Ухвала КЦС ВС № 753/20562/19

Ухвала 21 жовтня 2022 року м. Київ справа № 753/20562/19 провадження № 61-10174ск22 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького Олега Леонідовича, ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , державне підприємство «Сетам», про визнання електронних торгів недійсними, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького О. Л., ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4 , державне підприємство «Сетам», про визнання недійсними електронних торгів нерухомого майна та свідоцтва про придбання нерухомого майна з торгів. Позовна заява мотивована тим, що 22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки для забезпечення виконання зобов`язання, яке виникло в іпотекодавця на підставі договору позики від 22 грудня 2009 року, за умовами якого у разі невиконання зобов`язань за договором позики ОСОБА_1 має право продати від свого імені, в порядку передбаченому законодавством, квартиру АДРЕСА_1 . Позивач зазначав, що на виконанні у приватного виконавця Мілоцького О. Л. перебувало виконавче провадження № 57401979 щодо примусового виконання виконавчого листа № 753/9736/13, виданого Дарницьким районним судом м. Києва 18 грудня 2013 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суми заборгованості за договором позики. 26 грудня 2018 року постановою приватного виконавця накладено арешт на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_4 19 липня 2019 були проведені електронні торги ДП «СЕТАМ» з реалізації квартири АДРЕСА_1 , про що складено протокол № 420238, переможцем торгів зазначено учасника 2 - ОСОБА_3 . Продаж вчинено за 4 466 970,90 грн. Позивач вказував, що при проведенні електронних торгів було порушено Порядок реалізації арештованого майна, Закон України «Про іпотеку», норми Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» та Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна». Подана приватним виконавцем заявка про реалізацію майна не містила відомостей, передбачених указаним Порядком. Позивача не було повідомлено про дату та місце проведення електронних торгів, а також були відсутні публікації в двох місцевих друкованих засобах інформації. Відсутні докази проведення особистого огляду суб`єктом оціночної діяльності об`єкта оцінки. ОСОБА_1 просив: визнати недійсними результати електронних торгів, проведених державним підприємством «Сетам» 19 липня 2019 року з реалізації іпотечного майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , оформлені протоколом № 420238; визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 1033, видане 29 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Могильницькою О. А. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Судові рішення мотивовані, що електронні торги були проведені з дотриманням норм законодавства, підстави для визнання електронних торгів недійсними відсутні. При цьому позивачем не доведено, що при проведені електронних торгів були порушені його права. 11 жовтня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. У касаційній скарзі, одною з підстав, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що викладений в постанові Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 712/8183/19 про те, «що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна, тощо, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом. Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними». ОСОБА_1 обґрунтовуючи необхідність відступлення від указаного висновку, зазначає про те, що позивач не мав доступу до самостійного способу оскарження рішень і дій виконавця у виконавчому провадженні. Оскільки правом на звернення зі скаргою до суду наділені сторони виконавчого провадження, а позивач не є стороною виконавчого провадження. При цьому оскарження дій державного виконавця не є підставою для зупинення або відкладення виконавчих дій, а також не є підставою для зупинення торгів або зняття майна з реалізації. І навіть за наявності судового рішення про задоволення скарги на дії виконавця, така особа не зможе вимагати визнання результату торгів недійсним з інших підстав, аніж проведення торгів з порушенням Порядку реалізації арештованого майна, що вплинуло на результат торгів. Заперечення судами можливості надавати оцінку процедурі торгів з точки зору її відповідності вимогам Закону України «Про виконавче провадження» не лише позбавляє позивача права на ефективний захист, і не є виправданим з тієї точки зору, що торги арештованим майном не існують автономно, і можуть бути законними лише за умови дотримання вимог Закону України «Про виконавче провадження». Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 липня 2021 року у справі № 712/8183/19 необґрунтовано звужують можливість застосування частини першої статті 215 та частини першої статті 203 ЦК України до вирішення вимог про визнання результатів торгів недійсними порівняно з висновками Верховного Суду, що викладені у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц. Касаційна скарга підлягає поверненню у цій частині з таких мотивів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України). Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 712/8183/19. Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню. Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернути. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя В. І. Крат