Постанова 4855 № 320/4929/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4929/20 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 жовтня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Аліменка В.О., Мельничука В.П., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості №UA100300/2019/000007/2 від 16 грудня 2019 року. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно прийнято рішення про коригування митної вартості та необґрунтовано застосовано резервний метод визначення митної вартості. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської митниці Державної фіскальної служби, правонаступником якого є Київська митниця Держмитслужби, про коригування митної вартості № UA100300/2019/000007/2 від 16 грудня 2019 р. Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Київською митницею Держмитслужби подано апеляційну скаргу, в якій представник просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Так, на підтвердження своєї позиції апелянт зазначає, що надані до митного оформлення документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена. Тому відповідно до статті 58 Митного кодексу України з поданих документів позивачем неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товарів. При цьому, додаткові документи декларант надавати відмовився, про що свідчить лист від 16.12.2019 року №1612-1. Апелянт звертає увагу, що судом першої інстанції не надано правової оцінки доводам та доказам, які подані відповідачем, а саме тому, що перш за все має бути підписаний сам інвойс згідно умов договору між позивачем та його контрагентом. Отже поданий інвойс не може датуватися пізніше ніж додаткова угода, що в свою чергу ставить під сумнів цифрові значення, зазначені в інвойсі та сам факт правильності визначення митної вартості товару позивачем. Крім того, в апеляційній скарзі апелянт заявив клопотання про заміну сторони, а саме замінити Київську митницю Держмитслужби на процесуального правонаступника - Київську митницю, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43997555). Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 вересня 2020 р. № 895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» (надалі - Постанова). Наказом Держмитслужби від 19.10.2020 року № 460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів» утворено Київську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України. В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань здійснено реєстрацію Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України: код ЄДРПОУ 43997555; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-А. Таким чином, Київська митниця як відокремлений підрозділ Державної митної служби України розпочала свою діяльність з 01.07.2021 року. В свою чергу, Київська митниця Держмитслужби перебуває в стані припинення, що також підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне замінити відповідача у справі Київську митницю Держмитслужби на Київську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України. Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Київської митниці Держмитслужби, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 20 вересня 2022 року. Від позивача до суду 07.09.2022 року надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначає, що апелянт ні в оскаржуваному рішення про коригування митної вартості товарів, ні в апеляційній скарзі не зазначив, яка складова або які складові митної вартості спірного товару не підтверджені позивачем, що свідчить про протиправний характер оскаржуваного рішення. Окрім цього, представник звертає увагу, що апелянт вже раніше неодноразово протиправно коригував митну вартість товарів, які позивач ввозив на митну територію України за контрактом, що підтверджується судовими рішення, які набрали законної сили та які позивач зазначив у позовній заяві. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12 жовтня 2012 р. між DawoodExports (Pvt) Lid. (далі - Продавець) та позивачем (далі Покупець) укладений Контракт № 1012/12 (далі - Контракт), відповідно до якого продавець продає позивачу тканини власного виробництва. 11 жовтня 2016 р. продавець та позивач уклали Додаткову угоду № 1012/12/4 до Контракту, якою, зокрема продовжили строк дії Контракту до 31 грудня 2017 року. 29 грудня 2017 року продавець та позивач уклали Додаткову угоду № 1012/12/10 до Контракту, якою продовжили строк дії Контракту до 31 грудня 2019 р. 27 серпня 2019 року позивач та продавець уклали Додаткову угоду №407 до контракту відповідно до пункту 1 якої Продавець поставив позивачу, а позивач прийняв наступну тканину виробництва Ісмаської Республіки Пакистан: а) тканина вибивна полікон (55% поліестр та 45% бавовна), сток, 76х66/30х30, завширшки 220 см, в кількості 11 421кг, 45 143 погонні метри за ціною 3,50 долари США за 1 (один) кг. б) тканина відбілена полікотон (55% поліестр та 45% бавовна), сток, 76х66/30х30, завширшки 220 см, в кількості 1 366кг, 5 400 погонних метрів, за ціною 3,50 долари США за 1 (один) кг. Відповідно до вимог пунктів 2.1, 3.1 та 4 Додаткової угоди товар відвантажується морським контейнером на умовах CFR м. Одеса, Україна. Загальна вартість товару за Інвойсом №DE/INV/4745/19, який виставить до сплати продавець відповідно до Додаткової угоди, складає 44 754,50 долари США. Оплата здійснюється позивачем протягом 90 календарних днів після поставки товару на склад позивача. 28 серпня 2019 року продавець на виконання пункту 3.1 Додаткової угоди виставив позивачу до сплати Інвойс №DE/INV/4745/19 (далі - Інвойс) на загальну суму 44 754,50 долари США. 12 грудня 2019 року позивач з метою переміщення товару через митний кордон України подав попередню Митну декларацію ІМ40ЕЕ №UA 100000/2019/887250. 16 грудня 2019 року позивач подав до Київської митниці Держмитслужби митну декларацію ІМ40ДЕ №UA 100300/2019/424940 (далі - Митна декларація 424940), у графі 31 якої позивачем був зазначений товар. Відповідно до граф 20, 22 та 42 Митної декларації 424940 загальна вартість товару складає 44 754,50 долари США, а його поставка відбувалася на умовах CFR м. Одеса, Україна (що підтверджується, зокрема, пунктами 2.1 та 3.1 Додаткової угоди, в якій міститься посилання на Інвойс, та Інвойсом, у якому є посилання на Додаткову угоду та зазначені умови поставки товару, а саме: CFR м. Чорноморськ, Україна). Отже продавець оплатив витрати і фрахт, необхідні для доставки товару до місця ввезення на митну територію України (порту м. Одеса, Україна), а також забезпечив проходження митних процедур у країні експорту та виконав інші обов`язки відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Incoterms 2010). На підтвердження митної вартості цих товарів позивачем до митного оформлення разом з митною декларацією ІМ40ДЕ №UA 100300/2019/424940 від 16 грудня 2019 року відповідно до вимог Митного кодексу України подано наявні у нього документи. 16 грудня 2019 року відповідач надіслав позивачу запит (повідомлення), яким витребував у позивача наступні документи: 1) за наявності - інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 2) виписки з бухгалтерської документації; 3) копії митної декларації країни відправлення; 4) висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини. 16 грудня 2019 року позивач, ураховуючи відсутність у нього витребуваних відповідачем документів, у тому числі у зв`язку з невзяттям позивачем на бухгалтерський облік спірного товару через його перебування в зоні митного контролю відповідача, у відповідь на запит надав відповідачу листа позивача №1612-1. Відповідач 16 грудня 2019 року провів письмову консультацію, направивши позивачу повідомлення №0240d8b6-ed29-4f70-9c51-7f941c0f2d6e в спеціалізованій системі обміну електронними документами. За результатами, відповідачем 16 грудня 2019 року прийнято рішення про коригування митної вартості №UA100300/2019/000007/2, яким застосовано резервний метод для визначення митної вартості товару. Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зміст винесеного відповідачем рішення про коригування митної вартості не містить обґрунтування того, що вказані розбіжності будь-яким чином впливають на митну вартість товару. Крім того, не зазначив відповідач і про те, які саме обставини мали б підтвердити документи, які він запропонував позивачу надати додатково. Колегія суддів підтримує правову позицію окружного адміністративного суду виходячи з наступного. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Митного кодексу України законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів. Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування. За змістом частини першої статті 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Статтею 248 Митного кодексу України встановлено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Згідно зі статтею 49 митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Статтею 50 Митного кодексу України визначено цілі використання відомостей про митну вартість товарів, згідно якої відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки. Відповідно до частини першої статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою (частина перша статті 52 Митного кодексу України). Відповідно до вимог частини другої статті 52 Митного кодексу України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Згідно з частинами першою, другою статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Частиною третьої статті 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Частиною п`ятою статті 54 Митного кодексу України закріплено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Отже, митні органи за наявності відповідних підстав та в установлений законом спосіб мають право здійснювати перевірку правильності визначення декларантом митної вартості товарів, які він переміщує через митний кордон України. Така перевірка може здійснюватися, зокрема шляхом звернення до декларанта з вимогою надати додаткові документи, перелік яких визначений частиною третьою статті 53 Митного кодексу України. Водночас частиною п`ятою статті 53 Митного кодексу України встановлено заборону вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Згідно з частиною першою статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує право митного органу вимагати такі документи та вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Колегія суддів звертає увагу на те, що пріоритетним до застосування є саме основний метод. Це, у свою чергу, обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Щодо доводів апелянта про те, що декларант відмовився надавати додаткові документи, про що свідчить лист від 16.12.2019 року №1612-1, колегія суддів зазначає наступне. ТОВ «Текссол-С» при здійсненні імпортування товару на митну територію України, а також на вимогу митного органу на підтвердження заявленої позивачем митної вартості товару за ціною контракту було надано повний пакет документів, відповідно до переліку, закріпленого частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Поряд з цим, приписами частини третьої статті 53 Митного кодексу України на декларанта покладено обов`язок щодо надання вказаних документів лише за умови їхньої наявності. Більше того, колегія суддів зазначає, що відсутність витребуваних відповідачем додаткових документів не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що, в свою чергу, підтверджується наданими до митного оформлення документами. Крім того, неподання позивачем (декларантом) запитуваних відповідачем документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості. Аналізуючи наведені відповідачем підстави для невизнання заявленої позивачем митної вартості товару, колегія суддів зазначає, що у п.33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів встановлено, що надані документи містять розбіжності та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Із тексту листа позивача від 04.03.2020 року №0403/20-01 вбачається, що пунктом 1 Додаткової угоди №1012/12/2N були змінені умови оплати, визначені пунктом 3 Контракту. Водночас, додаткова угода, на підставі якої безпосередньо здійснювалась поставка спірного товару, є невід`ємною частиною контракту. При цьому так як контракт передбачає можливість продавця та позивача узгодити інші умови оплати, то застосовуватися в даному випадку повинні положення додаткової угоди, пункт 4 якої передбачає, що Інвойс оплачується протягом 90 календарних днів після поставки товару на склад позивача. Щодо доводів апелянта про те, що пунктом 3.1. додаткової угоди від 27.08.2019 року №407 до зовнішньоекономічного договору від 12.10.2012 №1012/12 визначено, що оплата у розмірі 47754,50 дол. США здійснюється на підставі інвойсу №DE/INV/4745/19, проте зазначена додаткова угода укладена та підписана раніше (27.08.2019 року), ніж виданий Інвойс (28.08.2019 року), колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції вірно зазначено, що продавець має можливість резервувати номери інвойсів наперед у своїй внутрішній системі бухгалтерського обліку. При цьому в додатковій угоді міститься посилання лише на номер інвойсу, а не на його дату. Більше того, в апеляційній скарзі апелянт не навів доводів, що зазначені обставини унеможливлюють здійснення відповідачем перевірки числового значення складових митної вартості товару. Окрім цього, судом першої інстанції правильно встановлено, що у рішенні про коригування митної вартості товарів № UA100300/2019/000007/2 від 16 грудня 2019 р. зазначено лише номер та дату митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України. Враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 12.03.2019 у справі №826/2313/16 та 13.06.2019 у справі № 820/6315/15 колегія суддів зауважує, що вимоги частин третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 Митного кодексу України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. У той же час, колегія суддів звертає увагу, що будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки митного органу щодо наявності в поданих позивачем до митного оформлення документах розбіжностей та відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів ґрунтуються на підставі припущень та суб`єктивному тлумаченні первинних документів. Отже, колегія суддів вважає, що наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване позивачем рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2019/000007/2 від 16.12.2019 року є протиправним та обґрунтовано скасоване судом першої інстанції. Отже, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду і апелянт, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів тих обставин, на які він посилається, а судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі. За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В Замінити у порядку процесуального правонаступництва Київську митницю Держмитслужби на Київську митницю. Апеляційну скаргу Київської митниці залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя І.О.Лічевецький Суддя В.О.Аліменко Суддя В.П.Мельничук