Постанова 4855 № 640/14333/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14333/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської митницї Державної фіскальної служби України, в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA100010/2019/0000302/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100010/2019/00780 від 12 червня 2019 року. В обґрунтування позову зазначено, що висновки контролюючого органу про заниження позивачем митної вартості товару та неможливість її визначення за ціною контракту зроблені в результаті неналежного аналізу поданих до митного оформлення документів. Під час митного оформлення транспортного засобу позивачем надано всі документи, які підтверджують його митну вартість за основним методом, у тому числі, за якими можливо було встановити вартість товару, порядок страхування товару і проведення його оплати, вартість перевезення, а отже у митного органу не виникло підстав для витребування додаткових бухгалтерських та інших документів для перевірки правильності її визначення. При цьому, фактичне коригування митної вартості товару на підставі інформаційних даних митного органу щодо митного оформлення ідентичних чи аналогічних товарів проведено без урахування якісних характеристик оцінюваного товару, заявленого позивачем до митного оформлення, а тому є необґрунтованим та не відповідає приписам митного законодавства. Зазначені обставини беззаперечно свідчать про те, що рішення про коригування митної вартості та про відмову у митному оформленні транспортного засобу є незаконними, прийняті без достатніх правових підстав, а тому підлягають скасуванню. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року даний позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що під час митного оформлення товару позивачем подано відповідачу повний та достатній пакет документів на підтвердження кількісних і вартісних показників імпортованого товару, повноти і достовірності митної вартості товару, заявленої позивачем за основним методом, а отже визначена позивачем митна вартість товару відповідає вимогам митного законодавства. В свою чергу, відповідачем не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та помилково не враховано, що під час митного контролю на підставі поданих документів не можливо було встановити фактичну оплату товару, вартість перевезення та страхування, у тому числі проведення таких додаткових витрат. При цьому, аналіз автоматизованої системи та управління ризиками (АСАУР) свідчив про заниження митної вартості товару. З огляду на те, що за наданими до митного оформлення товару документами не можливо було підтвердити його митну вартість за ціною договору через їх неповноту, спростувати сумніви контролюючого органу у заниженні митної вартості товару, відповідачем правомірно проведено коригування його митної вартості та відмовлено у митному оформлені (випуску) транспортного засобу. В матеріалах справи міститься відзив на апеляційну скаргу, однак, колегією суддів він розглядався, оскільки ніким не підписаний. Оскільки сторони до суду не з`явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України. Разом з апеляційною скаргою було подано клопотання про заміну Київської міської митниці Державної фіскальної служби, як відповідача по даній справі, на її правонаступника - Київську митницю Держмитслужби. Так, з матеріалів вказаного клопотання вбачається, що Київська митниця Держмитслужби, як правонаступник Київської міської митниці Державної фіскальної служби України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби", розпочала свою роботу з 08 грудня 2019 року відповідно до наказу від 06 грудня 2019 року №

7. Необхідність здійснення заміни відповідача у справі заявник обґрунтовує тим, що діяльність органів Київської міської митниці Державної фіскальної служби України була припинена та всі функції та повноваження переходять до територіальних органів Державної митної служби. Відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що Київською митницею Держмитслужби повністю підтверджено наявність підстав, які визначені в статті 52 КАС України, щодо здійснення заміни відповідача її правонаступником, а тому, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про заміну Київської міської митниці Державної фіскальної служби як відповідача по даній справі на її правонаступника Київську митницю Держмитслужби є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11 червня 2019 року до митного органу було подано електронну митну декларацію №UA100010/2019/336218, якою заявлено до митного оформлення імпортований товар: легковий автомобіль (бувший у використанні) марки «Kia» моделі «Carens» з ідентифікаційним номером (номер кузова) НОМЕР_1 , країна відправлення/експорту - Південна Корея, загальною вартістю 7680 доларів США (6500 доларів США - ціна автомобіля, 1180 доларів США - перевезення автомобіля до порту). Митна вартість товару заявлена за першим методом (ціною договору). Для митного оформлення відповідачу були надані наступні документи: рахунок -фактура (інвойс) від 05 березня 2019 року, згідно якого загальна вартість автомобілю складає 7800 доларів США, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, банківський платіжний документ від 03 травня 2019 року з відміткою банку про переказ валюти, копія митної декларації країни відправлення, договір про надання послуг митного брокера, паспорт з відміткою місця проживання в Україні, платіжне доручення, що підтверджує сплату митних та інших платежів. Митним органом був проведений огляд транспортного засобу, про що складений акт від 31 травня 2019 року та зобов`язано позивача надати додаткові документи, оскільки, на думку митного органу, надані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. 12 червня 2019 року митним органом було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA10010/2019/000302/2, відповідно до якого митну вартість легкового автомобіля марки «Kia» моделі «Carens» збільшено з 7680 доларів США до 7800 євро, а також винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100010/2019/336276. Вважаючи вказані дії та рішення відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне. Згідно ч. 1 статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідно до ч. 1 статті 50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки. Згідно ч.ч. 1-2 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу. За правилами ч.2 статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Відповідно до ч.1 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Згідно ч. 2 статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у чатинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно з положенням ч.4 вказаної статті у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи. Згідно ч.ч. 5-6 статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. З аналізу частин 1-2 статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а ч.5 цієї статті передбачено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Під час проведення контролю за правильністю визначення митної вартості товару відповідачем було встановлено, що документи, подані позивачем до митного формлення, не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що сплачена за товар (контрактна вартість). Зокрема, згідно п.4 ч.2 статті 53 Митного кодексу України до основних документів, що підтверджують митну вартість товару належать: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Між тим, позивачем до матеріалів справи не надано документи на підтвердження здійснення оплати за товар. Відповідно до ракунку-факгури № KJ 190305-7 від 05 березня 2019 року стороною продавця транспортного засобу визначено підприємство «KJ TRADING CO., Ltd», проте власником автомобіля згідно свідоцтва про реєстрацію № 2814-201802-004690 від 02 серпня 2018 року є «AJ RENTCAR CO., Ltd». Крім того, позивачем не надано транспортні документи щодо переміщення товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товару з відповідною калькуляцією, хоча згідно ч.10 статті 58 МК України, витрати на транспортування автомобіля є складовими митної вартості і додаються до ціни, що була фактично сплачена за товар. Відомості щодо таких витрат обов`язково надаються митному органу. Також митному органу не подано страхові документи та документи, що містять відомості про вартість страхування, що передбачено п.8 ч.2 статті 53 МК України. До матеріалів митного оформлення не надано документи, що підтверджують понесені витрати позивача на брокерські послуги при здійсненні митного оформлення в Кореї (дані витрати є складовими митної вартості згідно п.1 ч.10 статті 58 Митного кодексу України. До того ж, декларантом не здійснено переклад документів, наданих до матеріалів митного оформлення. Отже, враховуючи те, що у митного органу були обґрунтовані сумніви у правильності визначення митної вартості, декларанту електронним повідомленням згідно ч.3 статті 53 Митного кодексу У крани запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості: банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (касові або товарні чеки, ярлики, які містять відомості щодо вартості транспортного засобу, які можливо ідентифікувати з транспортним засобом, поданим до митного оформлення); рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; за бажанням декларанта інші наявні додаткові документи для підтвердження митної вартості товару. Оскільки декларантом не надано додаткових документів, відповідач дійшов висновку, що позивачем документально не підтверджено митну вартість товару - ціну товару, складові митної вартості - витрати на транспортування, на страхування, на брокерські послуги. Додатково в апеляційній скарзі відповідач зауважив, що до матеріалів митного оформлення позивачем не було надано платіжні документи на підтвердження здійснення оплати за товар, тому просив не враховувати дані документи при розгляді справи. Між тим, колегія суддів зазначає, що наявність чи відсутність платіжного доручення не свідчить про те, що ціна договору визначена неправильно, оскільки МК України не ставить в залежність визначення методу визначення митної вартості від факту оплати по договору. В той же час, вказані аргументи відповідача не заслуговують на увагу, оскільки на підтвердження здійснення оплати за товар позивачем було надано митниці платіжне доручення від 05 березня 2019 року з відміткою банку про переказ валюти; на підтвердження понесення витрат позивача на брокерські послуги при здійсненні митного оформлення товару позивачем було надано договір про надання послуг митного брокера, що знайшло відображення в оскаржуваних рішеннях апелянта (зокрема, картці відмови в прийнятті митної декларації). Також слід зазначити, що витребуючи додаткові документи, митний орган запропонував надати банківські чи інші документи на підтвердження вартості транспортного засобу. При цьому, документи чи пояснення щодо власника або продавця автомобіля не вимагав. Натомість, в оскаржуваному рішенні митний орган зазначив, що долучені до митної декларації документи містять розбіжності щодо власника автомобіля. Так, власником автомобіля згідно свідоцтва про реєстрацію від 02 серпня 2018 року є «AJ RENTCAR CO LTD», а продавцем - підприємство «KJ TRADING CO LTD». З даного приводу позивач пояснив, що інформацію про продаж автомобіля марки «Кіа» моделі «Garens» він знайшов в мережі Інтернет, продавцем цього автомобіля була значена фірма «KJ TRADING CO LTD». У зв`язку з цим, рахунок-фактура (інвойс) від 05 березня 2019 року містить відомості про продавця цього товару, а саме дприємство «KJ TRADING CO LTD». Поряд з цим, дані щодо власника та продавця автомобіля не є документами, які підтверджують митну вартість товарів та жодним чином не впливають на значення митної вартості товару та обраного методу. До того ж, як в інвойсі, так і платіжному дорученні зазначено марку біля та його ідентифікаційний номер (номер кузова) НОМЕР_1 , які не містять розбіжностей. Отже, у митного органу не могло виникнути сумнівів щодо документів, поданих разом з митною декларацією, оскільки вони не містили розбіжностей та ознак підробки, натомість вони містили всі відомості щодо ціни, що була фактично сплачена за автотранспортний засіб. Доводи відповідача про те, що надані декларантом позивача документи всупереч вимогам статті 254 МК України не були перекладені українською мовою також не заслуговують на увагу суду, оскільки вказана обставина не була підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного Рішення. Крім того, відповідачем не надано суду доказів пред`явлення позивачу вимоги відповідно до вимог статті 254 МК України про надання документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення придбаного ним автомобіля, перекладених українською мовою. У постановах від 31 березня 2015 року та 02 червня 2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Як вірно встановлено судом першої інстанції, надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, відомостей щодо ціни, що підлягає сплаті за цей товар. Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 стаття 54 МК). Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. Як вже було зазначено судом вище, відповідач здійснив коригування заявленої позивачем митної вартості товарів із застосуванням резервного методу. Відповідно до ч.ч. 1-2 статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. Втім, суд звертає увагу, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення (подібного, а не аналогічного товару) не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, а тому не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості. За таких обставин, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар. Таким чином, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем. Відповідно до ч.3 статті 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства. Крім того це узгоджується з проголошеними у статтті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших. Згідно ч.7 статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично. З урахуванням зазначеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що митний орган не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товару. В поданих при митному оформленні товару документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та ціни, що підлягає сплаті за цей товар. Таким чином, оскаржуване рішення від 12 червня 2019 року №UA100010/2019/0000302/2 про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару (автомобіля) є протиправним та підлягає скасуванню. Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах які зачіпають виборчі права (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Беєлер проти Італії»). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення «Москаль проти Польщі»). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та у справах «Ґаші проти Хорватії» «Трґо проти Хорватії»). Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури». Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу скаргу Київської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 20 жовтня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев