Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/8856/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/8856/22 пров. № А/857/10790/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Большакової О.О., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2022 року у справі № 460/8856/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про зобов`язання вчинити певні дії, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Друзенко Н.В. в м. Рівне Рівненської області 17 червня 2022 року за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, повний текст рішення складений 17 червня 2022 року), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі також ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Рівненській області щодо непризначення з 21 січня 2022 року пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі також Закон № 796-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин); - зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з 21 січня 2022 року на підставі статті 55 Закону № 796-XII з врахуванням до страхового стажу в повному обсязі період роботи з 23.12.1988 по 26.11.1996 в радгоспі «Більський», з 27.11.1996 по 16.12.1999 в колективному сільськогосподарському підприємстві «Стир», з 17.12.1999 по 01.12.2005 в сільськогосподарському виробничому кооперативі «Мрія», з 05 січня 2018 по 28 лютого 2018 в ДП «Володимирецьке лісове господарство». Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 26.01.2022 №172050001826 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Зобов`язано відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 23.12.1988 по 26.11.1996 в радгоспі «Більський», з 27.11.1996 по 16.12.1999 в колективному сільськогосподарському підприємстві «Стир», з 17.12.1999 по 01.12.2005 в сільськогосподарському виробничому кооперативі «Мрія», з 05.01.2018 по 28.02.2018 в ДП «Володимирецьке лісове господарство». Зобов`язано ГУ ПФУ в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.01.2022 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону № 796-XII. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2022 року скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 повністю. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позивач не має права на призначення йому пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону № 796-XII, оскільки не проживав в зоні гарантованого добровільного відселення необхідної кількості років. Крім того, у позивача відсутній необхідний страховий стаж. У відповідь на подану апеляційну скаргу позивач подав відзив, в якому заперечує проти вимог скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України). У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). 20 січня 2022 року позивач подав заяву про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII. Відповідач 26 січня 2022 року прийняв рішення №172050001826 про відмову у призначенні пенсії на підставі відсутності необхідної кількості років страхового стажу. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права у даному випадку є зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу та повторно розглянути питання щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII ОСОБА_1 . Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон №1058-IV в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на Законі № 796-XII. Закон №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону №796-ХІІ. Відповідно до пункту 2 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, а саме: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. За змістом примітки до абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, (надалі також Порядок №22-1) передбачено, що для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-ХІІ необхідно подати документи, що підтверджують особливий статус особи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видану органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видану органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) до заяви про призначення пенсії за віком на підставі статті 55 Закону № 796-ХІІ позивач не надавав. Колегія суддів відхиляє такі твердження відповідача та зазначає, що суд першої інстанції, аналізуючи законодавчі положення та практику касаційного суду, дійшов правильного висновку, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», які видаються на підставі довідки про період проживання на таких територіях. Окрім того, при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, а також надає роз`яснення особам з питань призначення та виплати пенсій та допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії, а у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення (пункт 3.3 Порядку №22-1). Згідно з пунктом 4.1 Порядку № 22-1 заяви про перерахунок пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Відповідно до абзацу 4 пункту 1.9 Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Таким чином, у разі виявлення відповідачем відсутності документів, необхідних для призначення позивачу пенсії за віком, потрібно надати роз`яснення про те, які документи потрібно подати та, в разі необхідності, надати також допомогу в одержання таких документів. Апеляційний суд звертає увагу, що на виконання вимог Порядку №22-1 позивач 20 січня 2022 року, повторно звертаючись до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, надав органу Пенсійного фонду України довідку органу місцевого самоврядування про період (періоди) проживання (роботи) на території гарантованого добровільного відселення, а саме, довідку Володимирецької селищної ради від 11.01.2022 №17. За результатами розгляду повторної заяви позивача про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку від 20 січня 2022 року пенсійним органом було прийнято рішення від 26 січня 2022 року №172050001826 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Отже, відповідач в апеляційній скарзі безпідставно покликається на відсутність довідки органу місцевого самоврядування про період (періоди) проживання (роботи) на території гарантованого добровільного відселення, оскільки у вищенаведеному рішенні органу Пенсійного фонду України не зазначеної такої підстави відмови. У розрізі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач відповідає критерію необхідної кількості років проживання для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ з розрахунку: 3 роки початкова величина та 1 рік за 2 роки проживання. Щодо покликань ГУ ПФУ в Рівненській області на відсутність необхідного страхового стажу на момент звернення колегія суддів зазначає наступне. Згідно з приписами частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Як встановлено статтею 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (надалі також - Закон №1788-ХІІ), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637). Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637). Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків (пункт 3 Порядку №637). Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості (зазначені неповні чи неточні відомості) про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а та від 26.04.2021 у справі №348/2180/16-а. Згідно із пунктом 2.2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (зареєстровано в МЮУ 17.08.1993 за №110; далі Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Відповідно до записів трудової книжки позивача НОМЕР_1 : 1. 23.12.1988 Радгосп «Більський». Прийнятий на роботу трактористом; 2. 27.11.1996 Радгосп «Більський» реорганізований в колективне сільськогосподарське підприємство «Стир»; 3. рік - 1997, мінімум - 180, трудодні - 205, зарплата - 592,15, рік - 1998, мінімум - 180, трудодні - 242, зарплата - 579,69, рік - 1999, мінімум - 180, трудодні - 164, зарплата - 706,48; 4. 17.12.1999 - Колективне сільськогосподарське підприємство «Стир» реформовано в сільськогосподарський виробничий кооператив «Мрія»; 5. 01.12.2005 Звільнити з роботи тракториста за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України). Наказ про прийняття не зберігся, про що значиться в архівному витягу від 22.07.2019 № 616/04-02. В архіві відсутні документи за 1988 та 1991 роки, про що значиться в архівній довідці від 22.07.2019 № 614/04-02. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи до 1 січня 2004 року є трудова книжка, а інші документи беруться до уваги лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Отже, період роботи ОСОБА_1 у радгоспі «Більський» з 23.12.1988 по 26.11.1996 (до часу реорганізації радгоспу в СВК «Стир») слід зарахувати до страхового стажу. Відповідач стверджує, що період роботи позивача з 27.11.1996 по 16.12.1999 в Колективному сільськогосподарському підприємстві «Стир», з 17.12.1999 по 01.12.2005 в СВК «Мрія» зараховані відповідно до наданої архівної довідки №615/04-02 від 22.07.2019 з встановленим мінімумом та кількістю відпрацьованих вихододнів за рік. Так, відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Що стосується роботи в СВК «Стир» в 1997 та 1998 роках, то ці роки повинні бути зараховані повністю, оскільки із трудової книжки вбачається, що ОСОБА_1 був членом цього господарства впродовж цих років та виконував встановлений мінімум трудової участі. Так, в 1997 році в СВК «Стир» був встановлений мінімум трудової участі 180 вихододнів, відпрацьовано згідно запису в трудовій книжці 205 днів, згідно архівної довідки від 22.07.2019 №615/04-02 - 199 днів. При встановленому мінімумі на 1998 рік 180 днів було відпрацьовано згідно відомостей трудової книжки - 242 вихододні, архівної довідки - 233 дні. 1999 рік відповідачем зараховано частково до стажу, січень - 9 днів, лютий - 20 днів, березень - 14 днів, квітень-травень - 1 місяць 29 днів, червень - 15 днів, липень - 7 днів, серпень 4 дні, вересень - 13 днів, жовтень - 16 днів, листопад - 15 днів, грудень - 4 дні. Судом встановлено, що 1999 рік підлягає повному зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки згідно із відомостями трудової книжки у 1999 році в господарстві був встановлений мінімум вихододнів 180, фактичні трудодні ОСОБА_1 склали згідно із відомостями як трудової книжки, так і архівної довідки - 164 вихододні. Разом з тим, в трудовій книжці здійснено запис навпроти 1999 року - «Зарахувати рік. Протокол № 3 від 15.02.2000 р.». Архівний витяг з протоколу № 3 від 15 лютого 2000 року міститься в матеріалах справи та підтверджує достовірність внесення цього запису в трудову книжку. Таким чином, були поважні причини невиробітку трудоднів, які могли бути як пов`язані із особистими обставинами колгоспника, так і можливо, незабезпеченням достатньою кількістю навантаження з боку роботодавця, що, відповідно, узгоджується із нормами статті 56 Закону №1788-XII, та підлягає до повного зарахування до страхового стажу позивача. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не було взято до уваги. Доводи відповідача про те, що вказаний стаж не можна зарахувати, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум вихододнів та його виконання безпідставні, оскільки на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17. Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Відповідачем не доведено факту невиконання без поважних причин позивачем встановленого мінімуму трудової участі, для необхідності зарахування страхового стажу. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а. Як вже зазначалось вище, за приписами статті 62 Закону №1788- XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до пункту 1 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 (Основні положення № 310), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Пункт 2 вказаних Основних положень № 310 регламентує, що трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу. Трудові книжки колгоспників раніше встановленого взірця обміну на нові не підлягають. Усі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особою та печаткою (пункт 6). Відповідно до пунктів 5, 6 Основних положень № 310 до трудової книжки колгоспника вносились наступні дані: відомості про колгоспника, відомості про членство в колгоспі, відомості про роботу, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення переведення на іншу роботу, припинення роботи. Обов`язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (пункт 13). Водночас відповідачем не доведено, що позивач, працюючи у СВК «Мрія», без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи позивача в СВК «Мрія» має бути зарахований до страхового стажу в повному обсязі. Крім того, суд зазначає, що згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. У силу приписів частини першої статті 15 Закону №1058-IV, платниками страхових внесків до солідарної системи є, зокрема, страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону. Відповідно до пункту 1 статті 14 Закону №1058-IV, страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці. Згідно з пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-ІV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об`єднаннях громадян, у фізичних осіб - підприємців та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру. Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. За приписами частини шостої статті 20 Закону №1058-IV, страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частина дванадцята статті 20 Закону №1058-IV). Відповідно до положень статті 106 Закону №1058-IV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (надалі також - Закон №2464-VI). Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Зокрема частиною першою статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Отже, обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника. Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 23.07.2019 у справі №617/927/17. Таким чином, усі місяці роботи, в тому числі, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та нараховувало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб. Відповідно до пункту 1 статті 12-1 Закону №2464-VI, Пенсійний фонд України формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У частині другій статті 20 Закону №2464-VI зазначено, що персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства. Несплата працедавцем з 01.01.2004 нарахованого єдиного соціального внеску, тобто невиконання ним обов`язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України, не може бути наслідком несення позивачем відповідальності у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу. Згідно з Законом № 1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе саме страхувальник (роботодавець). Тому, до стажу роботи ОСОБА_1 має бути зарахований період роботи з 05.01.2018 по 28.02.2018 за цивільно-правовою угодою № 2/14 від 05 січня 2018 року в ДП «Володимирецьке лісове господарство». Крім цього, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за недоліки в оформленні роботодавцем трудових книжок, як і оформленні ним особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих йому на розгляд документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповне проведення пенсійним органом таких перевірок. Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 6 березня 2018 року справа №127/9055/17. Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем вчинено усі необхідні дії та подано наявні та достатні у нього документи для підтвердження стажу за спірний період для призначення пенсії за віком. Натомість, скаржник в апеляційній скарзі, окрім як, опису норм матеріального права, а також обставин прийняття рішення не наводить жодних доводів в чому полягає неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи неповнота встановлених обставин і належним чином не спростовує висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позову. Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. У розрізі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу в зарахуванні до трудового стажу спірних періодів роботи, діяв недобросовісно та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, з врахуванням процесуальних особливостей адміністративного судочинства доведення факту неправомірності дій позивача, покладається на відповідача. Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах. У розрізі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. У частині відмовлених позовних вимог рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції, відповідно до положень статті 308 КАС України, не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні судового рішення в оскаржуваній частині суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2022 року у справі № 460/8856/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді О. О. Большакова О. І. Мікула Повне судове рішення складено 24.10.2022