Ухвала КАС ВС № 280/11609/21

УХВАЛА 24 жовтня 2022 року м. Київ справа № 280/11609/21 адміністративне провадження № К/990/27945/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року в адміністративній справі №280/11609/21 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,- ВСТАНОВИВ: В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19 серпня 2021 року у протоколі №3 щодо не включення його до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використання комп`ютерної техніки і не призначення нового часу (дати) складання відповідного іспиту; - визнати протиправним та скасувати рішення №248 від 13 вересня 2021 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки», ухваленого П`ятнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих); - скасувати наказ Запорізької обласної прокуратури №1453к від 22 жовтня 2021 року про його звільнення з посади прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів Запорізької обласної прокуратури з 22 жовтня 2021 року; - поновити його на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та в органах Запорізької обласної прокуратури або на посаді із рівнозначними умовами, функціями та повноваженнями в органах Запорізької обласної прокуратури з 22 жовтня 2021 року; - визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора та Першої кадрової комісії щодо невиконання рішення Першої кадрової комісії №12 від 20 листопада 2020 року про не включення його до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використання комп`ютерної техніки і не призначення нового часу (дати) складання відповідного іспиту; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора шляхом створення кадрової комісії Генеральним прокурором, включити його до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використання комп`ютерної техніки і призначити новий час (дату) складання відповідного іспиту; - стягнути з Запорізької обласної прокуратури на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року, адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення №248 від 13 вересня 2021 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки», ухваленого П`ятнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих); - визнано протиправним та скасовано наказ Запорізької обласної прокуратури №1453к від 22 жовтня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів Запорізької обласної прокуратури з 22 жовтня 2021 року; - поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та в органах Запорізької обласної прокуратури з 23 жовтня 2021; - стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 23 жовтня 2021 року до 10 червня 2022 року в сумі: 56716,20 грн; - в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; - допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місць у розмірі: 7527,15 грн; - допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та в органах Запорізької обласної прокуратури; - стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2099,14 грн. (дві тисячі дев`яносто дев`ять гривень 14 копійок) солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора та Запорізької обласної прокуратури. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, Запорізька обласна прокуратура звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв`язку 11 жовтня 2022 року. Скаржник просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року в адміністративній справі №280/11609/21 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на відсутність висновку Верховного Суду з приводу порядку застосування норм матеріального права, а саме: - пунктів 9, 16, 17 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (надалі - «Закон №113-IX»); - пункту 7 розділу І Порядку №221 щодо застосування положення про заборону повторного проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів, а також застосування пункту 7 розділу І Порядку №221 в частині можливості призначення нового часу (дати складання відповідного іспиту для прокурора виключно у випадку, якщо його попереднє складення було перервано чи не відбулося з причин, незалежних від членів комісії та прокурора. Положеннями пунктів 9, 16, 17, розділу ІІ Закону №113-ІХ, пунктом 7 розділу І Порядку №221 урегульовані питання організації проходження прокурорами атестації. Проте, наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду, за обставин установлених саме у цій справі. Крім того, заявник не виклав їх у взаємозв`язку з обставинами справи у контексті їхніх індивідуальних ознак. Верховний Суд зазначає, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України. Разом з тим, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що задовольняючи частково позовні вимоги, суди встановили, що позивачем під час складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки не було набрано прохідного балу. При цьому, позивачем на адресу Першої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) направлялися заяви щодо технічних збоїв та некоректної роботи комп`ютерного обладнання. За результатами розгляду заяви позивача, Першою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) за наслідками проходження позивачем тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки було прийнято 20 листопада 2020 року процедурне рішення про визнання недійсними результати іспиту позивача та вирішено призначити позивачу нову дату складання іспиту у формі анонімного письмового тестування на загальні здібності та навички. Будь-якого рішення про неуспішне проходження позивачем атестації Першою кадровою комісією не приймалось. Водночас, за збігом значного проміжку часу, П`ятнадцятою кадровою комісією 13 вересня 2021 року було прийнято рішення №248 про неуспішне проходження позивачем атестації. Отже, у цій справі судом апеляційної інстанції установлено, що не зважаючи на наявність рішення Першої кадрової комісії про призначення нової дати та часу складання позивачем іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, про яке сповіщено останнього, 13 вересня 2021 року, тобто через більш ніж десять місяців після складання позивачем іспиту, П`ятнадцятою кадровою комісією приймається рішення про неуспішне проходження позивачкою атестації, що порушує принцип правової визначеності. З огляду на наведене, суди дійшли висновку, що Перша кадрова комісія і П`ятнадцята кадрова комісія є рівноправними за статусом. Якщо Перша кадрова комісія проаналізувала обставини, викладені в заяві позивача та одноголосно прийняла рішення про призначення їй нової дати іспиту - П`ятнадцята кадрова комісія не мала законних повноважень переоцінювати висновки і рішення Другої кадрової комісії. Як зауважив суд а апеляційної інстанції, за нескасованим рішенням Першої кадрової комісії протокол №12 від 20 листопада 2020 року, коли позивач знаходиться у незавершеному процесі атестації, рішення про успішне або неуспішне проходження атестації, у відповідності до абзацу 1 пункту 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 можливо прийняти тільки після повторного складання ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності і навички. П`ятнадцята кадрова комісія, не допустивши позивача до іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності і навички, перевищила свої повноваження. Верховний Суд звертає увагу, що скаржник належним чином не обґрунтував у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених норм права з огляду на висновки суду про наявність двох протилежних рішень, а саме: рішення Першої кадрової комісії про призначення нової дати та часу складання позивачем іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, про яке сповіщено позивача та рішення П`ятнадцятої кадрової комісії, яке приймається більш ніж через десять місяців після складання позивачем іспиту, про неуспішне проходження позивачем атестації, що порушує принцип правової визначеності. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства. Заявник указує про неповне з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, що свідчить про переоцінку доказів у справі і виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. У цьому контексті Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.). Отже, в порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник належним чином не обґрунтовує в чому полягало неправильне застосування цих норм судами попередніх інстанцій. З огляду на викладене, Суд констатує необґрунтованість посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Суд не бере до уваги доводи заявника про те, що скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та відхиляє мотиви щодо винятковості цієї справи, оскільки відповідно до відомостей Єдиного державного судового реєстру ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року розгляд справи призначено і справу розглянуто за правилами загального позовного провадження. Крім того, такі доводи не є самостійною підставою для касаційного оскарження зазначених судових рішень у цій справі, так як за нормами частини п`ятої статті 328 КАС України ці аргументи необхідно додатково зазначати виключно у разі оскарження судових рішень, перегляд яких у Верховному Суді не передбачено нормами КАС України. Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року в адміністративній справі №280/11609/21. Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить зупинити виконання оскаржуваних судових рішень. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень Суд не вирішує. На підставі наведеного і керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року в адміністративній справі №280/11609/21 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду