а.с.82-84) та виданого по ньому 20 серпня 2021 виконавчого листа (т.2 а.с.85-87), доданих ОСОБА_1 як доказ не є підставою для зменшення заборгованості по аліментам, натомість може слугувати підставою для звернення ОСОБА_1 з позовом про зменшення розміру аліментів на утримання сина ОСОБА_10 . Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами апеляційної скарги. Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення скаржником не надано. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, що згідно правил ЦПК України не є підставою для скасування правильного і законного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи наведене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат Оскільки в цій справі апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишенню без змін, підстав для розподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- П ОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2022 рокуу цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 25 жовтня 2022 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.